Сурогатна індустрія для іноземців: як війна перетворила репродуктивні програми на кримінальний ринок
За бездоганним медичним фасадом українських репродуктивних клінік ховається цинічна реальність: країна перетворилася на найбільшу фабрику немовлят у Європі, де жіноче тіло стало знеціненим виробничим ресурсом, а новонароджені — комерційним товаром, замовленим за каталогом. Війна не зупинила цей конвеєр, а лише загострила експлуатацію. Для тисяч українських жінок, які через бойові дії втратили домівки, роботу чи чоловіків, сурогатне материнство перетворилося на радикальний інструмент виживання. Вони руйнують здоров’я агресивною гормональною терапією та ризикують життям в акушерських ускладненнях заради мізерного відсотка від сум, які іноземні замовники платять тіньовим посередникам. Головна небезпека полягає в тому, що через розмите законодавство цей багатомільйонний бізнес став легальною ширмою для транснаціонального криміналітету.
Іноземний попит і українська вразливість: економіка сурогатного материнства під час війни
Протягом останнього десятиліття країна фактично перетворилася на один із ключових глобальних хабів замісного материнства, де ліберальне законодавче поле парадоксально поєдналося з високими медичними стандартами та помірним, за світовими мірками, ціноутворенням. До повномасштабного вторгнення іноземний капітал формував абсолютне ядро цього сектору: зафіксовані Мін’юстом дані за 2019 рік свідчать, що з 1499 народжених немовлят 1418 були передані іноземним громадянам, що дорівнює майже 95% від загального обсягу програм. Сумарні оцінки державних та галузевих джерел вказують на те, що до 2022 року в країні завдяки цим технологіям з’явилося на світ понад 6500 дітей, причому стабільна частка іноземних пар у цих процесах перевищувала 90%.
Ескалація бойових дій у 2022 році трансформувала, але не зупинила цей бізнес, надавши йому специфічного соціально-економічного забарвлення. Глибока фінансова дестабілізація, масова втрата робочих місць і вимушене внутрішнє переселення мільйонів громадян створили умови, за яких участь у репродуктивних програмах стала для багатьох жінок радикальним інструментом виживання в умовах хронічної вразливості. За інформацією МОЗ, оприлюдненою у 2025 році, за перші півтора року повномасштабної війни сурогатні матері народили понад 1000 дітей. Це демонструє середню динаміку на рівні 600–800 немовлят на рік із збереженням фокуса на іноземний попит.
Показники окремих учасників ринку підтверджують таку життєздатність індустрії, де лише київська клініка BiotexCom звітувала про понад 600 пологів за період 2022–2023 років. Офіційні фінансові підрахунки демонструють, що стандартний цикл екстракорпорального запліднення або інтрацитоплазматичного введення сперматозоїда обходиться в середньому у 2,5–3,2 тисячі євро, що при загальній інтенсивності у 33 364 цикли генерує близько 80–110 мільйонів євро щорічного обороту без урахування сурогатного материнства. Самі ж програми замісного виношування оцінюються у 38–50 тисяч євро за повний пакет, що у воєнний період забезпечувало ринку додаткові 25–75 мільйонів євро на рік.
Станом на 2025 рік Національна служба здоров’я України зафіксувала 38 установ, що надають послуги по екстракорпоральному заплідненню, серед яких налічується 31 приватна установа. Правовий ландшафт, у якому функціонує цей капіталомісткий сектор, залишається критично розмитим через брак спеціалізованого профільного закону. Замість комплексного регулювання діяльність спирається на загальні положення Цивільного кодексу та відомчий наказ МОЗ № 787 від 9 вересня 2013 року, що автоматично консервує глибокі юридичні прогалини. Такі нормативні недоліки стають ідеальним живильним середовищем для кримінальних зловживань, недобросовісного посередництва та функціонування транснаціональних мереж торгівлі людьми, де дитина починає сприйматися як комерційний об’єкт, а жіноче тіло — як експлуатований виробничий ресурс.
Немовлята на замовлення: кримінальна сторона репродуктивного бізнесу
Масштабні схеми, ліквідовані зусиллями правоохоронних органів наочно демонструють, як легальні медичні інструменти трансформуються у кримінальний бізнес, якщо ринковий попит починає диктувати правила моралі та закону. Україна залишається однією з небагатьох держав, де комерційне сурогатне материнство дозволено на законодавчому рівні, і саме цей ліберальний правовий режим став ширмою для діяльності витонченого синдикату.
