Ідея політичного об’єднання Бельгії, Нідерландів і Люксембургу – тема, яку періодично піднімають європейські інтелектуали, але яку рідко серйозно обговорюють уряди. 2025 рік виявився винятком. Барт де Вевер, нинішній прем’єр-міністр Бельгії та лідер фламандських націоналістів N-VA, не лише повернув дискусію про “тісну унію” країн Бенілюксу, а й надав їй політичної ваги: від промови в Амстердамі до виступу на престижній HJ School-лекції в Нідерландах.
Для Де Вевера це значно більше, ніж історична ностальгія. Він послідовно називає розпад Нідерландів у XVI столітті “найбільшою катастрофою”, що спіткала регіон. У його баченні майбутнє Нижніх земель проходить через “реінтеграцію”, яка зміцнить позиції регіону в ЄС і світі.
Але чи має цей політичний проєкт шанс на реалізацію? Та як на нього реагують у Брюсселі, Гаазі, Люксембурзі та Валлонії?
Політичні мотиви: між геополітикою та фламандським прагматизмом
Де Вевер сьогодні – прем’єр країни, яку його партія десятиліттями критикувала за федералізм та “розмиту державність”. Саме тому його нинішня риторика здається парадоксальною: не розпад Бельгії, а її “входження” до ширшої Бенілюкської спільноти.
Його союзник, міністр-президент Фландрії Маттіас Діпендале, формулює цю ідею більш утилітарно. За його словами, світ входить у нову добу стратегічної конкуренції – між США й Китаєм, між блоками і технологічними екосистемами. У такому середовищі, вважає він, Фландрія й Нідерланди здатні діяти значно ефективніше як єдиний геополітичний гравець.
Технологічний аргумент звучить особливо сильно: від IMEC у Левені до ASML у Вельдговені, саме Фландрія та Нідерланди створили одну з найважливіших напівпровідникових екосистем світу. Діпендале пропонує не лише об’єднання, а “інноваційний альянс” з амбіцією стати “серцем Європи”.
Економічні стимули: від портів до ВВП ЄС
Об’єднані Бельгія та Нідерланди мали б населення близько 30 млн осіб. З Люксембургом – 30,7 млн. Такий блок став би четвертою економікою ЄС, випередивши Іспанію.
Економісти, близькі до N-VA, часто нагадують і про інший аспект: співпрацю портів Антверпена та Роттердама, які й без об’єднання формують найбільший логістичний хаб Європи. Інтеграція могла б перетворити його на беззаперечного континентального лідера.
Головний скепсис: Франкомовна Бельгія і “вічна проблема Брюсселя”
Політологиня Каролін Сегессер (CRISP) сумнівається, що проєкт має шанси на реалізацію. На її думку, ця ідея живе лише у Фландрії, тоді як у франкомовній Бельгії її не сприймають серйозно.
“У Валлонії немає жодного ентузіазму. Історична пам’ять і політична культура там зовсім інші”, – зазначає вона. Але головне – це Брюссель.
Столиця ЄС, офіційно двомовна, де французька є мовою більшості, не вписується в жодну фламандську інтеграційну схему. Фландрія не може “ані взяти, ані залишити” Брюссель: місто занадто важливе економічно й символічно.
Саме Брюссель впродовж десятиліть блокує будь-які сценарії “конфедералізації” чи “поділу” Бельгії – і, ймовірно, блокував би і конфігурацію “Великого Нідерландського королівства”.
Люксембург: маленький, заможний і не особливо зацікавлений
Сегессер наголошує на ще одному важливому нюансі: Люксембург ніхто навіть не питав.
Попри економічні вигоди, Люксембург не прагне розчинятися в більшій державі – ані політично, ані культурно. Досі не стерта історична пам’ять про спільного монарха з Нідерландами у XIX столітті, яку частина суспільства сприймає негативно.
До того ж Люксембург економічно інтегрований не стільки з Бельгією чи Нідерландами, скільки з Німеччиною та Великим Герцогством сусідніх регіонів. Питання мови також не є дрібницею: статус люксембурзької в потенційній унії абсолютно неясний.
Гаага: зацікавленість без поспіху
Попри те, що Нідерланди давно і стабільно співпрацюють з Бельгією у форматі Бенілюксу, офіційна позиція Гааги поки що стримана. Під час підписання “Оновленої політичної декларації” Бенілюксу в червні 2025 року ніхто з нідерландських представників не натякав на реальну підтримку об’єднання.
Водночас із Гааги надходить сигнал: все залежить від контексту. Ті самі слова використав і Діпендале, “коли прийде правильний момент”.
Для багатьох нідерландських політиків мова йде про стратегічну координацію, а не про злиття держав.
Стаття 350 ДФЄС: юридичний “мостик”, але не дорожня карта
Де Вевер активно просуває статтю 350 Договору про функціонування ЄС як правову основу для глибшої інтеграції Бенілюксу. І справді, Бенілюкс є єдиним формально визнаним “поглибленим” регіоном інтеграції в ЄС.
Та експерти нагадують: стаття дозволяє посилену співпрацю, але зовсім не передбачає злиття країн.
Інакше кажучи, юридичних перешкод для політичного “консорціуму” немає, але й легального механізму створення “нової держави Бенілюкс” теж немає.
Бельгія: країна, що звикла жити на межі політичного парадоксу
Політична система Бельгії й без того виглядає складним механізмом: шість урядів, багаторівнева федерація, постійні пошуки компромісів. Але країна, як колись з іронією зазначив британський історик Джонатан Голмс, “призвичаїлася до хаосу”.
