Визнання особи недієздатною та призначення опікуна під час мобілізації: розмежування процедур і наслідків

Питання визнання особи недієздатною та призначення опікуна набуло особливої актуальності в умовах мобілізації. З одного боку, законодавство чітко регламентує підстави та процедуру встановлення опіки, обмежуючи цивільну дієздатність лише за наявності стійкого психічного розладу. З іншого боку, в практиці часто виникає плутанина між судовим визнанням недієздатності та процедурою надання відстрочки від мобілізації через здійснення постійного догляду за членами сім’ї. Важливо розуміти, що ці механізми мають різну природу, різні підстави та наслідки.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», які прокоментували нашій редакції цю тему, звертають увагу на практичні нюанси застосування закону. Вони пояснили, які документи та докази реально враховуються судом або мобілізаційною комісією, на що слід звертати увагу родичам та опікунам, а також як уникнути типових помилок у процесі подання заяв і оформлення документів. Коментарі експертів допомагають розділити юридичні процедури і зрозуміти, коли йдеться про судову опіку, а коли – про адміністративні відстрочки під час мобілізації.

З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України і мобілізаційного процесу адвокати мають отримувати безліч запитів на допомогу у встановленні опіки над рідними через суд, проте опіка буває різною. Стаття 60 Цивільного кодексу України (ЦК) визначає, що суд встановлює опіку над фізичною особою в разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Своєю чергою, згідно з нормами того ж Кодексу, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Взагалі за нормами ЦК опіка встановлюється над:

• малолітніми особами, які є сиротами;
• малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування;
• фізичними особами, які визнані недієздатними.

Якщо особа визнається недієздатною, то настають наступні правові наслідки:

• над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка;
• недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину;
• правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун;
• відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун

Втім судова практика зазначає, що визнання особи недієздатною повинно базуватися на обґрунтованому висновку судово-психіатричної експертизи, що містить інформацію про динаміку психічного стану, початок захворювання, історію лікування та підтверджує наявність стійкого хронічного психічного розладу. При цьому призначення опікуна здійснюється судом з урахуванням здатності особи виконувати опікунські обов’язки, характеру особистих відносин з підопічним, наявності родичів з переважним правом на опікунство та відповідності такого призначення інтересам підопічного.

Якщо перед судом ставиться питання про визнання особи недієздатною та призначення їй опікуна, то по справі обов’язково проводиться  судово-психіатрична експертиза відповідними ліцензованими установами. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

На дослідження судовому експерту для визначення, чи дійсно особа є недієздатною, тобто вона не  усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, надаються наступні види доказів:

• дані з медичної картки хворого;
• навчання у спеціалізованому закладі;
• перебування на обліку у лікаря-психіатра;
• госпіталізації до психіатричного стаціонару з симптоматикою характерною для даного захворювання;
• лікування специфічними антипсихотичними препаратами;
• наявність групи інвалідності за психічним захворюванням.

Крім цього, при складанні висновку експерт обов’язково керується матеріалами цивільної справи, а також проводиться безпосередній огляд хворого у формі спілкуванням з ним.

Сліпа чи глуха, лежача людина все одно залишається дієздатною, якщо вона не має якогось психічного розладу, про що відповідно свідчать докази, перелічені вище.

У підпункті «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг.

Зазначимо, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Частина перша статті 30 ЦК України визначає, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. При цьому фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Отже, як бачимо, зазначена процедура має бути досить обґрунтована, не виникає на пустому місці та тягне за собою досить вагомі наслідки.

Однак зазначену процедуру досить часто плутають з процедурою надання відстрочки на підставі встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) військовозобов’язаним називаючи цю процедуру також «опікою». Втім для розв’язання мобілізаційних питань при наявності підстав також може використовуватися процедура визнання недієздатним, але це буває досить рідко, адже для цього існують інші механізми та докази.

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» містить норму про те, що для встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) військовозобов’язаний, який здійснює догляд (постійний догляд), звертається із заявою на ім’я керівника виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання.

Розгляд цієї заяви здійснює комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), рішення про утворення якої приймається керівником виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов’язаного, який звернувся із відповідною заявою.

Наразі військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві про відсутність інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір’ю дружини (чоловіка). Військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю, не зазначають у заяві інформацію про інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати постійний догляд.

Військовозобов’язані, які відповідно до закону зобов’язані утримувати одного зі своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати, мають зазначити у заяві наступне. Факт щодо відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані утримувати осіб перелічених вище. За умови наявності кількох військовозобов’язаних – додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за членами сім’ї другого ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю I або II групи, зазначеними у пункті 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві  про відсутність членів сім’ї першого ступеня споріднення особи, за якою вони здійснюють догляд.

Водночас військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за членами сім’ї третього ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю I або II групи, зазначеними у пункті 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, про відсутність членів сім’ї першого і другого ступеня споріднення особи, за якою вони здійснюють догляд.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації ТЦК та СП перевіряє перебування такого військовозобов’язаного на військовому обліку, родинні зв’язки військовозобов’язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов’язаний утримувати військовозобов’язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов’язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення в протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). Причому в разі відмови у наданні відстрочки в протоколі зазначаються причини такої відмови.

Отже, процедура встановлення опіки буде судовою тільки в разі визнання підопічної особи недієздатною. В інших випадках для відстрочки мобілізації діє інший механізм  – позасудовий, з використанням зовсім інших документів та доказів.