Як українці змінюють ставлення до сонячної енергетики: аналіз тенденцій Тимура Якименка
Інтерес до сонячної енергетики в Україні суттєво зріс протягом останніх двох років. До 2023 року ставлення до СЕС (сонячних електростанцій) залишалося досить стриманим. Часто це сприймалося як технологія для інвесторів із високим рівнем доходу або як складна система, недоступна для звичайного домогосподарства. Проте серія енергетичних криз, пов’язаних із російською агресією, нестабільністю енергомереж і блекаутами, істотно змінила сприйняття. Зараз СЕС вже не асоціюється з елітним або ризикованим вибором. Її дедалі частіше розглядають як практичне рішення для забезпечення стабільного побуту.
Як зазначає директор з маркетингу компанії Atmosfera Тимур Якименко, Ці зміни, не були одномоментними, але вони виявилися дуже динамічними. Якщо у 2023 році близько половини населення вважали сонячну енергетику складною та незрозумілою, то в 2025 році 63% респондентів вже віднесли її до зручних і прийнятних рішень. Ідеться саме про звичайні домогосподарства, а не лише про бізнес чи інвесторів. Така трансформація пояснюється як практичними чинниками, так і зміною масового уявлення про енергонезалежність.
Мотивація: від екзотики до інструменту виживання
За словами Якименка, раніше сонячна енергетика асоціювалася з довгостроковими вкладеннями, які мають окупитись лише через 10–15 років. Проте після 2022 року вона почала сприйматись як інструмент виживання. В умовах війни, регулярних аварій на енергоінфраструктурі, цілеспрямованих ударів по ТЕЦ і підстанціях, головним критерієм вибору стало питання безперебійності. Люди не готові чекати на стабілізацію централізованого постачання — вони створюють резервні джерела самостійно.
Опитування, на які посилається Якименко, підтверджують: понад 79% користувачів обрали СЕС передусім через бажання мати джерело електроенергії, яке не залежить від графіків відключень чи аварій. Економія — другий за значущістю фактор, але не основний. Тільки 4,9% респондентів у 2025 році все ще сумнівались у доцільності встановлення домашньої сонячної станції.
Зниження вартості й пришвидшення окупності
Ще одним важливим фактором, який вплинув на зміну ставлення, стало здешевлення обладнання. Якщо у 2023 році середня собівартість комплекту панелей становила понад 200 умовних одиниць, то вже у 2024 році вона знизилася до 100. Це дозволило зменшити термін окупності з 10–15 років до 4–5 — навіть без пільгових механізмів або компенсацій. Якименко наголошує: саме цей зсув зробив технологію привабливою для середнього класу, а не лише для бізнесу.
Водночас у корпоративному секторі (B2B) попит на сонячні станції формувався інакше. Тут рішення ухвалювались на основі чітких фінансових розрахунків. Бізнес шукав способи стабілізувати виробництво, уникнути стрибків цін на електроенергію та мінімізувати залежність від зовнішніх ризиків. Особливо це стосується логістичних і аграрних компаній, а також харчової промисловості.
Домашні СЕС і новий рівень побуту
Серед приватних клієнтів (B2C) найчастіше траплялись спонтанні рішення, продиктовані бажанням забезпечити автономність житла. Якименко наводить приклади, коли власники СЕС не очікували змін у роботі техніки, але пізніше відзначали стабільну напругу, поліпшення звуку в акустичних системах або скорочення часу прання. Це пов’язано з тим, що СЕС працює як стабілізатор, особливо у зв’язці з акумуляторною батареєю.
Такі ефекти, на перший погляд незначні, підсилюють позитивне ставлення до технології. У 2025 році понад третина опитаних уже мала сформоване позитивне ставлення до сонячної енергетики, ще третина — планувала встановлення СЕС. Така тенденція свідчить не про короткотермінову моду, а про поступову зміну побутових пріоритетів.
