Від розблокування до нової паузи: чому Угорщина знову гальмує переговори про вступ України до ЄС
Європейська інтеграція України вкотре нагадує процес, у якому політичні прориви майже відразу наштовхуються на нові бар’єри. Лише кілька тижнів тому в Брюсселі та Києві говорили про історичний момент – відкриття першого переговорного кластера щодо членства України в Європейському Союзі. Нині ж увага дипломатів знову прикута до Будапешта, який заблокував наступний процедурний крок, необхідний для подальшого просування переговорів.
Ситуація демонструє одну з головних особливостей сучасної політики розширення ЄС: навіть після формального запуску переговорів кожен етап залишається залежним від консенсусу всіх держав-членів. Для України це означає, що початок переговорного процесу не усунув політичних ризиків, а лише перевів їх на новий рівень.
Довгий шлях до відкриття переговорів
Після початку повномасштабної війни Україна подала заявку на вступ до Європейського Союзу у лютому 2022 року. Вже в червні того ж року Київ отримав статус кандидата. Наступним кроком стало рішення Європейської ради наприкінці 2023 року розпочати переговори про членство.
Однак між політичним рішенням і реальним відкриттям переговорних розділів минуло понад два роки. Причиною стало протистояння з боку уряду Віктора Орбана, який систематично блокував просування української заявки, апелюючи до проблем із захистом прав угорської меншини на Закарпатті, а також до ширших політичних і економічних аргументів.
Лише після зміни влади в Угорщині навесні 2026 року з’явилася можливість зрушити процес із місця. Новий прем’єр-міністр Петер Мадяр погодився зняти багаторічне блокування після досягнення домовленостей між Києвом і Будапештом щодо низки питань, пов’язаних із правами національних меншин.
15 червня 2026 року Україна та Молдова офіційно відкрили перший переговорний кластер під назвою «Основи» (Fundamentals), який охоплює верховенство права, функціонування демократичних інституцій, реформу державного управління, систему правосуддя та фінансовий контроль. Саме цей кластер традиційно відкривається першим і закривається останнім, адже від прогресу в цих сферах залежить загальний темп переговорів про вступ.
Що саме заблокувала Угорщина зараз
Останній конфлікт не означає повернення до повного вето, яке існувало за Орбана. Йдеться про менш помітний, але важливий процедурний етап.
За інформацією європейських дипломатів, Угорщина виступила проти направлення спільного листа від імені всіх 27 держав-членів до Європейської ради та Європейської комісії. У документі мала бути зафіксована узгоджена позиція держав ЄС щодо подальшого відкриття переговорних кластерів для України та Молдови.
Формально це технічне питання. Проте в системі ухвалення рішень Євросоюзу саме такі документи часто запускають наступний етап переговорного процесу. Оскільки рішення потребує одностайності, навіть одна держава може поставити процес на паузу.
Для Києва проблема полягає насамперед у часі. Українська влада розраховувала до середини літа відкрити всі шість переговорних кластерів, перевівши переговори у максимально інтенсивну фазу. Тепер цей графік опинився під загрозою.
Новий уряд Угорщини: інша риторика, але не інша політика
Зміна прем’єра в Будапешті створила враження, що головна перешкода на шляху України до ЄС усунута. Реальність виявилася складнішою.
Петер Мадяр справді відмовився від політики тотального блокування, характерної для Віктора Орбана. Саме за його прем’єрства було відкрито перший переговорний кластер. Водночас новий уряд не підтримує прискорений сценарій вступу України.
Під час саміту ЄС у червні угорська сторона наполягла на вилученні з підсумкових документів формулювання про просування України до членства «якомога швидше». Згодом Мадяр публічно заявив, що відкриття всіх переговорних кластерів одночасно було б неправильним сигналом як для самої України, так і для країн Західних Балкан, які роками очікують на вступ до Союзу. Фактично нова угорська позиція виглядає як спроба перейти від прямого блокування до політики стримування темпів. Будапешт більше не ставить під сумнів саму можливість українського членства, але прагне контролювати швидкість процесу.
Балканський аргумент
Посилання на країни Західних Балкан не є випадковим дипломатичним прийомом. У Євросоюзі давно існує проблема нерівномірності політики розширення.
Такі країни, як Сербія, Чорногорія, Албанія та Північна Македонія, ведуть переговори про вступ значно довше за Україну. Частина з них відкрила переговорні глави ще багато років тому, але досі залишається поза межами Союзу.
Поява України як держави, що проходить процедуру в умовах війни та водночас претендує на швидкий вступ, створює складну політичну дилему. Для прихильників прискорення української інтеграції це питання безпеки всієї Європи. Для скептиків – ризик створення подвійних стандартів щодо інших кандидатів.
Саме навколо цієї суперечності сьогодні формується одна з головних дискусій усередині ЄС.
Чому переговори про членство завжди політичні
Історія останніх тижнів вкотре підтверджує, що переговори про вступ до ЄС ніколи не є виключно технічним процесом.
