Вранці 13 червня 2025 року світ прокинувся під гуркіт ізраїльських ракет, що вразили стратегічні цілі на території Ірану. Масштабна операція, що отримала назву “Rising Lion” – “Лев, що піднімається” – стала поворотною точкою у протистоянні двох затятих ворогів Близького Сходу. Під ударами опинилися ядерні об’єкти у Натанзі, військові бази у Табрізі, резиденції іранських лідерів у Тегерані. Вперше за десятиліття Ізраїль відкрито перейшов до широкомасштабних ударів по території Ірану, що ознаменувало завершення епохи обмежених конфліктів через проксі та кіберфронти.
Фактично, ця атака стала кульмінацією “тихої війни”, що триває між Ізраїлем та Іраном щонайменше з 2023 року. До сьогодні сторони обмінювалися ударами через свої прокси-сили – зокрема, “Хезболлу”, шиїтські загони у Сирії, єменських хуситів, а також атакували одна одну у кіберпросторі. Кібератаки на енергетичні системи, заводи зі збагачення урану, порти та військові бази стали своєрідною «прелюдією» до нинішньої фази конфлікту.
Втім, нинішня ескалація кардинально відрізняється від попередніх інцидентів. Якщо раніше обидві сторони намагалися уникнути прямого зіткнення, балансуючи на межі допустимого, то тепер лінія стримування фактично зникла. Вперше з 1980-х років конфлікт на Близькому Сході перетворився на потенційно повномасштабну війну між двома державами з розвиненими арміями, сучасними технологіями та можливим залученням союзників.
Поступова ескалація: від проксі до відкритого зіткнення
З 2023 року Ізраїль та Іран перебували у стані наростаючої “тихої війни”. Тегеран нарощував підтримку своїх союзників – Хезболли, сирійських формувань, шиїтських груп в Іраку, хуситів у Ємені. Ізраїль відповідав точковими ударами по складах зброї та конвоїв на сирійській території, ліквідовував ключових іранських офіцерів сил Аль-Кудс, здійснював кібератаки на ядерні об’єкти в Натанзі, а також вів кампанію економічного тиску через союзників у США та Європі.
Але ця стратегія балансу фактично вичерпала себе до початку 2025 року, коли іранська ядерна програма досягла порогу створення ядерної зброї. За оцінками західної розвідки, Тегеран наблизився до здатності виготовити першу ядерну боєголовку протягом кількох місяців. У розумінні Ізраїлю відбувся перетин межі прийнятного ризику.
Логіка операції: асиметричний удар по критичних цілях
Ізраїльська стратегія завжди базувалася на концепції превентивних ударів у разі загрози існуванню держави. У разі “Rising Lion” ставка була зроблена на блискавичний удар по ключових вузлах іранської ядерної та військової інфраструктури, який мав би:
- зруйнувати технологічні вузли збагачення урану та розробки ядерної зброї;
- дезорганізувати іранське військово-політичне керівництво;
- зірвати логістичні ланцюги підтримки іранських проксі у Сирії, Лівані, Ємені.
На практиці Ізраїль продемонстрував новий рівень інтеграції розвідданих, кіберпотужностей, стелс-авіації, дронів та високоточних ударів. Операція стала тестуванням можливостей четвертої хвилі сучасної війни, коли одночасно працюють авіація, спецпідрозділи, електронна боротьба, системи ППО та кіберзасоби.
Ізраїль готував удар по Ірану протягом восьми місяців.
Як повідомляє видання Axios, підготовка до масштабної операції Ізраїлю проти Ірану розпочалася ще восени минулого року, після іранського удару по ізраїльській території в жовтні. Саме ці події стали каталізатором для ухвалення рішення прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньяху про розробку військової кампанії, спрямованої як на ракетну, так і на ядерну програми Тегерана.
Ключову роль у прийнятті рішення відіграв комплекс факторів. По-перше, ізраїльські військові оцінили темпи нарощування іранського ракетного потенціалу як стрімкі та небезпечні для стратегічної безпеки.
По-друге, після низки ізраїльських операцій протягом останніх місяців системи протиповітряної оборони Ірану зазнали втрат, що створило так зване “вікно можливостей” для завдання удару.
По-третє, ізраїльські спецслужби отримали інформацію, що Іран активно проводить науково-дослідні роботи у сфері ядерної зброї. За оцінками Тель-Авіва, в разі політичного рішення Тегеран міг би досить швидко перейти до створення ядерної зброї, яку Ізраїль традиційно розглядає як екзистенційну загрозу. Крім того, Іран планував найближчими тижнями відкрити новий об’єкт, захищений навіть від американських надважких бомб-бункеробійників, що додавало додаткової терміновості плануванню превентивної кампанії.
