Коли країна стоїть перед обличчям смертельної загрози, коли кожна хвилина і кожна копійка повинні працювати на перемогу, будь-яке зловживання чи крадіжка стають не просто злочином, а зрадою національних інтересів. На тлі війни, яка триває, питання розкрадань на будівництві фортифікацій неодноразово підіймалося і викликало широкий суспільний резонанс. Громадськість вражена тим, що в часи, коли військові й цивільні ризикують своїми життями заради спільного майбутнього, знаходяться ті, хто наживається на оборонних проєктах. Це підриває довіру до влади, а також ставить під загрозу життя захисників, які розраховують на належну інфраструктуру для оборони країни. Ця проблема стає ще болючішою, коли з’ясовується, що кошти, виділені для будівництва укріплень, витрачаються неефективно або осідають у кишенях корумпованих посадовців, які сидять в комфортних кабінетах і живуть в іншому вимірі.
Фортифікаційний крах
Не лише українці, але й світова спільнота шокована масштабами розкрадань коштів, виділених на будівництво фортифікацій у розпал війни, про них вже відкрито говорять в зарубіжних медіа. Так, за даними всесвітньо відомого видання Financial Times, правоохоронні органи України розслідують щонайменше 30 кримінальних справ, пов’язаних із можливим привласненням коштів у цій сфері. При цьому загальна сума збитків сягає 483 мільйонів доларів (20,1 мільярда гривень). Це катастрофічні цифри, особливо в умовах, коли від надійності фортифікацій залежить життя тисяч солдатів і мирних жителів.
Однак проблема не лише у корупції. Система організації та контролю за будівництвом укріплень виявилася настільки недієздатною, що країна опинилася на межі стратегічного провалу. Через виснаження інженерних підрозділів Збройних сил України відповідальність за будівництво фортифікацій часто перекладають на місцеву владу. Використання піхотних бригад як підрядників стало звичною практикою, а контроль за якістю робіт на передовій лінії оборони здійснює мізерна кількість інженерів.
За словами нардепа, члена спеціальної комісії Верховної Ради Дмитра Разумкова, кошти на будівництво укріплень розподіляються між усіма регіонами, а відповідальність за їх використання покладена на місцеві адміністрації. Це створює хаос і відсутність єдиної стратегії.
“Немає жодної людини, яка б відповідала за якість, планування, передачу та контроль фортифікацій”, — констатує Разумков.
Результатом такого підходу стали значні прогалини в обороні, які створюють ризик для безпеки ключових регіонів. Наприклад, у Донецькій області залишаються незахищені ділянки між Великою Новосілкою та Кураховим, а також між Кураховим і Покровськом. Друга лінія оборони тут ще будується, а третю навіть не почали.
До цього додається ще одна проблема: більшість військових інженерів переведено на закриття критичних прогалин у бойових позиціях. Це пов’язано з тим, що офіційно їх вважають “тиловими підрозділами”, і замість професійного будівництва укріплень їх використовують у штурмових операціях.
“Якби військових інженерів не відправляли на штурм, а дозволили їм виконувати свою роботу — рити окопи і будувати оборонні лінії, система працювала б. А зараз вона або не працює взагалі, або працює частково”, — наголошує командир штурмового батальйону Станіслав Бунятов.
Українські реалії війни інколи приголомшують своєю нелогічністю. Ситуація, яка сприймається у нас як даність, в зарубіжних країнах викликає шок і нерозуміння. Відправлення військових інженерів на штурмові операції там вважається однією з абсурдних практик, бо їхнє завдання — будівництво оборонних укріплень, прокладання шляхів, створення інфраструктури для забезпечення армії. У США чи інших країнах НАТО військовий інженер є надзвичайно цінним ресурсом. Підготовка таких фахівців вимагає великих коштів, часу та зусиль. Для країн, де армія діє за чіткими правилами, подібні випадки виглядають як марнотратство і зневага до людських ресурсів. Але в Україні ці фахівці часто використовуються як звичайна піхота. Тому виходить, що інженери, які мали б зміцнювати оборонні рубежі, гинуть у боях, де їхні навички не використовуються. Це не лише людська трагедія, а стратегічна втрата для армії. Крім того, відсутність інженерів на їхніх основних завданнях призводить до того, що укріплення залишаються недобудованими або виконуються з численними недоліками. Такий підхід створює додаткові ризики для всіх, хто тримає оборону.
Розкрадання на фортифікаціях
Однак повернемося до розкрадань під час війни. Скандали навколо будівництва фортифікаційних споруд в Україні не припиняються, і кожен новий випадок лише підсилює недовіру до влади. Особливо резонансним стало розслідування з Харківщини, де ціна на деревину, призначену для оборонних укріплень, злетіла до небачених висот. Служба безпеки України розпочала кримінальне провадження ще у лютому 2024 року, виявивши схему завищення цін на деревину для будівництва фортифікаційних споруд на Харківщині. Організатори прикривалися витратами на логістику, але насправді ціни на матеріали накручували в кілька разів. Наприклад, деревину купували в Ізюмському лісгоспі за 970 гривень за кубометр, а “постачали” нібито з Дніпропетровської області за 4100 гривень. Це давало змогу заробляти на кожному кубометрі майже 3000 гривень.
З початку 2024 року Харківська обласна військова адміністрація закупила деревини на суму близько 170 мільйонів гривень. У середньому ціна за кубометр у договорах із приватними постачальниками становила понад 5000 гривень. Ось деякі приклади:
- ТОВ “Деревообробне підприємство “Восход”: 8028 грн/куб. м (3544,5 куб. м на 28,5 млн грн).
- ТОВ “Атт-Буд”: 4929 грн/куб. м (20365,1 куб. м на 100,4 млн грн).
