Українська розвідка отримала нові докази примусового вивезення дітей з окупованих територій до Росії

З початку повномасштабної війни примусове вивезення українських дітей з тимчасово окупованих територій Російською Федерацією стало поширеною практикою. Частина з них вивозиться без згоди батьків або законних представників, інша — оформлюється як сироти, а надалі передається в російські родини або державні установи. Йдеться про дітей, які залишилися без батьківського нагляду внаслідок бойових дій, про тих, кого окупаційні адміністрації визнали «соціально занедбаними», а також про дітей з родин, які з різних причин не мали можливості виїхати з окупованих регіонів. Переміщення відбувалося без інформування або згоди родичів, часто з примусовим позбавленням батьківських прав або під виглядом «евакуації». У подальшому дітей передають в російські сім’ї, розміщують в інтернатних закладах або використовують для інформаційних кампаній.

30 липня Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило, що кіберфахівці отримали чергові докази викрадення росіянами українських дітей з тимчасово окупованих територій. У межах масштабної кібероперації було отримано доступ до серверів органів, які діють на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і підпорядковуються так званому «уряду Криму». Ці сервери містили велику кількість даних, що стосуються переміщення українських дітей з Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей. Документи, до яких отримано доступ, включають списки дітей, їхні особові характеристики, обставини вивезення, довідки про відсутність опіки з боку родичів, копії рішень про зміну опікунів, а також інформацію про нові місця проживання.

У матеріалах, які опинилися в розпорядженні ГУР, фіксуються незаконні рішення про передачу дітей, вивезених з території України, під опіку громадян Російської Федерації. Йдеться про осіб, які не мають жодного зв’язку з цими дітьми ні за походженням, ні за місцем народження, ні за громадянством. Такі дії є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права й суперечать основоположним принципам захисту прав дитини в умовах збройного конфлікту.

Зафіксовані також адреси, за якими були розміщені діти, переміщені з окупованих регіонів. Ідентифіковано тисячі випадків насильницького переміщення — без згоди батьків або законних представників, без правової підстави, без міжнародного контролю. У матеріалах ідеться не лише про сиріт, а й про дітей, які були вилучені під приводом «соціальної неблагополучності», «відсутності опіки», або через примусове відокремлення від батьків, що залишилися на окупованих територіях.

Як повідомив представник Головного управління розвідки МО України Андрій Юсов, отримані документи вже передані українським правоохоронним органам. Всі файли будуть проаналізовані в межах кримінальних проваджень, пов’язаних із воєнними злочинами, зокрема — з фактами насильницького переміщення цивільного населення, незаконного усиновлення й порушення прав дитини під час воєнних дій.

Документи дозволяють не лише зібрати доказову базу, а й виявити конкретних виконавців та організаторів переміщення дітей. Крім того, дані можуть бути використані для встановлення місцеперебування дітей, які нині вважаються зниклими або такими, що перебувають під контролем російських опікунів. За словами Юсова, інформація має практичне значення для подальшого повернення дітей на територію України в межах дипломатичних, судових або спецопераційних форматів.

Надані дані підтверджують, що РФ застосовує процедури вивезення дітей як інструмент окупаційної політики. Йдеться не лише про порушення прав окремих громадян, а про масову практику, що охоплює цілі території. Системність, формалізація, регулярність таких рішень виключають випадковість або самодіяльність окремих чиновників.

На відміну від раніше відомих історій — фрагментарних, заснованих на свідченнях — цього разу йдеться про великий обсяг цифрової інформації, збереженої в адміністративних структурах окупаційного «уряду». Ця інформація має не лише доказове, а й процесуальне значення. У перспективі вона дозволить формувати звинувачення не лише проти безпосередніх виконавців, а й проти організаторів і посадових осіб, які давали дозвіл на реалізацію таких схем.

Доля цих дітей не є приватною справою, вона стосується державної відповідальності за забезпечення прав громадян, які опинилися в умовах примусового переміщення, і вимагає постійної публічної фіксації та правового реагування.