Зеленський у Вашингтоні: чи вдасться врятувати План перемоги після дипломатичних скандалів

“Кожен, хто хоч раз заглянув у скляніючі очі солдата, який вмирає на полі бою, добре подумає, перш ніж почати війну” — слова Отто фон Бісмарка звучать як суворе попередження. Але війна не тільки не почалася, вона триває вже третій рік, а її кривавий вир все більше тягне за собою українців. Однак, незважаючи на заклики якнайшвидше знайти вихід, ані мирні плани, ані дипломатичні зусилля поки що не приносять результату.

Замість очікуваного прогресу, останні події свідчать про загострення політичної напруги як всередині України, так і на міжнародній арені. План Володимира Зеленського, який мав би стати чітким дороговказом для завершення війни, зіткнувся з всебічною критикою. А його візит до США, замість зміцнення підтримки, став джерелом нових суперечок, звинувачень у втручанні у виборчий процес та загострення відносин із потенційними союзниками.

План перемоги Зеленського: максималізм без стратегії

Під час нещодавньої зустрічі з президентом США Джо Байденом, Володимир Зеленський представив свій План перемоги над Росією. Однак цей документ викликав неоднозначну реакцію в адміністрації Білого дому. Wall Street Journal вказує на те, що для американської сторони українська пропозиція виглядає більше як черговий запит на зброю, ніж чітка стратегія з подолання війни.

Володимир Зеленський вміло створив атмосферу таємничості навколо свого плану, який досі не був представлений українцям і широкій світовій спільноті. Втім, складається враження, що цей документ не стане вирішальним фактором для прийняття рішень західними союзниками, принаймні до завершення президентських виборів у США. Зеленський наголошує, що його план має чіткі часові рамки та може бути реалізований у період з жовтня по грудень 2024 року. Він складається з чотирьох основних частин: військова допомога Україні, економічні заходи, дипломатичний тиск на агресора та “політичний примус Росії”. Додатково план містить також пункт, який охоплює довгострокову перспективу. Кожен із цих аспектів пов’язаний із гарантіями безпеки для України, визначенням її ролі на міжнародній арені, а також військовою та економічною підтримкою з боку партнерів. Документ передбачає детальний перелік необхідного військового обладнання та озброєння, а також дозвіл на використання ракет великої дальності для ударів по території Росії. Це включає в себе атаки вглиб російської території, що досі залишаються під забороною.

Водночас Україна відмовляє союзників та інші країни від підтримки мирного плану Китаю, оскільки Пекін намагається “не допустити поразки Росії” у війні, лише заморожує конфлікт і містить умови, які вигідні Москві. Виступаючи на Генеральній асамблеї ООН, Володимир Зеленський різко засудив роль Китаю у війні Росії проти України, що може свідчити про зміну раніше обережної позиції Києва щодо Пекіна. Зеленський також назвав “мирні ініціативи” Китаю та Бразилії “шкідливими” та такими, що не сприяють вирішенню конфлікту.

Попри заяви керівництва України про те, що план є “дуже конкретним і зрозумілим”, у Вашингтоні його сприймають як “перепаковане прохання” про більшу кількість зброї. Центральний пункт плану – дозвіл на удари українською зброєю по російській території – взагалі зустрів потужний спротив з боку Джо Байдена, який категорично проти розширення рамок конфлікту. Для Сполучених Штатів і Європи ключовим є визначення, як саме Україна планує використати нові ресурси для досягнення перемоги. Чіткі плани – це не просто список запитуваних видів озброєння, а стратегія, яка передбачає як військові, так і політичні, економічні та дипломатичні кроки. Однак саме стратегій в плані не побачили. На думку зарубіжних партнерів, які мали можливість з ним ознайомитися, план Зеленського виглядає більше як дипломатична гра, покликана зберегти статус-кво і втримати підтримку з боку Байдена до кінця його президентського строку, а не як ретельне обґрунтування й аналіз. Власне, багато іноземних високопосадовців вже заявили, що план Зеленського виглядає як “список бажань” та “план без плану”, а не комплексна стратегія перемоги.

До президентських виборів у США залишилося трохи більше місяця і адміністрація намагається уникнути кроків, що могли б підірвати підтримку Джо Байдена або посилити позиції його опонентів. Зокрема Дональда Трампа, який неодноразово заявляв про готовність до перемовин з Росією. Україна ризикує залишитися з “великою кількістю планів” і “малою кількістю дій” у разі, якщо Байден чи його наступник вирішать змінити стратегію у питанні підтримки Києва. Діючому президенту США важливо продемонструвати виборцям, що кожен витрачений долар на допомогу Україні є інвестицією у глобальну безпеку, а не у безкінечний конфлікт без видимого фіналу. У свою чергу, Зеленський має довести, що зняття обмежень на використання далекобійних ракет та постачання більшого обсягу зброї є не просто способом витиснути Росію з окупованих територій, а стратегічним елементом, що приведе до кардинальних змін на полі бою.

Слід зазначити, що наша країна опинилася у складній ситуації: з одного боку, їй потрібна максимальна підтримка саме зараз, а з іншого – вона не може ігнорувати ризики, пов’язані з майбутніми політичними змінами у Вашингтоні. Питання полягає в тому, чи зможе Зеленський представити план, який сприймуть на Заході не просто як набір вимог, а як цілісну стратегію для припинення війни і побудови нової України. Західні і американські політики вважають, що максималізм і сміливі пропозиції Зеленського не відповідають політичним реаліям. У цьому плані чітко вказані потреби української армії в зброї та техніці, а також вимоги щодо дозволу з боку західних країн на застосування далекобійних систем озброєння проти цілей у Росії. США та їхні європейські партнери готові підтримувати Україну, але вони не зацікавлені в тому, щоб ставити на карту власну безпеку.

