Зустріч Дональда Трампа та Володимира Зеленського на полях Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку стала найбільш позитивною за весь час другого президентства Трампа. Якщо в лютому у Білому домі американський президент говорив українському колезі: “у вас немає козирів”, то тепер він стверджує, що Україна може “повернути всю свою територію у первісному вигляді”. Контраст між цими двома меседжами разючий.
Публікації у Truth Social, де Трамп прямо пише про можливість української перемоги, а також заяви під час переговорів із Зеленським стали інформаційною сенсацією. Американські медіа назвали це “надзвичайним розворотом” у позиції президента США. New York Times відзначила, що зміна позиції стала несподіванкою навіть для Зеленського, який у коментарі Fox News визнав, що тепер їхні відносини з Трампом “кращі, ніж раніше”.
Тактика чи стратегія?
Експерти застерігають: не варто потрапляти у пастку завищених очікувань. Як наголошує політолог Володимир Фесенко, нинішня риторика Трампа може бути не стільки свідченням зміни стратегічного курсу США, скільки тактичним прийомом. Трамп уникає прямої антиросійської риторики, не обіцяє нових санкцій і не згадує про фінансову допомогу від США, натомість наголошує на ролі ЄС та НАТО.
Таким чином, сигнал Кремлю є подвійним: по-перше, економіка Росії перебуває у кризі; по-друге, у випадку відсутності реальних переговорів США можуть сприяти тому, щоб Європа і НАТО підсилили підтримку України. Це риторичний тиск на Путіна, але поки лише тиск – без конкретних дій.
Реакції і розрахунки
У Москві такі заяви сприйняли болісно. Як пише Reuters, Кремль відкинув основні аргументи на користь різкої зміни риторики президента США Дональда Трампа щодо війни в Україні, заявивши, що надасть Сполученим Штатам “реальну інформацію” про ситуацію на полі бою. Очікувано можна прогнозувати демонстрацію сили з боку Кремля, а також нові псевдомирні ініціативи. Водночас у Європі слова Трампа сприйняли з певним полегшенням. Президент Франції Еммануель Макрон у виступі на Генасамблеї ООН наголосив, що позитивно оцінює нові меседжі Трампа щодо України.
Зеленський, у свою чергу, намагається зберігати баланс між обережністю і оптимізмом. В інтерв’ю він визнав, що “небажання Путіна робити кроки до миру” також вплинуло на позицію американського лідера. Іншими словами, українська дипломатія зуміла переконати Трампа, що переговори без реальної готовності Кремля до компромісу є марними.
Дипломатія у дії
Успіх зустрічі став результатом не лише особистих зусиль Зеленського, а й системної роботи української дипломатії. У підготовці брала участь новий посол України в США Ольга Стефанішина, а однією з перших зустрічей Зеленського у Нью-Йорку була розмова з генералом Кітом Келлогом – давнім радником Трампа. Це свідчить про продуману стратегію Києва працювати з впливовими людьми у найближчому оточенні американського президента.
Чому риторика Трампа змінилася саме зараз? Причини такої зміни лежать у кількох площинах:
- Внутрішня політика США. Трамп прагне показати себе як ефективного переговірника, здатного впливати і на Україну, і на Росію.
- Фактор Путіна. Постійні маніпуляції Кремля та провал у досягненні мирних домовленостей підірвали довіру Трампа до російського президента.
- Ситуація на фронті. Попри складнощі, Україна утримує оборону, а Росія не демонструє проривів, натомість страждає від економічних проблем.
Від риторики до дій: як може розвиватися лінія Трампа
Після різких і часто суперечливих заяв Дональда Трампа щодо війни Росії проти України експерти окреслюють кілька можливих траєкторій розвитку подій. Вони коливаються від поступового перетворення його риторики на конкретні політичні кроки – до повного відкату й повернення до ідей “територіальних поступок”.
Оптимістичний сценарій: “Риторика переходить у політику”
У цьому варіанті Трамп поступово закріплює нову лінію поведінки. Його проукраїнські заяви виходять за рамки тиску на Путіна і стають частиною внутрішньої політики США. Білий дім погоджується на розширені консультації з НАТО та ЄС щодо безпекових гарантій для України, відкривається шлях до нових пакетів допомоги – цього разу через “європейський канал”, але з американським благословенням. Фактично Трамп делегує підтримку Києва союзникам, водночас демонструючи, що саме він став каталізатором процесу. У підсумку Україна отримує додаткову військову й фінансову підтримку, а Кремль опиняється під зростаючим тиском. Для Володимира Зеленського це виглядає як дипломатичний прорив.
Нейтральний сценарій: “Риторика без конкретики”
Тут риторика Трампа залишається радше символічною. Він продовжує говорити про українську перемогу, але уникає будь-яких реальних зобов’язань США. Головний тягар підтримки, за його словами, мають нести європейці й НАТО. Америка не блокує допомогу, проте й не стає її рушійною силою. Тим часом Кремль намагається використати цей “риторичний зазор”, щоб відновити діалог із Вашингтоном. У такій ситуації Україна здобуває моральний бонус і певний дипломатичний простір, але фактичний баланс сил на фронті не змінюється: війна триває в нинішній динаміці, без переломних рішень.
