Статистика щодо самовільного залишення військових частин та дезертирства у 2025 році демонструє безпрецедентні масштаби, які суттєво відрізняється від показників попередніх років. При цьому рекордні темпи реєстрації кримінальних проваджень свідчать не лише про активізацію роботи правоохоронних органів, а й глибокі системні проблеми в управлінні армією та організації військової служби. Поєднання соціальної несправедливості, фізичного виснаження, психологічного тиску та неврегульованих процедур повернення військових створює складне середовище, в якому рішення залишити частину стає закономірним наслідком системного тиску.
Вражаюча статистика щодо самовільного залишення військових частин та дезертирства
Офіс Генерального прокурора розкрив вражаючу статистику по СЗЧ: за 10 місяців 2025 року було відкрито 161 461 кримінальних проваджень щодо самовільного залишення військової частини за статтею 407 Кримінального кодексу. Порівняно з аналогічним періодом 2024 року цей показник зріс у чотири рази. При цьому щомісяця реєструється близько 16 000 нових справ, це в рази перевищує щомісячні показники попередніх років.
Для порівняння: від січня 2022 року до жовтня 2025 року в Україні відкрили 255 000 проваджень через самовільне залишення військової частини та додатково 56 200 справ за дезертирство, що у сумі становить 311 327 кримінальних проваджень. Таким чином, левова частка цих справ припадає на 2025 рік, який показує рекордні темпи реєстрації.
При цьому за перші десять місяців 2025 року 9 000 військовослужбовців отримали повідомлення про підозру у справах щодо СЗЧ, а майже 7 700 проваджень було направлено до суду. Водночас провадження за дезертирство протягом того ж періоду становили 21 600, з яких 318 особам висунуто підозру, а 195 справ дійшли до суду.
Порівняльний аналіз за попередні роки показує багатократне зростання:
- У 2024 році було зареєстровано 67 800 проваджень щодо СЗЧ та 23 300 справ за дезертирство. Таким чином, реєстрація справ щодо СЗЧ у 2025 році зросла у 2,4 раза (162 500 проти 67 800), а за дезертирство — майже в 1,9 раза (21 600 проти 23 300).
- У 2023 році відповідно 17 600 та 7 800 справ. Це означає, що кількість проваджень про СЗЧ у 2025 році зросла майже у 9,2 раза (162 500 проти 17 600), а за дезертирство — у 2,8 раза (21 600 проти 7 800).
- У 2022 році було лише 6 600 справ щодо СЗЧ та 3 400 за дезертирство.
Таким чином, якщо у 2022 році було зафіксовано 6 600 справ щодо СЗЧ та 3 400 справ за дезертирство, а в 2025 році за 10 місяців кількість справ щодо СЗЧ зросла до 161 461 і за дезертирство – до 21 600, то приріст становить 24,5 раза для СЗЧ та 6,4 раза для дезертирства.
Аналізуючи динаміку реєстрації кримінальних проваджень щодо самовільного залишення військових частин у 2025 році, можна виділити кілька ключових тенденцій, які демонструють суттєві зміни у порівнянні з попередніми роками. По-перше, спостерігається різке прискорення темпів реєстрації: обсяг кримінальних проваджень, який раніше накопичувався протягом 12 місяців, у 2025 році формується менш ніж за два тижні, що свідчить про значне посилення фіксації правопорушень з боку правоохоронних органів.
По-друге, ефективність реагування на такі правопорушення залишається низькою: з понад 161 000 проваджень лише 9 000 військовослужбовців отримали повідомлення про підозру, що становить близько 5,8 % від всіх зареєстрованих справ, а до суду дійшло лише 7 700 проваджень, або 5 % випадків. Це створює критичний розрив між обсягом фіксацій та фактичним притягненням до відповідальності, демонструючи, що зростання кількості проваджень не супроводжується пропорційним збільшенням завершених розглядів.
