“Якщо ми не визначимо, в якому світі хочемо жити, за нас це зроблять інші”: Владислав Рашкован
Майбутнє не виникає саме собою, воно формується через рішення, які щодня ухвалюють мільйони людей. Те, який вибір роблять люди, у ширшій перспективі визначає конфігурацію всього суспільства. Саме тому постають питання: чи усвідомлює сучасна людина, як багато залежить від її способу мислення, готовності не лише споживати інформацію, а й критично аналізувати її, протиставляти один погляд іншому, шукати причинно-наслідкові зв’язки та ризики? Публічні діячі, пов’язані з економікою, дедалі частіше звертаються до художньої літератури, зокрема фантастики, як способу осмислення сценаріїв, які не обмежуються сухими цифрами чи моделями.
Одним з таких прикладів є міркування заступника виконавчого директора МВФ, ексзаступника голови НБУ Владислава Рашкована, який, аналізуючи тексти Ніла Стівенсона, порушив питання не лише про те, які технологічні моделі або суспільні архітектури можуть сформуватись у найближчі десятиліття, а й про те, хто і як ці сценарії конструює. Ідеї з книжок американського фантаста стали предметом розмов не лише в родинному колі, а й у професійній дискусії — зокрема з професором MIT Саймоном Джонсоном, лауреатом Нобелівської премії з економіки 2024 року.
Як зазначив Владислав Рашкован, майбутнє — це не щось задане наперед, а наслідок наших рішень, вибору цінностей, суспільних моделей і критичного мислення. У цьому контексті він поділився рефлексіями про серію творів Ніла Стівенсона — одного з найвпливовіших письменників-фантастів сучасності, який у своїх романах моделює альтернативні сценарії майбутнього.
Рашкован згадав Саймона Джонсона — професора Массачусетського технологічного інституту й лауреата Нобелівської премії з економіки 2024 року. Під час розмови з ним, а також на лекції в МВФ і менторській сесії з донькою Рашкована, Джонсон згадував улюблені книжки Стівенсона як джерело натхнення для розуміння того, який світ ми самі обираємо будувати. Ту ж ідею, на думку Рашкована, підтримує інший Нобелівський лауреат Дарон Аджемоглу, який у недавньому інтерв’ю також наголосив: майбутнє — це результат нашої здатності мислити й планувати.
Як наголошує Рашкован, у романі Snow Crash (1992) автор малює гіперкапіталістичне суспільство, де національна держава майже повністю зникла, поступившись корпораціям, франшизам і приватизованим анклавам. Це світ без демократії, де соціальний устрій визначається алгоритмами, інформаційною зброєю, mem-культурами і Metaverse. В ньому відсутня публічна сфера в класичному розумінні — її замінює віртуальна реальність. Саме там розгортається головна загроза — вірус, що поєднує комп’ютерний код і мову як інструмент впливу.
Заступник виконавчого директора МВФ згадує і твір The Diamond Age (1995), в якому автор змальовує суспільство, трансформоване нанотехнологіями, де домінують не держави, а культурно-ідеологічні спільноти — так звані «phyles». У центрі оповіді — дівчинка, яка отримує інтерактивну книжку з елементами ШІ, що навчає її мислити критично. Це світ, у якому демократичні інститути зникають, а майбутнє визначають не політики, а системи виховання і знань. Доступ до ресурсів, за словами Рашкована, у такому світі — прерогатива елітарних груп, решта залишаються виключеними.
Як пояснив Рашкован, роман Cryptonomicon (1999) розгортається на межі ХХ і ХХІ століть і показує, як криптографія перетворюється на основу нової цифрової цивілізації. його автор окреслює підґрунтя, з якого може вирости нова форма цифрового суспільства — простір, де криптографія, комп’ютерні технології та інформаційна безпека перестають бути винятково сферою військового призначення і перетворюються на головну опору майбутнього цивілізаційного устрою. Сюжет розгортається на перетині двох історичних періодів: з одного боку, це епоха Другої світової війни з її шифрувальниками, криптоаналітиками, моральними дилемами й технічними проривами — зокрема постаттю Алана Тюрінга; з іншого — фінал XX століття, в якому спадкоємці тих подій намагаються заснувати автономний цифровий простір у Південно-Східній Азії — так званий data haven, вільну від державного нагляду територію інформаційної приватності.
