Війна створює нову загрозу для освіти: Лілія Гриневич попереджає про ризик маргіналізації молоді

Після завершення бойових дій Україна зіткнеться не лише з питаннями фізичного відновлення інфраструктури, а й із менш помітними, але глибшими наслідками тривалої війни. Однією з таких проблем стане ситуація в освіті. Йдеться не тільки про зруйновані школи, нестачу вчителів або погіршення матеріально-технічної бази, а значну кількість дітей і підлітків, які тривалий час навчалися в умовах дистанційки, міграції, стресу, переривання зв’язку з педагогами і колективом, а в багатьох випадках — узагалі фактично не навчалися. Внаслідок цього формується цілий прошарок молоді, який може виявитися не лише з навчальними прогалинами, а й з розірваним зв’язком із самою ідеєю навчання. Це становить ризик як для системи освіти, так і для соціальної стабільності в повоєнний період. Саме на це звертає увагу колишня міністерка освіти і науки Лілія Гриневич

Гриневич вважає, що після завершення війни Україна зіткнеться з глибокою й довготривалою проблемою — формуванням груп молоді, які внаслідок навчальних втрат, нестабільного середовища та дистанційного формату, особливо в прифронтових зонах, фактично випали з освітнього процесу. Вона підкреслює, що ці підлітки часто мали дуже обмежені можливості для нормального навчання — з перебоями електроенергії, відсутністю стабільного інтернету, психологічною втомою, бомбосховищами замість класів. Тому в них може не сформуватися базова внутрішня дисципліна до праці, саморозвитку, участі в суспільному житті. Це загрожує виникненням нових маргіналізованих груп — дезорієнтованої, легко маніпульованої молоді, яка залишиться на узбіччі повоєнного відновлення. Як наслідок, у багатьох з них сформувався стійкий відхід від освітнього процесу, звичка до пасивності й відчуження від навчання.

На думку ексміністерки, така молодь виросте без навичок регулярної праці, без звички системно навчатись, а отже — без сформованих механізмів самореалізації. Вона порівнює цю ситуацію з аналогічними процесами в інших країнах, які переживали війни: щоразу з’являлася частина молодих людей, які не адаптувались до суспільного життя після завершення конфлікту й легко потрапляли під вплив небезпечних груп або кримінальних структур.

Гриневич наголошує, що сьогодні традиційні важелі впливу на молодь — родина, школа, соціум — дедалі більше втрачають силу. У цифрову добу ключовим фактором формування світогляду стали інформаційні мережі, алгоритми, які підбирають контент і діють на рівні несвідомого. На її переконання, саме ці віртуальні мережі, в які занурюються діти, поступово формують альтернативну реальність — відірвану від реального життя, позбавлену критичного мислення й часто наповнену деструктивними ідеями.

Вона підкреслює, що сучасна дитина, яка йде закладати вибухівку під авто українського військового, — це не просто приклад злочинної поведінки. Це свідчення того, що ця дитина вже потрапила в пастку чужої віртуальної ідеології, втратила орієнтири та стала інструментом в інформаційній війні.

Ексміністерка зазначає, що Україні доведеться шукати нові освітні й соціальні інструменти, щоби повернути цих дітей до спільноти, сформувати у них внутрішню мотивацію до навчання, відновити здатність до планування, до системної праці, до участі в повоєнному житті держави. Лише технологічні рішення чи цифровізація освіти не вирішать цієї проблеми. Потрібен цілісний підхід: з увагою до соціального середовища, психологічної травматизації, потреби в реальних живих комунікаціях між вчителем і учнем. Без цього існує ризик втратити ціле покоління, яке вже не повернеться до активного суспільного життя.

На думку Лілії Гриневич, подолання цієї кризи має стати пріоритетом національної політики відразу після завершення активної фази бойових дій. Інакше Україна ризикує опинитися з глибоко розшарованим суспільством: частина молоді — активна, інтегрована, орієнтована на розвиток, інша — пасивна, дезорієнтована й уразлива до будь-яких форм маніпуляцій. І ця друга частина може стати не лише тягарем, а й джерелом загроз як соціальних, так і безпекових.