У липні 2025 року Державний департамент США під керівництвом нового держсекретаря Марко Рубіо оприлюднив щорічний Звіт про стан прав людини у світі – документ, який традиційно вважається одним із найавторитетніших міжнародних джерел оцінки ситуації з правами та свободами. Цього разу, однак, він вийшов значно скороченим та викликав дискусії не лише серед дипломатів, а й у правозахисному середовищі.
Вашингтон різко розкритикував низку європейських країн, серед яких Великобританія, Франція та Німеччина, за нібито погіршення ситуації з правами людини через регулювання онлайн-контенту, зокрема боротьбу з мовою ворожнечі. У випадку Британії приводом стала реакція влади на фейкові повідомлення про участь мігранта у гучному вбивстві трьох школярок.
Держдепартамент заявив, що криміналізація або силове придушення навіть «неприємної» мови може провокувати ще більшу напруженість і розкол у суспільстві. Прессекретарка відомства Теммі Брюс прямо сказала: “Незалежно від того, наскільки неприйнятною є чиясь мова, придушення її лише посилює ненависть і поляризацію“.
Кого Вашингтон “пожалів”
Водночас, у звіті фактично оминули критикою деяких союзників Дональда Трампа, зокрема президента Сальвадору Найїба Букеле. Офіційно Держдепартамент відзначив у цій країні «історично низький рівень злочинності» і «відсутність серйозних порушень прав людини».
Це різко контрастує з оцінками правозахисників, які звинувачують Букеле у масових арештах без належного судового розгляду та поганих умовах утримання під вартою. Навіть випадки жорстокого поводження із депортованими з США мігрантами (включно з побиттям і позбавленням сну) не потрапили до цьогорічного документа.
Схожа «політична селективність» простежується і в розділах про Ізраїль, де, попри згадки про випадки довільних арештів і вбивств, акцент зроблено на “кроках влади для притягнення винних до відповідальності”.
Натомість Бразилія та Південна Африка – держави, з якими у Трампа погіршилися відносини, – отримали жорстку оцінку. У Бразилії Вашингтон розкритикував обмеження доступу до онлайн-контенту та переслідування прихильників Жаїра Болсонару, а ПАР звинуватили у “значному погіршенні прав” у 2024 році.
Політика замість універсалізму
Критики звіту, зокрема член Палати представників від Демократичної партії Ґреґорі Мікс, звинуватили адміністрацію Трампа в перетворенні інструмента зовнішньої політики на зброю в культурних і політичних війнах. Amnesty International назвала документ “тривожним сигналом” про готовність США заплющувати очі на порушення, якщо це відповідає поточним інтересам Білого дому.
Цей підхід, на думку опонентів, відкриває простір для закидів у подвійних стандартах з боку Китаю, Росії та інших держав, які самі постійно звинувачуються в порушеннях прав людини.
Бекграунд: Звіт Держдепартаменту про права людини
Щорічний Country Reports on Human Rights Practices існує з 1977 року і є обов’язковим для виконання через Конгрес США. Його створення стало відповіддю на вимоги законодавців щодо контролю за тим, чи відповідає американська зовнішня допомога базовим цінностям демократії.
Протягом десятиліть цей звіт був детальним, часто багатосторінковим документом з розгорнутими описами – від тортур і цензури до становища меншин і трудових прав. Він виконував подвійну роль: був дипломатичним інструментом, який ніс сигнал партнерам і опонентам про “червоні лінії” США, та джерело для правозахисників і дослідників. Фактично це був документ, на який посилалися Amnesty International, Human Rights Watch, ООН.
В історії звіту були випадки, коли він ставав предметом дипломатичних скандалів:
Наприклад, у 1990-х роках різка критика Китаю у звіті призвела до замороження низки торговельних перемовин. У 2002 році через формулювання щодо Ізраїлю звіт спричинив напруження з урядом Аріеля Шарона.
У 2011-му “Арабська весна” внесла рекордну кількість згадок про країни Близького Сходу, що тоді різко обурило Саудівську Аравію.
Зміна тону або структури звіту традиційно сприймається як сигнал зміни зовнішньополітичного курсу. Те, що зробила команда Рубіо у 2025 році – скорочення обсягу, фокус на ідеологічно зручних темах та ігнорування союзників – уже називають найбільшим формальним відходом від початкового задуму документу за майже півстоліття.