У цій реальності відсутні класичні інститути демократії, а вся структура влади будується навколо боротьби за право контролю над інформацією. Окрема увага приділяється намаганням створити паралельну фінансову систему на базі криптовалюти, що виступає альтернативою державному монетарному порядку. Люди, технічні інструменти і концепції у світі роману підпорядковуються логіці автономії, технологічної самостійності та контролю над знанням. Штучний інтелект ще не посідає ключового місця у цій системі, проте простежується глибока настороженість щодо централізованого володіння даними і постійні спроби побудувати незалежні цифрові платформи, здатні регулювати суспільні процеси поза участю держави.
Крім того, Рашкован наводить ще один приклад – книгу Anathem (2008), в якій письменник створює паралельний світ, де інтелектуали ізолюються від світу, живуть у «концентах» — монастирських спільнотах, займаються наукою, уникають технологій і не покладаються на ШІ. Водночас саме ці люди зберігають здатність глибоко мислити, і саме це, а не технічні інновації, може врятувати цивілізацію. Тут демократії немає взагалі — суспільство будується на інтелектуальній дисципліні.
У романі Reamde (2011) світ виглядає вже максимально наближеним до реального, як зауважив Рашкован. Це — простір онлайн-ігор, кримінальних мереж, цифрових валют і нелегальних трансакцій. У грі відбувається не лише розвага, а й реальні фінансові й політичні маніпуляції. Демократія існує, але влада розпорошена між приватними платформами й гравцями. Люди водночас стають і учасниками, і заручниками цієї нової цифрової глобалізації.
За ловами Рашкована, слід звернути увагу і на твір Seveneves (2015), сюжет якого починається з катастрофи — руйнації Місяця — що змушує людство шукати порятунку в орбітальній мережі. Рішення приймають технократи, а демократія залишається лише на папері. Після п’яти тисяч років ми бачимо нову постгенетичну цивілізацію. Автор, за словами Рашкована, наголошує на тому, що людяність і демократія — не вічні даності, а речі, які доводиться заново створювати після кризи.
Як зазначив Рашкован, у The Rise and Fall of D.O.D.O. (2017) магія повертається в сучасний світ, але її контролює уряд. Влада зосереджується в руках тих, хто керує часом, інформацією і технологіями. Це світ, де демократія — декорація, а справжні рішення приймають кулуарно. Найгостріше питання тут — хто має право втручатись у хід історії. Водночас у Dodge in Hell (2019) автор створює два паралельних світи — фізичний і цифровий. Після смерті людські свідомості завантажуються в Bitworld — нову реальність, де починається формування нової політики, релігій і конфліктів. Тут ШІ — не герой, а фундамент самої реальності. Водночас у фізичному світі точиться боротьба за контроль над цим новим «безсмертям».
Рашкован також згадує твір Termination Shock (2021), в якому автор говорить про екологічну катастрофу, кліматичну кризу й приватну ініціативу як головну рушійну силу змін. У цьому світі рішення приймають не уряди, а заможні підприємці, при цьому влада перетворюється на технічну можливість.
Всі ці романи, як підсумував Рашкован, мають дещо спільне: відсутність стійких демократичних інститутів і перенесення центру влади до тих, хто має доступ до знань, технологій, ресурсів або альтернативної реальності. У світах Стівенсона майбутнє не є наслідком вибору більшості, воно конструюється тими, хто встиг діяти, запропонувати нові правила гри, захопити нішу або технологічну перевагу. І хоча всі ці світи вигадані, запитання, які вони ставлять, є цілком реальними.
У завершенні Рашкован нагадав про власну главу в книжці «Українські основи», написану у співавторстві з Валерієм Пекарем, де йдеться про те, що ми всі — «архітектори вибору». Наша місія — не пристосовуватись до запропонованого, а самостійно формувати проєкт майбутнього. Як зауважив економіст, книжки Стівенсона не дають готових рецептів, але попереджають: якщо ми не визначимо, в якому світі хочемо жити, це зроблять за нас інші.
