Виклики та можливості ратифікації Римського статуту для України в боротьбі за справедливість

Президент України Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Цей крок може стати переломним моментом для України, яка протистоїть РФ. Римський статут, ратифікований 124 країнами, залишається для України темою гарячих дискусій, що мають не лише юридичний, але й політичний та соціальний виміри. Важливо розібратися, що означає цей крок для нашої країни, і чому саме зараз виникла потреба в ратифікації.

Що таке Римський статут і чому він важливий для України

Римський статут був прийнятий 17 липня 1998 року в Римі і набув чинності 1 липня 2002 року. Цей міжнародний договір заснував Міжнародний кримінальний суд, юрисдикція якого поширюється на найсерйозніші злочини, такі як геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та агресія. З 137 держав, які його підписали, лише 124 його ратифікували. Саме ратифікація Римського статуту надає МКС повноваження діяти на території тієї чи іншої країни. При цьому подати запит до МКС з проханням розпочати розслідування може держава-учасниця, Рада Безпеки ООН або прокурор суду з власної ініціативи. Суд має право розглядати справу лише в тому випадку, якщо країна, на території якої було скоєно злочин, або якщо обвинувачений є її громадянином, ратифікувала Римський статут.

Для України це питання є надзвичайно важливим, оскільки ратифікація Римського статуту дозволить притягнути до відповідальності винних у воєнних злочинах, скоєних під час збройного конфлікту з Росією. Без цього документа Україна обмежена у своїх можливостях використовувати міжнародне правосуддя для захисту своїх громадян і притягнення до відповідальності російських військових та найманців, які вчинили злочини на нашій території.

Україна офіційно визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду за двома окремими заявами, поданими Міністерством закордонних справ. Перша заява, подана 17 квітня 2014 року, стосувалася подій, пов’язаних із Майданом, а друга, датована 8 вересня 2015 року, охоплювала воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені на українській території. Однак у другій заяві злочин геноциду не був зазначений. Проте 2 березня 2022 року головний прокурор МКС Карім Хан розширив трактування згоди України, включивши до неї також і злочин геноциду.

Крім того, МКС уже визнав ситуацію в Криму міжнародним збройним конфліктом між Україною та Росією. Це юридичне визнання є критичним, оскільки відкриває можливість для України залучити Росію до відповідальності за порушення міжнародного права, зокрема за дії її високопосадовців, відповідальних за порушення прав людини на окупованій території Криму. Однак зараз ситуація є значно складнішою. У своєму звіті МКС визнав, що військовий конфлікт в Україні має ознаки як міжнародного, так і неміжнародного конфлікту. Це створює серйозний юридичний дисонанс і ускладнює кваліфікацію подій. Наприклад, міжнародне право визнає, що на Донбасі можуть бути ознаки як зовнішньої агресії, так і внутрішнього конфлікту, що частково перекладає відповідальність на Україну. Цей юридичний дисонанс має серйозні наслідки для можливості притягнення до відповідальності російських високопосадовців на міжнародному рівні. Якщо конфлікт на Донбасі буде визнаний внутрішнім, це може ускладнити судовий процес проти Росії та зменшити шанси на успішне переслідування винних на міжнародному рівні. І навпаки, визнання конфлікту міжнародним створює міцну правову базу для судових процесів в рамках МКС.

Історичний аспект

Сучасна історія знає лише декілька випадків, коли високопосадовців різних країн притягали до кримінальної відповідальності за серйозні злочини, які вони особисто вчинили або якими керували. Найвідоміші з таких прикладів – це Нюрнберзький та Токійський процеси, Міжнародний трибунал для колишньої Югославії та Міжнародний трибунал щодо Руанди. Ці трибунали мали одну особливість: їх створювали спеціально і на обмежений період для розгляду конкретних злочинів, у яких обвинувачувалися керівники держав.

На відміну від них, Міжнародний кримінальний суд був заснований з метою – стати постійним міжнародним судовим органом, здатним притягати до кримінальної відповідальності за найтяжчі злочини будь-яких осіб, незалежно від їхнього статусу – від президентів до звичайних виконавців. В основу діяльності МКС було покладено принцип, який закріплений у Римському статуті: “Найсерйозніші злочини, що викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства, не повинні залишатися безкарними”. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан під час підписання Римського статуту підкреслив, що створення цього Суду дарує надію майбутнім поколінням і є значним кроком вперед у забезпеченні прав людини та верховенства права.