Водночас не можна ігнорувати внутрішньополітичні мотиви Нетаньяху. Підозри, що прем’єр затягує війну в Газі заради збереження влади, набули значного поширення як в Ізраїлі, так і за його межами. Новий конфлікт з Іраном дозволяє йому знову мобілізувати ізраїльське суспільство навколо національної безпеки, відволікаючи увагу від провалів у внутрішній політиці, які особливо загострилися після терористичної атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року. Рішення про напад було ухвалене невдовзі після того, як уряд Нетаньяху ледве встояв під час вотуму недовіри в Кнесеті, а підтримка населення щодо війни в Газі різко знизилась.
Ізраїль мав зелене світло на удар від Вашингтона?
Цікаво, що підготовка операції відбувалася паралельно із дипломатичними зусиллями Дональда Трампа, який прагнув укласти нову ядерну угоду з Іраном. Попри це, Ізраїль продовжував збирати розвіддані, розгортати сили та проводити військові навчання.
Такі приготування викликали занепокоєння серед частини американських чиновників, які остерігалися, що Нетаньяху може віддати наказ на удар без погодження з Вашингтоном. Формально Нетаньяху запевнив Трампа, що не діятиме самостійно. Білий дім у відповідь наголосив, що у разі нападу Ізраїль залишиться сам.
Втім, за даними Axios, фактична позиція адміністрації Трампа була складнішою. Незважаючи на публічні заяви про стриманість, президент та його радники фактично дали згоду на ізраїльські удари по Ірану. Таким чином, офіційна критика операції виявилася дипломатичним маневром, тоді як справжнє схвалення удару відбулося кулуарно. Двоє ізраїльських чиновників заявили Axios, що Трамп і його помічники лише вдавали, що виступають проти ізраїльської атаки. “У нас було чітке зелене світло США”, – заявив один з них.
Нетаньяху кидає виклик Трампу, розширюючи удари по Ірану
Водночас видання Bloomberg висловлює іншу точку зору, запевняючи, що Ізраїль зігнорував настанови Вашингтона, а Біньямін Нетаньяху вийшов за межі узгоджених сценаріїв, коли розпочав масштабну атаку проти Ірану, спрямовану не лише проти ядерних об’єктів, але й по іранській інфраструктурі балістичних ракет, ключових науковцях-ядерниках та високопоставлених військових командувачах.
Операція розпочалася всього через кілька годин після заяви президента США Дональда Трампа, який публічно наголосив, що напад Ізраїлю не є неминучим, а дипломатичне вирішення іранської проблеми залишається, на його думку, можливим. Рішення Нетаньяху йти на ескалацію підірвало дипломатичні зусилля і фактично обмежило можливості для політичного маневру адміністрації Трампа.
Цей крок також ставить під сумнів здатність американського президента ефективно контролювати навіть найближчих союзників, таких як Ізраїль, не кажучи вже про більш складних гравців – Росію чи Китай. Відносини Вашингтона і Тель-Авіва опинилися на точці напруги, яка здатна визначити майбутню архітектуру американської політики на Близькому Сході.
Трамп назвав удари по Ірану “чудовими”
Чудова розмова, чудова зустріч, чудові результати – Трамп, вірний своїй безвідповідальній риториці, цілком очікувано схарактеризував удари по об’єктах в Ірані всупереч дипломатичним зусиллям Вашингтона як чудові. News sky публікує короткі тези з інтерв’ю американського президента каналу АВС, з яких зрозуміло одне: Трамп не має чіткої позиції щодо ірансько-ізраїльського конфлікту. Скажімо, говорячи про переговори щодо ядерної угоди, президент США заявляє: “Ми дали їм шанс, а вони ним не скористалися”. Щодо ізраїльського удару він зауважує: “Їх сильно вдарили, дуже сильно. Їх вдарили так само сильно, як і тебе. І попереду ще багато чого. Набагато більше”. На запитання, чи брали Сполучені Штати участь у нападі якимось чином, Трамп відповів: “Я не хочу це коментувати“.
Чи розраховує Нетаньяху на США?
Ще одним стратегічним питанням є ступінь залучення Сполучених Штатів. Без американської підтримки, насамперед у вигляді потужних 15-тонних бомб-проникників, Ізраїль навряд чи зможе завдати по-справжньому руйнівного удару по глибоко захованих ядерних об’єктах Ірану. Зокрема, мова йде про об’єкт Фордо, розташований під горою за 60–90 метрів під землею поблизу Куму, та новий ще глибший об’єкт поблизу Натанзу.
Таким чином, успіх нинішньої кампанії Ізраїлю залежить не лише від точності ізраїльських бомб, а й від реакції Вашингтона. Без координації з союзниками Ізраїль ризикує трансформувати конфлікт на затяжну війну з непередбачуваними наслідками для всього регіону.