Негативний сценарій: “Емоційний розворот у зворотний бік”
У цьому випадку нинішні позитивні заяви Трампа виявляються лише тактичним епізодом. Уже за кілька місяців він повертається до старої риторики про “територіальні поступки” та “безперспективність війни”. Кремль активізує контакти з Вашингтоном, пропонуючи нові “мирні ініціативи”, а американський президент заявляє, що “зробив усе можливе”, тепер черга Києва “бути реалістичним”. США дистанціюються від військової підтримки, фактично підштовхуючи європейців до самостійних рішень. Це послаблює позицію Києва й дає Росії більше простору для тиску. Для України виникає ризик дипломатичної ізоляції, особливо якщо ЄС почне демонструвати втому від війни.
Експерти висловлюються неоднозначно
Оцінки експертів щодо позиції Дональда Трампа у війні Росії проти України залишаються неоднозначними й віддзеркалюють як страхи, так і надії.
Частина аналітиків, зокрема в Financial Times, вважає, що Трамп прагне застосувати свій “угодницький стиль” і вбачає у війні простір для “великої угоди” між Вашингтоном і Москвою. Його підхід, на думку британських оглядачів, радше керується прагненням до швидких результатів, ніж довгостроковим баченням безпеки Європи.
Водночас низка американських аналітичних центрів наголошує: Трамп навмисне тримає позицію максимально гнучкою. Brookings Institution відзначає, що для нього важливим є внутрішньополітичний ефект – демонстрація виборцям здатності “зупинити війну” швидше за опонентів. Така стратегія підвищує електоральні дивіденди, але створює ризик поступок Росії, які послаблять Україну.
З іншого боку, експерти Atlantic Council застерігають, що спроба нав’язати Києву переговори на умовах Кремля може лише підштовхнути Москву до нової ескалації, адже Путін сприйматиме це як ознаку слабкості Заходу. Вони також підкреслюють, що Трамп демонструє схильність до “транзакційної дипломатії”, тобто готовності торгуватися без огляду на інтереси союзників.
Є й протилежні оцінки. Наприклад, у середовищі частини американських консервативних експертів звучить теза, що саме Трамп, завдяки своїй непередбачуваності й жорсткому стилю, здатен змусити Москву погодитися на припинення вогню. Аргумент такий: Кремль “боїться неконтрольованого Трампа” більше, ніж прогнозованих європейських лідерів.
Таким чином, у дискусії про позицію чинного президента США постійно переплітаються два мотиви: прагнення швидкого миру, який може обернутися небезпечними компромісами, та образ лідера, який своєю непоступливістю здатен примусити Росію до поступок.
Можливі кроки США та їхні наслідки для України
Поточна позиція Трампа відкриває кілька потенційних напрямів дій з боку США, які можуть суттєво впливати на хід війни та дипломатичну ситуацію в регіоні. Перш за все йдеться про військову підтримку України: це може включати постачання оборонної та навіть потенційно наступальної зброї, спрямованої на підвищення боєздатності української армії та створення стратегічного тиску на Росію. Такий розвиток подій здатен покращити ситуацію на фронті та забезпечити Києву більшу автономію у військових рішеннях.
Другий напрям – економічні санкції проти Кремля. США можуть посилити вже наявні обмеження, запровадивши нові секторальні або персональні санкції, що поглиблюватиме економічні проблеми Росії та ускладнюватиме фінансування військових операцій. Сильні економічні обмеження також слугуватимуть інструментом політичного тиску на Кремль для примушення до перегляду агресивної політики щодо України.
Третій важливий аспект – дипломатична активність. США можуть стимулювати відновлення переговорів між Вашингтоном, Москвою та ЄС, водночас залишаючись уважними до ризику використання Кремлем будь-яких контактів для тиску на Київ. Дипломатичний фронт стає не менш важливим, ніж військовий, оскільки від способу ведення переговорів залежить баланс сил у Європі та здатність України утримувати міжнародну підтримку.
Нарешті, важливим чинником є внутрішньополітичний ефект для Трампа. Публічна демонстрація здатності впливати на хід війни створює додаткові електоральні дивіденди, підвищуючи його рейтинг серед виборців. Водночас така стратегія несе ризики: прагнення швидкого результату або прагматичні поступки Росії можуть послабити позиції України, створюючи потенційно небезпечний компроміс між внутрішньополітичною вигодою та безпековими інтересами Києва.
Усі ці фактори разом формують складну та багатовекторну картину, де американська підтримка може варіюватися від реальної допомоги на фронті до символічного тиску, а Україна змушена балансувати між очікуваннями та ризиками.
