Які країни зацікавлені в тому, щоб українські біженці залишилися на постійній основі

Після початку повномасштабної війни в Україні питання міграції перестало бути справою особистого вибору окремих громадян і перетворилося на масштабне геополітичне явище. За короткий час мільйони українців опинилися за межами країни, а держави Європейського Союзу стали не лише транзитними пунктами, а й новим домом для значної частини переселенців. У 2024 році, за офіційними даними ООН, за кордоном зареєстровано 6,8 мільйона українців, з яких 5,5 мільйона — у країнах, що підтримують Україну. Деякі держави вже відкрито демонструють готовність інтегрувати українців на постійній основі. Йдеться про цілісні моделі адаптації, легалізації, підтримки освіти та праці. Інші ж — навпаки — продовжують сприймати біженців як тимчасове явище.

Скандинавські країни

Найбільшу зацікавленість у довготривалому перебуванні українців демонструють скандинавські країни. Ці суспільства мають досвід тривалої роботи з мігрантами з різних континентів і вже подолали внутрішній супротив щодо залучення іноземної робочої сили. У Швеції, Норвегії та Данії українці отримують не лише доступ до соціальних програм, а й можливість на рівних правах інтегруватися у виробничі й інженерні ланцюги.

Як приклад, на заводі Scania у Швеції працюють люди з понад 50 країн, і українці не є винятком. Підхід полягає в тому, щоб не розділяти працівників за походженням, а вбудовувати їх у загальну систему. Високий рівень соціального захисту, програми навчання мови, адаптаційні курси, а також активна політика працевлаштування дозволяють Скандинавії позиціонувати себе як довгостроковий вибір для багатьох біженців.

Східна Європа: прагматичний підхід і демографічний інтерес

Країни Східної Європи — зокрема Польща, Угорщина, Словаччина — виявляють дедалі більшу готовність залишати українців у себе, але мотиви тут інші. Основна рушійна сила — потреба в дешевій, але кваліфікованій робочій силі. За відсутності довгострокової міграційної політики ці країни змушені реагувати на дефіцит працівників, особливо в промисловості, будівництві, транспорті та соціальній сфері. Тому навіть попри те, що в суспільстві зберігається настороженість до іноземців, державна політика стає все більш ліберальною.

На користь цього говорить і поступова лібералізація законодавства. Польща, наприклад, активно адаптує процедури оформлення документів для громадян України. Угорщина й Словаччина запускають освітні програми та прискорюють інтеграцію. Ці процеси ще не є повністю зрілими, але вектор чітко окреслений: країни потребують людей і готові йти назустріч тим, хто хоче залишитися.

Новий Шенген: Болгарія та Румунія відкривають ринок

З 1 січня 2025 року Болгарія та Румунія офіційно приєдналися до Шенгенської зони, що кардинально змінює ситуацію для українських мігрантів у цих країнах. До цього моменту обидві держави залишались на периферії привабливих напрямків для біженців, частково через невизначеність з візовим режимом, частково через обмежений доступ до соціальних програм.

Однак з набуттям повноправного статусу в Шенгені зростає не лише мобільність, а й економічна привабливість. Бізнес починає орієнтуватися на наплив нових працівників. Очікується, що саме українці, вже знайомі з мовою, менталітетом і логікою працевлаштування в Східній Європі, стануть основним ресурсом для нового етапу індустріального розвитку в цих країнах.

Фінансовий фактор: німецький відтік і перерозподіл біженців

Німеччина залишається лідером за кількістю українських біженців — понад 1,235 мільйона осіб. Але її роль поступово змінюється. Через перегляд політики соціальних виплат і зростання тиску на місцеві бюджети держава починає посилювати вимоги до біженців, особливо в частині працевлаштування. Утримання без активної інтеграції вже не вважається допустимим сценарієм.

Це породжує міграційне зрушення: частина українців починає шукати нові локації — або з нижчими витратами на життя (як Іспанія чи Італія), або з вищим рівнем соціальної підтримки (як Швеція чи Норвегія). Таким чином, економічна логіка починає витісняти початкові імпульси розселення.

Цифри, які визначають реальність

Станом на кінець 2024 року, найбільша кількість українських біженців зареєстрована в таких країнах:

• Німеччина — 1,235 млн

• Польща — 985,1 тис.

• Чехія — 380,4 тис.

• Велика Британія — 253,5 тис.

• Іспанія — 217,0 тис.

• Італія — 171,5 тис.

• Франція — 64,6 тис.

Ці дані не лише фіксують факт присутності, а й демонструють, де саме формуються центри тяжіння для довгострокової інтеграції українців. І водночас — де в майбутньому можуть постати нові осередки української діаспори з повноцінною соціальною, освітньою та економічною структурою.

Питання довготривалого перебування українських біженців у Європі більше не зводиться до простої формули: допомогти чи ні. Йдеться про інтеграцію, яка вимагає зусиль не лише від приймаючої сторони, а й від самих біженців. Європа починає виявляти все більше прагматизму: ті країни, що бачать у переселенцях ресурс — пропонують програми, навчання, роботу. Ті, що втомилися від викликів, — затягують процедури та поступово обмежують підтримку.

Отже, найбільш відкритими до довгострокової інтеграції українців залишаються країни, які поєднують стабільну економіку, сформовану міграційну політику й суспільство, здатне до мультикультурності. І саме ці умови стають визначальними для вибору мільйонів українців — не лише де жити зараз, а де будувати своє майбутнє.