Коли у лютому 2022 року Захід запровадив першу хвилю масштабних санкцій проти Росії, аналітики беззастережно говорили про “економічний шок без прецедентів”. Очікувалося, що за кілька місяців російська економіка зануриться у глибоку рецесію, а дефіцит технологій та фінансів зруйнує промислову базу. Минуло понад три роки, і хоча російські втрати колосальні, Москва навчилася виживати через тіньові схеми, обхідні маршрути та нових партнерів. Видання Le Mond пише, що Росія фактично створила паралельну економіку, щоб обходити західні санкції. Попри ембарго на більшість товарів і відключення ключових банків від SWIFT, вже у 2024 році МВФ зафіксував зростання російського ВВП на 2,6%, що стало можливим завдяки енергетичним доходам і масштабній державній мобілізації економіки. Санкції не зламали систему, вони змінили її ДНК. У цьому матеріалі ми зосередимося на трьох питаннях: що реально працює в санкційній політиці, які механізми обходу (shadow fleet, реекспорт, фінансові “мікшери”) виявилися найефективнішими для РФ та як формуються прояви “санкційного скепсису” у Європі й за її межами. Аналіз побудований винятково на матеріалах європейської преси й розслідуваннях.
Хронологія і природа сучасних санкційних пакетів
Після лютого 2022-го Європа, Велика Британія й інші партнери запровадили кілька пакетів, що торкаються фінансів (обмеження доступу до західних ринків капіталу і фінсервісів), технологій (експортний контроль на критичні компоненти), персональних санкцій (заморожування активів, заборони на в’їзд) і енергетики (ціновий “cap”, тобто граничну ціну, вище якої не дозволяється продавати певний товар чи ресурс, та ембарго на окремі види ввезення енергоносіїв). Частково ці пакети координувалися з США, але багато дій залежали від європейської волі й здатності закривати лазівки. Саме європейський тиск на страхування, сертифікацію й порти став вирішальним у роботі з морськими схемами.
Енергетика: тіньовий флот і страхування як зброя
З 5 грудня 2022 року було встановлено, що російську нафту, яка транспортується морем, можна продавати лише за ціною не вище $60 за барель. Країни, які запровадили cap, заборонили своїм компаніям страхувати, фінансувати чи перевозити нафту, якщо її продають дорожче за цей ліміт. Метою було зменшити доходи Кремля від експорту енергоносіїв і водночас уникнути глобального дефіциту нафти та різкого стрибка цін, як це сталося б при повному ембарго. На практиці Росія створила “тіньовий флот” і почала продавати нафту через треті країни (наприклад, Індію, Туреччину, Сінгапур, ОАЕ), часто змішуючи її з іншими сортами. Саме тому ефективність “цінового cap” знизилася, і частина експертів назвала його іронічно “дірявим бар’єром”.
Після нафтового ембарго 2022–2023 років Москва створила свій “тіньовий флот” – сотні старих танкерів, які перевозять нафту під зміненими прапорами, з відключеними трекерами AIS і фіктивними страховими документами. За оцінками Financial Times, близько 600 суден нині працюють поза межами легальної морської логістики, забезпечуючи Росії мільярдні надходження від експорту нафти до Китаю, Індії та країн Перської затоки.
Європа у відповідь посилила контроль: нові правила страхування вимагають детального підтвердження походження нафти, а з літа 2025 року ЄС і Велика Британія ввели персональні санкції проти судновласників, підозрюваних у співпраці з “тіньовим флотом”. Проте експерти визнають, що це схоже на “гонку озброєнь”, коли кожна нова заборона породжує нову схему обходу.
Реекспорт: європейські товари на нових маршрутах
Найвразливіше місце санкційної політики – це контроль ланцюгів постачання. Розслідування Süddeutsche Zeitung і Handelsblatt показали, що європейські промислові комплектуючі, електроніка та запчастини масово потрапляють до Росії через третіх посередників: Казахстан, Вірменію, Туреччину, ОАЕ. Експорт чіпів, мікроконтролерів і станків у ці країни зріс у рази після 2022 року, а далі “зникає” у російській статистиці.
Системи контролю часто не встигають за креативністю бізнесу: створюються компанії-«прокладки», змінюються документи, відбувається транзит через декілька митних зон. Саме так російський оборонно-промисловий комплекс продовжує отримувати деталі для дронів і ракет.
Китай, Туреччина, Іран: нова географія обходів
Ключову роль у “виживанні” російської економіки відіграє Китай. Офіційно Пекін дотримується нейтралітету, але торгівля між країнами досягла рекордних 240 млрд доларів. Через китайські банки проходять альтернативні фінансові канали, а через приватні фірми – постачання товарів подвійного призначення. Частина цих потоків іде через Гонконг і Сіньцзень, що дозволяє обходити обмеження західних банків.
