Резервний фонд Держбюджету на межі зникнення: як уряд за три місяці витратив фінансовий запас року

Резервний фонд Державного бюджету передбачений як запас на випадок надзвичайних ситуацій і витрат, які неможливо точно прорахувати заздалегідь. Однак вже на початку весни він скоротився до рівня, за яким головним питанням зараз є здатність держави пройти решту року без фінансового зриву в момент кризи. Додаткової гостроти цій ситуації надає не лише швидкість, з якою зникає бюджетний запас, але й характер видатків. Кошти спрямовуються на програми, які важко назвати першочерговими в умовах війни.

Як резервний фонд Держбюджету стрімко скоротився вже на початку року

За неповні три місяці 2026 року Кабінет міністрів використав близько 78% коштів, передбачених у резервному фонді Державного бюджету. В цій цифрі найбільше вражає темп, з яким зникає фінансова «подушка», розрахована на весь рік. Якщо виходити з даних Міністерства фінансів, станом на березень нерозподілений залишок резервного фонду становить 24,63 мільярда гривень з 49,42 мільярда, закладених у бюджетному розписі, тобто на цей час вже витрачено майже половину всього річного ресурсу.

Після 18 березня картина стала ще промовистішою, оскільки уряд ухвалив нові рішення про використання коштів резервного фонду: 20 березня було спрямовано 12,85 мільярда гривень, а 25 березня ‒ ще 0,72 мільярда. У сумі ці два рішення означають додаткові 13,57 мільярда гривень витрат за п’ять днів. Така швидкість свідчить про стрімке виснаження державного ресурсу ще до завершення першого кварталу.

Після цих рішень в резервному фонді Держбюджету має залишитися близько 11 мільярдів гривень, тобто лише 22% від обсягу фінансування, закладеного на весь 2026 рік. Для розуміння масштабу достатньо зіставити дві величини: менш ніж чверть року вже минула, а майже 4/5 резервного фонду вже використано. Така пропорція виглядає особливо гостро, якщо врахувати, що попереду залишається ще дев’ять місяців, протягом яких цей фонд має виконувати свою роль запасу на непередбачувані витрати. Фактично уряд входить у дев’ятимісячний відрізок року з менш ніж чвертю від стартового резерву, який вже важко сприймати як довгостроковий страховий механізм, необхідний країні під час війни.

Для чого існує резервний фонд і де проходить межа між необхідними та сумнівними витратами

Бюджетна система України влаштована так, що уряд не може витрачати державні кошти на будь-яку нову потребу лише тому, що вона з’явилася. Для цього необхідно проходити через загальну процедуру бюджетного планування та погодження Верховною Радою, на що зазвичай витрачається щонайменше кілька тижнів. Проте резервний фонд створений для іншої логіки: він дає Кабінету міністрів можливість швидко спрямовувати гроші туди, де зволікання означало б погіршення ситуації, додаткові втрати або зрив критично важливих рішень, які виникли раптово та їх неможливо передбачити заздалегідь.

В умовах війни такий інструмент потрібен, причому значно більше, ніж у мирний час. Обстріли енергетики, руйнування інфраструктури, аварійні роботи, захист критичних об’єктів, підготовка регіонів до опалювального сезону, термінова допомога після обстрілів або нових хвиль переміщення людей не чекають, поки Верховна Рада пройде повну процедуру бюджетних змін.

Однак проблема починається тоді, коли резервний фонд використовується не для екстреного реагування, а для фінансування програм, які не мають ознак ані непередбачуваності, ані невідкладності у воєнному сенсі. Найпоказовішим прикладом цього є програма «Національний кешбек», на яку з резервного фонду спрямували 2,138 мільярда гривень, тобто майже 5% його загального обсягу. Ідея програми полягає у поверненні 10% вартості українських товарів, однак питання полягає не в самій конструкції підтримки споживання, а в джерелі фінансування і в бюджетному пріоритеті.

Якщо програму заздалегідь планують, оформлюють, запускають і адмініструють як окрему політику стимулювання попиту, то вона більше схожа на повноцінний напрям видатків, який мав би проходити через звичайну бюджетну процедуру, а не фінансуватися з резерву, розрахованого на надзвичайні обставини.

Сумнівність спрямування коштів з резервного фонду на «Національний кешбек» під час війни пов’язана з кількома речами одночасно. По-перше, йдеться про витрачання ресурсу, який має залишатися запасом для дійсно невідкладних ситуацій, а не для програм з відкладеним і слабко вимірюваним ефектом. По-друге, навіть заявлена економічна користь від неї виглядає обмеженою, бо вплив програми на валовий внутрішній продукт оцінюється на рівні близько 0,001%, тобто майже на межі статистичної похибки. По-третє, така модель підтримки не є нейтральною для ринку, бо значно простіше в неї вбудовуються великі мережі та виробники, тоді як малий бізнес і фізичні особи ‒ підприємці часто стикаються з бар’єрами через складність адміністрування та фіскалізації. У результаті державні гроші не стільки створюють широкий економічний імпульс, скільки підсилюють великих учасників ринку.

Крім того, окремо постає й питання щодо характеру такої допомоги. Для участі в «Національному кешбеку» люди мають надати доступ до даних про транзакції за обраною карткою, а це переводить програму з площини простої споживчої підтримки у площину збору чутливої фінансової інформації. При цьому нараховані кошти не можна вільно зняти готівкою, їх дозволено витрачати лише на обмежений перелік товарів і послуг. За такої моделі держава витрачає мільярди не на пряме посилення оборонної стійкості, ліквідацію наслідків ударів, термінову гуманітарну допомогу, а на складно сконструйований механізм стимулювання споживання вітчизняних товарів.

