Дональд Трамп завжди був непередбачуваним і непослідовним у своїх рішеннях, риториці та оцінках війни. Він обіцяв мир між Росією та Україною «протягом 24 годин» і водночас неодноразово давав зрозуміти, що не вважає підтримку Києва стратегічним пріоритетом для США. Тепер його дії починають підтверджувати те, що раніше озвучувалося побіжно. Після розмови з Путіним Трамп відмовився від планів посилювати санкційний тиск на Москву. Йдеться не тільки про гальмування нових обмежень, а про принципову зміну курсу: Вашингтон більше не зацікавлений бути центром міжнародних зусиль із тиску на Кремль.
На тлі нових ініціатив у ЄС щодо санкційного посилення США демонструють готовність згорнути участь у цьому процесі, принаймні у тому вигляді, в якому вона існувала з 2022 року. Аргумент у відповідь критикам — прагнення розширити економічні можливості для американського бізнесу. Але фактичний сенс змін набагато глибший – адміністрація Трампа сигналізує, що дипломатична участь у врегулюванні війни втрачає для неї пріоритет. Замість ролі миротворця, США можуть обрати роль стороннього спостерігача з чітко артикульованими комерційними інтересами.
Чергове непередбачуване рішення Трампа
Не дивлячись на попередні погрози щодо введення санкцій проти РФ, Президент США Дональд Трамп після телефонної розмови з Путіним заявив, що Сполучені Штати не будуть більше тиснути на Москву та Київ у справі завершення війни. Як повідомляє The New York Times, Трамп вважає, що саме Росія та Україна мають знайти шлях до миру, й таким чином фактично оголосив про намір самовідсторонення від мирних переговорів.
За інформацією американських чиновників, Трамп також відмовився від власних обіцянок приєднатися до європейської кампанії посиленого санкційного тиску на Кремль.
«Якщо Трамп не змінить курс, Путін отримає саме те, чого прагнув: припинення американського тиску й розкол між США та їхніми європейськими союзниками», — цитує NYT джерела в адміністрації.
При цьому один з чиновників Білого дому зазначив, що нові санкції могли б зашкодити американському бізнесу, а президент прагне максимально розширити економічні можливості для США.
Попри запевнення, що чинні санкції, запроваджені після вторгнення Росії в Україну в 2022 році, залишаються чинними, Трамп чітко продемонстрував зміну пріоритетів. Розчарований повільним прогресом і неготовністю Путіна йти на поступки, він заявив про намір вивести США з переговорного процесу та зосередитися на ділових угодах з Росією. Тобто, фактично він перейшов до реалізації мети, яку низка європейських лідерів називає справжньою — нормалізації відносин Вашингтона з Москвою.
Ні для кого не є секретом те, що Трамп хоче відкрити для американських компаній доступ до російського енергетичного сектору та ринку рідкісноземельних металів. При цьому американська сторона формально наполягає: жодна з угод не буде укладена без мирної угоди між РФ та Україною. При цьому Путін добре розуміє бізнесовий інтерес Трампа і саме тому розмова двох лідерів переважно стосувалася перспектив економічної співпраці. На тлі цього Європа рухається до нових санкцій, тоді як США, навпаки, демонструють готовність дистанціюватися від України й шукати новий формат стосунків із Росією. Цей розрив між союзниками — саме той сценарій, до якого прагнув Кремль останні 20 років.
Слід зазначити, що слова Трампа про те, що саме Росія та Україна мають самостійно вирішувати умови миру, пролунали вже після того, як він сам стверджував: тільки він і Путін здатні досягти угоди. Отже, після розмови з Путіним Трамп відмовився не лише від санкційної риторики, а й взагалі від залучення США до пошуку рішення.
У соцмережах Трамп написав:
«Умови припинення війни мають обговорюватися між двома сторонами — так, як і має бути. Бо тільки вони знають деталі».
Далі він недвозначно натякнув на мету — відновлення повномасштабної співпраці з Москвою:
«Перед Росією відкривається величезна можливість створити безліч робочих місць і багатства. Її потенціал — безмежний».
Рішення Дональда Трампа фактично вийти з переговорного процесу щодо України й відмовитися від подальшого санкційного тиску на Росію становить докорінну зміну зовнішньополітичного курсу США. Це не просто політичний маневр, а чергова демонстративна зміна парадигми. Америка більше не позиціонує себе як лідера західного антипутінського фронту, а навпаки — як гравця, готового до компромісу з РФ, аби не втратити економічні вигоди.
Причини рішення Трампа
Рішення Дональда Трампа не запроваджувати нові санкції проти Росії, попри заявлені раніше погрози, має кілька чітких і глибоко прагматичних причин. Воно не є емоційною реакцією чи тимчасовим зигзагом — це продуманий політичний і економічний вибір, який розкривається у трьох головних площинах: стратегічній, економічній і тактичній.
