Секонд-хенд як нова економіка: вживаний одяг змінює бізнес, культуру й податкову політику України

Цьогоріч секонд-хенд в Україні перестав бути просто бюджетним варіантом для тих, хто шукає одяг дешевше. Він став повноцінним сегментом ринку, який щороку демонструє стабільне зростання. Сьогодні вживані речі — не сором, а стиль, тренд і реальний бізнес із мільйонними обігами.

За три воєнні роки кількість магазинів секонд-хенду зросла на 25–40%, і тепер вони покривають щонайменше 11% усього вітчизняного ринку одягу. Це сотні мереж по всій країні, які щодня обслуговують тисячі покупців. І хоча більшість із них — це невеликі точки чи аутлети, найуспішніші перетворюються на повноцінні бізнес-мережі. Якщо грамотно вибудувати систему — з кількома магазинами, постійною ротацією товару й правильною націнкою — можна заробляти мільйони, а то й мільярди гривень на рік.

Цей ринок вже давно не тільки про бідність. Молодь, екоактивісти, модники й ті, хто обирає усвідомлене споживання, перетворили секонд-хенд на майданчик для індивідуальності й нової модної етики. Тут купують речі не тому, що немає грошей на нові, а тому, що це стильно, розумно й відповідально. До того ж цей тренд підтримують і глобальні гравці: IKEA, Levi’s, Zara вже запускають власні платформи перепродажу речей, підтримуючи принцип reuse як частину корпоративної стратегії.

Але секонд-хенд — це не лише про тренди, а й про реальний шанс відкрити власну справу. Щоб запустити магазин, не потрібно сотень тисяч. За оцінками підприємців, достатньо вкласти приблизно $200 у першу партію товару. Ці кошти підуть на закупівлю одного тюка вживаного одягу. Далі орендувати невелике приміщення (від $250 до $500), дати рекламу в соцмережах і оформити вітрину. І цього вже досить, щоб стартувати.

Прибуток більш ніж реальний. Якщо все працює як треба, вже за кілька місяців магазин може приносити близько $3000 чистого прибутку на місяць. Найуспішніші відкривають другу, третю точку, автоматизують облік, запускають онлайн-продажі. А далі масштабуються.

У цьому бізнесі головне — не просто мати товар, а знати, що саме шукатиме клієнт. Чоловічий чи жіночий одяг? Дитячі речі? Бренди чи вінтаж? Успіх залежить від правильного позиціонування, привабливої вітрини, чистого залу й добре продуманої системи знижок. Люди мають приходити не просто купити светр, а знайти “щось класне” — і виходити з пакетом речей і бажанням повернутися.

І не варто недооцінювати маркетинг. Наразі більшість клієнтів прийдуть у секонд не з вулиці, а з Instagram або TikTok. Фотографії цікавих знахідок, прямі ефіри з розпакуванням тюків, стильні луки з речей “за 70 гривень” — усе це працює краще за будь-який білборд.

Ще десять років тому “одяг із секонду” звучало як щось, чого краще не афішувати. Тепер це привід для гордості. Молодь і навіть зірки прямо кажуть, що носять речі з секонд-хенду.

Двоє з трьох українців купують секонд через співвідношення ціни та якості, а 38%, щоб мати змогу дозволити собі брендові речі. Серед покоління Z вживаний одяг — спосіб самовираження, а не компроміс.

Поштовхом для нової хвилі інтересу стали соцмережі. У TikTok відео з хештегом #секондхенд набирають мільйони переглядів. Молоді дівчата та хлопці діляться своїми “уловами”, влаштовують примірки, розповідають, у яких магазинах можна знайти речі Prada за 120 грн або шкіряні куртки за ціною футболки з масмаркету.

Стилісти підхопили хвилю. Один із них — Андрій Попов — заявив, що “бомжатський стиль” може виглядати стильно, якщо правильно зібрати образ. І що саме секонд-хенд — майданчик для найсміливіших модних експериментів.

Навіть Vogue UA включає секонд до своїх тренд-дайджестів — цього року вони писали, які п’ять речей з секонду стануть хітами сезону.

