Війна — це не просто кулі, окопи й вибухи. Вона приносить з собою тяжкі втрати, які точать людей зсередини не менш жорстоко, ніж ворожі снаряди. Щодня військові на фронті знаходяться у надважких умовах, втрачають друзів, бачать смерть і руйнування, живуть на межі фізичних і психологічних можливостей. Важливо щодня знаходити у собі сили, аби не збожеволіти серед усього цього пекла. В нагоді стають капелани – люди, які здатні рятувати душу.
Саме капелани витягають людей з мороку відчаю, витирають сльози після загибелі побратимів, знаходять слова, коли слів уже немає. Вони слухають сповіді між артобстрілами, тримають за руку поранених, проводять служби в підвалах і вчать, як не втратити себе в пеклі війни. Їхня зброя — це молитва, психіка міцніша за бронежилет, а головна місія — тримати тих, хто воює, поки їх самих не зламає цей кривавий вир.
Віра в окопах
Хтось скаже, що віра доречна лише для мирного життя. Але військові, повертаючись з бою, з теплом згадують людей у військовій формі з хрестом на грудях, що в тяжку хвилину підтримували поранені душі. В окопах рідко говорять про релігію, але дуже часто — про віру. Віра тут не означає щось церковне чи догматичне. Це віра в себе, у побратимів, у те, що після всього цього буде щось важливіше і набагато краще. І саме капелан здатен запалити і підтримати вогник віри у душі. З’ясуємо, хто ж такі капелани та яка їх місія у лавах ЗСУ.
Капелан (від лат. capellanus – ред.) або військовий священник — у християнських церквах та деяких інших релігійних організаціях різних держав світу це представник духовенства, якому на постійних засадах доручають пастирську опіку над якоюсь спільнотою або особливою групою вірних. Самим капеланам заборонено мати при собі зброю, а тому їх супроводжують помічники або озброєні ад’ютанти. Вступити у лави ЗСУ на посаду капелана може представник релігійної організації, який є громадянином України та має мандат на право здійснення військово-капеланської діяльності .
В уяві постає образ старомодного священника з кадилом. Але капелани зовсім інші. Це бійці невидимого фронту, які носять форму, ходять у бронежилетах і так само знаходяться під обстрілами, як і військові. Вони з’явилися не вчора. Українська армія мала військових священників ще за часів УНР, а в козацькому війську власний духівник або священник був чи не в кожному курені. Але як окрема структура капеланство в сучасних ЗСУ оформилося лише під час війни з РФ. Бо стало зрозуміло: зброя без віри не завжди рятує, а віра без зброї — теж. Капелан у зоні бойових дій – це психотерапевт і той, хто вислухає останнє слово.
Капелани не просто читають молитви. Вони вислуховують, підтримують, витягують людей із емоційних ям. Бійці, які повертаються з бою, часто несуть із собою не лише подряпини чи поранення, а й величезну втому, злість, біль від втрати побратимів. Дехто не може заснути, дехто мовчить і не говорить тижнями, а хтось – дивиться в одну точку й не реагує на оточення.
Розрізняють сім напрямів капеланства:
- військові капелани – посада прирівняна до заступника командира полку або батальйону. Відповідають за виховання військових та підтримку їх та їх рідних;
- морські капелани служать у великих портах. Мають володіти кількома мовами та здійснюють підтримку моряків, які пережили полон у морських піратів;
- поліцейські капелани, що працюють у стресових ситуаціях;
- тюремні капелани, що служать при в’язницях та СІЗО, а також допомагають адаптуватися до суспільного життя людям після звільнення;
- шпитальні капелани надають допомогу та підтримку як цивільним, так і військовим у шпиталях та звичайних лікарнях;
- спортивні капелани працюють із командами та спортивними клубами;
- муніципальні капелани працюють із місцевою владою та проводять тренінги.
Для забезпечення конституційного права громадян на свободу віросповідання (відповідно до статей 35 та 64 Конституції України) Кабінет Міністрів України 2 липня 2014 року видав розпорядження № 677-р, яким розробив і затвердив положення про службу військового духовенства, що і мала назву капеланська служба у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі. Але спочатку в лавах ЗСУ капеланами ставали лише добровольці.
30 листопада 2021 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Службу військового капеланства”, який набрав чинності 1 липня 2022 року. Служба військового капеланства є окремою структурою в складі Збройних Сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та інших військових формувань. Вона підпорядковується Головнокомандувачу ЗСУ, керівництву Нацгвардії, ДПСУ та інших військових структур. Військові капелани відповідають за забезпечення духовних і релігійних потреб військовослужбовців та їхніх родин, а також за дотримання права на свободу світогляду та віросповідання.
