У кримінальному праві відповідальність не завжди обмежується лише тією особою, яка безпосередньо вчинила злочин. Закон охоплює значно ширше коло дій і ролей, адже до правопорушення можуть бути причетні ті, хто організовував, переконував, допомагав, надавав засоби або заздалегідь сприяв реалізації злочинного наміру. Тому питання співучасті є важливим для будь-кого, хто помилково вважає, якщо «нічого не робив», значить «ні за що не відповідатиме».
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася наша редакція, прокоментували, як українське кримінальне законодавство визначає співучасть в кримінальному правопорушенні, які ролі можуть мати його учасники, у чому полягає різниця між співучастю, приховуванням злочину та іншими суміжними діями.
Дійсно, деякі громадяни помилково вважають, що винною у кримінальному злочині є особа, яка безпосередньо його здійснила. Це так, але іноді винною є особа, яка безпосередньо нічого начебто й не робила. Розглянемо банальну ситуацію: два крадії лізуть до будинку аби пограбувати його. Вони співучасники? Так! Але є ще одна особа, яка неодноразово до цих подій під час дружніх посиденьок розповідала, що вона знає заможну родину в якої є що поцупити, при цьому будинок не має охорони. Якщо його «обнести», то грошей вистачить аби деякий час жити й не сумувати.
Чи буде притягнуто до відповідальності дану особу як співучасник? Сидячі в кабінеті слідчого такий громадянин буде казати, що він лише розповів про заможну родину, що пів села знають про те, що родина заможна та має гроші, що він не тримав пістолет біля скроні тих двох, які залізли до будинку. При цьому фантазувати про те, як гарно мати зайві гроші та що з ними робити нікому не заборонено.
Кримінальний кодекс України (КК України) визначає співучасть у кримінальному правопорушенні як умисну спільну участь кількох суб’єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. Іншими словами, закон говорить не лише про того, хто безпосередньо скоїв злочин, а й про тих, хто свідомо був залучений до нього разом з іншими. У таких випадках важливе значення має не просто присутність поруч, а саме спільний умисел і реальна роль кожного учасника.
Закон розрізняє кілька видів співучасників, і кожен із них має свою окрему правову роль. Виконавцем, або співвиконавцем, є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами кримінального правопорушення безпосередньо вчинила кримінальне правопорушення. Також виконавцем визнається особа, яка вчинила його шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Тобто йдеться не лише про того, хто власноруч реалізував злочинний намір, а і про того, хто фактично використав для цього інших.
Організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення або керувала його підготовкою чи вчиненням. Крім того, організатором закон вважає і того, хто утворив організовану групу чи злочинну організацію або керував нею. До цієї ж категорії належить особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації. Тобто це не обов’язково людина, яка сама виконує злочинні дії, але саме вона може стояти за їх плануванням, координацією та забезпеченням.
Підбурювачем закон називає особу, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Ідеться про випадки, коли людина не просто висловлює думку, а фактично підштовхує іншу особу до злочину, впливаючи на її рішення та спонукаючи до конкретних дій.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками. Також пособником є особа, яка заздалегідь обіцяла переховати того, хто вчинив кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби його вчинення, сліди кримінального правопорушення або предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення. Тобто закон відносить до пособництва не лише пряму допомогу перед або під час злочину, а й заздалегідь обіцяне сприяння у приховуванні його наслідків.
Як бачимо, злочинцем є не тільки той, хто лізе з другом у вікно. Хлопець, який всіляко вмовляє іншого хлопця піти та закопати «закладку» в парку, обіцяючи потім разом випити пива, порекомендувати його друзям на роботу та інше є також злочинцем! Кум, який надав кусачки, якими можна перекусити металевий дріт, знаючи, що вони будуть використані для того, аби прокусити діру в сітчастому паркані для проникнення на територію підприємства аби поцупити пару труб, які лежать вдовж цього паркану, теж є злочинцем.
Водночас закон чітко відмежовує співучасть від інших дій, які можуть бути пов’язані зі злочином, але не вважаються співучастю в ньому. Не є співучастю заздалегідь не обіцяне переховування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, знарядь і засобів його вчинення, слідів правопорушення чи предметів, здобутих кримінально протиправним шляхом. Так само не вважаються співучастю придбання або збут таких предметів, якщо це не було обіцяно наперед. Проте це не означає, що подібні дії взагалі залишаються безкарними: у таких випадках кримінальна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених статтями 198 і 396 Кримінального кодексу України.
Стаття 198 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом, якщо при цьому немає ознак легалізації такого майна. За це передбачене покарання у вигляді пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Окремо закон визначає і приховування злочину. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину не належить до співучасті, але становить самостійний склад кримінального правопорушення. За такі дії також передбачене покарання у вигляді пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Разом з тим закон робить важливий виняток: не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї або близькі родичі особи, яка вчинила злочин. Коло таких осіб визначається законом.
Також не є співучастю і неповідомлення про достовірно відоме підготовлюване або вчинюване кримінальне правопорушення, навіть якщо таке мовчання було обіцяне до закінчення його вчинення. Однак і в цьому разі закон застерігає: якщо в діях особи є ознаки іншого кримінального правопорушення, вона може нести відповідальність вже саме за нього.
