Скандали і перфоманси Миколи Тищенка: як системні зашквари нардепів впливають на державу та руйнують міжнародну довіру
Микола Тищенко своїм останнім перфомансом у Вищому антикорупційному суді та подальшою емоційною втечею від томатних атак ветерана вкотре підтвердив сумну тенденцію перетворення поведінки українських політиків на низькосортний фарс. Його колеги по парламенту не відстають у винахідливості, демонструючи суспільству вимагання хабарів в робочих кабінетах, скандали, раптові зникнення в напрямку європейських курортів за підробленими документами про відрядження тощо. Подібна зухвала поведінка народних депутатів під час виснажливої війни є не тільки приводом для створення інтернет-мемів. Вона перетворилася на реальну внутрішню загрозу, яка негативно впливає на життя українців, вимиває залишки суспільної довіри до державних інституцій, а також дає закордонним партнерам чіткі аргументи для перегляду обсягів фінансової та військової підтримки нашої країни.
Атака із застосуванням помідорів на Миколу Тищенка
Суспільна напруга навколо гучних кримінальних проваджень стосовно представників влади все частіше виходить за межі залів судових засідань, перетворюючись на зіткнення між громадянами й посадовцями. Публічні скандали та перфоманси за участю народних обранців викликають значний резонанс, оскільки суспільство гостро реагує на будь-які звинувачення посадових осіб у зловживаннях під час воєнного стану. Чергове засідання у Вищому антикорупційному суді, яке відбулося 3 липня і мало б залишатися виключно в процесуальній площині, переросло у спектакль і відкритий конфлікт на одній з вулиць Києва, продемонструвавши критичний рівень емоційного градуса у відносинах між ветеранською спільнотою та представниками влади.
Народний депутат Микола Тищенко став об’єктом несподіваної атаки із застосуванням помідорів одразу після завершення розгляду його справи у Вищому антикорупційному суді. Молодий чоловік, який очікував на появу політика біля будівлі установи, дістав овочі з пакета та почав цілеспрямовано кидати їх у народного обранця, провокуючи того на активні дії. Парламентарю вдалося вчасно ухилитися від «помідорних снарядів», після чого він розлютився, почав нецензурно висловлюватися та викликати нападника на чоловічу бійку. При цьому обурений депутат спробував наздогнати свого кривдника безпосередньо на вулиці, проте не зміг цього зробити через кращу фізичну підготовку та прудкість нападника.
Організатором цього вуличного інциденту виявився відомий ветеран війни, захисник «Азовсталі» Віктор Лахно з позивним «Лелека», який пройшов через жорстокий російський полон. Колишній військовослужбовець опублікував відеозапис цієї події на власній сторінці в соціальній мережі Instagram, додавши до публікації іронічний підпис із закликом до політика не ображатися.
Свої дії ветеран пояснює глибокою особистою та громадянською неприязню до представників влади, яких підозрюють у протиправному збагаченні, вважаючи будь-які корупційні прояви під час ведення бойових дій суттєвою зрадою інтересів держави. Віктор Лахно зазначив, що повністю усвідомлює всі можливі правові наслідки своїх дій, не збирається ховатися від представників правоохоронних органів і готовий нести передбачену законом адміністративну відповідальність за вчинене дрібне хуліганство.
Цей випадок є продовженням серії подібних протестних акцій з боку ветерана, котрий раніше аналогічним способом намагався висловити свій протест іншим посадовцям. Минулого разу об’єктом його уваги став колишній заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов, в якого активіст кинув два курячих яйця під час його виходу з приміщення того самого Вищого антикорупційного суду, хоча влучити в ціль тоді також не вдалося.
В чому звинувачують Миколу Тищенка
Офіційним приводом для перебування Миколи Тищенка у приміщенні Вищого антикорупційного суду стало обрання йому запобіжного заходу в межах розслідування. Представники Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури висунули політику підозру за трьома статтями Кримінального кодексу України. Слідство закидає депутату спробу вимагання хабаря у розмірі понад один мільйон доларів від підприємця за обіцянку припинити тиск силових структур і знищити конкурентів під виглядом боротьби з нелегальними кол-центрами у серпні дві тисячі двадцять третього року, хоча отримати ці кошти фігурант не встиг.
