14 червня Дональду Трампу виповнюється 80 років. Для більшості людей це поважний ювілей, привід зібрати родину, отримати кілька теплих привітань і вислухати традиційні побажання міцного здоров’я. Для президента США все виглядає зовсім інакше. У Вашингтоні до його дня народження споруджують арену для боїв UFC, обговорюють майбутнє американської демократії після 2028 року і вкотре сперечаються про те, де проходить межа між державними урочистостями та персональним політичним шоу.
Усе це відбувається на тлі підготовки до святкування 250-річчя Сполучених Штатів. Проте дедалі частіше складається враження, що головним ювіляром у цій історії є не американська держава, а її нинішній господар.
Білий дім як спортивний комплекс
Найбільше уваги привернула ідея провести турнір UFC безпосередньо на території Білого дому. Навіть у країні, де політика давно стала частиною індустрії розваг, таке рішення виглядає експериментом.
Південна галявина президентської резиденції традиційно асоціюється з дипломатичними церемоніями, зустрічами іноземних лідерів, прийомами та офіційними заходами. Тепер там з’являється октагон – символ професійних змішаних єдиноборств. Американські журналісти вже жартують, що Білий дім нарешті почав відповідати політичній атмосфері Вашингтона, де всі й так постійно намагаються відправити одне одного в нокаут.
Втім, найбільше здивування викликала не сама поява арени, а слова Трампа про те, що споруда настільки вдала, що могла б залишитися біля Білого дому надовго. Порівняння октагону з Ейфелевою вежею прозвучало настільки несподівано, що багато коментаторів спершу вирішили, ніби це черговий жарт президента. Виявилося, що ні.
У певному сенсі це логічне продовження політичного стилю Трампа. Якщо раніше президенти залишали після себе бібліотеки, меморіальні центри або дипломатичні ініціативи, то чому б не залишити арену для боїв?
Свято, яке поступово змінило жанр
Особливість нинішнього ювілею полягає в тому, що він майже непомітно перестав бути днем народження.
Американська політична культура завжди передбачала певний рівень персоналізації влади. Президенти мають прихильників, фан-клуби, власний стиль і власний політичний міф. Проте нинішня ситуація цікава тим, що державні символи, спортивні видовища та особистий бренд президента дедалі частіше існують в одному просторі.
Ще кілька десятиліть тому важко було уявити, що святкування державного масштабу включатиме урочисті зважування бійців, чемпіонські пояси та телешоу навколо резиденції президента. Сьогодні це виглядає цілком органічно.
Не тому, що змінився Білий дім. Змінилося саме уявлення про політику.
У ХХ столітті політик прагнув виглядати державним діячем. У ХХІ столітті державний діяч дедалі частіше прагне виглядати головним героєм власного шоу.
Мрії про третій термін
Жодна розмова про Трампа вже давно не обходиться без згадки про третій президентський термін.
Формально Конституція США залишає тут мало простору для фантазії. Двадцять друга поправка чітко обмежує перебування президента на посаді двома термінами. Але проблема полягає в тому, що американський політичний цикл давно живе не лише юридичними нормами, а й інформаційними вкидами.
Кожен натяк на можливість залишитися після 2028 року породжує нову хвилю дискусій. Одні сприймають це як політичний тролінг. Інші – як перевірку реакції суспільства. Треті вважають це елементом постійної медійної кампанії, яка ніколи не завершується.
У підсумку навіть святкування 80-річчя автоматично потрапляє в контекст розмов про майбутнє американської демократії. Не тому, що день народження має до цього прямий стосунок. Просто будь-яка подія за участю Трампа давно перестала бути лише подією.
Людина, яка не любить другорядних ролей
Трамп завжди тяжів до великих декорацій.
Хмарочоси, телевізійні шоу, гучні слогани, масштабні мітинги – усі ці елементи супроводжували його задовго до приходу в політику. На цьому тлі октагон біля Білого дому виглядає не відхиленням від норми, а закономірним розвитком особистого стилю.
Цікаво інше. Вісімдесятиріччя зазвичай асоціюється зі спокоєм, підбиттям підсумків і розмовами про спадщину. Натомість нинішній ювіляр поводиться так, ніби перебуває на початку нової кампанії.
У цьому є певний парадокс. Чим старшим стає Трамп, тим менше його політична поведінка нагадує традиційного ветерана американської політики. Швидше навпаки – він продовжує діяти як людина, яка щойно отримала можливість привернути до себе увагу всієї країни й не має наміру її втрачати.