Втім, у багатьох статтях Кримінального кодексу України є така кваліфікуюча ознака, як «група осіб». Це має принципове значення, адже злочин, вчинений кількома людьми, закон оцінює суворіше, ніж той самий злочин, скоєний однією особою. Такий підхід пояснюється тим, що дії групи становлять більшу суспільну небезпеку, ніж дії одного правопорушника. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому брали участь кілька виконавців, тобто двоє або більше людей, які діяли без попередньої змови між собою. Якщо ж кілька осіб заздалегідь, ще до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільні дії, тоді йдеться вже про вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.
Окремо закон виділяє організовану групу, якою визнається об’єднання трьох або більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійку групу для готування або вчинення цього чи інших кримінальних правопорушень. Обов’язковими ознаками тут є єдиний план, розподіл функцій між учасниками та спільне розуміння мети, на досягнення якої спрямовані їхні дії.
Ще вищим рівнем організованості закон вважає злочинну організацію. Йдеться про стійке ієрархічне об’єднання п’яти або більше осіб, а також його структурних частин, які за попередньою змовою об’єдналися для спільної діяльності. Метою такої діяльності є безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, керівництво чи координація кримінально протиправної діяльності інших осіб, а також забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп.
Отже, для закону має значення не лише сам факт вчинення кримінального правопорушення, а й те, скільки осіб брали в ньому участь, чи була між ними попередня домовленість, наскільки стійким було їхнє об’єднання і чи існував розподіл ролей. Саме від цього залежить правова оцінка дій учасників і суворість відповідальності.
Зазначимо, що кількість співучасників безпосередньо впливає на суворість покарання. Що більше людей залучено до вчинення кримінального правопорушення і що вищий рівень організованості їхніх дій, то серйознішою є правова оцінка. Умовно кажучи, якщо за певний злочин одна особа може отримати чотири роки покарання, ще й із можливістю звільнення від відбування покарання з випробуванням, то коли виконавців уже двоє, мова може йти про п’ять років реального позбавлення волі, а якщо злочин вчинено організованою групою, строк покарання може зрости до семи років. Саме тому фраза !Але ж я тільки постояв біля дірки у паркані! не означає, що людина автоматично уникне відповідальності. У таких випадках закон оцінює не виправдання самої особи, а її конкретну роль у вчиненні кримінального правопорушення.
Якщо йдеться про просту співучасть, коли кілька осіб разово об’єдналися для вчинення злочину, то виконавець або співвиконавець несе кримінальну відповідальність за тією статтею Кримінального кодексу України, яка передбачає вчинене ним кримінальне правопорушення. При цьому організатор, підбурювач і пособник також підлягають кримінальній відповідальності за статтею, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинене виконавцем, але вже з обов’язковим зазначенням ролі кожного із них як співучасника. Тобто закон не ставить між ними знак рівності, а враховує, хто саме організовував, хто схиляв до злочину, а хто сприяв його вчиненню.
Водночас ознаки, які характеризують особу конкретного співучасника кримінального правопорушення, ставляться у вину лише цій особі. Так само інші обставини, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію дій виконавця, можуть бути поставлені у вину лише тому співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Наприклад, підбурювач крадіжки відповідатиме саме як підбурювач крадіжки, а суд, визначаючи покарання, враховуватиме його реальний внесок у вчинення цього злочину. Якщо ж виконавець не довів кримінальне правопорушення до кінця, тобто йдеться про незакінчене кримінальне правопорушення, інші співучасники також підлягають кримінальній відповідальності саме за співучасть у незакінченому кримінальному правопорушенні.
Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, яке вчинив виконавець, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. Тобто людина відповідає не за все, що зрештою зробив виконавець, а лише за те, що було предметом спільного наміру. Наприклад, кілька осіб домовилися пограбувати будинок, будучи впевненими, що всередині нікого не буде. Вони все спланували, двоє проникли до будинку, але раптом виявилося, що там перебуває дідусь, який несподівано приїхав у гості. Тоді один з нападників дістає лом, яким користувався для проникнення, і завдає дідусеві смертельного удару. У такій ситуації інші учасники відповідатимуть за крадіжку, а той, хто завдав смертельного удару, нестиме відповідальність ще й за вбивство. Причина в тому, що такі дії вже виходять за межі спільного умислу інших співучасників.
Інакше закон підходить до відповідальності в разі організованої групи або злочинної організації. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі кримінальні правопорушення, вчинені такою групою або організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за ті кримінальні правопорушення, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у конкретному правопорушенні кожен із них.
Водночас закон передбачає можливість добровільної відмови при незакінченому кримінальному правопорушенні. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення його до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення.
У разі добровільної відмови від вчинення кримінального правопорушення виконавець або співвиконавець не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 Кримінального кодексу України. У такому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того кримінального правопорушення або за замах на те кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
Не підлягають кримінальній відповідальності у разі добровільної відмови також організатор, підбурювач або пособник, якщо вони відвернули вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється. Для пособника добровільною відмовою вважається також ненадання засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод для його вчинення.
Якщо ж від участі в кримінальному правопорушенні добровільно відмовився хтось з співучасників, виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до кримінального правопорушення або за замах на кримінальне правопорушення ‒ залежно від того, на якій стадії його дії було припинено.
Отже, радимо чітко усвідомлювати, що кримінальна відповідальність може наставати не лише за безпосереднє вчинення злочину, а й за його організацію, підбурювання чи сприяння. Будь-яка участь у підготовці або реалізації кримінального правопорушення потребує правової оцінки, тому в ситуаціях, де є ризик бути визнаним співучасником, слід негайно звертатися за фаховою правовою допомогою і не покладатися на хибне переконання, що другорядна роль автоматично звільняє від кримінальної відповідальності.