По-третє, проблеми зосереджені у конкретні періоди: найвищі показники надходження справ припадають на травень-червень 2025 року, коли завершився термін дії спрощеного механізму повернення військовослужбовців після самовільного залишення частини. У ці місяці кількість нових проваджень перевищувала 18 000, що вказує на пряму залежність між змінами у правовому регулюванні та значним стрибком навантаження на слідчі органи.
Разом ці тенденції свідчать про складну ситуацію у військовій системі правосуддя, де рекордні темпи реєстрації проваджень не супроводжуються відповідними ресурсами для їх оперативного розгляду та ефективного притягнення до відповідальності.
Статистика 2025 року чітко відображає наслідки радикальної зміни правил повернення військових після самовільного залишення частини. До 10 травня діяла спрощена процедура, яка дозволяла військовим, котрі залишили частину до цієї дати, подати заявку та протягом 72 годин поновитися у резервній частині без застосування кримінальної відповідальності. Такий механізм не лише скорочував час повернення, але й значно знижував адміністративне навантаження на правоохоронні органи та суди, дозволяючи швидко інтегрувати військових назад у службу.
Після 10 травня процедура кардинально змінилася: повернення стало можливим лише до тієї частини, з якої військовий залишився, а сам процес міг тривати місяці. Це призвело до подвійного ефекту. По-перше, оперативне повернення військових ускладнилося, що значно збільшило ризик накопичення нерозглянутих справ. По-друге, адміністративне навантаження на прокуратуру та суди зросло експоненційно, оскільки одночасно доводилося обробляти рекордну кількість проваджень за СЗЧ та дезертирство.
Ця зміна правил створила критичний дисбаланс: система правосуддя повинна забезпечувати одночасно швидку реакцію на рекордні обсяги справ і дотримання прав військовослужбовців, що стало особливо складним на тлі пікових навантажень у травні-червні 2025 року, коли кількість нових проваджень перевищувала 18 000 на місяць. Наслідком цього стало не лише накопичення «мертвого» масиву справ, а й суттєве збільшення тривалості розгляду окремих проваджень, що підсилює адміністративний і психологічний тиск на військових та створює додаткові виклики для ефективності правосуддя.
Однак, залишаючи тему судових розглядів, повернемося до самої кричущої проблеми щодо СЗЧ і дезертирства. Отже, за 10 місяців 2025 року було відкрито 161 461 кримінальне провадження щодо СЗЧ, що в середньому дає приблизно 16 146 справ на місяць. Для більш точного уявлення про масштаб явища варто перевести ці дані в часовий інтервал: умовний місяць, прийнятий як 30 днів, містить 43 200 хвилин. Розподіливши кількість зареєстрованих справ на цей проміжок часу, отримуємо середній інтервал між випадками СЗЧ приблизно 2,68 хвилини.
Це означає, що один військовослужбовець залишає частину приблизно кожні 2,7 хвилини. Такий показник дозволяє оцінити масштаби проблеми в контексті безперервності потоку правопорушень. Хоча формально йдеться лише про зареєстровані випадки, на практиці кількість СЗЧ може бути ще більшою, адже не всі інциденти потрапляють до офіційної статистики через недосконалість процедур реєстрації та контролю, а також складнощі з документуванням у фронтових умовах або небажання командирів надавати данні.
Як би там не було, але рекордна кількість СЗЧ і дезертирств, особливо їх жовтневий сплеск, створює додаткові ризики для дисципліни в армії та суттєво впливає на її обороноздатність.
Причини СЗЧ і дезертирства
Ситуація зі збільшенням випадків самовільним залишенням військових частин та дезертирства у 2025 році свідчить про поєднання системних, психологічних та організаційних факторів, які разом створюють сприятливе середовище. Виснаження військових, спричинене відсутністю регулярних ротацій та належного відпочинку, яке накопичуючись місяцями, а іноді роками, перетворюється на суттєвий фактор прямого ризику залишення служби. Неврегульовані графіки, нестача відпусток і перевантаження завданнями змушують особовий склад діяти поза рамками дисципліни, особливо коли офіцери не здатні забезпечити справедливе розподілення навантаження та належну мотивацію.
