Рада національної безпеки і оборони України запровадила обмеження проти кількох відомих осіб, виконуючи укази президента від 12 лютого. До списку потрапили ключові фігури українського політикуму та бізнесу, зокрема п’ятий президент Петро Порошенко, колишній народний депутат Віктор Медведчук, ексакціонери “Приватбанку” Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов, а також бізнесмен Костянтин Жеваго. Таке рішення викликало гострі дискусії в політичних колах. Прихильники санкцій називають це необхідним кроком для захисту національних інтересів, тоді як опоненти звинувачують владу у вибірковості та політичних переслідуваннях. Реакція не змусила на себе чекати: одні вбачають у цьому посилення боротьби з олігархами, інші — загрозу демократичним процесам. Як на це відреагували українські політики і які аргументи вони наводять?
Народний депутат від партії “Слуга народу” Єлізавета Богуцька так прокоментувала введення санкцій, повністю підтримавши їх:
“Щойно побачив заяву друга України, Президента Європейської Народної Партії Манфреда Вебера.
У ній висловлено занепокоєння щодо останнього рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування санкцій до народного депутата України Петра Порошенка та низки інших осіб.
Почну з того, що саме Верховна Рада України IX скликання вперше в історії України у 2019 році зняла недоторканність з народних депутатів. Це призвело до збільшення кількості депутатів, які опинилися під кримінальним переслідуванням — як представників влади, так і опозиції. Адже кримінал – це кримінал, і політичний статус не може бути індульгенцією для уникнення юридичної відповідальності.
Щодо вчорашнього рішення РНБО: застосування санкцій відповідає Закону України “Про санкції”, ухваленому ще у 2014 році та підписаному тодішнім президентом Порошенком. При цьому слід розуміти, що рішення РНБО жодним чином не підміняє розгляд кримінальних проваджень, які ведуть правоохоронні органи щодо Петра Порошенка.
Нагадаю, ще 20 грудня 2021 року Петру Порошенку разом із Віктором Медведчуком та іншими особами Державне бюро розслідувань (ДБР) оголосило підозру у державній зраді, сприянні діяльності терористичної організації та за іншими кримінальними статтями. Однак, за інформацією ДБР, “підозрюваний Порошенко П.О. жодного разу не з’явився для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та не повідомив про причини неявки”. Тому це не політичні питання, а юридичні. Кінцеві рішення мають бути ухвалені виключно судом, як це заведено в країнах зі сталою демократією.
А ще в контексті цієї дискусії не можу не згадати трагічну історію з Міхеілом Саакашвілі, над яким Порошенко чинив справжнє політичне переслідування – позбавив громадянства, не впускав в Україну… Саме через ті злочинні накази легендарний Міхо і громадянин України Саакашвілі сьогодні гниє у грузинській в’язниці. Ось що справді прикро і за що болить.
І наостанок. Користуючись нагодою, хочу подякувати всій родині Європейської Народної Партії за підтримку та солідарність, яку Україна відчуває у цей складний час. За незмінну позицію щодо європейського майбутнього України. Україна залишається відданою нашим спільним цінностям: демократії, верховенству права та правам людини. І наш зовнішньополітичний курс на членство в Європейському Союзі є незмінним. Це щиро і відверто”.
На відміну від Єлізавети Богуцької, зовсім іншої думки дотримується Юрій Луценко – політик, у минулому народний депутат, член РНБО, Генеральний прокурор та двічі міністр МВС України. Він відверто розкритикував рішення РНБО щодо санкцій, наголосивши, що такий підхід може мати більше політичне, ніж правове підґрунтя.
“Добу думаю про санкції Зеленського щодо Порошенка, пробую зрозуміти – що це було? З юридичної точки зору це явно антиконституційне рішення. Президент України – не король Генріх ІІ, який забирав у васалів замки, землі, свободу, життя. В результаті такої сваволі англійці ще в 12 столітті встановили, що це може робити лише суд. І у нас в Конституції записано саме так: вину і покарання встановлює не Президент на закритому засіданні ним сформованої РНБО, а суд, в присутності адвокатів та прокурорів.
І хоч Зеленський не хоче заморочуватися демократією, хоче на свій розсуд карати і милувати, це середньовіччя лусне при першій скарзі в Європу.
З політтехнологічної точки зору ця агресія щодо лідера опозиції теж не має сенсу.
Всі останні соціології дають Порошенку 10-12%, Зеленському 18-20%, Залужному 35-38%. Політичне переслідування Порошенка аж до запланованого арешту лише приведе до перемоги Залужного в першому турі.
З державницької точки зору розпочати хатню війну з лідером опозиції у найважкий момент формування умов припинення війни – абсурд. Замість єдності у відстоюванні українських інтересів перед Трампом Зеленський створює “стомленому” Заходу причину припинити боротися за Україну.
Адже те, що він робить просто знищує наш статус країни, що воює за свободу і демократію. То навіщо Америці і ЄС захищати та озброювати таку авторитарну країну?
Єдина версія цих дій Зеленського – вибори по білоруськи. Коли опозиція позбавлена фінансів, медіа і свободи. Коли голосують по системі Дія, яка зависла навіть при голосуванні за кандидата на Євробачення. Коли точка зору ЄС чи США не важлива. Янукович нервово ламає олівці.
Отримую безліч дзвінків: що з цим робити? Відповідаю: робити те, що робили до того: вбивати окупантів, допомагати фронту, не боятися і не здаватися. І не мовчати! Готуватися до змін.
Зеленський не буде наступним Президентом. Бо ціна, заплачена за свободу і демократію, не дозволить зробити з України рашу чи білорашу-2. Тримаймо стрій”.