Періоди політичних криз 2010–2011 і 2019–2020 років не зруйнували державу. Навпаки – зміцнили відчуття, що Бельгія може пережити затяжні переговори та складні коаліції.
“Ми будемо жити. Ми переживемо“. Цю фразу Сегессер повторює з упевненістю людини, яка знає: крихкість Бельгії – водночас і її сила.
Історичний контекст Бенілюксу
Від унії Нідерландів до сучасного Бенілюксу
Історія інтеграції Нижніх земель сягає XVI століття, коли утворилася Унія Нідерландів. Цей політичний союз об’єднав північні і південні провінції під владою Габсбургів, проте конфлікти релігійного, економічного та політичного характеру призвели до розпаду у 1581 році. Північні провінції утворили незалежну Республіку Сполучених Провінцій (майбутні Нідерланди), тоді як південні залишилися під іспанським контролем, що заклало фундамент для сучасного розподілу на Нідерланди та Бельгію.
Попередні спроби інтеграції
У XIX столітті після Наполеонівських війн Нідерланди та Бельгія були об’єднані під владою Вільгельма I, але політична і культурна напруга швидко привела до відокремлення Бельгії у 1830 році. Протягом XX століття ідеї тісної співпраці відроджувалися, особливо після Другої світової війни: у 1944–1948 роках був створений Бенілюкс як митний союз, який став основою для економічної інтеграції і перших кроків до Європейського Союзу.
Колоніальна та монархічна спадщина
Монархічні традиції та колоніальні проєкти залишили глибокий слід у політичній культурі регіону. Взаємні претензії на престол, мовні суперечки та історичні травми вплинули на сприйняття інтеграції у сучасності. Наприклад, спогади про спільного монарха з Люксембургом у XIX столітті формують обережне ставлення до будь-яких політичних експериментів, а колоніальна спадщина Бельгії у Конго додає соціокультурної складності у внутрішньополітичних дебатах.
Геополітичні міркування
Об’єднання Бельгії, Нідерландів і Люксембургу потенційно створює регіональний блок із населенням понад 30 млн осіб і четвертою за величиною економікою ЄС. Така держава могла б відігравати значно вагомішу роль у формуванні європейської політики, зокрема у переговорах із США, Китаєм та іншими глобальними акторами. Прем’єр Де Вевер і його союзники підкреслюють, що інтеграція дозволить діяти більш координаційно та ефективно у стратегічних питаннях – від енергетичної безпеки до технологічних стандартів.
У баченні Н-VA та фламандських експертів, тісна унія посилить здатність регіону конкурувати за інвестиції та технології, особливо у високотехнологічних секторах, таких як напівпровідники та інноваційні дослідження. Формування єдиного блоку дозволяє інтегрувати ключові логістичні хаби – порти Антверпена та Роттердама – і оптимізувати внутрішню економічну взаємодію, підвищуючи глобальний вплив регіону.
Розглядати Бенілюкс як окремий блок у європейському контексті означає враховувати його зв’язки з іншими регіональними об’єднаннями: Скандинавським союзом, Вишеградською групою та Німецькою конфедерацією. Така координація могла б стати першим кроком до більш широкої концепції “європейських мегаблоків”, де кожен регіон має вагу у спільній зовнішній і внутрішній політиці ЄС.
Хоча геополітичні аргументи сильні, експерти зазначають, що практична реалізація об’єднання залежить від багатьох чинників: мовних і культурних відмінностей, політичної волі Нідерландів та Люксембургу, а також реакції Брюсселя. Без широкого консенсусу серед усіх учасників ЄС та внутрішніх еліт сценарій повного злиття залишається радше концептуальною перспективою, ніж реальною політичною стратегією.
Мовний та культурний вимір
Нідерландськомовна Фландрія і франкофонна Валлонія традиційно відрізняються не лише мовою, а й політичними традиціями, культурними кодами та соціальною психологією. Двомовний Брюссель стоїть окремо як політичний та економічний центр, де баланс мов і культур стає ключовим фактором будь-яких інтеграційних проєктів.
Маленьке Велике Герцогство Люксембург має власну мову, люксембурзьку, а також сильні культурні та економічні зв’язки з Німеччиною та Францією. Його ставлення до інтеграції з більшими сусідами завжди було обережним – у разі злиття держава могла б втратити частину автономії та культурної унікальності.
Об’єднання трьох країн передбачає компроміси щодо мови, освіти, медіа та політичного представництва. Історичні травми, відмінні політичні культури та різні пріоритети можуть стати джерелом напруженості навіть у разі економічного й стратегічного успіху.
Reddit-дискусія про об’єднання Бенелюксу: історія, гумор та політичні реалії
На Reddit розгорілася жвава дискусія про можливе об’єднання Нідерландів, Бельгії та Люксембургу в єдину державу. Користувачі поєднували гумор і серйозний аналіз: хтось пропонував “відродити Священну Римську імперію” або уявляв об’єднання як нову європейську конфедерацію, інші жартували про дороги Бельгії, “невдячних” франкомовних бельгійців та надмірну бюрократію.
Обговорення торкалося реалістичних проблем: мовних і культурних відмінностей, політичної нестабільності, інфраструктурних викликів та ризику, що Люксембург втратить автономію. Деякі коментатори порівнювали це з історичними подіями, зазначаючи, що будь-який реальний сценарій об’єднання потребував би десятиліть і надзвичайних обставин.
Втім, більшість учасників сприймали ідею як цікаву історичну фантазію: користувачі з гумором обговорювали “переваги” і “недоліки” майбутнього об’єднання, від поділу прав на королівські трони до “податкових кошмарів” і дорожніх ремонтів, створюючи живу і дотепну картину потенційної європейської супердержави.