Сьогодні в ЗСУ налічується 738 військових капеланів, з них мандати мають 244 священослужителі та на посади штатних військових капеланів призначено 78 офіцерів. Більшість капеланів в Україні – це священники ПЦУ, які підпорядковуються Синодальному управлінню військового духовенства. Однак, крім них, є також капелани з Департаменту військового капеланства УГКЦ, представники Першого українського батальйону військових капеланів від протестантських пасторів, а також імами – мусульманські капелани.
Готують до служби військових священиків релігійні організації та Міністерство оборони України. Посади капеланів розподіляються з розрахунку чисельності військовослужбовців у гарнізоні:
- 500—1000 осіб — 1 капелан;
- 1001—2000 осіб — 2 капелани;
- 2001-3000 осіб — 3 капелани.
В умовах особливого періоду у складі батальйону може утримуватися одна посада капелана, навіть, якщо чисельність зазначених підрозділів менше 500 чоловік особового складу.
Як священники стали частиною армії
Коли говориш “армія”, уявляєш зброю, броню, накази, стратегію. Але якщо копнути глибше, війна — це не лише фізична боротьба, а й психологічна. Боєць може мати автомат і бронежилет, але якщо у нього всередині порожнеча, якщо страх і відчай з’їдають його зсередини, то він уже наполовину переможений. Саме тому для армії важливі капелани. Ті, хто воює не зброєю, а словом, підтримкою і вірою.
Капеланство є не новим. Ще в середньовіччі при військах були духівники, які благословляли лицарів перед битвами і відспівували загиблих. У європейських арміях капеланів офіційно впровадили в XVIII-XIX століттях, коли зрозуміли, що бійцям потрібна не тільки дисципліна, а й моральна опора.
В Україні ж капелани з’явилися ще за часів козаків. У кожному поході з ними йшли священники, які не тільки проводили служби, а й були своєрідними психологами того часу. Коли тисячі чоловіків вирушали в бій, знаючи, що можуть не повернутися, комусь треба було підтримувати їхній дух. Козацькі священники не ховалися за спинами козаків, а були поруч, ділили всі труднощі й навіть бралися за зброю, коли це було потрібно.
За радянських часів військове капеланство в Україні було знищене. Армія мала бути атеїстичною, а будь-яка релігія вважалася пережитком минулого. Але війна, що прийшла у 2014-му, все змінила.
Після вторгнення РФ українські військові зіткнулися з тим, що психологічного захисту майже немає. Цивільні психологи, що не мають військового досвіду, не можуть надати повноцінну допомогу військовим у тяжкі хвилини. Багато хто ламався під тиском втрат і жахів війни. Тоді ж на фронті почали з’являтися священники-добровольці. Вони приходили у військові частини, в зони боїв, сиділи з солдатами в окопах, допомагали тим, хто втрачав сили.
Саме ці перші капелани довели, що армія без духовної підтримки — слабша. Тому в 2017 році військове капеланство офіційно впровадили в ЗСУ. А у 2021-му його закріпили законом. Сьогодні капелани вже більше не волонтери, а частина армії. Вони проходять спеціальну підготовку, мають військові звання й навіть можуть отримувати статус учасника бойових дій.
Сучасний капелан — це не просто людина в рясі. Він носить форму, знає, що таке фронтове життя, і готовий до всього. Він може провести службу в окопі під обстрілом, сповідувати бійця перед боєм, вислухати того, хто більше не витримує, або просто сісти поруч і мовчати. Іноді цього достатньо, щоб врятувати людину. Бо війна б’є не тільки по тілу. Вона влучає глибше — в серце, в розум, у віру. І капелани допомагають нашим воїнам вистояти не лише фізично, а й морально. Без них ця війна була б набагато важчою.
Капелани у світі: як інші армії підтримують дух своїх воїнів
Коли думаєш про сучасну армію, уявляєш бронетехніку, дрони, ракети. Але є ще одна невидима, але критично важлива зброя — психологічна стійкість. І поки військові психологи працюють із холодним розрахунком, є ті, хто підтримує з іншого боку. Капелани стали частиною армій багатьох країн світу, тому що будь-яка війна — це не лише бої, а й тяжкі втрати та зневіри. Капеланів дуже поважають в арміях зарубіжних країн. Вони мають військові звання, пенсію, гарну зарплату, соціальний захист. Але й вимоги до них теж високі – вони на рівні із військовими здають армійські нормативи та стрибають із парашутами.
В американській армії капеланство переросло із традиції в налагоджену систему. Військовий капелан у США — це офіцер без зброї, який проходить серйозне навчання. Він може бути католиком, протестантом, іудеєм, мусульманином, бо армія враховує релігійну різноманітність.
