Судимість — це не лише юридичний статус, а й чинник, який може суттєво вплинути на подальше життя людини. Навіть після відбуття покарання вона може обмежувати доступ до певних посад, створювати перешкоди для участі у виборах, працевлаштування, виїзду за кордон або служби в армії. Серед українців часто виникають питання про те, коли судимість вважається погашеною або знятою, які права особа втрачає під час її наявності і чи повертаються вони автоматично після завершення строку.
ІА «ФАКТ» звернулося до юристів адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» аби надати читачам вичерпні пояснення: що означає судимість у контексті українського законодавства, як вона впливає на права та обов’язки громадянина, і що потрібно знати, аби не опинитися в ситуації, коли формально погашена судимість продовжує діяти як обмеження.
Колись в кабінетах слідчих було модно мати на стіні роздруківку з гаслом: «Як що ви ще не сидите, то це не ваша заслуга, а наша недоробка!». З тієї опери: «Була б людина, а стаття знайдеться!». Втім станом на листопад 2024 року в пенітенціарних установах України утримувалося 38 992 особи. У СІЗО та УВП – 15 549 осіб. У виправних колоніях – 22 550 осіб. У виховних колоніях – 50 осіб. Це не враховуючи осіб, які звільнені від покарання на умовний термін й не тільки.
Загалом Кримінальний кодекс (КК) України передбачає, що до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань:
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
2-1) позбавлення державної нагороди України;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна;
7-1) пробаційний нагляд;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Як бачимо, навіть штраф чи громадські роботи в розумінні кримінального законодавства є видами покарання, які мають відповідні наслідки. А одним з наслідків в розумінні КК України є судимість.
Судимість – це правовий стан особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених в законі умов характеризується настанням для неї певних правових наслідків. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. От же після оголошення вироку, особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, протягом 30 днів із дня проголошення вироку. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Як зазначено в законі, судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України. І дійсно є безліч випадків, коли те чи має особа судимість має значення. Це стосується призначення на певні посади, допуску до роботи з певними матеріальними цінностями та багато інших випадків. До 2025 року наявність судимості відігравала значну роль у військовому обліку.
Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Хочемо звернути вашу увагу, що такий наслідок, як «судимість» мають тільки норми КК України. Особи, які були притягнуті до адміністративної відповідальності за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначеного наслідку не мають.
Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість, це зокрема:
– заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших – береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Згідно зі ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
– обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду;
– обмеження у допуску до державної таємниці, що є умовою обіймання певних посад;
– обмеження у виїзді за кордон громадянина України;
– позбавлення права на отримання певних пільг.
Так, наприклад, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством.
Що стосується мобілізації та судимості. До 18 травня 2024 року стаття 37 Закону “Про військовий обовʼязок та військову службу” передбачала, що особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину мають право на виключення з військового обліку. Після виключення з обліку такі особи набувають статусу невійськовозобовʼязаного та не підлягають призову на військову службу по мобілізації. Але на даний час мобілізаційні норми зазнали зміни, останні з яких відбулися на початку цього року. Зараз судимість та мобілізація мають наступний зв’язок.
Станом на зараз п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» визначає, кого можуть виключити з військового обліку. І таких категорій усього чотири. Перша — це люди, які померли або офіційно визнані безвісти зниклими чи померлими. Друга — ті, хто припинив громадянство України.
Третя — громадяни, які за медичними висновками визнані непридатними до військової служби. І четверта — ті, хто досяг граничного віку перебування в запасі. Як бачимо, судимість — не серед них. Закон прямо не передбачає, що наявність непогашеного вироку автоматично виключає людину з військового обліку. Це важливий момент, який створює багато юридичних питань і потребує окремого тлумачення.
Водночас Постанова Кабміну №560 від 16 травня 2024 року, яка визначає правила мобілізації під час особливого періоду, прямо говорить: на військову службу можуть бути призвані й ті громадяни, які мають судимість або перебувають під слідством. Звісно, є винятки. Але загальне правило таке: сама по собі судимість — навіть за тяжкий або особливо тяжкий злочин — не є автоматичною підставою для відстрочки чи звільнення від призову.
Перерахуємо, кого конкретно можуть призвати до війська згідно з цією постановою. По-перше, це ті, хто раніше був засуджений за кримінальні проступки або нетяжкі злочини — навіть якщо вони отримали реальне покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, арешту чи виправних робіт. Їх можуть мобілізувати, крім випадків, коли йдеться про злочини проти національної безпеки України.
По-друге, це особи, засуджені за тяжкі або навіть особливо тяжкі злочини — за умови, що це не злочини проти нацбезпеки. Такі люди підлягають призову за спеціальним рішенням Генштабу, розвідки чи СБУ.
