Рішення уряду щодо підвищення допомоги при народженні дитини: чи вирішить це демографічну кризу в Україні

На тлі критичної демографічної динаміки, яка загострилася після повномасштабного вторгнення, Кабінет Міністрів України схвалив законопроєкт, який передбачає суттєве підвищення одноразової допомоги при народженні дитини — з 10 300 до 50 000 гривень. Напередодні очікуваних кадрових змін уряд вирішив зробити красивий жест, який подає це як крок до посилення соціального захисту сімей з дітьми. Однак чи здатна разова фінансова допомога стимулювати сім’ї народжувати дітей? Цей законопроєкт може стати тестом: чи здатна держава подивитися в обличчя демографічній катастрофі та почати працювати з її глибинними причинами, чи знову піде знайомим шляхом — спробує тимчасово заглушити проблему фінансовою ін’єкцією — швидким, але поверхневим засобом, який не лікує хворобу, а лише знімає симптоми.

Що передбачає законопроєкт про комплексну підтримку сімей до та після народження дитини

Денис Шмигаль анонсував масштабні зміни в системі державної підтримки сімей з дітьми. Кабінет Міністрів України схвалив законопроєкт, який охоплює виплати після народження дитини, щомісячну допомогу на догляд, нову програму для батьків, які хочуть повернутися на роботу, а також збереження чинних форм соціальної підтримки. Одним з головних пунктів документа є підвищення одноразової грошової допомоги жінці після народження дитини. Наразі її розмір становить 10 300 гривень, а після ухвалення нового закону ця сума має зрости до 50 000 гривень.

Окремо передбачено новий підхід до жінок, які народили дитину, але не мають страхового або трудового стажу. Станом на зараз така допомога не перевищує 1000 гривень на місяць. Після ухвалення законопроєкту її пропонується підвищити до 7000 гривень щомісяця. Йдеться про фіксовану суму, яка має бути однаковою для всіх без винятку жінок, що не були офіційно працевлаштовані або не мали страхових внесків перед народженням дитини.

Ще однією новацією є щомісячна допомога з догляду за дитиною до одного року. Вона призначатиметься одному з батьків або офіційному опікуну й виплачуватиметься упродовж перших дванадцяти місяців життя дитини. Конкретний розмір цієї допомоги у законопроєкті не зафіксовано — його буде встановлено окремим рішенням Кабінету Міністрів після ухвалення закону. Це положення стане додатковою формою підтримки поза межами одноразової допомоги після пологів.

Після досягнення дитиною одного року батьки зможуть обирати між двома сценаріями. Перший — повернення до роботи, другий — продовження догляду за дитиною вдома до трирічного віку. Саме для цього в законопроєкті передбачено запуск державної програми «єЯсла». Якщо батьки оберуть варіант повернення до роботи, держава щомісяця виплачуватиме їм 8000 гривень. Якщо ж буде обраний другий варіант — за мамою або татом зберігатиметься сплата єдиного соціального внеску (ЄСВ) у повному обсязі до моменту, коли дитині виповниться три роки. Це дозволить зафіксувати страховий стаж і не переривати трудову історію, навіть у разі тимчасового перебування вдома.

Законопроєкт також містить положення про збереження вже чинної програми «Пакунок малюка». Батьки й надалі матимуть право вибору: або отримати набір речей для новонародженого, або оформити грошову компенсацію. Сума компенсації не змінилася і вона становить понад 7500 гривень.

Окремо прем’єр-міністр повідомив про ще одну ініціативу, яка стосується не новонароджених, а дітей шкільного віку. Уряд затвердив програму «Пакунок школяра» — одноразову грошову допомогу для батьків дітей, які навчатимуться очно. Розмір цієї допомоги становитиме 5000 гривень. Кошти можна буде використати на придбання одягу, взуття, шкільного приладдя чи інших необхідних речей. Згідно з поясненням, механізм нарахування буде аналогічним до чинної практики з компенсацією за «Пакунок малюка».

