У 2025 році фальсифікація товарів в Україні перестає бути маргінальним явищем і дедалі більше нагадує тіньову економіку з власною інфраструктурою, логістикою, розподільчими каналами та споживчим попитом. Підробки вже не обмежуються косметикою чи дешевими товарами повсякденного вжитку, а проникають у критично важливі сфери від продуктів харчування і агровиробництва до медикаментів, побутової хімії та техніки. Масштаби цієї проблеми важко переоцінити, оскільки вона формує цілу паралельну економічну реальність, у якій системна відсутність контролю поєднується з високою прибутковістю та практичною безкарністю. Коли значна частина ринку живе за логікою фальсифікату, а споживач позбавлений реального інструменту захисту, йдеться вже не лише про економічні втрати, а про руйнування довіри як до державних інституцій, так і до самого поняття якості.
Фальсифікат в агросекторі та харчовій промисловості
Масштаби фальсифікації в агросекторі та інших галузях були б неможливими без налагоджених схем виробництва, збуту та прикриття. За видимими цифрами стоїть ціла інфраструктура тіньового ринку, яка активно розвивається, користуючись слабкістю державного нагляду, прогалинами в законодавстві та високим попитом на дешеву продукцію. Розуміння того, як функціонує ця система, є ключовим для оцінки глибини проблеми.
Так, станом на 2025 рік в Україні частка фальсифікованого насіння сягає від 20 до 30% у ключових сільськогосподарських культурах, таких як соняшник, кукурудза та соя. Це означає, що майже кожна третя партія насіння на ринку може бути недоброякісною або зовсім фальсифікованою. У департаменті наголосили, що ринок засобів захисту рослин в Україні складається з кількох сегментів, де близько половини припадає на легальний продаж, приблизно 20% становить нелегальний імпорт, ще 25% є несанкціонованим перепакуванням, а близько 5% — підробки.
З огляду на те, що Україна є одним із світових лідерів у вирощуванні соняшнику (близько 16 млн тонн у 2025 році) і кукурудзи (понад 40 млн тонн), такий рівень контрафакту становить серйозну загрозу не лише для врожайності, але й для репутації аграрної галузі в цілому.
Фальсифіковане насіння призводить до зниження врожайності на 20-40%, що в умовах зростаючих цін на добрива та засоби захисту рослин може коштувати аграріям мільярдних збитків. Поширення контрафактного насіння також підриває інвестиційну привабливість українського агросектору, адже виробники і покупці втрачають довіру до ринку.
Обсяги фальсифікованих та недоброякісних засобів захисту рослин (ЗЗР) на українському ринку продовжують зростати і сьогодні становлять близько 20-30% від загального ринку, тоді як у роздрібній торгівлі цей показник може сягати 50%. Згідно з даними Мінагрополітики, в 2024 році обсяг використання ЗЗР перевищив 150 тис. тонн, отже кількість фальсифікату може становити від 30 до 75 тисяч тонн.
Варто розуміти, що це не лише питання економічних збитків, але й екологічної безпеки, адже застосування низькоякісних чи фальсифікованих препаратів підвищує ризики для здоров’я людей і довкілля, а також сприяє виникненню резистентності шкідників і хвороб. Відсутність належного контролю дозволяє шахраям безкарно просувати небезпечну продукцію, що в довгостроковій перспективі ставить під загрозу продовольчу безпеку країни.
Фальсифікація не оминає і ринок харчових продуктів, зокрема молочної продукції, де проблема особливо гостра. За оцінками Спілки молочних підприємств України, близько 40% молочної сировини (приблизно 3 млн тонн) залишаються поза контролем, що сприяє потраплянню на полиці магазинів недоброякісної або підробленої продукції. У багатьох випадках покупець купує сирний продукт замість сиру, спред замість вершкового масла, що не лише вводить в оману, але й шкодить здоров’ю.
Відсутність планових перевірок Держпродспоживслужби через мораторій, запроваджений у 2025 році, лише поглиблює проблему, що дозволяє недобросовісним виробникам діяти безкарно і значно посилює нерівні умови конкуренції, що вочевидь загрожує банкрутством чесних підприємств. Експортні ринки також відчувають наслідки цього, коли дедалі частіше надходять скарги на невідповідність української продукції європейським стандартам, що в перспективі може обмежити доступ до прибуткових ринків.
Фармацевтика: тіньові загрози здоров’ю
Та найбільш серйозною проблемою, що суттєво впливає на безпеку пацієнтів і довіру до медичної системи, стала фальсифікація лікарських засобів в Україні. За оцінками ВООЗ, приблизно 10 % лікарських засобів у країнах із середнім і низьким рівнем доходу є фальсифікованими або низькоякісними, у деяких регіонах цей показник сягає до 50 %. Щороку внаслідок використання підроблених чи субстандартних препаратів гине приблизно 200 000 осіб у всьому світі, а злочинний обіг таких препаратів оцінюють у понад 50 мільярдів доларів доходу для фальсифікаторів.