Ізраїль завдав перших ударів. Що далі робитиме Іран і чи втягне це США?
Як повідомляє Bloomberg, серед перших сотні об’єктів, які атакували 200 ізраїльських літаків у п’ятницю, не було ключових центрів іранської ядерної програми, зокрема, підземного комплексу у Фордо та надземного об’єкта в Ісфагані. Також не зафіксовано жодних ознак витоку радіації на АЕС у Бушері чи на найбільшому збагачувальному центрі в Натанзі. Це цілком логічно: на початковій фазі подібної масштабної операції основним завданням є знищення систем ППО та обмеження можливостей Ірану для негайної відповіді — насамперед через удари по ракетних базах та командних центрах, що координують застосування озброєнь. Лише після нейтралізації цих загроз може розпочатися основна фаза атак на ядерну інфраструктуру.
Обмежена відповідь Ірану: баланс сили та стриманості
Станом на ранок п’ятниці відповідь Тегерана виглядала обмеженою. Верховний лідер санкціонував запуск близько 100 дронів далекої дії по Ізраїлю. Переважна більшість з них була перехоплена системами ППО. Хаменеї публічно пообіцяв помсту Ізраїлю, як негайно, так і в довгостроковій перспективі, проте у своїй заяві навіть не згадав США. Це контрастує з попередніми погрозами Ірану, який ще до атаки попереджав про можливі удари по американських силах та арабських союзниках Вашингтона у Перській затоці у разі будь-якого нападу.
Така стриманість пояснюється очевидною логікою: будь-яка атака на американські сили гарантовано втягне США у війну. Те саме стосується ударів по цивільних об’єктах в Ізраїлі, які могли б спричинити радикалізацію конфлікту. Тому Хаменеї, чи то через обережність, чи то через обмеженість військових можливостей, намагається діяти так, аби не дати підстав для американського втручання. Це створює сценарій, за якого Ізраїль буде змушений самостійно вести довготривалу повітряну кампанію проти укріплених об’єктів збагачення урану, що далеко не гарантує успіху.
З огляду на цю саму обережність, Іран також поки що утримується від гучних дипломатичних кроків, зокрема, не оголосив про вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року. Але ставки вже зараз надзвичайно високі, а результат для Ізраїлю — вкрай невизначений. Варто нагадати, що ще минулого тижня, у відповідь лише на резолюцію МАГАТЕ із засудженням, Іран уже анонсував прискорення темпів збагачення урану. Тож ймовірніше за все, що режим у Тегерані, замість того щоб відступити, навпаки, ще активніше просуватиметься до створення ядерного арсеналу.
Позиція Ірану щодо атаки Ізраїлю: внутрішня агентура, помилки минулого і роль США
Після безпрецедентного нападу Ізраїлю на десятки об’єктів в Ірані, в офіційному дискурсі Тегерана, який відображає зокрема позиція видання Asr-e Iran, акцент робиться на кількох ключових моментах, які характеризують ізраїльську атаку.
В Ірані вважають, що успіх ізраїльської операції значною мірою зумовлений діяльністю внутрішньої агентурної мережі. Саме ця мережа забезпечує ворога актуальною інформацією про пересування та місцеперебування ключових фігур держави, місця розташування військових і стратегічних об’єктів. Агентура не лише передає дані, а й впливає на прийняття рішень усередині країни, просуваючи шкідливі політики, усуваючи патріотичні кадри та дискредитуючи професіоналів.
На офіційному рівні Тегеран також звинувачує США в безпосередній підтримці атаки. Попри дипломатичні сигнали щодо нібито готовності до нових переговорів, Вашингтон знав про підготовку удару, забезпечив Ізраїль необхідною зброєю та логістикою, включно з дозаправкою бойових літаків. Тегеран розглядає дії США як елемент навмисної операції обману, яка мала знизити оборонну готовність Ірану напередодні удару.
На думку іранських оглядачів, відповідь на агресію має бути або нищівною, здатною зупинити Тель-Авів, або країна мусить обрати шлях політичних рішень для виходу з ескалації. Півзаходи лише посилять наступальну позицію Ізраїлю. Ізраїльські удари супроводжуються масштабною інформаційно-психологічною атакою: через перебільшення, чутки та дезінформацію в соціальних мережах. Тегеран закликає суспільство не піддаватися психологічному тиску й зберігати єдність перед лицем зовнішньої загрози.
Тепер доля розвитку конфлікту дедалі більше залежить від двох ключових фігур: прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху та верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї. І, що не менш важливо, від того, наскільки адміністрація Дональда Трампа дозволить США бути “собакою, яким помахує ізраїльський хвіст”.
