Бюджетний аскетизм Угорщини проти мільйонних видатків України: два полярні підходи до фінансування та дисципліни парламентарів
Поки Національні Збори Угорщини одностайно зменшив зарплати і привілеї своїм депутатам, українські нардепи під куполом Верховної Ради впевнено нарощують власні заробітки, що створило різкий і показовий контраст. В Україні, яка тривалий час веде виснажливу війну, фінансовий апетит парламентарів лише зростає, хоча чверть залу засідань роками залишається порожньою. Проблема полягає в тому, що бюджетний фонд витрачає мільйони на забезпечення людей, частина з яких відкрито прогулює роботу або взагалі втекла за кордон. Порівняльний аналіз цих двох протилежних підходів оголює неприємну правду про реальну ціну та якість роботи українських законодавців.
Мінус 40% до депутатської зарплати: як нова влада Угорщини взялася за привілеї політиків
Національні Збори Угорщини ухвалили рішення, яке ще кілька років тому могло здатися малоймовірним навіть для країни з гострими політичними дискусіями. Парламент підтримав законопроєкт правлячої партії «Тиса», який передбачає суттєве скорочення зарплат депутатів, зменшення державної підтримки парламентських фракцій та перегляд системи політичних привілеїв. Документ отримав підтримку 189 депутатів, причому показовим фактом стало те, що в залі засідань не було зафіксовано жодного голосу «проти» чи «утримався». Тобто Національні збори країни продемонстрували рідкісну, майже феноменальну одностайність, підтримавши масштабне урізання видатків на політичну еліту.
Ухвалені нововведення стали логічним продовженням передвиборчих обіцянок лідера партії «Тиса» Петера Мадяра, який після приходу до влади очолив уряд і задекларував безкомпромісну боротьбу з марнотратством. Новий керівник кабінету міністрів чітко дав зрозуміти суспільству, що колишня епоха безконтрольного розпорошення бюджетних ресурсів завершилася, а представники законодавчої гілки влади та керівники партійних фракцій мають продемонструвати виборцям справжнє розуміння та солідарність у непрості часи. При цьому зміни до профільного закону про парламент б’ють безпосередньо по гаманцях політиків, знімаючи з них товстий шар фінансових привілеїв.
За правилами, які діяли до ухвалення законопроєкта, заробітна плата членів парламенту в 3 рази перевищувала середню зарплату в державі. Після набуття чинності новим законом оклади депутатів будуть вищими за середню заробітну плату в країні лише в 1,8 раза. Якщо раніше законодавці отримували 2 182 488 форинтів (що еквівалентно приблизно 5 300 дол), то тепер вони задовольнятимуться сумою в 1 309 493 форинти (близько 3 200 дол). Обидва зазначені показники відображають нарахування до моменту сплати податків.
Отже, базовий оклад депутата зменшиться одразу на 40%, а фінансові обмеження почнуть діяти вже з наступного місяця. Жорсткі заходи торкнулися не лише рядових членів законодавчого органу, оскільки під урізання доходів потрапили прем’єр-міністр, спікер та голови парламентських комітетів. Крім того, Національні Збори значно скоротили обсяг додаткових депутатських пільг і компенсацій: витрати на оренду офісних приміщень були зменшені на 52%, а компенсації за житло в Будапешті — на 31%. Крім того, на 30% урізали фонд оплати праці помічників депутатів. Також парламентарів позбавили компенсації витрат на мобільний зв’язок, а депутатам, обраним від виборчих округів столиці, більше не відшкодовують витрати на пальне.
Водночас окремим вагомим важелем впливу на дисципліну депутатів в Угорщині є чітко прописані правила покарань за прогули пленарних засідань або засідань комітетів у Національних зборах Угорщини, які передбачають суворі дисциплінарні та фінансові стягнення. Якщо депутат без наявності поважної причини пропускає понад 1/3 голосувань на пленарних засіданнях, його спеціальна посадова винагорода пропорційно зменшується. У разі хронічних прогулів засідань парламентського комітету протягом однієї чергової сесії, коли фіксується пропуск понад 1/3 засідань, передбачено не лише автоматичне скорочення надбавок, а й безальтернативне виключення депутата з комітету та усунення від роботи в ньому.