В Україні справа з фальсифікатом лікарських засобів настільки серйозна що держава вже готується ввести систему верифікації з двовимірним кодом на упаковках ліків яка стане обов’язковою з 1 січня 2028 року і яка дозволить перевіряти справжність препарату в цифровому реєстрі ще до моменту видачі його пацієнтам. За офіційними даними, тендерний і нелегальний обіг фальсифікованих ліків в Україні щороку приносить збитків на суму понад 4 мільярди гривень, з яких понад 600 мільйонів гривень становить не сплачений до державного бюджету податок.
Ця ситуація породжує низку ускладнень, коли ліки не працюють як треба, хворі отримують неправильне або недостатнє лікування, розвивається резистентність до антибіотиків, а довіра до медичної системи починає стрімко падати. Коли важлива дія препарату перетворюється на лотерею, цілком зрозуміло, що постраждають усі. Особливо небезпечним є фальсифікат у категоріях, що безпосередньо впливають на життя хворих — антибіотики, гормональні препарати, ліки для лікування серцево-судинних захворювань та онкології. Згідно з офіційними звітами, близько 20% звернень до правоохоронних органів щодо фальсифікату припадає саме на фармацевтичний сектор.
В умовах війни і послабленого контролю на митниці та ринку збільшуються ризики потрапляння на аптечні полиці нелегальних препаратів. Недостатній державний контроль, а також активне просування контрафактної продукції через інтернет і неофіційні канали, ставлять під загрозу здоров’я мільйонів українців, змушуючи задуматися над невідкладністю реформування системи якості та контролю в фармацевтичній галузі.
Підпільний алкогольний бізнес в Україні
В Україні боротьба з фальсифікацією алкогольної продукції теж набирає все більшої гостроти, адже цей тіньовий ринок не лише завдає збитків економіці, а й загрожує життю тисяч громадян. Лише за перші пів року 2024 року правоохоронці вилучили понад 800 тонн підробленого алкоголю та 240 тонн сурогатного спирту, а у серпні 2023-го на Київщині і Чернігівщині було конфісковано близько 38 тисяч літрів фальсифікату вартістю понад 9 мільйонів гривень. У 2025 році ситуація ще більше погіршилася, а в окремих випадках масштаби контрабанди та підпільного виробництва вражають. Наприклад, у Харкові у вересні 2025 року вилучили алкоголь та сигарети на суму понад 8 мільйонів гривень, а в Полтавській області — понад 180 тисяч пачок цигарок і майже 37 тисяч літрів горілчаних виробів на понад 23 мільйони гривень.
Вживання такої продукції несе серйозні загрози для здоров’я населення, оскільки щороку приблизно десять тисяч українців помирають через отруєння фальсифікованим алкоголем, адже у ньому часто міститься метанол, який може викликати незворотні ураження органів і навіть смерть. Поширенню фальсифікату сприяє нелегальний імпорт з РФ та окупованих територій, а також активізація підпільних цехів, які використовують підроблені акцизні марки для маскування контрафакту. Через це знижується довіра до легального ринку, і збитки для державного бюджету зростають, що особливо критично в умовах війни.
Окремим резонансним випадком стала справа мешканця Київщини, якого нещодавно звинуватили у незаконному продажі фальсифікованого алкоголю на суму понад 1,5 мільйона гривень. За даними Київської обласної прокуратури, чоловік організував системну схему збуту горілчаних виробів без акцизних марок, реалізуючи продукцію як оптом, так і вроздріб виключно перевіреним клієнтам на території Київської та Житомирської областей. Під час обшуків правоохоронці вилучили значні партії нелегального алкоголю, тару, обладнання і докази, що свідчать про масштабність цього нелегального бізнесу.
Цей випадок наочно ілюструє, наскільки масштабною є проблема тіньового ринку алкоголю, який не лише підриває економіку, позбавляючи державу важливих податкових надходжень, а й безпосередньо загрожує здоров’ю і життю громадян. Особливо в умовах воєнного часу, коли кожна гривня бюджету має вагоме значення, протидія таким злочинам має стати пріоритетом для правоохоронних органів та суспільства загалом. Кожен українець має усвідомлювати, що вибір безпечного та легального алкоголю може стати не лише питанням особистої безпеки, а й внеском у стабільність і розвиток держави.
Механізми поширення фальсифікату і роль державних інституцій
Тіньова інфраструктура працює за логікою бізнесу, хоч і за межами закону, тому її операції включають фабрики з перепакування, транспортні мережі з елементами контрабанди і розгалужені канали реалізації через опт і роздріб, а також інтернет-платформи і неофіційні точки продажу, де контроль майже відсутній. В агросекторі підробки приходять у вигляді фальшивого насіння і несертифікованих засобів захисту рослин, які проходять через локальні перепакувальні цехи та мережі дистриб’юторів, що дозволяє швидко переміщати продукцію від виробника до поля без перевірок якості. На ринку медикаментів механізми включають нелегальний імпорт, підміну упаковки і сертифікатів, а також продаж через непрозорі інтернет-майданчики і аптечні мережі з неналежною звітністю, що створює сприятливе середовище для появи неефективних або небезпечних препаратів. Ринок алкоголю і тютюну функціонує за схожими схемами, де підробки маскують під легальну продукцію за допомогою фальшивих марок, підпільних цехів і ланцюгів збуту, які в деяких регіонах працюють майже як вертикально інтегровані підприємства.