Ревізія минулого: імпічменти, яких начебто не було
Ще одна характерна риса нинішнього періоду – спроба переглянути найбільш конфліктні епізоди першого президентства Трампа. Насамперед ідеться про два імпічменти, які свого часу стали безпрецедентною подією для американської політики.
Сьогодні в колі прихильників президента дедалі частіше лунають заклики до їхнього символічного або навіть формального скасування. Аргументація зазвичай зводиться до того, що імпічменти були результатом політичної боротьби, а не об’єктивної правової процедури. Відтак історію слід переглянути й відновити справедливість.
Сам задум виглядає доволі незвично. Адже імпічмент – це не кримінальний вирок і не адміністративне рішення, яке можна просто анулювати заднім числом. Це факт політичної історії. Він уже відбувся, незалежно від того, як його оцінюють різні політичні табори.
Проте сама поява таких ініціатив добре демонструє атмосферу нинішнього моменту. Якщо попередні президенти після повернення до влади зазвичай зосереджувалися на нових політичних цілях, то команда Трампа паралельно намагається переосмислити події минулих років. У певному сенсі йдеться не лише про управління державою, а й про редагування власної політичної біографії. На тлі будівництва октагону біля Білого дому, дискусій про третій термін і святкування 80-річчя це виглядає цілком логічно. Коли політика дедалі більше нагадує серіал із багатьма сезонами, виникає спокуса повернутися до попередніх серій і переписати кілька особливо невдалих епізодів.
День народження як бізнес-проєкт
Інша претензія до святкування стосується не спорту, а грошей. Опоненти Трампа звертають увагу на те, що ювілей президента дедалі більше нагадує комерційний проєкт із продажем ексклюзивного доступу, VIP-пакетів та статусних запрошень.
На думку критиків, ситуація виглядає особливо суперечливо через те, що святкування фактично накладається на відзначення 250-річчя американської державності. У результаті державний ювілей, День прапора та день народження президента опиняються в одному інформаційному пакеті, де іноді важко зрозуміти, яка саме подія є головною.
Для Трампа та його прихильників такий підхід виглядає природним. Президент завжди мислив категоріями великого видовища, де політика, медіа, бізнес і публічний образ існують як частини одного бренду. Саме тому турнір UFC біля Білого дому для них є не порушенням традицій, а сучасною формою патріотичного святкування.
Сам Трамп відкидає звинувачення критиків і називає всі позови та протести спробою зіпсувати національне свято. За його словами, турнір має стати «величним проявом патріотизму» та символом сильної Америки. Більше того, за інформацією з його оточення, президент неодноразово висловлював ідею залишити бійцівську клітку на території Білого дому назавжди, як пам’ятник своїй епосі та новому баченню американської сили.
Показовою стала й відповідь Трампа на запитання журналістів про те, що для нього є найважливішим у день такого масштабного святкування. Президент заявив: «У мене є все, про що тільки можна мріяти. І цей прекрасний турнір на галявині Білого дому – історична подія для нашої країни. Але якщо ви запитаєте мене, що є найважливішим у такий день, я відповім прямо: для мене зараз найкращий подарунок на день народження – це мир. Мир у всьому світі та повернення стабільності Америки. І це саме те, над чим ми працюємо кожного дня».
Проте критики бачать у цьому іншу тенденцію. На їхню думку, державні символи дедалі частіше використовуються як декорації для персонального політичного бренду. І якщо раніше американські президенти прагнули вписати себе в історію країни, то тепер складається враження, що сама історія країни поступово вписується в сценарій святкування чергового дня народження президента.
Америка як велика сцена
Можливо, головна особливість нинішнього ювілею полягає не в октагоні, не в чемпіонських поясах і навіть не в дискусіях про третій термін.
Вона полягає в тому, що значна частина американського суспільства вже майже не дивується таким новинам.
Ще десять років тому повідомлення про арену UFC біля Білого дому виглядало б сюжетом політичної сатири. Сьогодні його обговорюють цілком серйозно. Те, що колись здавалося неможливим, поступово стає частиною нової політичної реальності.
І саме тому історія з 80-річчям Трампа є цікавою не лише як ексцентричний епізод американської політики. Вона демонструє, наскільки змінилося саме розуміння президентства у XXI столітті. Коли державна резиденція перетворюється на спортивну арену, а день народження президента стає подією загальнонаціонального масштабу, питання вже не в тому, що ви думаєте про Дональда Трампа.
Питання в тому, чи готова сучасна демократія існувати в режимі безперервного політичного шоу – і чи здатна вона колись вийти з цього режиму.