Трамп послідовно декларує, що війна між Росією та Україною не є справою Америки. Формула «це не наша війна» є не просто риторичною фразою, а основою його зовнішньополітичної доктрини. Він демонструє небажання пов’язувати Сполучені Штати із затяжними міжнародними конфліктами, особливо з тими, де відсутній безпосередній військовий або енергетичний інтерес США. Саме з цієї логіки випливає відмова від санкцій: вони автоматично втягнули б Вашингтон у жорстку фазу протистояння, до якого адміністрація Трампа не готова. Замість того — обрано спостережну роль посередника.
Крім того, Трамп вважає, що нові жорсткі санкції, особливо такі, як 500% мита чи екстериторіальні обмеження, будуть інтерпретовані в Кремлі як акт економічної війни. Імовірність того, що Москва відповість симетрично або навіть асиметрично, зокрема через дестабілізацію енергетичних ринків або кібератаки, розглядається у Вашингтоні як надто ризикована. Варто зазначити, що це побоювання одночасно звучать в словах Трампа й Рубіо, вони вважають, що санкції стануть спусковим гачком для прямого конфлікту з РФ, тому не бажають «доводити до цього».
Водночас Трамп не приховує зацікавленості у відновленні економічної співпраці з Росією. Ідеться насамперед про енергетику (нафта, газ, LNG), ринок титану, рідкісноземельні метали. Будь-яке нове обмеження зараз перекриє шлях до цих майбутніх домовленостей, навіть якщо офіційно США заявляють, що не почнуть жодних угод до мирного врегулювання. Для Трампа, як бізнесмена й політика, куди привабливішим виглядає сценарій, за яким він відкриє ці ринки американському капіталу вже як «миротворець», а не як лідер санкційного фронту.
Також Трамп прямо говорить про те, що введення санкцій проти РФ унеможливить подальші її переговори з Україною. У цьому випадку йдеться про тактичну паузу: Вашингтон сподівається, що без нових обмежень Москва не вийде з контактів, і що така м’яка позиція створить ілюзію «вікна можливостей». Це не означає повної відмови від санкцій у майбутньому — лише відкладення їх застосування, доки ситуація остаточно не втратить потенціал до компромісу. З точки зору дипломатичної техніки, це спосіб зберегти канал, навіть якщо він не приносить результатів.
Поряд з цим Трамп робить ставку на позицію «президента миру» — того, хто не тягне країну у війну, не витрачає мільярди на «чужі» конфлікти й не провокує нову глобальну нестабільність. Жорстка санкційна політика, яка, як він вважає, може призвести до нових фаз конфронтації, суперечить образу сильного, але прагматичного президента. Ув’язати себе у довготривале протистояння з Росією означає для нього втрату електоральної підтримки з боку тих, хто хоче «займатися Америкою, а не Україною».
Відмова від санкцій супроводжується й іншою лінією — поступовим перекиданням відповідальності на Україну. Якщо тиснути на Росію ризиковано, то тиснути на Київ — безпечно й ефективно. Зменшення підтримки, зниження обсягів допомоги, м’яка риторика щодо Кремля — це спосіб поставити Київ перед фактом: або ви домовляєтесь на запропонованих умовах, або лишаєтесь без західного плеча. Санкції в такій стратегії не просто непотрібні, вони заважають головному плану.
Нарешті, є ще одна глибша причина: в адміністрації Трампа схильні вважати, що санкції не спрацювали. Росія адаптувалась, обійшла багато обмежень, знайшла нові ринки. І якщо результатів немає — то немає й сенсу продовжувати шлях, який вичерпав себе. Трамп, як типовий трансакційний політик, просто знімає з порядку денного інструмент, який не дає короткострокових вигод.
Погрозу запровадження 500% мит на російський експорт — найжорсткішого з можливих заходів — спочатку розглядали у Вашингтоні не як реальний економічний крок, а як спосіб інформаційно-психологічного тиску. Це була спроба змусити Путіна хоча б частково відступити або погодитися на тимчасове припинення вогню, не вдаючись до відкритого ультиматуму. Однак, коли стало очевидно, що Кремль не реагує, а сам факт санкцій не змінює переговорної поведінки Москви, цей сценарій був згорнутий.
Наслідки рішення Трампа та можливі подальші варіанти його дій
Рішення Трампа щодо незапровадження проти РФ санкцій мають кілька наслідків. По-перше, президент США відкрито демонструє, що Україна не є пріоритетом для його адміністрації. Якщо підхід Байдена був заснований на стратегічному партнерстві з Києвом і захисті євроатлантичних принципів, то Трамп вбачає в Україні швидше перешкоду для налагодження справ із Росією.
По-друге, демонтаж санкційної єдності Заходу створює саме той розкол, до якого прагнув Кремль. Європа залишиться в ситуації самостійного тиску на Москву, але без глобального лідера. Це знижує ефективність будь-яких нових обмежень і стимулює РФ шукати економічні й дипломатичні можливості саме через Америку.