Головна мета Петера Мадяра полягає в безкомпромісній боротьбі з розкраданням коштів та ліквідації наслідків багаторічної системної корупції. Експерти наводять цифри, згідно з якими зловживання за 16 років перебування колишнього очільника країни Віктора Орбана при владі коштували державі 186 мільярдів євро. Чинний прем’єр також планує знизити зарплати мерам міст, проте цей намір вже викликав серйозний опір на місцях.
Така тотальна економія зумовлена тим, що Угорщина станом на 2026 рік перебуває у стані глибокої трансформації та економічної стабілізації після тривалого періоду стагнації. Країна не відноситься до процвітаючих, маючи низку гострих соціально-економічних проблем та ознак кризи, проте наразі вона розпочала курс на реформи та відновлення. Навесні 2026 року в країні відбулися парламентські вибори, на яких партія «Тиса» на чолі з Петером Мадяром здобула перемогу, усунувши від влади багаторічного прем’єра Віктора Орбана. Новий уряд зосереджений на подоланні наслідків попереднього правління, викоріненні корупції та перезапуску відносин із західними партнерами.
Зараз економіка країни демонструє перші ознаки відновлення після декількох років майже нульового росту. Прогнози реального ВВП на 2026 рік становлять близько 1.6% – 1.8%. Це зростання спирається на внутрішнє споживання та сектор послуг, хоча промисловість і експорт залишаються вразливими. Інфляція в країні суттєво сповільнилася і стабілізувалася на рівні трохи більше 3%, а реальні зарплати почали зростати, підвищуючи купівельну спроможність населення. Держава успадкувала великий дефіцит бюджету, який прогнозується на рівні 6.2%, а також високий рівень державного боргу, через що уряд ініціював заходи жорсткої економії та структурні реформи.
Мільйонні бюджети під порожнім куполом: як зростали виплати народних депутатів України на тлі хронічних прогулів та втеч
На відміну від Угорщини, де нова влада розпочала каденцію з демонстративного урізання заробітних плат та скасування пільг, український парламент демонструє зовсім інші фінансові та дисциплінарні тренди. Попри те, що Україна веде виснажливу війну, народні депутати не збираються зменшувати собі виплати, а навпаки, утримують стабільний курс на збільшення видатків на власне забезпечення. Станом на 2026 рік чистий посадовий оклад народного обранця коливається в межах від 33 280 до 39 936 гривень, проте реальна заробітна плата разом із численними обов’язковими надбавками за інтенсивність праці та стаж складає в середньому 50 000 – 55 000 гривень на місяць.
Слід зазначити, що окрім заробітної плати, народні депутати України отримують значний перелік особистих надбавок та премій, серед яких доплати за керівні посади в комітетах чи фракціях, наукові ступені, почесні звання на кшталт заслужений юрист, роботу з таємною інформацією та щорічну допомогу на оздоровлення. Сюди ж додаються прямі неоподатковувані компенсації, зокрема 19 800 – 20 000 гривень на місяць на оренду житла чи готельного номера в Києві для тих, хто проживає далі ніж за 30 кілометрів від столиці, та фіксовані суми на покриття транспортних витрат територією України.
Крім того, держава окремо виділяє великі бюджети на службову діяльність, де крім згаданих 199 000 гривень на діяльність округів, функціонує фонд оплати праці помічників, який у середньому становить близько 1,6 мільйона гривень на рік (понад 130 тисяч гривень на місяць) на одного нардепа, що дозволяє утримувати до 31 помічника. Разом з правом користування автопарком Верховної Ради, безкоштовним медичним обслуговуванням у закладах на зразок Феофанії та повністю оплачуваними закордонними відрядженнями, сумарне фінансування діяльності одного депутата обходиться держбюджету в понад 350 000 – 380 000 гривень щомісяця.
У грудні 2025 року під час ухвалення державного бюджету на 2026 рік депутати втричі збільшили так званий фонд депутатських повноважень. Взагалі першим у цій хронології став етап падіння, який припав на лютий 2022 року, коли на початку повномасштабного вторгнення депутати зменшили свої виплати. Тоді під тиском критичних обставин вони скасували всі премії та надбавки, залишивши собі лише оклади, внаслідок чого їхня реальна зарплата впала до 22 000 – 25 000 гривень. Проте цей період жорсткої економії тривав кілька місяців, поступившись місцем етапу повернення та зростання, який тривав з липня 2022 року по 2026 рік.
