Сценарій знайомий багатьом: валіза зібрана, відпустка запланована, а ти – в черзі онлайн за квитками. 7:58 ранку, будильник спрацював. 7:59 – ти в додатку. 8:00 – старт продажу. 8:01 – вільних місць вже немає. Або є “боковушка” у плацкарті. Або “люкс” за 2800 грн. Або CAPTCHA, яка просить знайти всі світлофори: доки ти “доводиш, що не робот”, квиток зникає. І замість мандрівки – марафон із пошуків, чатів, ботів і Telegram-каналів із перепродажем.
В епоху цифровізації найбільший перевізник країни – “Укрзалізниця” – не просто не впорався з попитом, а й вирішив ускладнити гру. З 1 серпня у тестовому режимі вводиться обов’язкова верифікація через “Дія.Підпис” для низки популярних маршрутів. Купити квитки на них можна буде лише онлайн. І лише тим, хто зможе пройти цифрову ідентифікацію.
З одного боку, це спроба приборкати хаос і спекуляції. З іншого – ризик перетворити транспортну послугу на привілей для “диджитально правильних” громадян.
А тепер по суті. Із двох боків.
Цифрова верифікація: спроба приборкати хаос
“Укрзалізниця” має свою логіку. Масові скарги на брак квитків, шалений попит, квитки, які зникають за секунди, – усе це наслідок не лише обмеженого парку, а й справді масштабних зловживань. За даними самих же пасажирів, квитки скуповують боти – автоматизовані системи, які бронюють місця ще до того, як користувач встиг натиснути “пошук”. Потім ці ж квитки з’являються у Telegram-каналах із націнкою в два-три рази. Проти цієї схеми офіційна верифікація особи виглядає як розумний захід.
За словами представників компанії, “Дія.Підпис” дозволяє унеможливити масові покупки з фейкових акаунтів і скоротити поле для маніпуляцій. Аналогічна модель працює у сфері бронювання документів, держпослуг, запису до лікаря. Навіть у Польщі електронна верифікація давно стала стандартом. Так чому б не захистити пасажирів від спекулянтів?
До того ж, поки що йдеться лише про 5 напрямків у тестовому режимі. Передбачається, що на першому етапі впровадження змін верифікація буде потрібна на рейси:
№105/106 Одеса — Київ;
№91/92 Львів — Київ;
№29/30 Київ — Ужгород;
№12 Львів — Одеса;
№27/28 Київ — Чоп.
Це не глобальна реформа, а, принаймні на словах, “експеримент”. І “Укрзалізниця” обіцяє паралельно впроваджувати альтернативи – зокрема BankID. Логіка така: якщо ти реальна людина, а не бот, підтверди свою особу. Виглядає цілком справедливо. Але…
Темний бік «цифрової чистки»: коли інновація перетворюється на дискримінацію
Запровадження обов’язкової верифікації через “Дія.Підпис” для купівлі квитків на частину рейсів “Укрзалізниці” викликало серйозне занепокоєння серед правозахисників, громадських організацій і звичайних пасажирів. Попри декларовану боротьбу з шахрайством, цей крок ставить під загрозу базові права й принципи цифрової інклюзії.
Перш за все, виникає ризик порушення конституційного права на свободу пересування (стаття 33 Конституції України). Якщо особа не має змоги або не хоче користуватись застосунком “Дія”, то фактично позбавляється можливості придбати квиток на поїзд певними маршрутами. Відсутність альтернативи у вигляді касового продажу – це не просто технічна незручність, а бар’єр, що обмежує доступ до базової послуги.
Другий критичний момент – порушення принципу рівності та недискримінації (стаття 24 Конституції України). У цифрову епоху не кожен має смартфон або стабільний доступ до інтернету. Люди похилого віку, внутрішньо переміщені особи, малозабезпечені громадяни чи особи з інвалідністю можуть бути виключені з системи лише через те, що не відповідають “цифровим” стандартам. Більше того, є громадяни, які з релігійних або особистих причин відмовляються від цифрової ідентифікації. Система, яка не враховує ці групи, є дискримінаційною за своєю природою.
Також, експерти наголошують на порушенні принципу добровільності обробки персональних даних, закріпленого в Законі України “Про захист персональних даних” (стаття 6). Якщо людині не залишають вибору, окрім як погодитися на цифрову верифікацію, така згода вже не є добровільною, а отже незаконною. Це викликає серйозні сумніви щодо правомірності обробки персональних даних у новій моделі продажу квитків.
Ще один наслідок – поглиблення цифрової нерівності. Платформа «Дія» вимагає стабільного інтернет-з’єднання, актуального пристрою та цифрової грамотності. У разі збою застосунку або відсутності інтернету людина не може купити чи повернути квиток. Таким чином, вразливі категорії населення виявляються виключеними з процесу – замість того, щоб бути включеними, як це передбачають принципи цифрової інклюзії.
Зрештою, критики реформи звертають увагу на невідповідність ініціативи європейським стандартам цифрового урядування, які декларує Україна. У ЄС цифрові сервіси завжди мають офлайн-альтернативу. Громадянин має право обрати зручний для себе спосіб доступу до послуги, а не бути змушеним адаптуватися до єдиного алгоритму.
