Скандал з бронюванням медійників на військовому меморіалі: системний цинізм ухилення від мобілізації та роль Мінветеранів у потуранні цьому

Ситуація з бронюванням на військовому меморіалі медійників зі скандальним бекграундом демонструє складний і цинічний перетин державного управління, законності та моральних норм. Обидва співведучі каналу «Ісландія» отримали статус «критично важливих» та бронювання від мобілізації, працюючи в установі, яка опікується пам’яттю загиблих українських військових. На цьому тлі особливо показово виглядає роль Міністерства у справах ветеранів, якому підпорядковується Національне військове меморіальне кладовище, адже саме це відомство відповідальне за кадрову політику та визначення критичної важливості працівників.

Резонансне бронювання «критично важливих» медійників та реакція Мінветеранів

12 січня народний депутат Ярослав Железняк оприлюднив інформацію про те, що співведучі каналу «Ісландія» Володимир Петров та Сергій Іванов отримали бронювання від мобілізації. За словами депутата, Петров з 31 липня 2025 року працює у Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» і має статус «критично важливого працівника» до 21 січня 2026 року.

Після набуття широкого розголосу цього факту 15 січня Верховна Рада запросила міністра в справах ветеранів Наталію Калмикову для доповіді щодо обставин надання бронювання у НВМК, яка повідомила про початок службового розслідування за цим фактом. Вона запевнила народних депутатів, що перевірка буде спрямована на виявлення будь-яких порушень, а також забезпечення прозорості процесів бронювання, які мають безпосередній вплив на мобілізаційну готовність країни.

За її словами, під час розслідування також буде проведений аналіз системи бронювання загалом, оскільки можливі зловживання в цій сфері можуть підірвати довіру суспільства до державних органів та викликати обурення серед громадян, які виконують свої обов’язки у складних умовах війни.

Петров і Іванов: бекграунд медійників та відповідальність Міністерства у справі бронювання

Залишимо в стороні гучні обіцянки з традиційними для представників уряду порожніми гаслами, питання, чому до цього Мінветеранів не проводила ці заходи, а подивимось на ситуацію глибше. Історія з бронюванням від мобілізації співведучих YouTube-каналу «Ісландія» виявила не просто черговий бюрократичний казус, а симптом значно серйознішої хвороби, яка роками роз’їдає українську державну систему зсередини, прикриваючись правильними словами про цінності, ветеранів і пам’ять загиблих.

Як відомо, Володимир Петров, який з 31 липня 2025 року працює у Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» (ДУ «НВМК»), є особою, біографія якої давно пов’язана зі скандалами. У 2018 році Печерський районний суд Києва відмовив прокуратурі у взятті його під варту та у визначенні застави у 48 мільйонів гривень, обмежившись домашнім арештом у справі про організацію фейку щодо домагань високопосадовця, із забороною залишати житло, спілкуватися з іншими фігурантами та з обов’язком здати закордонний паспорт.

Задовго до цього і значно після цього Петров встиг побувати чорним політтехнологом, медійним провокатором, учасником кампаній проросійських політиків, автором скандальних інформаційних операцій, творцем «тітушок» зразка 2013 року, фігурантом бази «Миротворець», а також публічним спікером із системними антиукраїнськими висловлюваннями щодо Революції Гідності, української мови, військових, біженців і статусу Криму.

Окремого згадування в цій історії потребує епізод, пов’язаний з публічною поведінкою Володимира Петрова щодо народного депутата Олега Барни, якого він системно висміював, принижував і цькував у своїх медійних проєктах, використовуючи характерні для себе маніпулятивні та зневажливі прийоми. Барна, який був об’єктом цього публічного тиску, згодом загинув на фронті, захищаючи країну зі зброєю в руках, і цей факт неможливо відокремити від нинішнього статусу Петрова як заброньованого працівника державної установи, яка опікується пам’яттю загиблих військових. Цей контраст між особистою історією, публічною поведінкою і нинішнім державним статусом робить ситуацію не просто скандальною, а глибоко цинічною, оскільки пам’ять про загиблих у такому разі перетворюється на формальну декорацію, за якою ховаються цілком приземлені інтереси.

Саме ця людина, з таким бекграундом, опинилася у структурі, яка покликана опікуватися пам’яттю про загиблих українських захисників, і отримала статус «критично важливого працівника». При цьому в ДУ «НВМК» підтвердили, що Петров обіймає посаду провідного фахівця з комунікацій та інформаційних технологій, займається підготовкою інформаційних матеріалів, аналітичних довідок, моніторингом медіапростору, адмініструванням ресурсів і взаємодією зі ЗМІ, що в контексті воєнного стану подається як достатня підстава для визнання його «незамінним». Водночас у ДУ «НВМК» заявили, що там працює 53 співробітники, в 2025 році Петров отримав в установі близько 70 тисяч гривень заробітної плати за свою роботу, а його бронювання від мобілізації є чинним до 21 січня 2026 року.