Ще менш переконливо з погляду воєнної доцільності виглядає і «паливний кешбек», на який у 2026 році закладено приблизно 860 мільйонів гривень. Програма діє з березня до 1 травня 2026 року, тобто трохи більше місяця, і передбачає компенсацію 15% на дизель, 10% на бензин та 5% на автогаз. Максимальна сума виплат у межах урядової програми становить 3 тисячі гривень, але на купівлі пального можна отримати не більше 1 тисячі гривень.

Формально держава таким чином намагається частково пом’якшити удар від стрибка цін, однак з точки зору пріоритетів війни така конструкція виглядає вкрай спірною. Передусім тому, що вона спрямована на підтримку приватного споживання пального, а не на вирішення критичної системної проблеми. Ця програма не створює робочих місць в Україні, не сприяє власному виробництву, а стимулює імпорт палива. Оскільки Україна зараз майже не виробляє власного пального (імпортує 90%+), державні гроші через кешбек фактично йдуть на оплату продукції іноземних НПЗ (Польщі, Литви, Румунії), що вимиває валюту з економіки.

Також ця програма не впливає на ціни і на продажі, однак механізм виплат через великі мережі АЗС створює умови для «схематозу» з фіктивними чеками, де кешбек вимивається з Держбюджету через підставні операції. Причому найбільше від кешбеку на пальне виграють великі мережі АЗС (ОККО, WOG тощо), оскільки дрібним заправкам важче технічно приєднатися до програми. Таким чином, державні кошти фактично стимулюють прибутки великого бізнесу.

Водночас гроші з резервного фонду, який мав би підтримувати найбідніших, отримують власники автомобілів (середній клас і вище). Тобто за рахунок спільних боргів держави спонсорують тих, хто і так має кошти. Виходить, що програма підтримує власників авто, тоді як люди без нього беруть участь у фінансуванні цієї політики як платники податків. Іншими словами, людина без авто через свої податки фактично «скидається» на заправку чужої машини.

Поряд з цим частину грошей на цю програму перекинули з бюджетної програми підтримки деокупованих територій та громад. У листопаді 2025 року було прийнято зміни до Держбюджету, якими 1,6 млрд грн субвенції (допомоги) для громад, що постраждали від агресії РФ, переспрямували на фінансування кешбеку. В результаті гроші, які мали йти на відновлення зруйнованих міст, витрачають на бонуси за заправку.

На цьому тлі особливо показово виглядають й ті бюджетні рішення, які не фінансуються з резервного фонду, але демонструють ту саму проблему пріоритетів під час війни. Йдеться, зокрема, про ініційовану президентом Володимиром Зеленським програму «1000 годин контенту» вартістю майже 4 мільярди гривень, закладених у Державному бюджеті на 2026 рік для Міністерства культури. Кабінет міністрів вже затвердив постанову щодо організації та проведення мистецьких конкурсів для відбору культурно-мистецьких проєктів у межах цієї ініціативи. Вона охоплює широкий набір напрямків — ігрові та документальні фільми і серіали, анімацію, дитячий контент, сучасну музику, перформативне мистецтво, візуальні проєкти, аудіовізуальні шоу та відеоролики для соціальних мереж.

Ідеологічне обґрунтування програми зрозуміле, бо уряд наполягає на необхідності створення альтернативи російському контенту, формування українського інформаційного середовища, підтримки культурної й креативної індустрії, а також розвитку ринку. Однак зараз питання полягає не в тому, чи є культура важливою, а в тому, яке місце такі видатки мають посідати в ієрархії державних потреб під час війни. Майже 4 мільярди гривень виділено на виробництво контенту в той час, коли не вистачає коштів на фінансування ЗСУ, захисту енергетики, відновлення після ударів і базових соціальних зобов’язань.

Тут і проходить межа доцільності: видатки на інформаційну та культурну стійкість можуть мати сенс, але в умовах гострого дефіциту ресурсів вони є недоцільними. Тим більше, що така програма передбачає не вузькоцільові інформаційні продукти для кризової комунікації, а дуже широкий спектр проєктів — від серіалів до шоу для соціальних мереж. За такого масштабу і такої вартості вона виглядає як бюджетна розкіш воєнного часу, а не критично необхідний інструмент негайного державного реагування.

Це також відноситься і до фінансування телемарафону «Єдині новини» та каналу «Дім». На 2026 рік на ці потреби в основній частині Державного бюджету закладено близько 1,5–2,1 мільярда гривень через окремі програми Міністерства культури та стратегічних комунікацій. Загалом за 2022–2025 роки на телемарафон та іномовлення (включаючи канал «Дім») було витрачено понад 5,2 млрд грн. Важливо підкреслити, що це не кошти резервного фонду, але для оцінки загальної бюджетної логіки цей приклад свідчить про те, як у воєнний час держава продовжує витрачати значні суми на медійний продукт, ефективність якого дедалі частіше оцінюють критично.

Отже, зараз резервний фонд втрачає свою логіку, за якої з нього фінансуються видатки, чия терміновість і пріоритетність викликає сумнів. Темпи використання резервного фонду за перші три місяці 2026 року означають передусім різке звуження фінансового простору для рішень, які можуть знадобитися державі до кінця року. Уряд входить в решту року з істотно ослабленою можливістю реагувати на нові удари по енергетиці, інфраструктурі, житлу, логістиці або гуманітарній сфері без додаткового перегляду Держбюджету.