Туреччина стала головним логістичним хабом “сірої торгівлі”. У портах Мерсін і Самсун фіксуються десятки компаній, що перевантажують європейські товари для подальшого експорту у РФ. Анкара формально дотримується санкцій, але практично стала ключовим посередником між російським та європейським ринками.
На периферії цієї системи діють Іран, ПАР, окремі країни Африки. Іранський досвід обходу санкцій – модель для російських логістів: використання бартеру, криптоплатежів і банків третіх країн, які не підконтрольні SWIFT.
Внутрішня адаптація Кремля
Санкції стали каталізатором “воєнного кейнсіанства”: держава різко збільшила витрати, насамперед військові, і штучно підтримує зайнятість у промисловості. За даними Le Monde, понад 40% бюджету 2025 року йде на оборону. Це створює ілюзію стабільності, але приховує стрімке виснаження приватного сектору.
Паралельно формується “паралельна економіка” – державні корпорації, підконтрольні силовикам, заміщають іноземних гравців. За даними Reuters, понад 3 000 західних компаній залишили російський ринок, але їх місце зайняли структури, пов’язані з олігархами або урядовими фондами.
Технологічна ізоляція змушує Москву інвестувати у примітивні аналоги – від мікросхем до автомобілів. Однак реальна якість продукції стрімко падає, а імпортозаміщення існує переважно на папері.
Соціальна стабільність на тлі стагнації
Попри санкції, Кремлю вдалося уникнути соціального вибуху. Високі ціни на нафту, контроль над медіа й зростання військових зарплат утримують рівень лояльності. Водночас у середніх містах і провінції фіксується дефіцит якісних товарів, зростання інфляції на 12–15% і падіння реальних доходів.
Фактична мілітаризація економіки підміняє ринкову логіку мобілізаційною. Це дозволяє Кремлю пояснювати громадянам: “війна – нова норма”. Санкції виявилися не стимулом до зміни політики, а інструментом консолідації авторитарної системи.
Санкційний скепсис у Європі
Через три роки після початку санкційної кампанії у самій Європі з’являються голоси сумніву. Бізнес-асоціації Німеччини, Італії та Греції публічно обговорюють “непередбачені наслідки” обмежень: втрату ринків, скорочення експорту машинобудування та ризики для енергопостачання.
Як пише видання Süddeutsche Zeitung, товари, призначені для війни проти України, більше не повинні постачатися режиму Путіна. Однак розслідування низки видань SZ, NDR та WDR показують, як санкції ЄС, вочевидь, систематично обходилися через дочірню компанію в Туреччині.
У політичному середовищі формується “санкційний скепсис”: частина правих партій у Європарламенті та низка популістів закликають до “переосмислення” стратегії, аргументуючи тим, що “Росія адаптувалася, а ЄС платить ціну”. Попри це, більшість урядів і надалі підтримують курс на посилення контролю й боротьбу з обхідними схемами.
Якщо частина країн або великих бізнес-груп починає відкрито сумніватися в ефективності санкцій, це послаблює солідарність і дає можливість Росії знаходити пробоїни у режимі тиску. Саме тому Брюссель і столиці ЄС приділяють увагу комунікації ефективності санкцій і одночасно намагаються закривати лазівки (підсилення контролю страхування, портів, митниць). Але процес консолідації є складним: інтереси різних держав членів різняться, і це створює простір для геополітичних маніпуляцій.
Що реально працює, а що – ні
Працюють
Секторальні обмеження (експортний контроль, технологічні заборони) значно звузили доступ РФ до передових компонентів та обладнання, уповільнивши розвиток критичних галузей. Цілеспрямовані санкції на власників суден і посередників, хоча не ліквідовують shadow fleet цілком, підвищують витрати та ризики операцій, що з часом ускладнює масштабне та дешеве обходження ембарго.
Міжнародна координація (особливо між європейськими державами), коли вона є, дозволяє закривати лазівки у страхуванні й портовому обслуговуванні, просувати кримінальні розслідування і заморожувати активи.
Не працюють
Автоматичне припинення постачання технологій і комплектуючих реекспортні мережі і посередники дозволяють частково компенсувати втрати.
Повна автономія фінансової ізоляції – РФ знайшла шлях до альтернативних валютних потоків і “паралельних” платіжних механізмів; крипто і “мікшери” лише частково допомагають масштабним потокам, але створюють додаткові труднощі для контролю.
Усунення політичної волі режиму – санкції тиснуть, але сам факт мобілізації ресурсів, контроль над елітами і пріоритетне фінансування безпеки дозволяє Кремлю витримувати значний зовнішній тиск у середньостроковій перспективі.
Отже, Росія не перемогла санкції – вона лише навчилася жити всупереч ним. Її економіка дедалі більше нагадує “осаджену фортецю” – з вичерпними ресурсами, але зростаючою залежністю від авторитарних союзників. Для Європи це сигнал: боротьба триває не лише у військовій площині, а й у сфері економічної витривалості та регуляторної креативності.