Поруч Володимиром Петровим фігурує і Сергій Іванов, колишній прокурор, державний службовець силового блоку, людина, яка складала присягу на вірність Україні, займалася люстрацією, громадським контролем над правоохоронними органами, а також входила до громадських рад при Мін’юсті, СБУ та ДБР. Згодом він працював журналістом в різних медіа, а потім опинився серед співведучих каналу «Ісландія» та, за інформацією народного депутата, також отримала бронювання від мобілізації. У цьому місці цинізм ситуації набуває майже гротескних форм, адже людина, яка роками публічно говорила про очищення влади і відповідальність, фактично стала частиною схеми, де уникнення служби пояснюється формальним статусом і потрібними зв’язками.

На цьому тлі особливо показово виглядає роль Міністерства у справах ветеранів, якому підпорядковується Національне військове меморіальне кладовище, адже саме це відомство відповідає за кадрову політику установи та визначення критичної важливості працівників. У зв’язку з цим постають логічні і незручні питання, відповіді на які поки що так і не пролунали: чи не знали посадовці міністерства, кого саме вони працевлаштовують і бронюють? Чи знали, але вирішили, що скандальний політтехнолог з багаторічною історією маніпуляцій є більш доречним на меморіалі, ніж ветеран війни або демобілізований військовий з інвалідністю?

Коли в установі, присвяченій пам’яті загиблих, ключовою «критичною» функцією визнається моніторинг медіапростору і комунікація, яку доручають людині з репутацією медіакілера і пропагандиста, важко позбутися відчуття, що мова йде не про випадкову помилку, а свідомий цинізм, замаскований під законну процедуру. При цьому в ситуації, коли українські військові отримують грошове забезпечення, яке часто не співмірне з ризиками їхнього життя, Мінветеранів знаходить можливість платити велику зарплату заброньованому блогеру, чия «критична важливість» існує виключно на папері.

Крім того, залишається відкритим питання: у чому полягає критична важливість роботи Петрова для безпосередньої функціональної здатності меморіалу та обороноздатності країни? Чи справді блогерські навички і ведення медіа забезпечують життєво необхідну діяльність установи? Хто є аудиторією його комунікацій: відвідувачі меморіалу, родини загиблих, журналісти? І наскільки ці завдання дійсно не можуть бути виконані іншими співробітниками, наприклад, жінками або ветеранами?

Фактично, робота Петрова з начебто інформаційними матеріалами і аналітичними довідками, з адмініструванням ресурсів та моніторингу ЗМІ більше схожа на медіа-менеджмент у звичайному офісі, ніж на критично необхідну для оборони держави функцію.

Також залишається відкритим питання про те, на кого розраховане таке бронювання? Невже в уряді не розуміють, що суспільство бачить такий хаос і нерівність перед законом всіх громадян? В умовах воєнного стану бронювання має надаватися лише тим, хто виконує дійсно життєво необхідні для держави функції. Використання його для офісної роботи, яка легко замінюється іншими співробітниками, та ще й на меморіалі, виглядає як цинічне ухилення від служби.

Парадоксально, що Міністерство у справах ветеранів лише після того, як ця ситуація набрала широкий розголос, оголосило про «аналіз системи бронювання та забезпечення прозорості процесів». Це звучить як реакція на публічний тиск, а не системне запобігання порушенням. До цього випадку очевидні прогалини в контролі за критеріями надання бронювання посадовцями на чолі з міністром залишалися «непримітними». Як бачимо, на словах у міністерстві обурюються ухиленням від служби та опікуються працевлаштуванням ветеранів, а на практиці все виглядає з точністю до навпаки. І саме головне – з великою долею ймовірності можна спрогнозувати, що за цей та багато інших подібних випадків, як завжди, ніхто не понесе ніякої відповідальності. У кращому випадку покарають якогось рядового працівника, пригрозивши йому пальцем.

Саме тому ця історія виходить далеко за межі персоналій Петрова, чи Іванова, чи Сидорова. Вона перетворюється на показовий приклад того, як механізм бронювання, задуманий для забезпечення життєво необхідних функцій держави, використовується в якості інструменту ухилення від служби, прикритого «правильними» назвами посад і відомств. І поки Міністерство у справах ветеранів публічно заявляє про розслідування, суспільство має всі підстави ставити запитання не лише про законність конкретного бронювання, а й про справжні моральні цінності тих, хто потурав цій ситуації. Тих, хто, працюючи в Мінветеранів, вважає допустимим таке поводження з пам’яттю загиблих і з тими, хто продовжує воювати або демобілізувався за станом здоров’я.