Витрати на поховання та обов’язки спадкоємців: коментарі юристів на прикладі рішення Верховного Суду

Питання організації поховання та покриття витрат на нього часто стає джерелом конфліктів у родинах, особливо коли серед спадкоємців є неповнолітні або малолітні діти. Незважаючи на те, що закон чітко визначає коло осіб, відповідальних за поховання, практика показує, що серед родичів виникають розбіжності щодо того, хто і в якому обсязі повинен нести фінансові витрати, а також хто має право на прийняття рішень щодо ритуальних послуг. Складність ситуації зростає через одночасне застосування норм Цивільного кодексу щодо спадщини та Закону України «Про поховання та похоронну справу», що нерідко потребує юридичного тлумачення і детального розгляду конкретних обставин справи.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували нашій редакції порядок визначення осіб, відповідальних за поховання померлого, а також механізм відшкодування витрат, понесених на організацію поховання. Вони пояснили, які родичі несуть обов’язок поховання, як закон регулює участь малолітніх спадкоємців та їхніх законних представників, і на що варто звертати увагу при зверненні до суду чи оформленні витрат на поховання.

Ніщо інше так не розколює родинні зв’язки, як спадкові питання. При цьому широкому колу родичів дуже цікаво знати все – від того, хто саме буде спадкоємцем, до того, хто буде ховати спадкодавця та скільки на це буде витрачене коштів. Саме останнього аспекту ми й торкнемося. Річ у тім, що поховання померлого ніколи не було безкоштовним в нашій країні, але й не вартує мільйони, як у деяких інших. Втім плутанину вносять родинні зв’язки – одні вважають, що з ким жив спадкодавець, ті й повинні  його поховати, інші навпаки – хто спадок отримує, той і ховає. Є й ті, хто вважає, що ховати мають найближчі родичі, якщо вони навіть не входять в коло спадкоємців. Крім того, громадяни мають різні уяви про те, як повинна відбуватися поховальна церемонія та скільки потрібно витрати коштів на неї.

З цієї точки зору досить цікавим є постанова Верховного Суду України від 28 травня 2025 року  по справі № 331/727/24. У лютому 2024 року жінка звернулася до суду з позовом до малолітнього дитини, в інтересах якого діє законний представник – його мати, з позовною заявою про стягнення витрат на поховання. Позовна заява була  мотивована тим, що жінка є рідною сестрою  померлого громадянина. Після смерті брата відкрилася спадщина, яку прийняв його єдиний спадкоємець, а саме малолітній син, в інтересах якого діяла його мати. Таким чином, оскільки є перше коло спадкоємців, сестра не є спадкоємицею після смерті брата.

Позивачка зазначила, що витратила на поховання брата особисті кошти у розмірі 19 220 грн. Мати малолітнього спадкоємця   у добровільному порядку відмовилась їй відшкодовувати вказані витрати. Саме тому позивачка просила суд стягнути з матері, яка діє в інтересах малолітнього сина

на її користь витрати на поховання брата у розмірі 19 220 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2024 року позов було задоволено частково. З матері, яка діє в інтересах малолітнього сина на користь Позивачки були стягнуті  витрати на поховання  брата у розмірі 13 930,50 грн. При цьому рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довела понесення нею витрат на поховання брата  у розмірі 13 930,50 грн.

В іншій частині стягнення витрат відмовлено, так як міська рада надала позивачу одноразову матеріальну допомогу на поховання її брата у сумі 3 589,90 грн. Єдиним спадкоємцем брата є його малолітній син, законним представником якого є його мати, та який прийняв спадщину після смерті свого батька, а тому відповідно до статті 1232 ЦК України, з неї слід стягнути доведений розмір витрат на поховання.

Матір малолітньої дитини не погодилась з таким рішенням суду та подала на нього апеляційну скаргу. Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року апеляційну скаргу   було  задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2024 року  скасовано. У задоволені позову було відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову,  суд апеляційної інстанції виходив з того, що син померлого, який прийняв спадщину  є малолітньою дитиною в силу положень статті 31 ЦК України. На момент смерті батька йому виповнилося 8 повних років, а на момент звернення до суду з позовом – 9 років. Тобто дитина є особою, яка набула лише часткової дієздатності.  Мати ж дитини, з якої позивач просила стягнути витрати на поховання брата, є колишньою дружиною померлого, тому не є особою, зобов`язаною здійснити поховання відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу».

Обов`язок поховати померлого покладається на його близьких родичів, у тому числі, на його сестру відповідно до статті 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу», а малолітній син померлого, у силу свого віку та наявності у нього лише часткової цивільної дієздатності не наділений правом та можливістю виступати виконавцем волевиявлення померлого або особи, яка зобов`язана поховати померлого, він не може виступати суб`єктом, наділеним правом на звернення до міського голови, ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Тому, відповідно, він і не набув здатності відповідати за такими зобов`язаннями.

Позивачка з таким рішенням апеляційного суду не погодилась та подала касаційну скаргу до Верховного Суду. Вона була  мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що після смерті брата єдиним спадкоємцем першої черги за законом є його малолітній син. Закон України «Про поховання та похоронну справу» встановлює обов`язок здійснення поховання не тільки для сестри, але і для дітей.