Проте вже на етапі створення МКС було закладено кілька “особливостей”, які не могли не вплинути на його роботу. По-перше, під час підготовки Статуту було прийнято рішення обмежити перелік злочинів, які підпадають під юрисдикцію Суду, лише чотирма категоріями: геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та агресія. Це стало проблемою, оскільки деякі з найважливіших злочинів, таких як агресія та тероризм, не потрапили до сфери дії МКС. Зміст поняття “агресія” з’явився у Статуті лише в липні 2018 року, і відповідно до норм Статуту, Суд може розслідувати лише ті акти агресії, що сталися після цієї дати. Щодо тероризму, то Статут взагалі не містить такого поняття, і тому Суд не має повноважень розглядати злочини, пов’язані з терористичною діяльністю.

Крім цього, в самому Статуті є ряд спірних норм. Наприклад, знищення цивільного об’єкта не вважається воєнним злочином, якщо це було ненавмисним. За цією логікою, збиття літака рейсу MH17, внаслідок чого загинуло 298 людей, не може вважатися воєнним злочином, якщо це трапилось ненавмисно. Додатково, відповідно до Статуту, особа звільняється від відповідальності за воєнні злочини, якщо вона не усвідомлювала незаконності наказів свого керівництва або того, що бере участь у збройному конфлікті між державами. Це положення є особливо проблематичним в контексті російської пропаганди, яка наполягає на тому, що конфлікт на сході України є внутрішнім громадянським конфліктом.

Також деякі норми Статуту суперечать загальним принципам кримінального права. Наприклад, за загальним правилом, яке діє в Україні, стан інтоксикації не звільняє від відповідальності, а навпаки, посилює її. Проте згідно зі Статутом, стан інтоксикації, який заважає особі усвідомлювати протиправність своїх дій, може бути підставою для звільнення від відповідальності. Це викликає серйозне занепокоєння, оскільки судова медицина включає до інтоксикації не тільки алкоголь, але й токсичні або наркотичні речовини.

Найголовніший недолік полягає в тому, що МКС не є частиною ООН, і його рішення не є обов’язковими для всіх держав. МКС працює як договірний суд, виконання рішень якого державами, що не ратифікували Статут, відбувається на засадах добровільності. Це означає, що МКС, подібно до міжнародних комерційних арбітражних судів, покладається на національні правоохоронні органи для виконання своїх рішень, оскільки він не має власних силових структур.

Під час ювілейної зустрічі країн-учасниць Римського статуту представник Великої Британії Ендрю Мердок наголосив на проблемах Суду, заявивши, що за 20 років роботи Суду було винесено лише три вироки, при цьому витрати на його діяльність склали 1,5 мільярда євро. Це говорить про низьку ефективність Суду: за всі роки його існування лише три особи були засуджені відповідно до тяжкості їхніх злочинів, і з них лише один був високопосадовцем.

Один із яскравих прикладів – справа президента Кенії Ухуру Кеньятті, яку МКС розглядав понад шість років. Його звинувачували у причетності до загибелі понад двох з половиною тисяч осіб, але під час розслідування, яке тривало, його навіть переобрали президентом у 2013 році. У 2014 році всі обвинувачення були зняті через слабкість позиції прокурорів МКС.

Інший приклад – справа президента Судану Омара аль-Башира, якого переслідували понад десять років за злочини в провінції Дарфур, де загинуло понад 300 тисяч осіб. Незважаючи на це, аль-Башир продовжував вільно пересуватися світом, навіть перебуваючи при владі. Дві з країн, які відвідав аль-Башир, Південно-Африканська Республіка та Йорданія, є учасницями Римського статуту, але МКС не зміг забезпечити його арешт, пояснивши це тим, що Судан не ратифікував Статут і тому не зобов’язаний виконувати його вимоги. В результаті Південно-Африканська Республіка, Бурунді та Гамбія вийшли з Римського статуту, заявивши, що більше не довіряють МКС, який не зміг заарештувати злочинця на території країни-учасниці.

Ці приклади свідчать про поки що низький рівень довіри до МКС. Країни не звертаються до нього через те, що Римський статут обмежує суверенітет держав, а МКС діє за принципом комплементарності, тобто може бути залучений лише тоді, коли національні правоохоронні та судові органи заявляють про неспроможність або небажання вести власне розслідування.

