Очікування миру стало головним питанням для українського суспільства і водночас ключовим викликом для міжнародної політики. В умовах четвертого року війни українці живуть у постійній небезпеці, а політики та експерти намагаються прогнозувати, які варіанти завершення або трансформації воєнних дій можливі. Сценарії розвитку подій стали предметом численних дискусій, у яких розглядаються як дипломатичні ініціативи, так і воєнні загрози.
Економіст, директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін висловив своє бачення можливих сценаріїв. Він провів аналіз ситуації, спираючись на міжнародні переговори, настрої союзників і динаміку бойових дій. На його думку, варіанти можуть бути різними, але найбільш реалістичним залишається «замороження» воєнних дій без юридичного визнання територіальних втрат.
Анатолій Амелін вважає, що сьогодні ніхто не знає, як розвиватимуться події в Україні далі, однак можливі сценарії можна промалювати і проаналізувати. Саме це він і зробив, виділивши базовим і найбільш імовірним сценарієм «заморожування» воєнних дій по лінії фронту без юридичного визнання територіальних втрат. Амелін наголошує, що цей аналіз він робив з огляду на поточні процеси, розстановку сил і мотивації, а також після розмови протягом останнього тижня з кількома міжнародними фондами, які уважно спостерігають за ситуацією в Україні.
Перший сценарій він описує як «замороження без визнання» з приблизною ймовірністю сорок п’ять відсотків. Це означає, що лінія фронту де-факто фіксується, але без юридичної легітимації втрат. Він наголошує, що можливий пакет гарантій безпеки за принципом «статті 5» НАТО, але з обмеженням до європейського ядра. Інтенсивність ударів при цьому знижується, проте війна малої інтенсивності у вигляді атак дронами, застосування систем радіоелектронної боротьби та рейдів продовжуватиметься. Драйверами цього сценарію є тиск Європи з вимогою «спочатку тиша», жорстка позиція Києва проти будь-яких формальних поступок, а також небажання США вводити війська, хоча готовність посилювати протиповітряну оборону та повітряне прикриття зберігається.
Другий сценарій він називає «крихке припинення вогню плюс місія спостерігачів або сил ЄС» з імовірністю близько двадцяти відсотків. Цей варіант означає коротке перемир’я для старту політичних переговорів, розгортання європейської місії вздовж лінії розмежування і застосування санкційного механізму «snap-back» у випадку порушення домовленостей. Однак, як підкреслює Амелін, існує високий ризик швидкого руйнування цього режиму паузи через масовані удари з боку Росії.
Третій сценарій він описує як «переговори буксують, війна середньої інтенсивності», імовірність цього становить двадцять відсотків. У такому випадку тривають бої, зокрема в Донецькій області, йде поступове «прогризання» позицій обома сторонами, а дипломатія фактично зависає в довгій паузі. Драйверами цього варіанту є завищені вимоги Кремля та внутрішньополітичні обмеження Києва, оскільки Конституція забороняє відступлення територій.
Четвертий сценарій він називає «поганий компроміс під тиском» і оцінює його ймовірність у сім відсотків. Він означає юридичну фіксацію територіальних поступок в обмін на гарантії та зняття частини санкцій. Амелін підкреслює, що це неминуче призведе до політичної кризи в Україні, ризику делегітимації домовленостей і їхньої недовговічності.
П’ятий сценарій він описує як «ескалація до інциденту НАТО–РФ» з ймовірністю близько чотирьох відсотків. Шостий сценарій, який він називає «позитивний прорив», також має ймовірність близько чотирьох відсотків.
Амелін пояснює, що після того, як він прогнав ці сценарії через метод Монте-Карло із застосуванням штучного інтелекту, побудувавши й проаналізувавши понад тисячу сценаріїв, він отримав підтвердження імовірностей кожного з варіантів. Він наголошує, що результатом цього аналізу стало чітке виділення першого сценарію як базового.