Додатково детективні органи звинувачують парламентаря у легалізації доходів невідомого походження на суму 12,5 мільйонів гривень через укладання фіктивного договору дарування від колишньої дружини Алли Барановської. Ці недостовірні відомості згодом були внесені до офіційної електронної декларації особи, що стало підставою для висунення звинувачень у навмисному наданні неправдивих даних про майновий стан. За результатами судового розгляду суд призначив Миколі Тищенку запобіжний захід у вигляді застави розміром 10 мільйонів гривень, обов’язкове носіння електронного браслета контролю та повну заборону на виїзд за межі столиці.
Водночас народний депутат категорично відкидає всі інкриміновані йому правопорушення, вважаючи висунуті звинувачення повністю сфабрикованими та безпідставними. Під час судового процесу Микола Тищенко заявив, що його діяльність була спрямована виключно на ліквідацію шахрайських ботоферм, а кошти його родини мають виключно легальне походження. Своє кримінальне переслідування депутат пов’язує з політичним тиском на вищий законодавчий орган країни з метою залякування народних обранців. При цьому захист Тищенка засуджує будь-які акції під стінами судових установ, трактуючи кидання помідорів як замовне шоу для засобів масової інформації.
Стосовно іншого відомого скандалу в Дніпрі, пов’язаного з конфліктом навколо військовослужбовця Дмитра Павлова, народний депутат продовжує наполягати на версії про заздалегідь сплановану проти нього провокацію з метою дискредитації його роботи з викриття незаконних бізнес-структур.
Втім, під час судового засідання у Вищому антикорупційному суді Микола Тищенко влаштував публічний перформанс, демонстративно діставши зі своїх речей сало, шматок хліба, часник і цибулю. Свою поведінку перед присутніми журналістами та суддею парламентар пояснив тим, що ці традиційні українські продукти є символічним засобом протидії корупціонерам, яких він порівняв з нечистою силою. При чому часником він запропонував їх бити по лобі. Водночас нардеп підкреслив власну готовність до будь-якого процесуального рішення, включаючи взяття під варту, назвавши принесені продукти частиною своєї тривожної валізи для перебування в слідчому ізоляторі.
Під час спілкування з пресою у залі суду представники засобів масової інформації намагалися повернути народного депутата до обговорення реальних юридичних та фінансових деталей кримінального провадження. Журналісти попросили Миколу Тищенка поділитися думками щодо обрання йому запобіжного заходу і зауважили, що демонстрація харчових продуктів у пакеті не є первинним питанням, на яке суспільству та пресі варто звертати увагу в межах корупційного розслідування.
У відповідь на ці зауваження народний обранець категорично заперечив представникам преси, емоційно заявивши: «Сало — це первинне! Це наш стратегічний продукт!». Відразу після цього парламентар почав демонстративно пропонувати журналістам власноруч понюхати принесений шматок, ухиляючись у такий спосіб від відповідей на важливі питання щодо суми застави та подальших правових кроків захисту.
За допомогою своєї цинічної іронії народний обранець намагався транслювати впевненість у власній правоті та підкреслити переконання, що кримінальне провадження стосовно нього є політично мотивованим процесом. Однак демонстрація харчових продуктів в залі суду завершилася після зауваження з боку головуючого судді, потім обвинувачений сховав увесь принесений продуктовий набір назад у шкіряний рюкзак і став хизуватися перед присутніми медіа його брендом — Louis Vuitton.
Політичний театр на тлі війни: як українські обранці загрузли в скандалах і втратили відчуття реальності
Останні події навколо судових процесів та поведінки деяких народних депутатів демонструють глибоку кризу парламентаризму і політичної культури в країні. Коли парламентар замість серйозного правового захисту перетворює залу засідань на майданчик для ексцентричних перформансів із салом та часником, а фінансові питання маскує хизуванням сумкою від елітного бренду, це виходить далеко за межі звичайного епатажу.