Чому Україна досі не ратифікувала Римський статут

Ратифікація Римського статуту в Україні неодноразово відкладалася через низку політичних, юридичних і соціальних причин. Ще кілька років тому питання ратифікації цього документа викликало гострі суперечки серед українських політиків, військових та юристів. Зокрема, в Міністерстві оборони, Генштабі та Офісі президента побоювалися, що ратифікація статуту може призвести до переслідування українських військових за воєнні злочини на рівні з російськими військовослужбовцями. Це побоювання базувалося на переконанні, що МКС може використовуватися як інструмент політичного тиску на Україну, особливо в контексті тривалого конфлікту на сході країни.

Раніше представники влади заявляли, що ратифікація Римського статуту є не на часі до завершення війни. Зокрема, заступник керівника Офісу президента Андрій Смирнов у коментарі Радіо Свобода зазначив, що цей крок потрібно відкласти до перемоги. Міністр юстиції Денис Малюська також погоджувався з цим, підкреслюючи, що навколо Римського статуту тривалий час існувала хибна інформаційна кампанія, яка стверджувала, що його ратифікація може загрожувати українським військовим та добровольцям арештами за кордоном. Він назвав цю інформацію недостовірною та неправдивою.

Один з основних аргументів проти ратифікації полягав у тому, що Україна повинна спочатку завершити війну і лише після цього приймати рішення щодо міжнародних юридичних зобов’язань. Політики також висловлювали занепокоєння, що ратифікація Римського статуту може призвести до втрати суверенітету та контролю над внутрішніми справами країни. Ці побоювання підтримувалися низкою політиків, які вважали, що ратифікація статуту може завдати шкоди національним інтересам України і зробити українських військових вразливими до переслідувань з боку міжнародних організацій.

Однак ця позиція почала змінюватися під впливом декількох факторів. Один із головних факторів, що вплинули на зміну позиції українського керівництва, стало усвідомлення того, військовослужбовці, які дійсно вчинили воєнні злочини, вже підпадають під юрисдикцію МКС на підставі двох декларацій, поданих Україною у 2014 і 2015 роках. Це означає, що навіть без ратифікації Римського статуту ці військові не зможуть уникнути відповідальності, якщо їхні дії порушують міжнародне гуманітарне право. Таким чином, аргументи проти ратифікації почали втрачати свою актуальність, і в українському політикумі поступово сформувалося розуміння, що ратифікація цього документа є неминучою.

Іншим важливим фактором стало розуміння, що ратифікація Римського статуту дозволить Україні активно впливати на діяльність МКС, висувати кандидатури на посади суддів і прокурорів, а також брати участь у формуванні політики цього суду. Це дасть Україні можливість мати вагоме слово у міжнародних справах, пов’язаних із воєнними злочинами та іншими серйозними порушеннями міжнародного права.

Проте основним питанням залишається те, чи готова Україна взяти на себе всі юридичні та політичні наслідки, пов’язані з ратифікацією Римського статуту. Противники цього кроку продовжують стверджувати, що ратифікація може призвести до втрати контролю над внутрішніми справами і зробити українських посадовців вразливими до переслідувань з боку міжнародних організацій.

Наразі, хоча МКС вже має певні повноваження розглядати такі справи, повна ратифікація прискорить юридичні процеси та дозволить Україні стати активним учасником міжнародного правосуддя. Це також посилить позиції України у міжнародному співтоваристві, оскільки Росія намагається уникнути відповідальності за свої дії. Крім того, важливо, щоб якомога більше країн ратифікували Римський статут, оскільки це посилює здатність МКС діяти ефективно проти держав, які порушують міжнародне право. Україна має бути зацікавлена у цьому процесі, оскільки це надає їй єдиний реальний шанс домогтися правосуддя для своїх громадян і притягнути до відповідальності російських високопосадовців за агресію.

Сучасні спірні питання та майбутнє МКС в Україні

Ратифікація Римського статуту в Україні – це не лише юридичним, але й політичним питанням, яке має глибокі наслідки. Одним із найбільших викликів є те, як МКС буде взаємодіяти з українською судовою системою і як його юрисдикція буде реалізована в умовах тривалого конфлікту. Деякі експерти висловлюють побоювання, що МКС може стати інструментом політичного тиску, особливо якщо йдеться про розслідування проти українських посадовців. Водночас прихильники ратифікації зазначають, що цей крок зміцнить позиції України на міжнародній арені та забезпечить справедливість для жертв війни.

