Скасування соціальної допомоги в Польщі: українські біженці опинилися в скрутному становищі

Від 5 березня 2026 року в Польщі почали діяти зміни, через які частина українських біженців з тимчасовим захистом втратила доступ до постійної соціальної підтримки. Найболючіше це вдарило по людях, які через хворобу, вік, інвалідність або догляд за дітьми не можуть швидко вийти на роботу й самостійно оплатити житло, лікування чи догляд. Це рішення зачепило онкохворих, людей з психічними розладами, літніх біженців, самотніх матерів, родини з дітьми з інвалідністю та тих, хто перебував у колективних центрах проживання.

Скасування допомоги і перші наслідки

Після змін у польському законодавстві українці зі статусом UKR PESEL втратили право на частину постійних виплат, які раніше дозволяли їм покривати базові потреби. Президентка Польського міграційного форуму Агнешка Косович описала звернення, які почали надходити до громадських організацій, лікарень і соціальних служб після 5 березня.

За її словами, по допомогу звертаються не лише українці. Телефонують також громадяни Польщі, працівники установ соціального забезпечення, лікарні та чиновники, які самі не завжди розуміють, як застосовувати нові правила до людей у складних життєвих обставинах.

Наслідки стали особливо помітними там, де соціальна виплата була єдиним джерелом виживання. У таких ситуаціях втрата підтримки означає борги за житло, перерване лікування, неможливість оформити догляд або ризик опинитися на вулиці.

Серед описаних випадків є історія 74-річного чоловіка, який сам доглядає за онукою. Її мати померла ще до війни, проте отримати свідоцтво про смерть із зони бойових дій в Україні неможливо. Після смерті дружини чоловік залишився без права на допомогу по безробіттю, оскільки не живе в колективному центрі, не має польської пенсії та вже не може працювати.

Разом з цим він втратив право на виплату 800+ для онуки. Без цих коштів родина ризикує втратити кімнату, яку орендує в Польщі. Для таких людей законодавча зміна перетворилася на різке обмеження доступу до елементарної стабільності, оскільки самотній літній опікун не має швидкого способу компенсувати втрату підтримки.

Лікування, яке зупиняється через систему

Окрему групу постраждалих становлять українці з онкологічними захворюваннями. За словами Косович, пацієнти з раком звертаються майже щодня, бо через втрату страхування стикаються з перешкодами в доступі до лікування. Вона наводить випадок людини, яка проходить хіміотерапію, але втрачає можливість отримати променеву терапію. Лікар готовий продовжувати лікування, однак електронна система пацієнта блокує доступ до послуги через відсутність страхування.

Для людини, яка бореться із тяжкою хворобою, втрата доступу до терапії не є бюрократичною деталлю. Вона не може працевлаштуватися, центр зайнятості не зареєструє її як безробітну, страхування зникає, а разом із ним закривається шлях до медичної допомоги.

Найскладніша ситуація виникла для біженців з інвалідністю, які потребують житла, догляду або медичного супроводу. Державна допомога з проживання доступна лише за наявності польського посвідчення про інвалідність, хоча люди, які прибувають з України, часто мають лише українські медичні документи.

Щоб отримати польське підтвердження інвалідності, людина має перекласти документи, звернутися до польського лікаря, отримати направлення на комісію та пройти процедуру оформлення. До завершення всіх етапів залишається головне питання: де має жити людина на інвалідному візку, яка втратила дім або близьких в Україні.

Подібна проблема стосується і лежачих пацієнтів у будинках для людей похилого віку. Після припинення державного фінансування деякі заклади почали шукати, куди перевести таких людей, хоча центри розміщення часто не готові приймати пацієнтів, які потребують постійного догляду.

Колективні центри і відсутність альтернативи

Польський уряд тривалий час скорочує кількість центрів колективного проживання та заохочує біженців виїжджати з них. Програми підтримки дали результат для тих, хто міг стати самостійним, проте частина мешканців таких центрів не має такої можливості через стан здоров’я, вік або сімейні обставини.

За оцінками, таких людей може бути приблизно 15–17 тисяч. Частина центрів закривається, а мешканці змушені шукати нове житло по всій Польщі, звертаючись до громадських організацій, які не мають ресурсів для повного заміщення державної підтримки.

Для людей, які оплачували проживання соціальними виплатами, скасування допомоги означає втрату місця, де вони могли залишатися безпечніше, ніж на вулиці. Особливо гостро це відчули ті, хто не здатен працювати через інвалідність або тривалу хворобу.

Матері з дітьми і правова невизначеність

Складні наслідки торкнулися також жінок, які самі доглядають за дітьми. У колонці описано випадок матері трьох дітей з інвалідністю, яка за законом має працювати, проте фактично не може залишити дітей без догляду на цілий день.

Інша ситуація стосується матері з інвалідністю, яка виховує здорових дітей. Установа соціального страхування не має однозначної відповіді, чи зберігає вона право на виплату 800+. Без чітких правил родини опиняються між відмовами, очікуванням пояснень і щоденною потребою платити за житло, їжу та лікування.

Після змін також постало питання сімейних асистентів для матерів у кризових обставинах. Суд може призначити таку допомогу, проте система після зміни закону не передбачає її фінансування для частини українських родин, через що соціальні служби отримують рішення без реального механізму виконання.

Страхування, довідки і хаос у правилах

Окремою проблемою стала плутанина з медичним страхуванням для мешканців колективних центрів. За новими правилами вони мають право на страхування, але для цього потрібна довідка. На практиці незрозуміло, хто саме має видавати такий документ і яка установа повинна його визнавати.

Косович наводить випадок з Варшави, де медичний центр не прийняв довідку, видану центром розміщення. Муніципалітет також не видав потрібного документа. У результаті люди, які за законом мають право на медичну допомогу, залишаються без доступу до неї через неврегульовану процедуру.

Подібні колізії показують, що зміни до закону вплинули приблизно на 40 інших актів, але громадські організації отримали дуже мало часу для аналізу наслідків. За словами авторки колонки, застереження щодо літніх людей та інших вразливих груп не були враховані належним чином.

Отже, скорочення соціальної допомоги найбільше вдарило по тих українських біженцях, які не можуть швидко пристосуватися до нових правил через стан здоров’я, вік, інвалідність або догляд за дітьми. Для працездатної людини втрата виплат може стати фінансовою проблемою, але для лежачого пацієнта, онкохворого, самотньої матері чи літнього опікуна вона здатна зруйнувати доступ до житла, лікування й мінімального догляду.

Польські соціальні установи, лікарні та громадські організації тепер стикаються з наслідками рішень, які на практиці залишили частину людей без зрозумілого маршруту допомоги. У цій ситуації найгостріше проявилася проблема в тому, що для найбільш залежних від підтримки українців не підготували дієвого механізму переходу до нових умов.