Мова ворожнечі як нова лінія розлому між США та Європою
Одним із найбільш контроверсійних моментів у звіті – 2025 стала критика на адресу Великої Британії, Франції та Німеччини за посилення регулювання онлайнової мови ворожнечі. Вашингтон фактично поставив під сумнів європейську модель, де держава активно втручається у цифровий простір, щоб запобігати розпалюванню ненависті. Адже у ЄС мова ворожнечі (hate speech) давно розглядається не лише як етична чи моральна проблема, а як прямий фактор безпеки. Історичний досвід XX століття – від нацистської пропаганди до міжетнічних конфліктів – сформував переконання, що ненависть у публічному просторі може бути передвісником насильства.
Тому європейські закони передбачають кримінальну відповідальність за публічне розпалювання ненависті за етнічною, релігійною, расовою чи іншою ознакою; зобов’язують онлайн-платформи оперативно видаляти такий контент; включають штрафи та, в окремих випадках, блокування ресурсів, які систематично порушують правила. У випадку з Британією, який потрапив до звіту Держдепу, влада відреагувала на хвилю дезінформації після вбивства трьох школярок, коли у соцмережах поширювали неправдиву інформацію про причетність мігранта та заклики до помсти.
Натомість США традиційно дотримуються максималістської інтерпретації свободи слова, закріпленої Першою поправкою до Конституції. Навіть відверто расистські, ксенофобські чи гомофобні висловлювання там, як правило, не є кримінальним злочином, доки вони прямо не закликають до насильства або не супроводжуються діями.
В цьому контексті цьогорічний звіт Держдепартаменту під керівництвом Рубіо зробив політичний вибір: трактувати європейські заходи проти мови ворожнечі як “охолодження свободи слова” та “наступ на права людини”. Така позиція співзвучна із внутрішньоамериканськими дебатами, де частина правого спектра вважає боротьбу з hate speech проявом “цензури” і “культурної диктатури лібералів”.
Двосторонні ризики
Цей розрив у підходах має кілька наслідків:
Дипломатичний – європейські уряди можуть сприймати американську критику як втручання у внутрішню політику та ігнорування власних історичних уроків.
Технологічний – платформи, що працюють глобально, змушені балансувати між суворішими європейськими нормами та ліберальнішими американськими, що ускладнює модерацію.
Соціальний – поляризація у визначенні межі свободи слова може стати додатковим джерелом непорозумінь між західними демократіями, які ще недавно демонстрували єдність у питанні захисту прав людини.
Фактично, дискусія про мову ворожнечі вийшла за межі академічної чи правозахисної площини та стала політичним індикатором ціннісних розбіжностей між союзниками по обидва боки Атлантики.
Отже, цьогорічний Звіт про права людини став більше політичним маніфестом, ніж неупередженим аналітичним оглядом. Для адміністрації Трампа це – інструмент внутрішньої та зовнішньої боротьби за порядок денний, для критиків – сигнал, що США готові відмовитися від універсальності підходів заради політичної вигоди.
Історія цього документу показує: кожне зміщення акцентів у ньому – це не лише про права людини, а й про те, які цінності реально лежать в основі американської дипломатії.
Росія у фокусі звіту: воєнні злочини та репресії
У звіті також задокументовано масові порушення прав людини, що підпадають під визначення воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Йдеться про страти цивільних і військовополонених, тортури (побиття, катування електричним струмом, інсценування страт), систематичне сексуальне насильство та примусову депортацію українських цивільних, особливо дітей.
Особливу увагу приділено вивезенню дітей на “перевиховання” до Росії та окупованого Криму. Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Владіміра Путіна та Марії Львової – Белової за організацію цих незаконних депортацій.
Зафіксовано цілеспрямовані удари по цивільній інфраструктурі – енергетичних об’єктах, водопостачанні, медичних закладах і школах. Лише ВООЗ повідомила майже про 2 000 атак на медичні об’єкти з 2022 року, серед яких удар по київському “Охматдиту” у липні 2024 року. За даними ООН, від початку повномасштабної агресії загинуло понад 12 000 цивільних українців, 96% – внаслідок обстрілів населених пунктів.
Окремо звіт описує злочини, скоєні ПВК “Вагнера” та іншими прокремлівськими угрупованнями у Сирії та Центральноафриканській Республіці – від катувань і зґвалтувань до примусової праці. Європейський суд з прав людини визнав Росію відповідальною як за ці злочини, так і за збиття рейсу MH17 у 2014 році.
