“Санкції, що ламають кістки”: чи наважиться Трамп ударити 500% митами по Китаю за російську нафту
У липні 2025 року Конгрес США розглядає законопроєкт, що може стати чи не найрадикальнішим інструментом економічного тиску на Росію з початку повномасштабної війни проти України. Його ініціатори – сенатори Ліндсі Грем та Річард Блументаль – пропонують дозволити президентові Дональду Трампу ввести 500-відсоткові мита на імпорт з країн, які купують російські енергоносії. “Санкції, що ламають кістки” – так недвозначно вони схарактеризували свою пропозицію. Насамперед, йдеться про Китай та Індію – двох найбільших споживачів російської нафти.
“Мета цього закону – зламати ланцюг фінансування війни“, – каже Грем, і не приховує: ідея законопроєкту полягає у примусі Китаю відмовитися від закупівель у Путіна. Проте виникає запитання: “чи дійсно адміністрація Трампа готова ризикнути глобальними торговельними відносинами та економікою США, аби вдарити по Росії?”
Вашингтон проти Пекіна: риторика і реальність
Китай давно ігнорує односторонні санкції США. Як свідчать дані аналітичної компанії Kpler, Пекін продовжує щодня закуповувати майже 1,4 мільйона барелів іранської нафти, попри прямі заборони з боку Вашингтона. Іранська сировина надходить через танкери, які вже потрапили під американські санкції. Китай при цьому офіційно не визнає право США на введення односторонніх економічних обмежень. “Вони просто не вважають ці санкції легітимними”, – пояснює Bloomberg.
Зрештою, сам Дональд Трамп публічно заявив, що Пекін має право купувати іранську нафту. Цим він фактично підірвав аргументацію, яка мала б лежати в основі нових обмежень.
Досвід “тарифної війни” Трампа: попередження без удару
Згадаємо першу “тарифну війну” між Трампом і Китаєм. США вже намагалися тиснути на Пекін через тризначні мита. Але у відповідь Китай застосував асиметричний удар – припинив постачання до США рідкісноземельних металів, критично важливих для оборонної, авіаційної та електронної промисловості.
В результаті обидві сторони пішли на тимчасове перемир’я: було домовлено про 90-денний мораторій, а мита знизили до прийнятного рівня (з 145% до 30% у США, з 125% до 10% у Китаї).
“Вони навмисно створили цю залежність. І тепер кожна загроза нових мит – це лише дим без вогню“, – коментує митну історію економіст “Case Ukraine” Володимир Дубровський.
Китайська політична культура будується на понятті “втрати обличчя”. І поступки під тиском США – це саме та ситуація, якої китайське керівництво прагне уникнути будь-якою ціною. Піддатися – означає проявити слабкість.
“Для китайців це гірше за смерть“, – додає Дубровський. Це робить логіку санкцій менш ефективною: жорсткість лише зміцнює спротив, а не стимулює до компромісу.
Попри публічну підтримку ідеї, Дональд Трамп ще не вирішив, чи застосує запропоновані мита. “Це мій вибір“, – сказав він журналістам 7 червня. І додав: законопроєкт «дуже сильний», але остаточне рішення ще не ухвалене.
Паралельно зростає критика з боку американських медіа та експертів. Адже нові мита можуть зачепити не лише Китай, а й “європейських союзників”, які досі імпортують значну частину енергоресурсів з Росії. Наприклад, Німеччина та Словаччина, попри підтримку України, продовжують купувати російський газ.
Законопроєкт передбачає “270-денний виняток” для союзників США, які допомагають Україні. Але чи цього вистачить для повного згортання поставок? Експерти мають сумніви.
Ризики для економіки США: самі собі санкції
У полі зору опинився ще один парадокс: самі Сполучені Штати досі імпортують з Росії збагачений уран – критичний ресурс для роботи американських АЕС. Попри закон Байдена про заборону імпорту, Міністерство енергетики має право на винятки до 2028 року. І Росатом уже відновив постачання у 2025 році.
“Чи будуть США вводити 500% мита проти самих себе?” – риторично запитує колумніст “The Washington Post” Джим Джераті.
До цього додається загроза рецесії: за оцінкою професора Джорджтаунського університету Майкла Стрейна, такі тарифи можуть знищити робочі місця в США у найбільш чутливих галузях – від мікроелектроніки до авіації.
Реакція Москви: страх чи гра на випередження?
У Кремлі вже прокоментували ініціативу Трампа. Дмитро Пєсков цілком очікувано назвав її «проявом русофобії», що лише ускладнює мирний процес. Водночас економісти в Росії, зокрема Артем Кочнев, визнають, що у разі припинення закупівель з боку Китаю та Індії Росія зазнає серйозних фінансових втрат – зросте інфляція, обвалиться рубль, впаде експортний дохід.
Але Москва має інструменти для протидії. Йдеться про “тіньовий флот” – мережу танкерів під фальшивими прапорами, які вже давно забезпечують обхід санкцій.