По-третє, риторика про «бізнес із Росією» у момент активної фази війни є сигналом міжнародним корпораціям: моральна дилема знята. Якщо Білий дім більше не наполягає на моральній відповідальності за торгівлю з країною-агресором, то далі діятимуть лише правила ринку. Це небезпечний прецедент, який легалізує зону комфорту для бізнесу в умовах злочину проти суверенної держави.
Нарешті, дипломатичне самоусторонення США виводить з гри ключового арбітра. Якщо донині саме американська адміністрація координувала міжнародні зусилля, поставки озброєння й економічну підтримку України, то тепер вона віддає ініціативу іншим — менш рішучим або більш залежним від внутрішніх криз гравцям.
Найгіршою в цій ситуації є її стратегічна прозорість. Москва отримала чіткий сигнал: війна може не завершуватися, бо найбільший політичний гравець більше не наполягає на її зупиненні. Більше того, він готується перетворити її на майданчик для економічної співпраці. Тому зміна риторики Трампа є не просто дипломатичним кроком, а геополітичним тектонічним зсувом. І він розгортається не в майбутньому, а вже зараз.
Фактично Трамп зробив для себе висновок: погрожувати РФ марно, а застосування санкцій є надто ризикованим для власної країни. В результаті замість ескалації санкційного тиску перед адміністрацією США залишилось три політичні опції, кожна з яких ілюструє відмову від принципу тиску.
Перша — це змусити Україну піти на поступки, що є тиском не на нападника, а на жертву з метою досягти швидкої угоди будь-якою ціною. Оскільки Трамп вважає санкції щодо РФ надто небезпечними та обмеженими у впливі, натомість він може використати весь арсенал впливу на Київ — від скорочення допомоги до прямих політичних вимог. Такий курс відкриває шлях до угоди на умовах Кремля, але з підписом України.
Другою опцією є повністю вийти з переговорного процесу й припинити будь-яке системне втручання у справи України. Це означатиме кінець американської військової та політичної підтримки Києва, а також де-факто перехід до ізольованого курсу, в якому Трамп займатиметься виключно відносинами з Москвою на двосторонній основі, без врахування контексту війни.
Третьою опцією є збереження мінімальної підтримки Україні без посилення санкцій і ескалації дипломатичних дій. Цей варіант є сценарієм «пасивного утримання фронту»: США не блокують Київ, але й не створюють додаткового тиску на Путіна, залишаючи статус-кво, який може тривати роками.
Кожен з цих сценаріїв має одну спільну рису: жоден з них не передбачає санкційного тиску як засобу впливу. Це означає, що США остаточно вийшли за межі парадигми примусу Росії й відтепер єдиною стратегією Білого дому є уникнення ризиків і побудова нової архітектури стосунків з Москвою — без шантажу, покарань і участі України як повноцінного суб’єкта.
Отже, відмова Дональда Трампа від введення санкцій проти Росії ще раз чітко засвідчила його фундаментальну непослідовність як політичного лідера. Людина, яка ще місяць тому публічно обіцяла Кремлю «жорсткі наслідки» у разі відмови від миру, сьогодні виступає з заявами про «цінність діалогу» й закликає не «провокувати» Москву. Це вже не перший випадок, коли Трамп без пояснень змінює курс, демонструючи, що для нього зовнішня політика є лише інструментом у грі за власні бізнес-інтереси. При цьому Україна в цій системі координат є не партнером і не союзником, а розмінною монетою, яку можна використати або відсунути, залежно від того, що вигідніше у конкретний момент.
Риторика «це не наша війна» лише прикриває справжню мотивацію: прагнення Трампа відновити економічні зв’язки з Росією. Його цікавить відкриття американським компаніям доступу до ресурсів, енергетики, логістики не на умовах миру, а як частина нової великої угоди, яку він мріє підписати з Путіним як «президент-угодовик». Водночас тиск на Росію, допомога Україні та санкційна дисципліна — все це відходить на другий план, якщо вони заважають домовленостям з Москвою.
Перспективи України в цьому випадку є тривожними і не містять оптимізму. Відмова від санкцій означає, що Москва не відчує жодного нового тиску. Війна не припиниться, а навпаки отримає нову інерцію, адже Путін отримав підтвердження: Вашингтон більше не готовий стримувати його силою. При цьому мир, на який розраховували українці, відкладається на невизначений термін. Переговори, які могли б стати інструментом досягнення компромісу, перетворюються на процес без фіналу і будь-яких гарантій. Тобто, Україна залишається один на один з ворогом і європейськими союзниками, чия підтримка стає дедалі умовнішою.
Це є новою реальністю: світ, в якому США більше не намагаються протистояти Росії, а лише домовляються з нею, але вже відкрито, без кулуарних домовленостей. І в цьому світі Трамп вже не вдає зусиль заради миру, він просто вигідно вирішує свої інтереси, де немає місця для України.
