За межею бідності: як виживають пенсіонери

Війна жорстко вдарила по всіх українцях, але особливо важко зараз доводитися нашим пенсіонерам, тим людям, які все своє життя присвятили тяжкій праці та вихованню дітей. Їхні скромні запаси, що накопичувалися роками, тануть на очах через інфляцію та зростання цін на комунальні послуги, харчові продукти та ліки. Вкрай важко виживати тим пенсіонерам, які отримують мінімальну пенсію від держави – 2 361 гривню. Вони вимушені економити на всьому, що негативно впливає на їхнє здоров’я та якість життя. Крім того, багато з них продовжують працювати або шукати додаткові джерела доходу, незважаючи на свій вік та стан здоров’я.

Журналістка ІА “ФАКТ” Юлія Божок поспілкувалася з пенсіонерами Житомира, щоб дізнатися, як вони зараз живуть або, правильніше сказати, виживають.

“Моя пенсія мізерна, наш сімейний бюджет із жінкою становить 7000 гривень на двох, цих коштів не вистачає навіть на елементарні потреби. Однак перше, що ми робимо – платимо за комунальні послуги, а вже потім – продукти та ліки. Ми намагаємося дуже економити”, – жаліється Марк Герасимчук.

Пані Марія також із сумом розповідає:

“Зараз в Україні немає нормальної, справедливої пенсії. Мене обурює те, що пенсіонери, які отримують 8 тисяч, отримують надбавку від держави ще тисячу, а ті у кого мінімальна пенсія чомусь не мають підвищення. Найбільше сумно за те, що ціни зростають на все. Наприклад, треба мазь купити я сподівалася, що вона буде коштувати 300 гривень, як раніше, а заплатила майже 500. Я не знаю, як виживати за ці 2000 тисяч гривень, які платить держава. Мені вистачає тільки на комуналку та хліб, якби не діти, давно вмерла б від голоду. Чим зараз не голодомор для бідних пенсіонерів?”.

81-річна Марія Стефанчук із гіркотою згадує про свій трудовий стаж:

“Я все життя пропрацювала, стоячи на ногах, 40 років 12 годин на день, але це державою не цінується. Хоча я й отримую 8 тисяч, але сьогодні треба платити: за світло, воду та газ. Тарифи зростають на все. І цієї пенсії не вистачає. Самі порахуйте – на комуналку я сплачую в опалювальний сезон понад 2 тисячі, 5 тисяч уходить на ліки та 2 тисяча залишається на їжу. Я навіть не знаю, коли в останній час їла щось м’ясне. Але мої подруги отримують мінімальну пенсію і змушені лазити по мусорних баках. Сльози душать, коли на це дивишся, а вони працювали хто вчителькою, хто медичною сестрою”.

Пан Володимир обурюється несправедливим ставленням до пенсіонерів:

“Дуже сильно держава обманює бідних пенсіонерів – відбулася індексація, мали додати більше до пенсії, а додали копійки. У мене мінімальна виплата від держави, а з кожним все дорожчає та дорожчає. Ви, знаєте, чомусь ніхто не думає, як вижити пенсіонерам за 2 тисячі гривень. Що за них можна купити? Літр молока коштує 30-40 гривнів, хліб – 18 гривнів, яйця – 40 гривнів за десяток. Якщо це купити, виходить 90 гривнів. А на скільки цих продуктів хватає? Я хвора людина, але не лікуюся так, як треба, тому що немає грошей. Ось так і виживаю”.

“Треба збільшувати пенсії, інакше ми просто не виживемо. У мене 3 тисячі гривень пенсія. Комунальні платежі забирають дуже багато з мого скромного бюджету, бо я живу у приватному будинку і багато сплачую за газ. Тому, коли отримую пенсію, відразу відкладаю на комуналку, та якщо залишається – витрачаю на самі дешеві продукти, часто покупаю прострочені. А що робити? Виживати якось треба!”, – скаржиться пані Олена.

Ситуація з пенсіями в Україні взагалі вкрай невтішна. За даними Державної служби статистики, середня пенсія в країні зараз становить 5 791 гривню, а мінімальна пенсія (2 361 гривня) менша навіть за прожитковий мінімум, який складає 2 920 гривень. Водночас ціни на харчові продукти та ліки зросли за останні кілька місяців на десятки відсотків.

Війна лише погіршила стан пенсіонерів, багато хто з них втратив домівки, дітей, близьких та джерела доходу. Нашим пенсіонерам потрібні гідні пенсії, але на даний час це питання не в пріоритеті. Крім фінансового забезпечення, пенсіонерам потрібна й емоційна підтримка. Багато з них відчуваються самотніми та розгубленими. Важливо, щоб вони знали, що про них не забули, і що їм є до кого звернутися по допомогу.