- ТОВ “Сатисбуд”: 5084 грн/куб. м (19273,5 куб. м на 98 млн грн).
- ТОВ “Герц Індустрія”: 4813,3 грн/куб. м (24123,2 куб. м на 116,1 млн грн).
- ФОП Чаус І.О.: 4381,4 грн/куб. м (4313,4 куб. м на 18,9 млн грн).
Слідство встановило, що для реалізації схеми було створено низку підконтрольних підприємств, які діяли через “тіньових” бухгалтерів.
1 травня 2024 року Київський районний суд Харкова надав слідчим СБУ дозвіл на доступ до документів щодо закупівлі деревини в період із жовтня 2023 до травня 2024 року. Це договори, акти прийому-передачі, платіжні документи та сертифікати якості деревини. Виявилося, що деревину закуповували не лише у державних лісгоспах, але й у приватних фірм. Так, за даними Харківського антикорупційного центру, ціна необробленої сосни в місцевих лісгоспах становила 1500-1600 гривень за кубометр, тоді як середня ціна для адміністрації була понад 5000 гривень.
Виявилося, що не всі фірми-постачальники купували деревину в лісгоспів. У багатьох випадках закупівлі здійснювалися через приватні компанії, які штучно завищували ціни, посилаючись на витрати на транспортування та обробку. Наприклад, один із на той час заступників начальника ХОВА Михайло Харнам поясняв журналістам, що середня ціна деревини становила 5500 гривень за кубометр, включаючи логістику. Однак після початку скандалу він звільнився, заявивши про “втому” від роботи.
Крім того, в ЗМІ повідомлялося про ще одну сумнівну закупівлю в Харківській області – виробів з дроту за 108 мільйонів грн. Чим закінчилися всі ці скандали і розслідування? Станом на грудень — поки нічим.
Подібний скандал спалахнув у червні 2024 року і в Миколаївській області. Там обласна військова адміністрація вирішила приховати імена підрядників, які будували фортифікаційні споруди. Голова Миколаївської ОДА Віталій Кім дав інтерв’ю, у якому піднімалися питання про мільярдні закупівлі, здійснені його адміністрацією. Він уникнув прямої відповіді на звинувачення, висвітлені в розслідуванні видання “Наші гроші”, щодо завищених цін на будівництво фортифікацій та водогону в Миколаєві. Розслідувачі зазначали, що протягом року Кім так і не надав документальних підтверджень своїх слів. Тим часом “Наші гроші” повідомляють, що на укріплення було витрачено близько 512 мільйонів гривень, а надприбуток на проєкті водогону оцінюється у 1 мільярд гривень.
Інші кричущі випадки
Такі корупційні схеми безпосередньо впливають на обороноздатність країни. Фортифікаційні споруди, які мали б захищати військових і цивільних, будуються із затримками або взагалі залишаються незавершеними. Тим часом кошти, які могли бути витрачені на реальні потреби, осідають у кишенях чиновників та бізнесменів, пов’язаних із владою.
Водночас останні розслідування виявили продовження розпочатих ще у 2022 році численних фактів закупівлі неякісної продукції за завищеними цінами в процесі держзакупівель. Наприклад, у деяких випадках до війська надходять продукти, які не відповідають навіть базовим стандартам якості, або обладнання, що не придатне для використання в умовах бойових дій. Ось зовсім свіжий приклад – восени Збройні сили України отримали неякісну партію 120-мм мін, виготовлених на підприємстві Укроборонпрому. У зв’язку з цим ДБР відкрило кримінальне провадження, а Міністерство оборони розпочало внутрішню перевірку. Однак ніхто, звісно, не забув той “славетний епізод” 2023 року, коли Олексій Резніков із серйозним виразом обличчя заперечував закупівлю яєць по 17 гривень за штуку. Бо ж, за словами міністра, “ніяких розслідувань немає, отже, й проблеми теж немає”. Очевидно, яйця за таку ціну могли бути не звичайними, а, скажімо, золотими або, щонайменше, з особливим військовим призначенням.
Отже, масштабні розкрадання державних коштів є серйозною проблемою, яка торкається не лише будівництва фортифікаційних споруд, але й державних закупівель для потреб фронту. Йдеться про постачання продуктів харчування, обладнання, зброї, боєприпасів та інших матеріалів, необхідних для оборони країни. Наведені та безліч інших випадків викликають глибоке обурення не лише серед українців, які щодня докладають титанічних зусиль для підтримки фронту, але й серед міжнародної спільноти. Якщо Україна хоче зберегти підтримку союзників, вона повинна жорстко реагувати на такі випадки, забезпечувати прозорість закупівель і карати винних. Будь-які зловживання в цій сфері ставлять під сумнів ефективність управління країною та можуть вплинути на майбутню підтримку з боку союзників.
Розкрадання на державному рівні є не лише економічним злочином, але й моральним ударом по суспільству, безпеці військових і держави загалом. Тобто, будь-яка схема, що перетворює оборонний ресурс на джерело збагачення, є зрадою інтересів країни. При цьому цілком зрозуміло, що афери при будівництві фортифікацій, закупівлі неякісних продуктів, несправного обладнання чи ненадійної зброї відбуваються не випадково. Якщо такі схеми реалізуються, значить, хтось отримує з цього свою левову частку, маючи вплив на те, щоб уникнути покарання. І це далеко не пересічні громадяни.
Вигідно наживатися на війні — ось чому корупційні схеми продовжують існувати, попри всі скандали й розслідування. І поки не буде встановлено жорсткий контроль за держзакупівлями, не запрацюють об’єктивне розслідування, невідворотна відповідальність та публічне покарання винних, ситуація ніколи не зміниться. Без реальних змін і політичної волі не зупинити ці злочини. Питання лише в тому, скільки ще життів це коштуватиме країні.