Імітація тиску чи реальний поворот?
Законопроєкт ще не доопрацьований. “Він скоріше проєкт, ніж документ, готовий до запуску“, – визнає Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень. Він не виключає появу “полегшеного” варіанту – не такого жорсткого, але символічно важливого.
Проблема в тому, що “репутація санкцій як інструмента тиску може бути підірвана”, якщо США так і не наважаться реалізувати навіть те, що ухвалено. А це тільки на руку Кремлю.
Чи буде ухвалений законопроєкт? Чи запровадить Трамп мита на 500%? Чи вплине це на Китай і Росію? Відповіді поки немає. Але є ризик, що цей інструмент перетвориться на чергову політичну імітацію.
Символічні санкції без реального впливу лише легітимізують і подовжують конфлікт. І якщо Америка справді хоче зупинити військову машину Кремля, то відповідальність за рішення лягає безпосередньо на адміністрацію Білого дому.
Битва за важелі: Трамп, Конгрес і контроль над санкціями
Попри вже усталену жорстку санкційну риторику, ініціатива про 500% мита оголила глибший конфлікт – боротьбу між виконавчою та законодавчою гілками влади за зовнішньополітичний контроль. Президент Дональд Трамп відкрито наполягає на тому, щоб саме він мав повну свободу ухвалювати або скасовувати санкції, не залежно від рішень Конгресу.
І в цьому проступає спроба переформатувати підхід США до міжнародного впливу в дусі “унітарного керування зовнішньою політикою”, де санкції стають не парламентським інструментом стримування, а “президентським важелем прямого тиску.
“Трамп не хоче бути зв’язаним законами, навіть якщо сам їх підписує. Він хоче мати кнопку й тиснути на неї тоді, коли вважає за потрібне“, – коментує політичний аналітик Джордж Мітчел з Brookings Institution. Такий підхід створює непередбачуваність для міжнародних партнерів, адже санкційна політика США може змінюватися залежно від риторики одного лідера, а не від стабільного курсу інституцій. Для союзників по НАТО та G7 це виклик: наскільки тривалими можуть бути будь-які обмеження, якщо їхня доля вирішується одноосібно?
Крім того, особистий контекст – образа Трампа на Путіна – переносить зовнішню політику у “зону психологічного реагування”, а не стратегічного планування. Замість холодного розрахунку маємо політичну емоцію: розчарування, бажання «дати урок», реакцію на приниження.
“Трамп сприймає зовнішню політику як угоду. І коли його партнер, у даному випадку Путін, не виконує умови, він прагне покарати його на власних умовах“, – пояснює експертка з міжнародного права Кімберлі Віллет з Georgetown University.
Водночас спроба президента повністю контролювати санкції може стати політичним тестом і для Республіканської партії. Частина її впливових фігур хоче мати запобіжники, які не дозволять перетворити санкції на ситуативну зброю без контролю. Конфлікт довкола пункту про “винятки президента” вказує на кризу довіри навіть серед союзників Трампа, які побоюються, що санкції можуть стати розмінною монетою, наприклад, у перемовинах з Китаєм або ЄС.
Таким чином, санкційний законопроєкт – це скоріше про нову конфігурацію влади у Вашингтоні: чи зможе президент зосередити контроль над зовнішньополітичними інструментами у власних руках, і наскільки незалежним від Конгресу стане Білий дім у часи глобальної нестабільності.
Глобальний енергоринок: хто виграє, якщо Трамп “перекриє” Китай?
Якщо 500-відсоткові мита проти імпортерів російських енергоносіїв таки будуть запроваджені, це може призвести до “переформатування глобальних енергетичних потоків”. Китай, який закуповує понад 40% російської нафти, ймовірно, шукатиме способи обійти обмеження через ланцюги постачання з третіх країн, зокрема, через Індонезію, Малайзію чи ОАЕ, які вже фігурували у розслідуваннях щодо «перемаркованої» нафти.
Окрему роль може відіграти Індія – не лише як найбільший імпортер російської нафти після Китаю, а й як “потенційний проміжний хаб”. Уже зараз Делі купує нафту з РФ, а потім реекспортує продукти її переробки до Європи, США та інших регіонів, формально не порушуючи санкції.
“Це не тільки про економіку. Це про те, хто контролює правила гри на глобальному ринку нафти”, – зауважує у коментарі Financial Times експерт Columbia SIPA з питань енергетики Амрита Сен.
Водночас посилення тиску Вашингтона може “виштовхнути Росію ще глибше в орбіту Глобального Півдня”, зокрема до Африки, Латинської Америки та Південно-Східної Азії, де не існує злагодженої санкційної політики. У цих регіонах може виникнути новий ринок для російської нафти зі знижками – попри санкційний тиск Заходу.
“Це буде тест не лише для Китаю чи Росії. Це буде тест для всієї архітектури санкційної політики Заходу“, – резюмує у розмові з Politico старший радник Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні.