Ілюстрацією цих ризиків стала масштабна кримінальна схема, ліквідована правоохоронцями в Києві у 2021 році. Організатори злочинної групи, залучивши персонал однієї з приватних репродуктивних клінік, масово втягували українських жінок у фіктивні шлюби з іноземцями та фальсифікували медичну документацію для легалізації програм допоміжних технологій. Кінцевою метою було вивезення новонароджених за кордон, переважно до Китаю, під виглядом біологічного потомства замовників.
Слідчі дії дозволили вилучити 3 немовлят і передати їх державним соціальним службам, проте щонайменше 13 дітей на момент викриття вже залишили країну, а вилучена чорнова документація містила відомості про понад 160 аналогічних замовлень. При вартості повного пакета послуг для іноземного клієнта у розмірі до 70 тисяч доларів, безпосередні сурогатні матері отримували лише мізерну частку — від 6 до 8 тисяч доларів, тоді як основний маржинальний прибуток осідав у кишенях тіньових посередників і медичних функціонерів.
Організована у 2023 році злочинна група, до складу якої входили 2 співорганізатори та 10 безпосередніх виконавців, цинічно конвертувала репродуктивні технології у конвеєр з продажу немовлят іноземцям. Роль лідерів у цій структурі відігравали керівники приватних медичних компаній, які спеціалізувалися на лікуванні безпліддя та мали філії у Києві та Харкові, що дозволяло їм надавати кримінальним операціям вигляду легітимної медичної практики. Розгалужена архітектура цього угруповання об’єднувала фахівців різного профілю — від адміністраторів та менеджерів клінік до професійного адвоката, який відповідав за юридичне прикриття транзакцій та взаємодію з державними органами.
Пошук майбутніх сурогатних матерів та донорів яйцеклітин фігуранти навмисно зосередили на території Харківської області, орієнтуючись на жінок, які перебували у стані глибокої матеріальної скрути або загальної життєвої уразливості. Фінансові пропорції цього бізнесу чітко вказують на надвисоку маржинальність кримінального промислу. Іноземні замовники, які проживають у країнах із суворою забороною сурогатного материнства, платили за одну дитину від 50 до 70 тисяч євро. Водночас безпосереднім сурогатним матерям, які виношували немовлят, виділяли лише близько 12 тисяч євро, хоча навіть ці обіцяні суми організатори часто зменшували в односторонньому порядку.
Подальший механізм легалізації за кордоном базувався на укладанні чітких домовленостей, за якими жінки після пологів зобов’язувалися підписати офіційний дозвіл на вивезення дитини та надати згоду на набуття нею іноземного громадянства. Будь-які спроби сурогатних матерів відступити від початкових умов або висловити незгоду жорстко придушувалися за допомогою психологічного тиску, погроз та залякування з боку учасників схеми. За час своєї діяльності угруповання встигло організувати незаконне переміщення через державний кордон 8 немовлят, а ще одну спробу вивезення дитини правоохоронці зуміли заблокувати вже в умовах чинного воєнного стану.
Масштаб оперативного документування цієї мережі підтверджують понад 40 одночасних обшуків, проведених в офісах, клініках та за місцями проживання підозрюваних. Результатом цих дій стало вилучення масиву доказів: комп’ютерної техніки, мобільних телефонів, чорнових записів, електронних носіїв, значних сум готівки, а також медичної документації, копій українських та іноземних паспортів і довіреностей на представництво інтересів.
Окремим епізодом, який розкриває цинізм фігурантів, стала спроба незаконного передавання новонародженої дівчинки у Києві у 2025 році, де біологічний фактор став головною перешкодою для злочинного плану. Подружжя громадян Китаю звернулося до київської клініки та оплатило народження двійні — хлопчика та дівчинки. Проте обов’язкова генетична експертиза, необхідна для офіційної реєстрації, виявила несподіване відхилення від критеріїв сурогатного материнства. ДНК-тест підтвердив батьківство іноземця лише щодо хлопчика, тоді як новонароджена дівчинка не мала жодного біологічного зв’язку із замовниками.
Незважаючи на очевидну відсутність правових підстав, представники медичного закладу спробували обійти закон та розробили план використання судових механізмів для фіктивного визнання батьківства китайських громадян. Поки іноземна пара повернулася на батьківщину разом із сином, керівники клініки залишили дівчинку в орендованій столичній квартирі під наглядом найнятої няні, очікуючи на потрібне судове рішення для завершення проплаченої угоди. Дитину було вилучено під повним захистом та опікою держави, а всім 12 учасникам злочинної організації офіційно оголошено про підозру у торгівлі людьми та створенні й участі у злочинній спільноті за статтями Кримінального кодексу України.