Формально країна-кандидат повинна адаптувати своє законодавство до acquis communautaire – правової системи Євросоюзу. Саме для цього переговори поділено на шість тематичних кластерів і десятки окремих розділів.
Проте на практиці просування переговорів завжди залежить від політичної кон’юнктури всередині самого Союзу. Кожна держава-член має право впливати на процес і використовувати його для просування власних інтересів.
У різні роки Греція блокувала Північну Македонію через суперечки щодо назви держави. Болгарія висувала претензії до історичної політики Скоп’є. Туреччина фактично втратила перспективу членства через політичні розбіжності з низкою країн ЄС. Україна тепер проходить через аналогічний етап, коли формальна відповідність критеріям не гарантує автоматичного руху вперед.
Що буде далі
Попри нинішню паузу, говорити про нову масштабну кризу переговорного процесу поки що передчасно.
По-перше, Угорщина не заблокувала вже відкритий кластер і не поставила під сумнів саме рішення про початок переговорів.
По-друге, більшість держав ЄС, а також керівництво Європейської комісії відкрито підтримують прискорення переговорів з Україною та Молдовою. Президент України Володимир Зеленський під час останнього саміту ЄС прямо назвав європейську інтеграцію найважливішою довгостроковою гарантією безпеки для країни та континенту загалом.
По-третє, сама логіка переговорів передбачає багаторазове повернення до політичних компромісів. Майже кожен новий кластер або розділ вимагатиме чергового консенсусу держав-членів.
Саме тому нинішня суперечка може виявитися не винятком, а новою нормою європейської інтеграції України. Після історичного рішення про початок переговорів головним викликом стає вже не питання «чи буде членство», а питання «з якою швидкістю воно відбуватиметься». І відповідь на нього залежить не лише від реформ у Києві, а й від внутрішньої політики кожної столиці Європейського Союзу.
Розширення як випробування для самого Євросоюзу
В українській дискусії вступ до ЄС часто розглядають насамперед як завдання Києва: провести реформи, адаптувати законодавство, виконати критерії. Однак останні події навколо переговорів показують, що не менш складне питання стоїть перед самим Європейським Союзом.
Розширення на схід відбувається в момент, коли ЄС переживає серйозну внутрішню трансформацію. Війна Росії проти України змусила Брюссель по-новому дивитися на питання безпеки, енергетики, оборонної співпраці та стратегічної автономії. Водночас приєднання України, Молдови та потенційно інших країн-кандидатів означатиме зміну балансу всередині самого Союзу. Україна є однією з найбільших держав континенту за населенням і територією. Її вступ неминуче вплине на розподіл коштів спільного бюджету, аграрну політику, механізми голосування та представництва в європейських інституціях. Саме тому дедалі частіше в Брюсселі звучать дискусії про необхідність внутрішньої реформи ЄС паралельно з процесом розширення.
Фактично сьогодні Європейський Союз вирішує два завдання одночасно. Перше – інтегрувати нових членів. Друге – адаптувати власні інститути до роботи в Союзі, який може налічувати понад тридцять держав. У цьому контексті суперечки навколо України нерідко відображають не лише ставлення до Києва, а й різні бачення майбутнього самого Європейського Союзу.
Чому Україна поспішає
У дискусіях навколо вступу України до Європейського Союзу часто виникає питання: чому Київ наполягає на максимально швидкому просуванні переговорів, якщо сам процес членства все одно триватиме роками? Відповідь виходить далеко за межі формальної євроінтеграції.
Для України переговори про вступ є не лише інструментом реформ, а й елементом довгострокової безпеки. Повномасштабна війна змінила саме сприйняття членства в ЄС. Якщо раніше його розглядали переважно як економічний і політичний проєкт модернізації, то тепер дедалі частіше – як механізм остаточного закріплення України в західному політичному просторі.
Саме тому Київ прагне використати нинішнє вікно можливостей. Підтримка України серед більшості європейських урядів залишається високою, а війна створила безпрецедентний рівень політичної солідарності. Українська влада розуміє, що міжнародна кон’юнктура не є незмінною. Зміна урядів у країнах ЄС, економічні труднощі чи втома від війни можуть у майбутньому ускладнити переговорний процес.
Існує й практичний вимір. Чим далі просуваються переговори про членство, тим сильнішим стає сигнал для міжнародних інвесторів, фінансових інституцій та бізнесу. Перспектива інтеграції до єдиного ринку ЄС знижує політичні ризики та формує очікування щодо майбутніх правил гри в українській економіці. Для країни, яка вже сьогодні думає про повоєнну відбудову, цей фактор має не менше значення, ніж самі переговорні процедури.
Зрештою, для українського керівництва швидкий темп переговорів є способом зробити європейський курс максимально незворотним. Чим більше розділів буде відкрито і чим глибше Україна інтегруватиметься в європейські механізми, тим складніше буде будь-кому – як усередині країни, так і за її межами – поставити під сумнів стратегічний вибір, зроблений після 2022 року.