Влітку 2022 року Верховна Рада ухвалила постанову, якою повернула всі скасовані надбавки назад, зокрема виплату за інтенсивність праці в розмірі до 100% від окладу, профінансувавши це через внутрішній перерозподіл бюджету парламенту. Далі, у січні 2024 року та грудні 2025 року, через планове збільшення прожиткового мінімуму в країні, до якого законодавчо прив’язані зарплати нардепів, їхні оклади автоматично пішли вгору, піднявшись спочатку до 30 280 гривень, а потім до 33 280 гривень для рядового парламентаря.
При таких високих виплатах та фінансовому забезпеченні показники внутрішньої дисципліни у парламенті залишаються низькими. За даними моніторингу громадського руху ЧЕСНО, близько 15% народних депутатів повністю відсутні на робочих місцях під час голосувань, а понад 30% голосувань у залі провалюються через системні прогули, причому 13 народних депутатів мають показник 100% прогулів за останній рік.
Цих хронічних прогульників можна розділити на кілька реальних груп із конкретними прізвищами, де першу групу становлять депутати-втікачі, які залишили Україну під час війни та оголошені в розшук, але юридично залишаються членами парламенту через відсутність механізму позбавлення мандата за прогули, не отримуючи при цьому зарплату. До них належать Артем Дмитрук, Андрій Одарченко, Сергій Шахов та Ярослав Дубневич.
Другу групу формують ті, хто не відвідують сесії з поважних причин, оскільки перебувають под вартою в СІЗО за підозрами у державній зраді чи корупції, серед яких Нестор Шуфрич, Євгеній Шевченко, Олександр Дубінський та Олександр Пономарьов. Третя група складається з традиційних прогульників всередині країни, які роками ігнорують засідання парламенту чи своїх комітетів. Наприклад, Ігор Палиця зі 100% прогулів, Анжеліка Лабунська, Вадим Столар, який пропустив понад 95% голосувань, Степан Івахів та новий фігурант антирейтингу Олег Тарасов.
Олександр Куницький, який представляє фракцію «Слуга народу», став одним з найяскравіших і найрезонансніших прикладів у категорії депутатів-втікачів, що наочно ілюструє проблему злісних прогулів та безкарного залишення країни під час війни. Ситуація навколо його зникнення розвивалася за чіткою хронологією: у вересні 2024 року Куницький офіційно виїхав з України в тижневе закордонне відрядження до США з метою міжпарламентського співробітництва, проте назад до країни так і не повернувся. Подальші журналістські розслідування зафіксували його переміщення зі Сполучених Штатів до родичів в Ізраїль, а вже навесні 2026 року згідно його нової податкової декларації депутат-втікач вказав новою країною проживання Канаду, де він безкоштовно користується квартирою іноземної громадянки. Станом на 2026 рік цей законодавець має абсолютний показник у 100% прогулів засідань Верховної Ради, але юридично продовжує перебувати у статусі народного обранця.
Додатковим гучним скандалом початку 2026 року став прояв так званої паперової праці прогульників, коли в лютому деякі народні обранці, які роками не брали участі в голосуваннях, скористалися лазівкою у законодавстві та подали заяви на отримання грошових компенсацій за невикористані відпустки за всі 6 років своєї каденції. Наочним прикладом такої цинічної конвертації став Олександр Фельдман, який пропустив близько 68% голосувань за час війни, але офіційно отримав 429 500 гривень компенсації за відпустку. Чинні законодавчі норми дозволили депутатам перетворити невикористані дні відпочинку у великі грошові суми з державного бюджету, попри їхню тривалу фактичну відсутність на робочих місцях та невиконання безпосередніх обов’язків перед виборцями.
Аналіз полярних політичних кейсів Угорщини та України наочно демонструє, що внутрішня дисципліна та фінансова підзвітність вищих ешелонів влади залежать від наявності реальних інструментів контролю та політичної волі всередині держави. Прецедент в Угорщині фіксує спробу вибудувати нову модель відносин суспільства та представників влади, де доходи політичної еліти безпосередньо прив’язані до загальноекономічного стану держави.
Натомість українська парламентська практика воєнного часу виявляє системні інституційні перекоси, коли закритість процесів дозволяє консервувати високі майнові преференції, оплачувати фіктивну активність втікачів та ігнорувати катастрофічні показники відвідуваності засідань. Збереження подібних фінансових лазівок та відсутність дієвих механізмів позбавлення мандатів за злісне невиконання обов’язків вимиває дефіцитні бюджетні кошти, а також поглиблює ціннісний розрив між суспільством та його ненажерливими обранцями.