Материнство під тиском бідності: хто і чому залучається до сурогатних програм
Соціальний профіль жінок, які погоджуються на участь у програмах, чітко вказує на пряму залежність між бідністю та репродуктивним донорством. Мешканки депресивних або малозабезпечених регіонів розглядають цей крок як чи не єдину можливість отримати капітал для купівлі житла, фінансування лікування родичів або базового утримання власних дітей. Однак фінансова безвихідь часто заважає адекватно оцінити комплексні загрози, які супроводжують цей процес на кожному етапі. Фізичні ризики охоплюють агресивний вплив обов’язкової гормональної терапії на організм, а також імовірність важких акушерських ускладнень під час пологів, що здатні незворотно підірвати здоров’я чи створити пряму загрозу для життя.
Психологічний спектр наслідків є не менш травматичним, оскільки жінки стикаються з післяпологовою депресією, глибоким стресом, непереборною емоційною прив’язаністю до виношеної дитини та гострою стигматизацією соціуму. Юридична беззахисність посилює ці чинники, адже в умовах чинного законодавства відсутні дієві механізми, які б гарантували безумовне виконання замовниками своїх фінансових зобов’язань. Економічна вразливість виявляється і в тому, що у разі виникнення ускладнень під час вагітності жінки зазвичай залишаються сам на сам із медичними витратами, позбавлені адекватного страхового покриття та правової підтримки.
Кінець репродуктивного експорту: що змінить законопроєкт №13683
Ініційований Кабінетом Міністрів законопроєкт №13683 «Про застосування допоміжних репродуктивних технологій», зареєстрований у Верховній Раді 22 серпня 2025 року, ознаменував першу спробу системної кодифікації цієї чутливої галузі медицини та права на рівні окремого закону. Запропоновані урядом нововведення охоплюють ширше коло процедур, включаючи екстракорпоральне запліднення, донорство репродуктивних клітин та замінне материнство, проте ключовим вектором критики стала жорстка ревізія правил для іноземних громадян.
Документ впроваджує імперативну вимогу, згідно з якою обов’язковою умовою для участі в програмах сурогатного материнства є наявність українського громадянства щонайменше в одного з майбутніх батьків. Такий підхід фактично позбавляє іноземні сімейні пари можливості легально користуватися репродуктивними послугами в Україні, повністю змінюючи ландшафт вітчизняного медичного туризму.
Прагнення влади обмежити комерційну репродукцію відображає намагання вивести країну з неофіційного статусу одного з найбільших глобальних хабів замінного материнства, де фінансові чинники тривалий час домінували над правовими гарантіями. Розробники нормативного акта фокусують увагу на захисті українських жінок від потенційної експлуатації. Урядова аргументація додатково підсилюється складним демографічним контекстом, спричиненим тривалими воєнними діями та глибокою кризою відтворення населення. У колі прихильників законопроєкту домінує позиція, що в умовах критичного зменшення людського капіталу репродуктивний потенціал українських жінок не повинен ставати ресурсом для задоволення потреб іноземних родин. Хоча опоненти цієї тези відзначають, що частка таких народжень є мізерною у масштабах загальнонаціональної статистики і не здатна суттєво вплинути на демографічну ситуацію.
Разом з обмеженнями для іноземців урядова ініціатива закладає жорсткі процедурні рамки для внутрішнього ринку, деталізуючи вимоги до самих сурогатних матерів та фіксуючи чіткий алгоритм укладання профільних угод. Законопроєкт вимагає виключно письмової форми та обов’язкового нотаріального посвідчення контрактів, що має мінімізувати ризики правової невизначеності щодо біологічного походження дитини та взаємних зобов’язань сторін.
Попри задекларовані наміри навести лад у секторі, представники репродуктивної медицини та профільні медичні асоціації висловлюють серйозне занепокоєння через надмірну регуляторну вагу документа. Експертна спільнота прогнозує різке падіння обсягів галузі, оскільки заборона для іноземних пацієнтів позбавлена чітких медичних чи раціональних правових обгрунтувань, а штучне звуження ринку може заблокувати розвиток технологій і суттєво обмежити доступ до високотехнологічної медичної допомоги для самих українців.
