Будь-яка країна спроможна воювати лише за наявності чотирьох факторів: сильної економіки, потужного оборонно-промислового комплексу, новітніх науково-технічних розробок, які достатньо фінансуються, та надвеликим мобілізаційним ресурсом. Чи є вони в України? Питання риторичне. Однак війну необхідно якнайшвидше закінчувати, і це очевидно!
Натомість союзники і не в останню чергу США не заявляли про перемогу України, як кінцеву мету, вони заявляють, що допомагатимуть стільки, “скільки буде потрібно”. Але не можна перемогти в забігу на якусь дистанцію, якщо біг не планується і не ставиться за мету бути на фініші. Українська влада бачить завершення війни в перемозі над ворогом і звільненні всієї своєї території в межах визнаних кордонів, поверненні депортованих дітей та взятих у полон військових, в обов’язковому втіленні засад правосуддя над військовими злочинцями, а також сплаті репарацій за нанесену шкоду країні та її громадянам.
Однак станом на зараз, через понад два роки війни, поки що немає єдиного бачення переможної стратегії України. В останній час змінилися підходи до війни – лідери західних країн дозволили українцям використовувати свою зброю для завдання ракетних ударів по РФ. Однак це не стратегія, а точкові заходи, які навряд чи змінять хід війни. За відсутності стратегічної програми, коли партнери будують свою співпрацю з нами поетапно, або потраншово, перемога не стане швидкою, а втрати серед військових та цивільного населення зростатимуть.
Крім того, для досягнення перемоги велике значення для наших військових має психологічний фактор у веденні бойових дій. Однак спостерігаючи за тотальною корупцією серед чиновників, вибірковим виконанням законів, бюрократизмом, зневажливим відношенням до проблем військових, “батальйоном Монако”, життям в іншому вимірі своїх співвітчизників, чи буде морально-психологічний фактор на достатньому рівні? Це теж питання риторичне.
Звичайно, не тільки через психологічний фактор буде важко змінити становище на фронті. За час війни Росія встигла підвищити рівень мілітаризації своєї економіки і готується до тривалої війни. Хоча в неї немає належної стратегії ведення бойових дій і вона використовує невеликі піхотні групи з кількома одиницями бронетехніки, такими методами не перемогти на фронті, який простягнувся на відстань у 1600 км. Ця тактика призводить до втрат живої сили (близько 1000-1200 осіб за добу), співрозмірних з обсягами мобілізації в Росії. Іншими словами, російське військо не збільшується, але й не зменшується. Розраховувати на те, що нові мобілізовані росіяни є менш кваліфікованими – це марні сподівання, в умовах війни вчаться швидко, бо це питання життя і смерті. За рівності сил у протистоянні перемога не досягається, а перемир’я – це лише відстрочка, програш для нас в плані отримання нестабільної ситуації на своїх кордонах. Не слід забувати про те, що багатьох людських жертв та територію ми змогли б зберегти, аби не жадність і злочинній цинізм чиновників під час будування фортифікаційних споруд на прикордонні.
Україна зараз нарощує свій мобілізаційний потенціал, а також почала налагоджувати виробництво озброєння, бо до цього ВПК залишав бажати на краще. Для кращої організації роботи бізнес-структур та більш ефективного забезпечення потреб армії Міністерство оборони незабаром запустить необхідний інструмент – інтерфейс, завдяки якому наші підприємці зможуть швидко пройти процедуру верифікації та отримати державні запити на необхідні технології, а разом з тим і державну підтримку. Цей крайній аспект є цікавим для західних інвесторів, він відчинятиме їм доступ до великого спектру мілітаризованого ринку в Україні. Однак Росія сподівається, що Україна, як більш слабка держава, не витримає таку “марафонську” дистанцію, а Захід вважає, що російська економіка стане неспроможною забезпечувати їхню армію. Хто з них більш правий, покаже час, тільки для українців це не просто період часу, а термін на виживання.
Росія не погодиться припинити війну на тих умовах, які пропонує Україна. Також оточення Путіна вірить в реальність їхньої перемоги, попри неспроможність взяти якісь невеличкі населенні пункти впродовж місяців. В свою чергу, влада України також не погоджується на умови РФ. Крім того, серед військових в лавах ЗСУ є чималий відсоток бійців, які налаштовані на непримириму боротьбу та повне знищення ворога. Про такий стан речей розказують бойові офіцери, і вони знають, про що кажуть. Як можна їм пояснити компромісний варіант завершення війни? Вони абсолютно впевнені в нашій перемозі та потребують тільки достатнє забезпечення озброєнням.
Війна не повинна тривати вічність, її вкрай важливо якомога скоріше закінчувати, бо кожного дня гинуть люди, руйнуються цілі міста та села.
Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував на необхідності пошуку компромісних шляхів.