Цьогоріч покупці секонд-хенду полюють на вінтаж 80-90-х — джинсовки, бомбери, неон, гіперболізовані плечі, брендовий streetwear — худі Champion, куртки Nike, футболки Adidas oldschool. Користуються попитом утилітарні речі — штани-карго, сорочки з великими кишенями, куртки-бушлати, графічні футболки з принтами Van Gogh, Mozart або навіть Mariah Carey, а також oversize-жакети в стилі чоловічого костюма — часто саме в чоловічому відділі

У добірці трендів ці речі не тільки модні, а й допомагають виглядати “дорого” за доступні гроші.

Так. Це вже давно не просто спосіб зекономити. Покупка речей, які вже були у використанні, — спосіб не сприяти надвиробництву. Світова фешн-індустрія входить у п’ятірку найбільш забруднюючих галузей, і секонд-хенд реально скорочує кількість текстильного сміття.

Обираючи вживане, ти зменшуєш вуглецевий слід, не підтримуєш fast fashion і не фінансуєш корпорації, які шиють одяг на фабриках із порушеннями прав людини.

Чим відрізняються “крем”, “екстра”, “сток” та “мікс”?

Останнім часом вітчизняний  секонд-хенд перетворився на потужну індустрію з розгалуженою логістикою, чіткою системою сортування та широким колом постачальників. Ключовим для успішного ведення цього бізнесу є розуміння джерел постачання, логістичних процесів і класифікації товару.

Основними постачальниками вживаного одягу для українців є Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада та США.  Процес постачання секонд-хенду включає кілька етапів. Одяг збирається через благодійні організації, пункти прийому або спеціалізовані контейнери. На спеціалізованих фабриках одяг сортується за якістю, типом, сезоном та іншими критеріями.

Відсортований одяг пакується в тюки або мішки відповідно до категорій. В Україні секонд-хенд класифікується за кодом УКТ ЗЕД як “інші готові текстильні вироби, набори, одяг та текстильні вироби, що використовувалися”. Товар транспортується до складів або безпосередньо до магазинів по всій Україні.

Секонд-хенд поділяється на кілька категорій залежно від якості та стану одягу. Найвища категорія, що включає нові або майже нові речі, часто з етикетками, – так званий Cream. За ним слідує Extra  — одяг високої якості з мінімальними слідами зносу.
Ще на порядок нижче — 1 сорт, тобто речі з незначними дефектами або слідами носіння, але придатні для продажу. Далі йде 2 сорт  — одяг з помітними дефектами або зношуванням, що зазвичай продається дешевше.

Окрема категорія — сток — новий одяг, який не був проданий у магазинах, часто з етикетками. Нарешті, є ще мікс — змішаний асортимент одягу різних категорій, типів та сезонів. Ці категорії допомагають підприємцям підбирати асортимент з урахуванням потреб аудиторії.

Попри те, що більшість постачальників дотримуються належних стандартів якості, існують певні ризики, пов’язані з товаром. Зокрема, це ризики гігієнічного характеру: на одязі можуть бути присутні бактерії або пліснява. Також можлива невідповідність категорії, коли товар позначено некоректно або не відповідає заявленим характеристикам. Також речі можуть пошкоджуватися або забруднюватися під час перевезення.

Щоб мінімізувати ризики, варто співпрацювати з перевіреними постачальниками, уважно перевіряти товар при отриманні та дотримуватися гігієнічних норм при обробці одягу.

Секонд-хенд по-українськи: бізнес-модель, податки і боротьба за майбутнє легпрому

Займатися секонд-хендом сьогодні —  не просто модний тренд, а повноцінний бізнес. Але щоб не нарватися на проблеми з податковою чи митницею, потрібно знати, як правильно оформити справу. Насправді, все не так складно — головне, не нехтувати юридичними деталями.

Щоб відкрити магазин із вживаним одягом, для початку треба зареєструватися як підприємець. Найпростіше — стати ФОПом (фізичною особою-підприємцем), якщо ви починаєте з одного магазину. Якщо ж маєте амбіції створити мережу — краще оформити ТОВ.