Прем’єр-міністр окреслив ініціативу як зміну державного підходу до соціальної політики у сфері материнства та дитинства. За його словами, уряд не просто оновлює окремі виплати, а впроваджує систему, яка враховує потреби родин на всіх основних етапах — від народження дитини до її вступу до школи. У межах цієї системи передбачено як прямі грошові перерахування, так і додаткові механізми, пов’язані з працевлаштуванням, страхуванням і вибором моделі поведінки після пологів.

Документ має бути розглянутий у Верховній Раді, в разі ухвалення він стане чинним законом, і зазначені положення набудуть юридичної сили після офіційного опублікування та затвердження всіх підзаконних актів. Кабінет Міністрів також отримає повноваження на визначення конкретних параметрів щомісячної допомоги, зокрема сум, строків нарахування та порядку подання заяв.

Фінансова допомога замість комплексної політики

Ухвалений урядом законопроєкт допомогти сім’ям і збільшити розмір одноразової допомоги при народженні дитини, безумовно, виглядає привабливо. Проте ці точкові рішення не змінять траєкторію демографічного спаду в Україні, а навпаки, можуть поглибити низку соціальних проблем, якщо залишаться відірваними від ширшої системної політики. Фінансовий бонус не здатен замінити відчуття безпеки, соціальної стабільності, довіри до майбутнього. Саме вони, а не одноразова грошова сума, є вирішальними для того, чи зважиться молода сім’я на дитину в умовах війни і нестабільності.

У суспільній пам’яті досі свіжий приклад початку 2000-х, коли суттєве збільшення виплат по народженню дитини призвело не до бебі-буму, а хвилі соціальних зловживань. До програми масово долучилися люди з низькою соціальною відповідальністю, які сприйняли дитину як інструмент заробітку. Вже за кілька тижнів після виплат значна частина новонароджених опинилася в інтернатах або була покинута. Держава витратила мільярди на стимулювання найвразливішої частини населення і водночас не отримала приросту здорового, соціально включеного покоління.

Зараз, коли мінімальна зарплата в Україні становить 8 000 грн, а щомісячна допомога на дитину – 7 000 грн, у частини соціально вразливих груп виникає ілюзія «альтернативної зайнятості». Замість того, щоб шукати роботу, лікувати залежності або проходити реабілітацію, окремі особи вбачатимуть у дітях джерело пасивного доходу. У реаліях бідності, алкоголізму та безконтрольності такі «інвестиції в народжуваність» можуть теж, як і раніше, завершитися трагедіями: покинутими дітьми або викинутими на смітник немовлятами. Зараз ці випадки не є поодинокими.

Наслідки такої політики вже добре відомі: неякісний приріст населення, витрати на інтернати та криміналізація соціального середовища. Водночас ті родини, які мають середній дохід, освіченість, інтегрованість у суспільство, не реагують на такі виплати від держави, бо їхні рішення спираються на зовсім інші критерії.

Слід розуміти, що людина вирішує народити дитину не через грошові виплати, а робить це тоді, коли почувається захищеною, коли бачить перспективу на 10–20 років вперед. Безпека, доступне житло, якісна медицина, чесна податкова система, передбачувана економіка – ось що створює середовище, сприятливе для народжуваності.

Українське суспільство знаходиться в стані затяжної турбулентності: повномасштабна війна, безперервні ракетні атаки, міграція, втрата майна, зруйнована медична й освітня інфраструктура, розмиті перспективи післявоєнної відбудови. У такому середовищі народжуваність падає не через брак 50 тисяч гривень, а через невпевненість, що цю дитину буде чим годувати, лікувати, навчати й захищати. До цього додається ще один чинник: масовий від’їзд молодих жінок репродуктивного віку за кордон, які народжують, але вже не в Україні. Тобто батьківщина перестає бути для них осередком безпеки. Підвищення виплати на дитину в такому випадку не є аргументом, коли життя стабільніше і перспективніше на чужині.

Крім того, Україна намагається копіювати одну з частин моделі стимулювання народження дітей європейських країн – грошовий компонент, ігноруючи всі інші. При цьому і сам цей компонент виявляється набагато скромнішим, ніж був в нашій країні: якщо у 2012 році виплата при народженні дитини складала 27 900 грн, що дорівнювало приблизно 3 500 доларам (за курсом 8 грн), то сьогоднішні 50 000 грн – це менше 1 250 доларів (за курсом 40 грн). Отже, сума зменшилася втричі. Громадяни це бачать і роблять відповідні висновки.