Але найголовніше — це його функції. Військовий священник виконує функції кризового психолога, допомагає солдатам справлятися з ПТСР, сімейними проблемами, стресом перед боями. Він завжди на зв’язку, навіть у найгарячіших точках.
Особливо це проявилося під час воєн в Іраку та Афганістані. Американські капелани супроводжували війська, проводили служби просто в пустелі, слухали солдатів, які втрачали побратимів. Вони були поруч і в найгірші моменти, коли треба було сказати останні слова пораненому, який вже не доживе до медиків.
Британська армія також має давню традицію військового капеланства. Її військові священники носять форму, ходять у бронежилетах і перебувають там, де їхні солдати. Під час Другої світової війни британські капелани були в кожному батальйоні, допомагали солдатам морально і навіть фізично. Один із таких капеланів, Джефрі Студерт-Кеннеді, отримав прізвисько “Воєнний Вуді” за те, що роздавав солдатам сигарети й залишався з ними під вогнем.
Сьогодні капелани британської армії продовжують працювати у зонах бойових дій. Вони супроводжували війська в Іраку, Афганістані, Косово. Вони проводять служби, допомагають військовим долати стрес і, що важливо, підтримують сім’ї загиблих солдатів.
Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) має унікальну систему капеланства. На відміну від більшості країн, ізраїльські капелани можуть носити зброю й навіть воювати, якщо це необхідно. Вони не обмежуються одними релігійними обрядами, надаючи також допомогу військовим у складних моральних дилемах, які часто виникають на війні. Наприклад, коли солдат вагається, чи правильно він діє в бойовій ситуації, капелан може дати йому моральну підтримку або пояснити з точки зору єврейського права. Ізраїльські капелани також відіграють велику роль у підтримці сімей загиблих. В Ізраїлі це дуже важливо, бо кожен солдат — це чиїсь син, брат, батько.
У французькій і німецькій арміях капелани теж є невід’ємною частиною військової структури. Вони працюють не лише з військовими, а й з їхніми родинами. Вони допомагають адаптуватися після повернення з війни, а також підтримують моральний дух під час миротворчих місій.
У Збройних силах Польщі служать капелани Римо-Католицької, Православної та Євангелістської Церков. Оскільки більшість населення країни – католики, серед військових священиків також переважають католики (приблизно 150 капеланів). Православні становлять другу за чисельністю групу серед військовослужбовців Польщі: на 15 000 православних військових і членів їхніх сімей припадає 19 православних капеланів. Духовне опікування православних військовослужбовців здійснює Православний Ординаріат Війська Польського, який має статус єпархії в складі Польської Православної Церкви.
Польські капелани мають офіцерське звання та постійно перебувають серед військових. Вони не лише проводять богослужіння, а й слідкують за моральним станом солдатів.
Керівництво мусульманських держав приділяє значну увагу релігійному чиннику. Зокрема, у Марокко, Алжирі, Лівії, Єгипті, Судані, Сирії, Йорданії, Саудівській Аравії, Кувейті, Катарі, Бахрейні, ОАЕ та Омані вихованням військовослужбовців займаються спеціальні органи моральної орієнтації. Вони не лише розробляють систему щоденної роботи з військовими, а й контролюють суворе дотримання ними ісламських обрядів, а також організовують будівництво та розширення мечетей.
До цієї діяльності залучають добре підготовлених у релігійному плані військовослужбовців, зокрема солдатів і унтерофіцер, а також приряджених до частин цивільних мулл. Основна відповідальність покладається на штатних військових мулл, а також, у дещо меншій мірі, на офіцерів органів моральної орієнтації.
У кожній армії капелани працюють по-різному. В одних країнах вони йдуть у бій разом із солдатами, в інших – лише підтримують їх морально. Але суть скрізь одна: військовий не просто машина для війни. Він людина. І щоб ця людина не зламалася, поруч має бути той, хто не облишить військового на самоті зі своїми страхами, болем та сумнівами.
Україна сьогодні лише будує свою систему військового капеланства. Поки що штатні капелани працюють у надзвичайно важких умовах за низьку заробітну плату та мають за власні кошти здобувати собі військове спорядження. Добровольці взагалі змушені самі шукати місце для ночівлі та способи харчування. Але світовий досвід показує, що армія, яка дбає про дух своїх воїнів, здатна виграти не лише битви, а й війну.
Капелани тримають воїнів, поки вони тримають країну. І це не пафосна фраза, а реальність фронтового буття. Адже в цій війні багато тих, кого не видно. Вони не потрапляють у статистику збитих дронів, їхні історії рідко розлітаються заголовками новин, але без них українська армія була б слабшою.
