7 липня в Анкарі розпочався саміт НАТО, до столиці Туреччини з’їхалися лідери 32 країн-членів Альянсу. Ця подія стала однією з головних тем європейських медіа. Оглядачі звертають увагу не лише на позицію Сполучених Штатів і можливі зміни їхньої військової присутності в Європі, а й на ширше питання: як трансформується Альянс у нових геополітичних умовах. ЗМІ аналізують, чи готові європейські держави взяти на себе більше відповідальності за безпеку континенту та хто визначатиме майбутній курс НАТО.
Süddeutsche Zeitung (Німеччина). Первісна версія НАТО вже давно відійшла в минуле, зазначає мюнхенська Süddeutsche Zeitung:
«І всі це знають. Відхід Сполучених Штатів уже розпочався, і принаймні частково він тепер незворотний. … Уже давно не йдеться про справедливий розподіл зобов’язань. Взаємна підтримка здебільшого лягає на плечі європейців. Роль Сполучених Штатів дедалі більше обмежуватиметься підстрахуванням, хоч і незамінним у ядерній сфері.
Але питання про те, чи стане така модель життєздатною, залежить не лише від США, а й від ще однієї держави — члена альянсу: Німеччини. Цей висновок легко зробити методом виключення: якщо виходити з розмірів країни, її економічних можливостей і географічного положення, то серед усіх потенційних центрів оновленого НАТО залишається лише Німеччина».
Le Soir (Бельгія). Європа має зміцнювати свою оборону не лише на словах, а й на ділі. Брюссельська Le Soir констатує:
«Главам європейських держав і урядів доведеться докласти більше зусиль. Від Сполучених Штатів надходить дедалі більше сигналів про те, що вони мають намір відступити — насамперед виводячи війська з Європи. І це попри те, що розвідувальні служби застерігають про можливий напад Росії на одну або навіть кілька країн НАТО ще до 2030 року. І це в той час, коли війна в Україні продовжує вирувати.
Так, ще рік тому європейці зобов’язалися збільшити свої витрати на оборону та інвестиції в цю сферу, а також заявили про намір розширити потужності своєї оборонної промисловості, однак усі ці наміри втілюються в життя лише зі скрипом.
Координація між європейськими столицями поки що не налагоджена — або навіть зазнає фіаско, як стало очевидно на прикладі авіаційного проєкту FCAS».
SRF (Швейцарія). Президент Туреччини демонструє себе як сильного лідера — як у міжнародній, так і у внутрішній політиці, зазначає кореспондент швейцарської телерадіомовної корпорації SRF Себастьян Рамшпек:
«Ердоган використовує цей саміт для демонстрації власної влади та впливу. Туреччина має динамічно розвинену військову промисловість, другу за чисельністю армію серед країн НАТО, а також контролює доступ до Середземного та Чорного морів. Туреччина була однією з небагатьох країн, здатних виступати посередником між Росією та Україною.
Всередині країни ця демонстрація сили супроводжується репресіями: напередодні саміту в Туреччині були заарештовані критики Ердогана, демонстрації — заборонені, а опозиційні ЗМІ — не допущені до висвітлення саміту».
Helsingin Sanomat (Фінляндія). Фінська Helsingin Sanomat висловлює занепокоєння єдністю європейської частини НАТО:
«Навіть якщо вся Європа готова збільшити витрати на оборону, перетворення НАТО на суто європейський альянс не обійдеться без конфліктів. Мінлива політика Трампа щодо альянсу, авторитарне правління Ердогана та різні позиції країн — членів НАТО щодо підтримки України — це лише частина проблем, які свідчать про те, наскільки важко Європі вибудовувати спільну політику безпеки.
Східний фланг викликає в НАТО занепокоєння через безперервну загрозу з боку Росії. Для Фінляндії проблема полягає не лише у Сполучених Штатах, а й у тому, чи зможуть усі європейські країни взяти на себе відповідальність за спільну оборону — як політичну, так і військову».
Phileleftheros (Кіпр). Газета Phileleftheros, що виходить у Нікосії, застерігає:
«Туреччина, як і раніше, зацікавлена в перспективі стати членом Європейського Союзу, хоча їй і зрозуміло, що повноправним членом вона стати не зможе. Але навіть для того, щоб просто зробити кроки в цьому напрямку, їй доведеться змінити свою поведінку — і продовжити рух у напрямку врегулювання питання Кіпру.
Саме тому таким несподіваним став виступ Верховної представниці ЄС із закордонних справ і політики безпеки Каї Каллас минулого тижня в Анкарі, коли вона назвала Туреччину “важливим партнером у питаннях безпеки, міграції та енергетики, а також кандидатом на вступ до ЄС”. Такі заяви мало що дають. Навпаки, вони підштовхують Анкару до того, щоб вона стояла на своєму. Чи справді саме цього прагне Європейський Союз?».
Reflex (Чехія). У Празькому щотижневику Reflex побоюються, що в Анкарі Чехії доведеться відповідати на закиди щодо недостатніх витрат на оборону:
«Центральне питання саміту полягає в тому, яким чином Європа має намір забезпечувати свою безпеку з огляду на очікуване скорочення підтримки з боку Сполучених Штатів. Це буде безпосередньо пов’язано з тим, який обсяг коштів країни НАТО вирішать виділяти на оборону. Чехія та уряд Андрея Бабіша не дають на це задовільної відповіді. Причина проста: ми надто мало витрачаємо на оборону, а тому робимо недостатній внесок у європейську безпеку.
Якщо Андрей Бабіш вирішить проявити особливу активність під час саміту, то, найімовірніше, намагатиметься потрапити на якомога більше спільних фотографій із Дональдом Трампом та Емманюелем Макроном. Але цього, чорт забирай, абсолютно недостатньо. І це аж ніяк не посилить оборону та безпеку Чеської Республіки!».