Досвід інших країн щодо виходу з демографічної кризи

Успішні приклади вирішення демографічної кризи в різних країнах доводять, що жодна країна не змогла підвищити народжуваність виключно за допомогою грошової допомоги. Там, де вдалося бодай призупинити спад, використовувався комплексний підхід: соціальна інфраструктура, підтримка працюючих батьків, довгострокові податкові стимули тощо.

Франція вважається одним з лідерів у Європі за рівнем народжуваності, за даними Євростату вона має найвищий загальний коефіцієнт народжуваності в Європейському Союзі, з показником 1,8 новонароджених на одну жінку. Це вище, ніж середній показник по ЄС, який складає 1,46. І це є результатом тривалої розумної демографічної політики. Французька модель не обмежується одноразовими виплатами, в країні працює система універсальних сімейних надбавок, незалежно від доходу. Родини з двома дітьми отримують щомісячну допомогу, яка зростає з кожною наступною дитиною.

Головним в цьому є те, що створені умови, які дозволяють поєднувати материнство і професійну діяльність. Це розгалужена мережа безкоштовних дитячих садків, гнучкий графік роботи, відпустка по догляду за дитиною для обох батьків, численні податкові пільги для сімей. Крім того, існує система «coef familial», яка знижує податкове навантаження на родину пропорційно кількості дітей.

У Швеції народжуваність теж є стабільно високою з показником 1,7 новонароджених на одну жінку. Однією з причин цього є розгалужена система відпусток по догляду за дитиною: 480 оплачуваних днів, з яких обидва батьки мають використати не менше ніж 90 днів кожен. Це стимулює чоловіків активно долучатися до виховання, а жінок – не втрачати зв’язок із ринком праці.

Сім’ї з дітьми отримують щомісячну фіксовану допомогу (barnbidrag), але більшу роль відіграють не гроші, а інституції: якісна безкоштовна медицина, доступ до садочків, пільговий транспорт, пільгове житло. Держава також фінансує програми підтримки молодих матерів, психологічну допомогу, навчальні програми.

Після возз’єднання Німеччини країна стикнулася з обвальним падінням народжуваності, особливо в східних регіонах. Протягом 2000-х уряд реформував політику: було введено «Elterngeld» – грошову допомогу для батьків у перші 14 місяців життя дитини, пропорційну до їхнього попереднього доходу. Це дозволило зменшити страх втрати заробітку. Додатково, країна активно інвестувала в розширення мережі державних дитячих садків – між 2006 і 2019 роками кількість місць у яслах збільшилася втричі. Це зменшило бар’єри для жінок на ринку праці. У поєднанні з продуманою міграційною політикою (активна інтеграція біженців та трудових мігрантів) Німеччина змогла стабілізувати демографічну ситуацію.

Японія є прикладом країни, де гроші самі по собі не дали ефекту. Там уряд роками підвищував грошові виплати, запускав кампанії на кшталт «один район – одна дитина», стимулював компанії підтримувати батьківство. Однак народжуваність залишалася однією з найнижчих у світі (менше 1,4). Це змусило владу перейти до структурних змін – реформування традиційного трудового укладу, боротьби з надмірною зайнятістю чоловіків. Держава почала підтримувати роботодавців, які впроваджували флекс-тайм, дозволяла працювати з дому батькам маленьких дітей, змінювала освітню політику в школах, щоб виховувати рівноправне ставлення до ролей матері й батька.

Південна Корея витратила мільярди доларів на грошові програми стимулювання народжуваності. Батьки отримували допомогу при народженні, муніципальні пільги, бонуси. Однак паралельно – зберігався гіперконкурентний ринок праці, відсутність садочків та дискримінація працюючих матерів. Результатом стала рекордно низька народжуваність (менше 0,8 у 2024 році). Зараз уряд Південної Кореї змушений радикально змінювати підходи: впроваджувати безкоштовні ясла, програми ранньої освіти, боротися зі стресом і депресією серед батьків, формувати нову соціальну культуру підтримки родини.