“Якщо ми хочемо миру, треба сісти й говорити. Правильне слово – домовлятися. Але домовлятись, а не виконувати ультиматум. Це важливий момент. У діалозі можна знайти компроміс”, – заявляв Зеленський.
Водночас радник керівника Офісу Президента України Михайло Подоляк в інтерв’ю італійському виданню La Repubblica наголосив:
“Будь-який компроміс із Російською Федерацією – це прямий шлях до наступних етапів війни, ескалації, суттєвого посилення ролі глобального тероризму. Головний пункт мирного плану – виведення російських військ з України. Розмова з росіянами почнеться лише після цього”.
Ось така суперечлива думка озвучується, і в який бік прямувати, досі в Офісі Президента не визначено. Також, як і не видно намагань досягти компромісу.
Безумовно, необхідно якнайшвидше знайти компромісне врегулювання ситуації в російсько-українській війні. Компроміс потрібен, тому що існує велика загроза застосування тактичної ядерної зброї та Третьої світової війни. Всі війни колись закінчувалися, і все одно знаходилися компроміси, можливо важкі в момент їх прийняття, але такі, які давали змогу уникнути ще більшої кількості смертей з обох сторін. Необхідно знайти такий компроміс, який сприйме українське суспільство, можливо важко, з певним нерозумінням і не в абсолютній більшості, але сприйме для того, аби припинити цю війну.
Що може посприяти завершенню війни? Зміна пріоритетів в політиці низки країн наших партнерів, і в першу чергу це стосується США. Ймовірна перемога на президентських виборах наприкінці 2024-го року Трампа є одним із таких факторів. Політика цього гіпотетично нового очільника Білого дому може спонукати нашу країну до компромісного рішення, бо Трамп отримує славу миротворця. Це видно з результатів опитувань громадської думки американців на його користь, коли він заявляв, що швидко зупинить війну в Україні, а також про можливий вихід США з НАТО. Водночас перемога Байдена може означати пролонгацію допомоги Україні для стримування Росії, але не для остаточної перемоги над нею. Звичайно, цей варіант не принесе нам мир. Тому що звуження можливостей ворога в його діях на нашій території – це також компроміс, тільки з маленьким плюсом.
На початку війни 78% українців вважали компроміси неприпустимими, про це розповідав директор аналітичної організації “Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння” Валентин Бадрак. Однак з часом настрої народу змінилися. Американський інститут Gallup, який займається дослідженням громадської думки в різних країнах, оприлюднив результати опитування жителів України стосовно війни та різних політичних аспектів. За даними компанії, практично всі українці у 2022 році погоджувалися, що виграти війну – це означає повернути всі території, які Росія забрала під свій контроль із 2014 року, починаючи з анексії Криму. Втім, на даний час усе більше українців розуміють, що це нереально і сподіваються, що Україна зможе домовитися про припинення війни та піде на певні компроміси. Ці настрої особливо проявляються серед українців, які живуть біля лінії фронту на півдні та сході країни, де точаться найбільш активні бойові дії. Відповідно, 41% жителів південного регіону і 31% східного – підтримують перемовини, які сприятимуть завершенню війни.
Крім того, за даними Київського Міжнародного Інституту Соціології (КМІС) кількість тих українців, для кого компроміс закінчення війни є зовсім неприйнятним, зменшилась з 77,5% у 2023 році до 57,2% цьогоріч (скорочення на 20,3%). При цьому показовим є територіальний вимір змін у суспільній думці – минулого року мешканці західних регіонів (Волині, Львівщини, Франківщини, Тернопільщини, Хмельниччини, Буковини, Закарпаття та Рівненщини) були налаштовані найбільш непримиримо проти компромісу і територіальних поступок – 83,2% серед них відкидали таку можливість. Цього року їхнє ставлення змінилося – компроміс неприйнятним став для 56,3% корінних мешканців Західної України (тих, хто там жив до початку війни) – 26,9%. На Півдні України – Дніпропетровщині, Запоріжжі, Миколаївщині, Херсонщині та Одещині – “непохитних” ще менше – 53,7% (-20%).
Українці зараз активно обговорюють, як довго вони зможуть протриматися у війні проти РФ в умовах дефіциту зброї та живої сили. Всіх людей дуже хвилює це питання, воно є головним на порядку денному, бо люди втомилися від війни та її жахливих наслідків. При цьому більшість з них усвідомлює, що війну необхідно закінчувати і тут ніяк не обійтися без компромісів.
На часі стали важкі питання про варіанти її закінчення – чи варто продовжувати відмовлятись від територіальних поступок, навіть якщо через це війна триватиме довше, мобілізація буде більш масовою, смертей буде більше, а також будуть загрози збереженню незалежності? Чи потрібно продовжувати стійкість, коли будь-які зусилля на національному рівні все одно недостатні для зміни геополітичного контексту? Від відповідей на ці питання залежить наше майбутнє.
ой как нужно!
На жаль, далеко не всі це розуміють.