Державні інституції виконують кілька формальних ролей, але їхня здатність протидіяти проблемі обмежена структурними і ресурсними факторами, зокрема браком координованої аналітики, недостатнім фінансуванням лабораторій і слідчих підрозділів, а також законодавчими прогалинами, які дозволяють перекваліфікувати або мінімізувати відповідальність порушників. Мораторій на планові перевірки і слабка присутність контролю на внутрішньому ринку створюють вакуум, який заповнюють нелегальні оператори, при цьому розпорошені функції між відомствами ускладнюють оперативний обмін інформацією і проведення спільних операцій. Наявні приклади вилучень демонструють, що силовий компонент працює вибірково і реагує переважно на резонансні випадки, тоді як системна превенція у вигляді постійних перевірок, реєстрації товарних партій і прослідковування походження залишається недостатньо розвиненою.
Ефективність державних заходів у більшості сегментів ринку можна охарактеризувати як фрагментарну, оскільки поодинокі успіхи у викритті схем не змінюють загальної динаміки, яка формується через економічну вигоду для контрафактних операторів і низький ризик покарання. Технічні рішення, такі як системи простежуваності і цифрові маркери, існують у вигляді окремих проєктів, але їхнє масштабне впровадження гальмується відсутністю нормативної бази і фінансових стимулів для легального бізнесу. Відповідальність за контроль якості розпорошена між міністерствами, службами і правоохоронними органами, що створює можливості для корупційних зв’язків і ускладнює створення єдиної національної стратегії.
Ймовірно, урядовим структурам бракує проактивної політики захисту споживача і підтримки добросовісних виробників, що підсилює відчуття безкарності серед порушників, а також знижує інвестиційну привабливість галузей, які страждають від масових підробок. Там, де існують ефективні приклади взаємодії між владою і приватним сектором, наприклад у вигляді обміну даними або спільних рейдів, результати демонструють зниження рівня контрафакту на локальних ринках, але такі кейси залишаються поодинокими і не масштабуються. Судова система часто виявляється слабкою ланкою, бо кримінальні справи про економічні злочини затягуються, а штрафні санкції не завжди відповідають масштабам завданих збитків.
Щоб підвищити ефективність, необхідно рухатися в напрямку інтеграції контролю через створення єдиної бази даних простежуваності товарів і лабораторної експертизи, введення обов’язкових електронних реєстрів для ключових груп товарів і посилення відповідальності за системні порушення, при цьому важливо залучати громадські ініціативи і бізнес для перевірки правдивості маркування і походження продукції. Тільки за умови комплексної реформи, що поєднає превенцію, технологічні інструменти і посилену судову практику, можна очікувати, що тіньова інфраструктура фальсифікату втрачатиме свою привабливість як бізнес модель.
Проблема фальсифікату на українському ринку набуває все більшого масштабу, що викликає серйозне занепокоєння серед експертів і представників бізнесу. За оцінками спеціалістів, частка підробленої продукції у деяких секторах досягає 50 або навіть 60 відсотків, що свідчить про глибокі системні проблеми у сфері контролю якості і регулювання. Відсутність ефективного механізму боротьби з фальсифікатом дозволяє недобросовісним виробникам і продавцям безперешкодно поширювати небезпечні для споживачів товари, які часто не відповідають базовим стандартам безпеки і можуть становити загрозу для здоров’я.
Для бізнесу, що працює в легальному полі, така ситуація є значним викликом, адже вона не лише підриває довіру клієнтів, а й створює нерівні умови конкуренції. Підробки завдають збитків виробникам і правовласникам, одночасно формуючи ринок, на якому переважають недобросовісні практики, що ускладнює розвиток і інновації. Споживачі, які не мають можливості розпізнати фальсифіковану продукцію, ризикують втратою коштів і власного здоров’я, а відсутність прозорості та контролю створює середовище, де масове поширення підробок стає нормою.
Загальна економічна шкода, яку завдають підробки, виходить за межі окремих секторів, оскільки зниження податкових надходжень і скорочення інвестицій стримують розвиток економіки в цілому. При цьому державні інституції досі не можуть ефективно координувати заходи з протидії фальсифікату, а законодавчі та виконавчі механізми залишаються недостатньо дієвими для вирішення цієї проблеми в масштабах країни.
Очевидно, що без комплексного підходу, який включатиме не лише посилення контролю на митниці та в торговельних мережах, а й розвиток систем захисту прав споживачів, ситуація навряд чи зміниться на краще. Водночас важливо підвищувати обізнаність громадськості про ризики, пов’язані з купівлею продукції сумнівного походження, оскільки лише комплексна взаємодія бізнесу, держави і споживачів може зупинити негативну тенденцію і забезпечити якість товарів на ринку.