Товар, послуга чи порушення прав людини: три моделі сурогатного материнства
Світовий досвід регулювання сурогатного материнства чітко ділиться на два табори: одні країни підходять до цього суто практично й комерційно, тоді як інші — суворо забороняють або обмежують його з міркувань моралі та захисту прав людини. Замість єдиного глобального стандарту сучасна юриспруденція утворила мозаїку з кількох взаємовиключних моделей. Кожна з цих систем намагається по-своєму збалансувати репродуктивні права людини, комерційні інтереси сторін та фундаментальні засади біоетики, що призводить до кардинально протилежних правових наслідків для учасників процесу в різних куточках планети.
Першу групу формують держави, які обрали шлях повної або часткової лібералізації комерційного сектору, де виношування дитини за фінансову винагороду інтегроване в офіційну правову та економічну системи. Найбільш показовим прикладом тут виступають окремі регіони США, зокрема штат Каліфорнія, де законодавство забезпечує максимальний захист генетичних батьків. Американська модель спирається на детальні договори, які укладаються ще до настання вагітності, що дозволяє автоматично вписувати імена замовників у свідоцтво про народження малюка без тривалих процедур усиновлення. Подібну лояльність, хоч і з певними внутрішніми специфіками регулювання ціноутворення та медичного нагляду, демонструють правові системи Грузії, Казахстану, ПАР та Колумбії, створюючи сприятливі умови для іноземних пацієнтів та перетворюючи репродуктивну медицину на помітну галузь транскордонних послуг.
Діаметрально протилежну позицію займають країни, які розглядають комерціалізацію народження дітей як загрозу людській гідності та приховану форму експлуатації жінок. Абсолютна заборона на будь-які види сурогатного материнства діє у Німеччині та Франції, де панівною є концепція невідчужуваності людського тіла, відповідно до якої материнство не може виступати об’єктом цивільно-правових угод. Французькі суди тривалий час відмовлялися визнавати батьківські права громадян, які скористалися такими послугами за кордоном, що створювало тривалі юридичні труднощі для новонароджених. Аналогічних суворих обмежень дотримуються законодавці Італії, Іспанії, Швейцарії, Австрії, Норвегії та Швеції, де за порушення цієї норми передбачена кримінальна відповідальність як для медичного персоналу, так і для посередників.
Між цими двома полюсами сформувався проміжний компромісний варіант, відомий як альтруїстична модель, за якої закон дозволяє допомогу у виправленні репродуктивних проблем, але повністю виключає фінансову вигоду для жінки, що виносить дитину. У Великій Британії, Канаді, Австралії, Нідерландах, Данії, Бельгії, Новій Зеландії та Португалії біологічні батьки мають право компенсувати лише документально підтверджені медичні витрати, втрачений заробіток чи купівлю спеціального одягу.
Головна юридична складність британського або канадського зразка полягає в тому, що сурогатна матір автоматично визнається законною матір’ю немовляти після пологів, і замовникам доводиться отримувати судовий наказ про передачу батьківських прав, причому будь-яка згода жінки до моменту народження дитини вважається такою, що не має юридичної сили.
Окрему категорію становлять держави, які пройшли шлях від повної свободи репродуктивного ринку до його радикального згортання під тиском внутрішніх соціальних криз. Індія, Таїланд, Непал, Камбоджа та Мексика тривалий час функціонували як головні центри дешевого комерційного сурогатного материнства, проте зіткнулися з масовими випадками правової незахищеності сурогатних матерів та залишенням дітей з інвалідністю іноземними замовниками. Внаслідок цього згадані країни ухвалили закони, які або повністю заборонили цю практику для іноземців, або обмежили її виключно безкорисливою допомогою всередині власних громад для офіційних подружніх пар. Така трансформація наочно ілюструє, як відсутність жорстких біоетичних запобіжників змушує уряди переходити від стимулювання ринку до його повної ліквідації задля захисту національних інтересів та прав людини.
Сурогатне материнство в Україні давно переросло рамки суто медичного чи комерційного феномену, перетворившись на гостру етичну та геополітичну проблему, яка безпосередньо зачіпає фундаментальні права дитини, біологічних батьків та сурогатних матерів. Подальше її ігнорування загрожує системною деградацією правових інститутів країни. Суспільство потребує не косметичних регуляторних змін, а жорсткого спеціального закону, здатного чітко регламентувати умови укладання договорів, встановити прозорі фінансові стандарти, захистити права жінок і запровадити суворий кримінальний та адміністративний нагляд за діяльністю приватних репродуктивних центрів та агенцій.