Він підкреслює, що «замороження без визнання» є найбільш імовірним, адже військова динаміка не дає швидкої перемоги жодній зі сторін, Європа і США намагаються знайти архітектуру гарантій без вступу України до НАТО, а Кремль хоче «замороження» на своїх умовах. Проте без формального визнання з боку Києва це впирається у де-юре, тому фактична фіксація лінії фронту з продовженням боротьби «нижче за поріг» стає найінерційнішою рівновагою на шість-дванадцять місяців.
Амелін зазначає, що після раунду великої дипломатії, включно зі зустріччю Трампа й Путіна, а також консультацій Вашингтона з Києвом і європейськими партнерами, контури найближчого року стали яснішими. Найбільш вірогідним є режим де-факто фіксації лінії фронту без юридичного визнання, тобто «замороження без визнання». Одночасно намагатимуться зібрати пакет гарантій безпеки на кшталт статті 5, але поза НАТО, і створити великий збройно-промисловий пакет, значною мірою профінансований європейськими країнами, із закупівлями у США. Це знижує ризик стратегічного прориву Росії, але не виключає війни низької та середньої інтенсивності — ударів безпілотників, ракет, кібератак та тиску на енергетику з обох боків.
Він наголошує, що дипломатія останніх семи днів відбувається в режимі fast deal: Вашингтон просуває архітектуру гарантій для України без введення військ США, тобто це не є сценарієм Південної Кореї, але водночас означає реальну підтримку у вигляді протиповітряної оборони, розвідки, кіберзахисту, авіаційної підтримки без «boots on the ground». Європа при цьому виступає ключовим фінансовим донором і співспонсором індустріального нарощування — постачання боєприпасів, систем ППО, ремонт і локалізація безпілотних систем. Москва, у свою чергу, підвищує ставки ударами по критичній інфраструктурі, щоб торгуватися «під вогнем». Амелін називає це класичним прийомом терористів.
Експерт роз’яснює, що Дональд Трамп хоче швидкого й видимого результату. Його політичний капітал полягає в тому, щоб показати «деескалацію без американських військ», оформити рамку гарантій та великий оборонний контракт, який він представить своїм виборцям як перемогу Америки. Він хоче скинути фінансовий тягар на Європу, зберегти американське лідерство, але перекласти фінансування й частину ризиків на ЄС та коаліцію «готових». Світ стає транзакційним, у якому віддають перевагу простим і вимірним домовленостям — припиненню вогню, верифікації, постачанням та страховим механізмам, а не довгим геополітичним конструкціям.
Амелін наголошує, що будь-які «лінії безпеки» трактуються як тимчасові. І це питання не лише Конституції, але й настроїв українського суспільства. Гарантії для України мають виглядати як «стаття 5-like» через коаліцію країн, які надаватимуть автоматизовані елементи протиповітряної і протиракетної оборони, розвідувальну підтримку, кіберзахист і прискорений доступ до озброєнь у випадку порушень. Промисловий контур має включати довгі контракти на ППО, боєприпаси, безпілотники, локалізацію виробництва і ремонтних потужностей в Україні.
Європейське фінансування поєднуватиметься з американськими постачаннями. Буде створено спільні підприємства з українськими виробниками, фінансування замовлень здійснюватимуть партнери. Війна «нижче за поріг» залишатиметься, зокрема через регулярні атаки дронами та ракетами, але стримування відбуватиметься завдяки посиленню ППО, у тому числі із застосуванням українських розробок. Проте ризик інцидентів усе одно збережеться.
Амелін підкреслює, що такий сценарій дає Україні час для нарощування сил, відновлення енергосистеми, забезпечення бюджетної передбачуваності та індустріалізації оборонної промисловості. Але він не дає повноцінної деокупації і юридичного миру. Замороження залишається вразливим до зриву. Основними ризиками він називає спойлерські удари Росії по енергетиці та логістиці, спрямовані на руйнування дипломатичної динаміки, а також розмиті гарантії, коли відсутність автоматизму заходів у відповідь перетворює рамку на декларацію. Він додає, що небезпечною є інфляція очікувань: «швидкий мир» без реального припинення вогню демотивує союзників і суспільство. Будь-яке обговорення юридичних поступок викличе кризу легітимності та удар по коаліції підтримки.