Італія довго трималася на політиці скромних грошових бонусів і податкових пільг, сподіваючись, що це стимулюватиме народжуваність. Проте без доступної інфраструктури для догляду за дітьми, без реформування ринку праці, без зменшення непередбачуваності життя – ситуація лише погіршувалася. У 2022–2024 роках народжуваність знизилася до 1,2. Зараз уряд Італії змінює підхід: замість прямої допомоги – будівництво садків, підтримка молодих родин житлом, субсидовані кредити, розширення програм підтримки жінок у сфері зайнятості.

Слід зазначити, що успішні моделі демографічної політики, реалізовані в різних країнах, мають низку спільних рис, які дозволили або стабілізувати рівень народжуваності, або пом’якшити темпи його падіння. Йдеться не про ізольовані рішення чи грошові стимули, а про багатокомпонентні підходи, які охоплюють соціальну, економічну й культурну сфери. Насамперед, ключовою є переорієнтація з прямої грошової допомоги на системну розбудову соціальних послуг. Це означає створення такого середовища, в якому сім’я не боїться народжувати: доступні дитячі садки, медичне обслуговування, психологічна підтримка батьків, підтримка материнства і батьківства в освітніх і трудових структурах. Там, де батьки впевнені в тому, що їхню дитину буде кому доглянути, вилікувати, навчити, рішення про народження другої чи третьої дитини стає більш зваженим і менш ризикованим.

Другою рисою є повноцінна підтримка обох батьків, а не лише матері. Найуспішніші країни, такі як Швеція, Норвегія, Ісландія, запровадили оплачувані відпустки для обох батьків, причому частину днів батько зобов’язаний використати особисто. Це не лише розвантажує матір, а й сприяє культурному зсуву в бік рівноправного батьківства. Чоловіки починають більше включатися у виховання з перших місяців, що позитивно впливає на стабільність сімей і на бажання мати ще дітей.

Третьою спільною рисою країн є плановість і довготривалість політики. Демографічні рішення не працюють у річному бюджетному циклі. Вони дають результат лише тоді, коли реалізуються в горизонті десятиліть, без різких змін правил гри. Успішні країни мають стабільні програми підтримки родин, які діють понад 10–15 років. Це формує довіру до держави: молоді люди знають, що після народження дитини вони не втратять роботу, не залишаться без садочка чи лікаря, а система підтримки не зникне разом із новим міністром.

І нарешті – робота з освітою та культурою. У багатьох країнах (Фінляндія, Франція, Японія) проводяться широкі кампанії, які змінюють ставлення до сім’ї, батьківства, підтримки дітей. Вони формують нове уявлення про роль батька, про повагу до багатодітних родин, про відповідальне батьківство. Саме ці довгострокові зусилля закладають підґрунтя для змін, які не відбуваються через гроші, а через зміну норм і очікувань у суспільстві.

Україні варто вивчати саме ці приклади, а не копіювати ізольовані грошові рішення. Покращення демографічної ситуації можливе лише за умови комплексного і системного підходу з боку держави. Насамперед, це стабільність. По-друге – соціальна політика нового типу. Вона має включати дієві заходи щодо створення умов для повернення біженців з-за кордону, податкові пільги для працюючих батьків, безкоштовні дитсадки з гарантією якості, розширення доступу до медичних послуг для вагітних і дітей, забезпечення житлом молодих родин, реформи ринку праці для жінок з дітьми. Потрібні довгострокові програми сімейного супроводу, де підтримка є не разовою, а системною. Це складніше, ніж просто дати сім’ям 50 тисяч, але лише це дасть результат.

По-третє – зміна парадигми. Держава повинна припинити ставитися до дітей як до «клітинки в графі» або «пункту бюджету». Кожна дитина є громадянином, якому потрібно безпечне середовище для розвитку. Збільшення суми допомоги при народженні дитини є жестом, а не реформою, простим рішенням складної проблеми. Однак, як свідчить досвід останнього часу, саме прості рішення у складних ситуаціях лише породжують нові проблеми.

Якщо уряд і парламент дійсно хочуть боротися з демографічною кризою, то слід починати з безпеки, стабільності, дієвих реформ і довіри. Народжуваність починає зростати там, де є перспективи успішного майбутнього, а не там, де разово дають гроші.