Зеленський неодноразово заявляв про готовність вести переговори з Росією на своїх умовах. Проте вимога включення України до НАТО та атаки по території РФ навряд чи схилять Москву до поступок. Такі кроки, навпаки, можуть підштовхнути Кремль до жорсткішої позиції і спроби заморозити конфлікт на умовах Росії. Байден, у свою чергу, намагається дотримуватися балансу: підтримка України має бути достатньою, щоб не дати їй програти, але не настільки великою, щоб викликати новий виток ескалації. Це складна гра, у якій кожен крок має бути прорахований, а не заснований на емоціях і надіях. У цьому контексті “план перемоги” Зеленського виглядає скоріше як вимога, а також спроба скористатися моментом і отримати якнайбільше ресурсів та підтримки від адміністрації Байдена, перш ніж політичний ландшафт у Вашингтоні зазнає змін. Однак, без конкретних відповідей на запитання, як саме ці ресурси змінять ситуацію на полі бою і чому США мають піти на ризик загострення конфлікту, цей документ ризикує залишитися без уваги. Крім того, варто пам’ятати, що навіть якщо Байден підтримує Україну зараз, це не гарантує подальшої допомоги після виборів. Зеленському доведеться вибудовувати відносини і з потенційним президентом Трампом, і Гарріс. І в цьому випадку важливими будуть не декларації, а реальні кроки, які зможуть переконати нову адміністрацію в тому, що Україна – надійний партнер, а не ризик для глобальної безпеки.

Візит Зеленського до США

Незважаючи на очевидну потребу уникати загострення політичної ситуації у розпал війни, події останніх днів свідчать про протилежне. Візит Володимира Зеленського на військовий завод у Пенсільванії не лише привернув увагу американських ЗМІ, але й став причиною обурення серед низки політиків. Зокрема, його та посла України в США Оксану Маркарову звинуватили у спробі втручання у виборчий процес. Цей візит відбувся на тлі критики з боку прихильників Дональда Трампа, які вважають, що український президент відкрито підтримує адміністрацію Джо Байдена. Один з наближених до Трампа сенаторів, Ерік Шмітт, висловив невдоволення тим, що іноземний лідер з’явився у США саме під час передвиборчих перегонів. Шмітт підкреслив, що втручання у вибори є неприпустимим і порушує дипломатичні норми.

Скандал отримав новий виток, коли Дональд Трамп відмовився зустрічатися з Зеленським. Під час свого виступу в Нью-Йорку він публічно назвав українського президента “найкращим продавцем в історії” і наголосив, що США не повинні надавати багатомільярдну допомогу Україні, яка, за його словами, відмовляється укласти мирну угоду з Росією. Трамп різко заявив: “Україна знищена, цілі міста зникли. Мільйони людей загинули. І ми продовжуємо давати мільярди доларів людині, яка відмовляється укладати угоду”.

Подібні заяви можна було б вважати частиною передвиборчої риторики, якби не їхній безпрецедентний характер для сучасних американських політичних реалій. Важко уявити подібні коментарі від впливових американських політиків навіть за кілька місяців до цього, однак тепер це стало новою нормою. Позиція Трампа та його команди відображає загальне зростання скептицизму щодо подальшої підтримки України, особливо в контексті передвиборчої кампанії.

Звинувачення на адресу Зеленського та Маркарової у втручанні у внутрішню політику США свідчать про те, що відносини між двома країнами стають все більш напруженими. У цьому контексті не можна не згадати про впливове українське лобі у Вашингтоні, яке активно підтримує демократичну адміністрацію Байдена. Такі обвинувачення у “підтримці однієї зі сторін” грають на руку республіканцям, зокрема Трампу, який намагається дискредитувати допомогу Україні, підносячи її як витрату коштів американських платників податків. Цей інцидент викликає побоювання щодо майбутнього українсько-американських відносин у випадку, якщо республіканці повернуться до влади. Багато хто в Україні стурбований можливим зменшенням або навіть припиненням військової та фінансової допомоги, що може значно вплинути на хід війни та післявоєнне відновлення країни.

Отже, Володимир Зеленський намагається заручитися підтримкою американських лідерів ще до виборів, однак його дії наразі викликають більше критики, ніж схвалення. Це вперше з початку повномасштабної війни, коли українське керівництво відчуло таку відкриту неприязнь з боку політиків США. Спроби маневрувати у політичних водах Вашингтону можуть призвести до непередбачуваних наслідків – замість посилення підтримки, Україна ризикує відштовхнути ключових союзників. Неправильні політичні маневри і дипломатичні помилки можуть дорого обійтися нашій державі, ставлячи під загрозу не лише нинішню співпрацю, але й майбутню допомогу.

Нездатність побудувати ефективний мирний план та втримати підтримку зарубіжних партнерів може призвести до того, що війна триватиме довше, а ціна її завершення стане ще більшою. Тоді слова Бісмарка про її трагедію лунатимуть не як застереження, а гірке нагадування про те, наскільки важливо діяти обдумано, щоб уникнути ще більших жертв та руйнувань.