Амелін пропонує умовний план дій для України на 30, 90 і 180 днів. Він вважає, що упродовж перших тридцяти-шістдесяти днів потрібно зацементувати гарантії як механіку, а не як гасло, тобто прописати автоматичні тригери реакції партнерів на порушення, включно з посиленням протиповітряної оборони, передаванням озброєнь і санкційним «snap-back». Необхідно зафіксувати право на оперативний імпорт озброєнь та боєприпасів. До зими слід побудувати щит протиповітряної оборони і створити «енергетичну броню».
Хоча часу замало, але Україна вже третій рік працює над цим, тож треба пріоритизувати далеку й середню протиповітряну оборону, морські та наземні засоби протиракетної оборони, розгалужену систему хибних цілей, прискорити децентралізацію генерації, зокрема за допомогою газопоршневих станцій, ВДЕ-островів, накопичувачів, резервних схем і ремонтних фондів.
Амелін наголошує, що слід ще більше розширити можливості імпорту. У період від дев’яноста до ста вісімдесяти днів потрібно забезпечити локалізацію оборонної промисловості та ремонтних потужностей в Україні, створити спільні лінії з виробництва безпілотників, боєприпасів, ремонту бронетехніки та систем ППО, забезпечити офсет і експортні ліцензії під європейське фінансування, запровадити «єдине вікно» для індустріальних партнерств, відповідність стандартам НАТО, прискорені сертифікати й страхування воєнних ризиків.
У фінансовому контурі протягом кварталу треба розширити військові експортно-кредитні агентства партнерів на українські проєкти, забезпечити авансове фінансування проєктів ЄС у сфері енергетики та протиповітряної оборони, запустити схему страхування політичних та воєнних ризиків для інфраструктури й заводів через міжнародні фінансові інститути та експортно-кредитні агентства. Політико-правова чистота повинна залишатися постійною: будь-які лінії безпеки трактуються лише як тимчасові заходи, без жодних юридичних поступок. До рамки гарантій має бути вбудовано механізм верифікації та міжнародного моніторингу.
Експерт наголошує, що комунікація з союзниками і ринком має бути безперервною: потрібно створювати окремі дорожні карти для США та ЄС із чітким поясненням того, що Україна потребує і що дає натомість — локалізацію, спільні науково-дослідні роботи, робочі місця. Важливо визначити публічні KPI «Щита України» — відсоток перехоплення, середній термін відновлення енергопотужностей, обсяг локалізованого виробництва.
Амелін зазначає, що для бізнесу та інвесторів найважливішим є зниження хвостових ризиків за збереження ризику фронтової лінії. Премія за ризик країни залишатиметься, проте прогнозованість фінансування та енергетичної стабільності зростатиме. Він вказує, що у фокусі галузей будуть енергетичне машинобудування, зберігання енергії, протиповітряна оборона та радіоелектронна боротьба, безпілотники, ремонт і логістика, а також цивільна реконструкція — модульні заводи та будматеріали. Амелін підкреслює, що відкрилося вікно для індустріальних спільних підприємств на два-три роки вперед — локалізація під європейські гроші та американську номенклатуру є рідкісним випадком «три в одному».
У підсумку Амелін робить висновок, що найближчий рік з високою ймовірністю пройде під знаком «замороження без визнання». Це не є поразкою і не є перемогою, а радше індустріально-оборонною паузою, яку потрібно конвертувати у потужний щит протиповітряної оборони, «енергетичну броню» та локалізовану оборонну промисловість. Ключем до стійкості він називає жорстку механіку гарантій і економіку угоди, в якій кожен союзник розуміє, за що він платить і що отримує. Для України ставка є простою: наростити сили швидше, ніж противник встигне зламати паузу. Чи вдасться це зробити, залежить лише від самих українців.