У відповідь на ситуацію громадська ініціатива “МІНЗМІН” звернулась до Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця із закликом втрутитися в процес і запропонувала низку альтернативних рішень:
Повернути можливість купівлі квитків у касах – навіть на “цифрові” рейси.
Надати альтернативні способи верифікації – через пред’явлення документа, BankID чи мобільного оператора.
Організувати публічне обговорення з участю експертів з цифрових прав, правозахисників та омбудсмана.
Оголосити часові межі тестування та забезпечити гарантії рівного доступу після його завершення.
Позиція “МІНЗМІН” чітка: цифровізація – це лише інструмент, а не самоціль. Вона має служити людині, а не змушувати людину служити системі. І якщо нові технології створюють бар’єри замість мостів – то це не прогрес, а крок назад у правах і свободах.
“Цифрова зручність” для своїх: що кажуть пасажири
Реакція пасажирів на нову ініціативу Укрзалізниці – переважно негативна. У Facebook, під постами активістів і в коментарях до офіційних сторінок, обговорення перетворюються на флешбек боротьби не з перекупами, а з цифровою дискримінацією.
“Цифрові інструменти мають спрощувати доступ, а не ускладнювати його“, – резюмує Кирилл Сидорчук.
“Я не хочу Дію. Вона погано працює. Просто не хочу”, – додає Леда Крюкова.
Поширене враження: нововведення не вирішує проблему “перекупів”, а натомість створює нові бар’єри для вразливих груп. Мова йде не лише про літніх людей, а й про іноземців, власників старих посвідок на проживання, користувачів, які не мають або не можуть активувати “Дія.Підпис”. “А що робити іноземцям?”, – запитує Яр Стецюк.
“Це прагнення приматів показати бурхливу діяльність”, – додає Тетяна Борисова.
Із коментарів випливає і стратегічне занепокоєння – що така практика може стати прецедентом, який поступово витіснить будь-яку альтернативу цифровим каналам. “А завтра холодильник без “Дії” не купиш?”, – іронізує Василь Коружак.
“Укрзалізниця не просто не подумала, вона цілеспрямовано звужує можливість пересування тих, хто не “в темі””, – резюмує Ярко Онищук.
Говорять і про вибір: цифровізація як альтернатива, а не як диктат. “Так, підтримую технології. Але хочу мати вибір. І можливість купити квиток у касі”, – пише Тетяна Ковальчук.
Правозахисниця Тетяна Печончик назвала нову модель продажу квитків “дичиною” та порушенням прав людини, закликавши Укрзалізницю скасувати запровадження примусової цифрової ідентифікації.
“Продаж квитків виключно через “Дію” порушує права людини. Укрзалізниця варто відмовитися від цієї ідеї”, – пише вона.
“Вибірковий підхід – “популярні маршрути” – вже неприпустимий. Однозначно мають залишатись каси і створюватись інші варіанти, наприклад, термінали”, – вважає Марина Гоменюк.
Проблеми виникають і в самій системі ідентифікації:
“У них в базі моє фото без окулярів, але я без окулярів не бачу, що воно в мене питає. В результаті не кожного разу вдається пройти ідентифікацію – а квитка вже немає”, – ділиться досвідом Сергій Гузь.
Стурбованість викликає й питання доступності для іноземців:
“А як іноземцям купувати квитки?” – питають одразу кілька користувачів.
І головне: для багатьох громадян, які мають фізичні чи сенсорні порушення, додатки УЗ і “Дія” залишаються недоступними.
“Значна кількість людей з інвалідністю чи порушеннями функцій просто не може скористатися “Дією””, – наголошує Юлія Патлань.
“Додаток Укрзалізниці недоступний для людей з порушеннями зору навіть без авторизації в “Дії””, – повідомляє Євгеній Свєт.
І хоча дехто захищає нововведення як вимушений захід проти ботів і спекулянтів, загальний настрій у суспільстві – тривога. У намаганні боротися з системною проблемою держава, здається, знову нав’язує “один правильний” цифровий сценарій – нехтуючи реальністю мільйонів своїх громадян.
І що далі?
“Мінзмін” пропонує цілком адекватні альтернативи: зберегти продаж у касах, дати можливість верифікації через документи або мобільного оператора, визначити чіткі часові рамки тестування. І головне – провести публічне обговорення. Але поки що в “Укрзалізниці” – жодного слова про участь пасажирів у прийнятті таких рішень.
На тлі високого попиту, зменшеного парку, істерики в Telegram-чатах і реального дефіциту квитків, цифрова реформа ризикує остаточно підірвати довіру до перевізника. Бо навіть ті, хто міг ще якось купити квиток, тепер можуть просто не пройти верифікацію. І що тоді?
Замість висновку: цифрова інклюзія або цифрова диктатура
Цифровізація – це не про технічну досконалість. Це про доступ. Коли вона виключає, а не включає – вона втрачає сенс.
Питання не в тому, чи потрібна верифікація. Питання в тому, як вона впроваджується. І чи залишається в центрі – людина. Не бот, не QR-код, не смартфон. А жива людина, яка хоче поїхати на відпочинок, відвідати родичів, або просто доїхати додому. Без CAPTCHA. Без Telegram-перекупника. Без цифрового приниження.
Цифровізація має працювати на людину. Інакше це вже не інновація, а нова форма нерівності.