У переліку осіб, відповідно до статті 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу», зобов`язання першочерговими здійснити поховання є чоловік/дружина, батьки, діти, а вже потім сестра.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що іншим нормами законодавства також передбачений обов`язок спадкоємців відшкодовувати витрати на поховання спадкодавця та задовольнити вимоги кредиторів, зокрема статтями 1232, 1282 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував, що за наявності серед спадкоємців малолітніх дітей та їх законних представників, достатнім є пред`явлення кредитором спадкодавця такої вимоги лише до законного представника. При цьому посилався на практику Верховного Суду.

Зазначимо, що Верховним Судом були встановлені між іншим наступні обставини справи. Після смерті  чоловіка відкрилася спадщина, зокрема, на 5/12 частин житлового будинку, який належав йому на праві приватної власності, відповідно до договору дарування від 25 грудня 1996 року.

Мати, яка є законним представником свого сина, звернулася до нотаріальної контори, щоб оформити прийняття спадщини після смерті чоловіка. 4 січня 2024 року приватний нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину синові на 5/12 частини житлового будинку, що належав померлому чоловікові на підставі договору дарування. Згідно з актом наданих послуг від 25 березня 2022 року та відповідними квитанціями і довідками, для поховання померлого чоловіка були надані ритуальні послуги, включно з організацією церемонії та необхідною атрибутикою. Загальна вартість цих послуг склала 19 220 гривень.

Верховний Суд ухвалив рішення, згідно з яким касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого – комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Варто зазначити, що згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

Особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно зі статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 Закону «Про поховання та похоронну справу»).

Спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним з них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (частина перша статті 1232 ЦК України). При цьому відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 1273 ЦК України, батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Верховний Суд звернув увагу на те, що обов`язок відшкодовувати витрати на поховання спадкодавця не є елементом складу спадщини, тому при його виконанні не застосовується положення статей 1281, 1282 ЦК України, що визначення пред`явлення кредитором свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину та обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Тобто здійснення оплати поховання спадкодавця спадкоємцем або іншою особою породжує недоговірне зобов`язальне правовідношення, в якому кредитором виступає особа, котра понесла відповідні витрати, боржником – спадкоємець, який прийняв спадщину.

Щодо того, скільки саме витратила сестра на поховання брата, між сторонами спору не виникло. Суд встановив, що син померлого є малолітньою дитиною, і відповідно до частини першої статті 242 ЦК України батьки представляють інтереси своїх неповнолітніх дітей у всіх правових питаннях.

Позивачка, яка є рідною сестрою померлого, взяла на себе організацію поховання, витративши на це 13 930,50 гривень. Ця сума підтверджується належними документами. Крім того, їй була надана державна матеріальна допомога для поховання у розмірі 3 589,90 гривень.

Суд першої інстанції, розглядаючи позов, частково його задовольнив. Було встановлено, що малолітній син, за якого діяла його мати як законний представник, прийняв спадщину після смерті батька і оформив свідоцтво про право на спадщину. Тому син, через законного представника, зобов’язаний відшкодувати сестрі витрати на поховання у сумі 13 930,50 гривень.

Суд апеляційної інстанцій, вирішуючи позов сестри, не застосував частину першу статті 1232 ЦК України, що призвело до неправильного висновку про відсутність підстав для відшкодування доведених витрат на поховання у цій справі та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Подібні правові висновки щодо обов`язку спадкоємців відшкодувати витрати, які були зроблені одним з них або іншою особою на поховання спадкодавця також викладено в постановах Верховного Суду: від 02 листопада 2021 року у справі № 409/656/19 (провадження № 61-3020св21) від 17 травня 2023 року у справі № 756/7001/20 (провадження № 61-10102св22).

Саме тому Верховний суд  ухвалив: касаційну скаргу сестри задовольнити, постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року скасувати, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2024 року залишити в силі. Таким чином, на користь Позивачки зі спадкоємця, навіть малолітнього, в якості компенсації за поховання брата були стягнуті витрати у розмірі 13 930,50 грн.

Отже, у разі смерті близької людини важливо чітко розуміти, хто несе обов’язок організувати поховання та хто може відшкодовувати витрати. Якщо спадкоємців кілька, але серед них є малолітні діти, законним представником дитини є батько або мати, і саме через них можна врегулювати витрати на поховання.

Особи, які фактично понесли витрати на поховання, мають право вимагати їх відшкодування від спадкоємців, незалежно від того, чи є вони прямими спадкоємцями. Для цього важливо зберігати всі документи — акти наданих послуг, квитанції, довідки — щоб підтвердити понесені витрати у суді.

Крім того, радимо заздалегідь визначити, хто виконуватиме волю померлого щодо поховання, особливо, якщо серед спадкоємців є неповнолітні або особи з обмеженою дієздатністю. Це допомагає уникнути конфліктів у родині та забезпечує законність дій усіх учасників процесу.

Нарешті, у разі виникнення спорів щодо відшкодування витрат на поховання, радимо звертатися до суду з належними доказами і посиланням на статті Цивільного кодексу та Закону України «Про поховання та похоронну справу», адже практика Верховного Суду підтверджує право особи, яка сплатила за поховання, вимагати відшкодування навіть від малолітніх спадкоємців через їхніх законних представників.