По-третє, на службу можуть направити засуджених, яким було призначено покарання з випробуванням (умовний термін). Але не всіх: заборона стосується тих, кого засуджено за особливо тяжкі корупційні злочини, вбивства з особливою жорстокістю, сексуальне насильство, а також за низку злочинів, прямо перелічених у Кримінальному кодексі. Такі засуджені, якщо їх усе ж мобілізують, мають проходити службу лише у спеціалізованих частинах.
По-четверте, під призов можуть потрапити навіть ті, хто зараз перебуває під вартою як підозрювані або обвинувачені — знову ж таки, за винятком певного переліку тяжких злочинів. Якщо їм скасували запобіжний захід, вони зобов’язані з’явитися у військкомат не пізніше 48 годин з моменту відповідної ухвали.
І нарешті, навіть ті, хто не перебуває під вартою, але є фігурантами кримінальних справ, також можуть бути мобілізовані — за рішенням суду про скасування запобіжного заходу з метою проходження військової служби. Отже, сама наявність судимості — навіть за тяжкий або особливо тяжкий злочин — не захищає людину від мобілізації. Вона більше не є безумовною підставою ані для виключення з військового обліку, ані для відстрочки. І це чітко випливає з чинної нормативної бази. Однак не підлягають взяттю на військовий облік призовників громадяни України, які відбувають покарання в установах виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру.
Хто ж вважається таким, що притягався до кримінальної відповідальності, але не має судимості? Такими, що не мають судимості, визнаються:
1) особи, засуджені до кримінального покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2) вагітні жінки та ті, які мають дітей до 7 років та засуджені зі звільненням від покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Крім того, особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання;
3) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
4) особи, засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, пробаційного нагляду або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
5) особи, засуджені за вчинення злочину до обмеження волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
6) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за нетяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
7) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення;
8) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Коли йдеться про мобілізацію людей з судимістю, усе впирається у три ключові слова: нетяжкий, тяжкий і особливо тяжкий злочин. Звучить як ієрархія кримінального світу, але насправді — це чітка шкала, прописана в Кримінальному кодексі України. Саме вона визначає, кого можуть мобілізувати, а кого ні. Нетяжким вважається такий злочин, за який передбачено штраф до 170 тисяч гривень або строк до п’яти років за ґратами. Наприклад, крадіжка без обтяжуючих обставин — це ще не кінець світу, і людина з такою судимістю цілком може отримати повістку.
Тяжкий злочин — це вже щось серйозніше: покарання може сягати 10 років позбавлення волі або штраф до 425 тисяч гривень. Це може бути грабіж, розбій, або серйозні тілесні ушкодження. Але навіть у таких випадках людина не автоматично «вилітає» з мобілізаційного списку — головне, щоб це не був злочин проти основ національної безпеки.
Особливо тяжкий — це вже кримінальний «важковаговик». Це справи, де передбачені понад 10 років ув’язнення, величезні штрафи або навіть довічне. Наприклад, умисне вбивство з особливою жорстокістю, зґвалтування, тероризм, державна зрада. Але й тут, як показує постанова Кабміну, мобілізація все ще можлива — якщо не зачеплені ті самі питання нацбезпеки.
І головне: українське законодавство перестало сприймати судимість як табу для служби в армії. Замість цього — індивідуальний підхід, винятки й довгі списки уточнень. А отже, минуле сьогодні не завжди є щитом від повістки.
Зазначимо ще один правовий нюанс. Відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України, надаються у формі витягів з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» в тому числі через портал «Дія». Втім, слід пам’ятати, що в даній системі зберігається та надається інформація в тому числі про:
- судове рішення: дата, найменування суду, статті Кримінального кодексу України, вид та строк покарання, дата набрання законної сили;
- виконання покарання;
- застосування заходів пробації;
- засудження громадян України на території іноземних держав;
- зняття/погашення судимості.
Отже, судимість — це не просто запис у реєстрі, а статус, який може роками впливати на людину, навіть після завершення покарання. Вона здатна обмежувати доступ до державної служби, роботи в освітній чи медичній сфері, забороняти володіння зброєю, створювати перешкоди при перетині кордону або участі у виборах. А віднедавна — не звільняє навіть від мобілізації.
Попри поширений стереотип, що після «погашення» судимість зникає без сліду, у реальному житті її наслідки часто залишаються відчутними. Не лише юридично, а й соціально — у довідках, анкетах, рішеннях роботодавців і державних органів.
Закон дає шанс на повернення до повноцінного життя після вироку, але цей шлях потребує уважного знання своїх прав, вміння відстоювати їх і розуміння того, що навіть погашена судимість не завжди означає «минуле забуте». Особливо — в умовах воєнного стану, коли держава переосмислює межі дозволеного.