Відсутність чітких термінів служби і нерівномірність їх застосування створює додаткову деморалізуючу складову. Коли одні бійці служать безстроково або виконують особливо ризикові завдання, а інші залишаються на периферії бойових дій або швидко повертаються додому, формується стійке відчуття несправедливості, що підвищує ймовірність СЗЧ. До цього додаються соціальні фактори: недостатнє матеріальне забезпечення родин, обмежений доступ до медичної допомоги та неврегульовані побутові питання створюють додатковий тиск і стимулюють ухвалення радикальних рішень.
Конфлікти з командуванням виступають додатковим каталізатором СЗЧ, оскільки багато військових відчувають, що накази часто бувають непослідовними або несправедливими, а системи контролю і преміювання недостатньо прозорі. Крім того, багато військових скаржаться на те, що їх життя не ціняться, командири їх посилають на завдання, результатом яких є завідомо великі ризики.
Також відсутність чітких процедур щодо дисциплінарної відповідальності в армії за правопорушення формують серед військових відчуття безкарності, яке в окремих випадках перетворюється на свідоме рішення залишити частину.
Крім того, серед військовослужбовців зростає відчуття глибокої несправедливості, що безпосередньо впливає на рішення залишити частину. Бійці бачать, як частина громадян і посадовців та їхні родини уникають мобілізації або отримують певні привілеї, які дозволяють їм вести розкішне життя та жити у паралельній реальності, у той час як самі військові несуть непомірні навантаження, ризики та виконують завдання на передовій.
Це породжує не тільки моральне обурення, а й глибоку деморалізацію. Це посилюється на тлі корупційних скандалів топ-посадовців і грандіозних розкрадань державних ресурсів. Суми, які мали б йти на забезпечення армії, зокрема на закупівлі, будівництво фортифікацій та зміцнення обороноздатності, уражають уяву: приклади «Енергоатому», «Укртатнафти» та фінансові зловживання в «Укроборонпромі» демонструють системну неефективність й безкарність.
Також ці зловживання відчувають військові на побутовому рівні – організація розкрадання харчових продуктів, їхнє накопичення для подальшого продажу ставить під сумнів базові умови виживання та деморалізує особовий склад. Коли бійці бачать, що на фронт доходить лише частина необхідного постачання, а значна частина ресурсів зникає у схемах перепродажу, виникає відчуття несправедливості, що стимулює СЗЧ як спосіб уникнення прямого контакту з корумпованою системою, яка загрожує не тільки життю, а й гідності.
Психологічні чинники виявляються не менш вагомими: постійний стрес від бойових умов, тривожність, депресивні симптоми, прояви посттравматичного стресового розладу та страх за життя побратимів формують внутрішній тиск, що підштовхує до СЗЧ. Втрата зв’язку з родиною та відчуття ізоляції лише посилюють цей ефект, оскільки військові не мають стабільної соціальної опори, а короткі або обмежені канали комунікації із зовнішнім світом підсилюють почуття відчуження та безвиході.
Поєднання всіх цих деморалізуючих факторів формує атмосферу, в якій СЗЧ та дезертирство стають не тільки засобом захисту власних інтересів, а й своєрідною реакцією на системну несправедливість і розрив між державними обіцянками та реальністю фронтового життя. Військові, оцінюючи ситуацію, бачать, що їхнє життя і здоров’я часто знецінюється.
Отже, аналіз причин рекордного збільшення випадків СЗЧ і дезертирства свідчить про те, що проблема далеко виходить за межі дисциплінарного правопорушення і має багатогранний характер. Виснаження особового складу, неврегульовані ротації, конфлікти з командуванням, відчуття несправедливості через нерівномірне застосування мобілізації, а також бачення корупційних схем і розкрадань ресурсів безпосередньо підривають дисципліну та демотивацію військових. У такій ситуації рішення залишити частину стає логічним виходом для багатьох, а не винятковим порушенням. Якщо держава не усуне всі системні та соціально-психологічні причини, масштаби цього явища будуть лише зростати щодня. Це призведе до втрати боєздатності підрозділів, що створить катастрофічні наслідки для обороноздатності нашої армії.