Україна зараз перебуває в такій ситуації, коли її роль у діяльності Міжнародного кримінального суду є обмеженою. Хоча нератифікація Римського статуту не створює значних перешкод для юрисдикції МКС, ратифікація відкрила б для України додаткові можливості. Наприклад, країна змогла би брати активну участь у визначенні організаційних процесів МКС, включаючи можливість висування кандидатур на ключові посади, такі як прокурор або суддя. Важливо мати своїх представників у секретаріаті, який грає значну роль у підготовці проектів рішень, адже від цього залежить, які саме справи і в якому ключі будуть розглядатися.

Конституція України згадує про Римський статут, зазначаючи, що країна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених цим документом. Більше того, ратифікація Римського статуту є зобов’язанням України згідно зі статтями 8 і 24 Угоди про асоціацію з ЄС, підписаної та ратифікованої у 2014 році. Це означає, що Україна не лише юридично зобов’язана ратифікувати цей статут, але й повинна зробити це, щоб відповідати своїм міжнародним зобов’язанням і стати повноцінним учасником європейської спільноти.

Влада в Україні зараз вважає, що держава давно повинна була ратифікувати установчий документ МКС, адже це дозволило би їй стати повноправним членом міжнародної кримінальної юстиції. Це не лише забезпечило би можливість притягнення до відповідальності за міжнародні злочини, але й дозволило би Україні активно впроваджувати універсальну юрисдикцію, що є важливим кроком у боротьбі з безкарністю.

Не ратифікуючи Римський статут, Україна марнує час і втрачає можливість просувати свій порядок денний у рамках МКС. Це особливо важливо в контексті розслідувань міжнародних злочинів, де МКС має унікальні повноваження видавати ордери на арешт найвищих посадовців, включаючи російських топ-чиновників, політиків і пропагандистів. Римський статут передбачає, що навіть найвищі посадові особи не захищені імунітетом від відповідальності перед судом, що робить цей механізм особливо важливим для України в умовах агресії з боку Росії.

Також, на думку ініціаторів ратифікації Римського статуту, це відкриє для України інші важливі можливості – співпраця з міжнародними експертами, які мають великий досвід у сфері міжнародного правосуддя; участь у виборах прокурора МКС; можливість пропонувати кандидатури суддів; вплив на розподіл бюджету МКС; і навіть внесення пропозицій до порядку денного Асамблеї держав-учасниць. Усе це допоможе Україні розбудовувати свій національний гібридний механізм правосуддя, який поєднуватиме міжнародний досвід і національні реалії, роблячи нашу країну повноправним і активним учасником міжнародної кримінальної юстиції.

Відповідно до Римського статуту, Міжнародний кримінальний суд вже зараз має повноваження розглядати справи, пов’язані зі злочинами проти людяності та воєнними злочинами, скоєними на території України. Отже, з юридичної точки зору, наявність чи відсутність ратифікації статуту не змінює базову юрисдикцію суду. Проте, ратифікація Римського статуту має значні додаткові аспекти – міжнародний, політичний, правовий і кримінальний. Всі ці аспекти посилюють здатність України захищати свої національні інтереси, зокрема, через активну участь у роботі МКС. Це включає можливість притягнення до відповідальності російського військово-політичного керівництва за найтяжчі міжнародні злочини, такі як геноцид.

Отже, незважаючи на численні недоліки в роботі Міжнародного кримінального суду, включаючи обмежену юрисдикцію, невелику кількість вироків і складнощі з виконанням його рішень, ратифікація Римського статуту все ж таки залишається важливим кроком для України. Адже вона не лише відкриє доступ до міжнародного правосуддя, але й дозволить Україні стати активним учасником глобального процесу боротьби з безкарністю. Це надасть можливість впливати на рішення Суду, висувати своїх представників, забезпечувати свої національні інтереси в рамках міжнародного правового поля.

Крім того, навіть з урахуванням усіх труднощів, МКС залишається єдиним міжнародним органом, який може притягнути до відповідальності найвищих посадовців за найтяжчі злочини. Для України це означає наявність додаткового інструменту у боротьбі проти агресії, що дозволить підвищити міжнародний тиск на Росію та забезпечити справедливість для жертв конфлікту. Ратифікація Римського статуту також сигналізує про готовність України дотримуватися принципів верховенства права і прав людини, що зміцнить її позиції на міжнародній арені та сприятиме подальшій інтеграції в європейське співтовариство.