Бум 2024 року: ситуативна реакція чи основа довгострокового тренду
У 2024 році ринок сонячної енергетики в Україні зріс у три рази. Якименко вважає, що цей сплеск був реакцією на блекаути та загальну енергетичну нестабільність. Попит був не стратегічним, а реактивним. Проте саме такі хвилі можуть започаткувати постійну зміну — якщо їх підтримає держава.
Серед потенційних драйверів майбутнього зростання Якименко називає програми кредитування для фізичних осіб, субсидії для ОСББ, кешбеки на обладнання від міжнародних інституцій. Особливо перспективною є участь ЄБРР у фінансуванні домашніх систем та малих комерційних об’єктів.
Ключові бар’єри: довіра, інформація, доступність
Разом з розвитком ринку загострились і проблеми. Найбільшими з них Якименко вважає високу початкову вартість обладнання, відсутність чітких і зрозумілих фінансових розрахунків для користувачів і брак довіри до підрядників. Навіть попри зниження цін на панелі, середній комплект для дому на 5 кВт із акумуляторами коштує 5–6 тисяч доларів, що в умовах війни — суттєвий бар’єр.
Друга проблема — самостійне встановлення. Соцмережі та відеоблоги створюють ілюзію, що сонячну систему можна змонтувати “власноруч за вихідні”. Наслідки таких експериментів стають причиною пожеж, виходу техніки з ладу та знецінення самої технології в очах сусідів і спільнот. Саме тому Якименко наголошує на необхідності сертифікації компаній, стандартизації робіт та створенні державного переліку акредитованих інсталяторів.
Географія ринку: регіональні особливості
У регіональному розрізі найактивніше впровадження сонячної енергетики спостерігається в Київській, Дніпропетровській, Одеській областях. На заході країни, за словами Якименка, темпи також високі, але тут діє інший принцип — “довіра до своїх”. Підприємства, що працюють у регіоні давно, мають більше шансів на замовлення, аніж великі компанії зі столиці.
Цікавим є розвиток промислових СЕС поблизу західного кордону. Такі проєкти спрямовані не лише на внутрішнє споживання, а й на можливий експорт електроенергії до країн ЄС.
Майбутнє: державна участь та екосистема підтримки
Один із ключових кроків — доручення Кабміну від серпня 2024 року щодо обов’язкового встановлення СЕС на дахах шкіл, лікарень і адміністративних будівель. Якименко розглядає це як позитивний сигнал. Станом на кінець 2024 року вже реалізовано десятки таких проєктів, зокрема для лікарень, які потребують резервного живлення під час обстрілів.
Якименко наводить приклад Німеччини, де наявність СЕС у домі — звична справа. Проте цей рівень досягається лише за наявності інституційної підтримки, лізингових програм, зрозумілої податкової політики і довготривалих кредитів. В Україні таких механізмів ще немає. За даними банків, реальна конверсія звернень у кредити для встановлення СЕС становила лише 3,5% у 2024 році.
Що далі: технологія як інструмент, а не символ
Якименко зазначає, що навіть базова конфігурація СЕС без акумуляторів уже дозволяє скоротити витрати на електроенергію й отримати автономність при денному споживанні. При цьому системи можна поступово дооснащувати, зменшуючи залежність від зовнішніх умов. Це не потребує радикальних рішень — але вимагає базової грамотності.
Він також звертає увагу на опитування, які показують: більшість людей готові встановити СЕС за умови можливості обміну старого обладнання на нове з доплатою (72,1%), а також доступного кредитування (58,8%) або лізингу (55,9%). Вживане обладнання викликає найменше довіри — лише 47,1% вважають його прийнятним.
Якименко не переоцінює ефект 2024 року. Він визнає: нинішній попит ситуативний і формується на тлі загрози. Але саме такі періоди, коли мотивація найвища, можуть стати точкою входу для більшості українців. Щоб ринок став стабільним і масовим, йому бракує не лише субсидій, а й довіри, простих процедур, прозорого ціноутворення й освітньої роботи. Саме ці компоненти перетворюють нову технологію з “аварійного порятунку” на системний інструмент розвитку енергетичної незалежності.