Для старту достатньо зареєструвати ФОП, обрати спрощену систему оподаткування та вказати відповідний КВЕД — 47.79 (роздрібна торгівля вживаними товарами).

Ліцензії як такої не потрібно, але обов’язковий пакет документів включає договір оренди приміщення, документи на касовий апарат (якщо плануєте використовувати) та сертифікат на санітарну обробку товару. Також важливо мати супровідні документи від постачальника: інвойс, пакувальний лист, сертифікат дезінфекції — усе це потрібне не тільки для митниці, а й щоб уникнути звинувачень у “контрабанді”.

Експерти радять працювати з легальними імпортерами, які можуть надати повний пакет. Інакше на кордоні все може “зависнути” на місяці.

Якщо ви імпортуєте речі з-за кордону, має бути підтвердження, що товар пройшов дезінфекцію та не загрожує здоров’ю. У більшості випадків цим займається саме імпортер — фабрика, яка сортує й пакує тюки. Але при роздрібному продажу треба мати на руках копії цих документів. Вітчизняне законодавство не вимагає сертифікації кожної речі, але повинен бути загальний документ про походження та обробку партії.

Секонд-хенд завозиться до України офіційно, через митницю, з кодом УКТ ЗЕД 6309000020. Це означає: “одяг, що використовувався”. Саме під цим кодом сплачуються податки: ПДВ, мито, а в деяких випадках акциз. Тут важливо правильно оформити контракт із постачальником, інвойс, пакувальний лист та сертифікат дезінфекції
Щоб уникнути зайвого клопоту, краще працювати з українськими оптовиками, які вже імпортували товар, розмитнили його й мають всі документи. Це трохи дорожче, зате без головного болю. Особливо на старті, коли кожен штраф може вдарити по кишені.

Щоб завезти секонд-хенд в Україну офіційно, потрібно пройти митне оформлення. У 2025 році діють фіксовані так звані “вхідні ціни” — це не реальна вартість одягу, а митна оцінка, від якої рахується мито і податки. Так, для товарів із ЄС це 14,78 євро за кілограм, для Великої Британії — 15,46 євро за кілограм.
Це означає, що тюк вагою 100 кг митниця може “оцінити” в півтори тисячі євро — навіть якщо в реальності постачальник продав його за 300. Саме від цієї суми рахують ПДВ і мито, і тут часто виникає головний біль для підприємців.

Ідеї про заборони секонду в Україні — не міф. Уже в минулому році уряд розглядав варіанти посилення контролю над ввезенням вживаного одягу. Серед варіантів — обмеження за мінімальною ціною, додаткові ліцензії або навіть сплата податку за кожну одиницю.

Влада побоюється, що секонд-хенд став занадто дешевим, і через нього страждають легальні імпортери нового одягу, виробники та навіть бюджет, бо бізнес у тіні.

Усе це поки що розмови. Але тенденція очевидна: держава хоче посилити регуляцію. І тут починається найгостріша частина дискусії. За словами представників “Укрлегпрому” — асоціації українських виробників — більше половини  усього одягу, що потрапляє на наш ринок, — секонд-хенд.

Це означає: замість купівлі речей від українських фабрик, люди масово йдуть у магазини вживаного одягу. Внаслідок чого галузь щорічно втрачає до 45 тисяч робочих місць. За обсягами імпорту секонд-хенду Україна — на третьому місці у світі.

Виробники наполягають: з секонд-хендом важко конкурувати, бо нові речі дорожчі, а податкове навантаження на бізнес вище. Поки покупець шукає джинси за 120 грн, українське виробництво не витримує конкуренції.

Цей конфлікт інтересів — ключовий. З одного боку, українці мають право на доступний одяг, особливо у воєнний час. З іншого, економіка потребує робочих місць і внутрішнього виробництва.

Наразі як ніколи актуальне питання: як знайти баланс? Як зберегти переваги секонд-хенду, не знищивши при цьому легку промисловість?

Поки відповіді немає. Але точно зрозуміло одне: секонд-хенд в Україні — не просто речі з етикеткою charity. Це економіка, політика, культура і боротьба за майбутнє ринку.

Тетяна Вікторова