Така цинічна поведінка виглядає особливо гостро під час воєнного стану, коли суспільство очікує від представників влади максимальної відповідальності, а отримує відверте ігнорування суті звинувачень. Ухиляння від прямих відповідей на запитання журналістів про походження мільйонних застав і спроби перетворити корупційне розслідування на комедійне шоу свідчать про те, що певна частина політичної еліти досі вважає себе недоторканною.
Подібна зухвалість не виникає нізвідки, вона є логічним продовженням тривалої історії безкарності та відсутності політичної гігієни. Протягом останніх років суспільство регулярно спостерігало за різноманітними зашкварами посадовців, які замість професійної діяльності генерували нескінченний потік скандалів. Достатньо згадати поїздки Тищенка на відпочинок у Таїланд у розпал найважчих боїв під виглядом «робочих зустрічей», таємну роботу елітних ресторанів під час жорстких карантинних обмежень для пересічних громадян або ж закриті VIP-вечірки з масштабними салютами в часи, коли решта країни жила за суворими правилами. Навіть елементарне нерозуміння економічної ситуації, коли нардеп заявляв про ціни на продукти на Бессарабському ринку в кілька разів нижчі за реальні, або регулярні географічні та святкові фейли в соціальних мережах, демонструє колосальний відрив народних обранців від життя людей, які віддали за них свої голоси.
Найбільш тривожним симптомом цієї хвороби є те, що ексцентричні витівки в судах та кулуарах легко переходять у відкрите фізичне насильство та правове свавілля. Історія з нападом охорони депутата на колишнього військовослужбовця посеред вулиці у Дніпрі, супроводжувана незаконним утримуванням та демонстративним знищенням телефонів під час обшуків ДБР, відкрила абсолютно новий рівень вседозволеності. Спроби силою вирішувати конфлікти чи відтягувати опонентів від парламентської трибуни доводять, що деякі політики сприймають свій мандат не як обов’язок перед народом, а як ліцензію на агресію.
Поведінка Тищенка є не поодиноким випадком, а частиною ширшої тенденції серед народних депутатів, які за останні роки провокували скандали і сформували цілий тренд зневаги до правоохоронної та судової систем. Замість того, щоб доводити свою невинуватість у правовому полі, фігуранти корупційних справ обирають шлях системного ігнорування правосуддя або відвертої втечі. Наочним прикладом є історія Сергія Кузьміних, який роками не з’являвся на засідання Вищого антикорупційного суду, прикриваючись закордонними відрядженнями до Іспанії, що зрештою змусило антикорупційні органи вдатися до примусового затримання та поміщення його до ізолятора.
Ще цинічнішими виглядають випадки, коли депутати, які отримали підозри у тяжких злочинах, зникають з країни. Наприклад, Андрій Одарченко, якого судили за спробу підкупу криптовалютою, таємно перетнув кордон з Румунією, кинувши паспорти, а потім намагався брати участь у засіданнях по відеозв’язку з-за кордону, аж поки апеляція ВАКС не затвердила вирок у вигляді восьми років ув’язнення з конфіскацією майна.
Артем Дмитрук, відомий численними вуличними бійками у столиці, незаконно пішки перейшов кордон з Молдовою, вилетів до Великої Британії і звідти розгорнув активну медійну кампанію з дискредитації українських державних інституцій, перебуваючи у повній безпеці.
Олександр Куницький, який раніше регулярно порушував правила дорожнього руху та фігурував у кримінальних справах через побиття людини в центрі Києва, оформив офіційне закордонне відрядження, виїхав і відмовився повертатися в Україну, повністю ігноруючи свої обов’язки у Верховній Раді.
Нардепа Анатолія Гунька затримали безпосередньо під час передачі першої частини неправомірної вигоди у розмірі 85 тисяч доларів, які призначалися за сприяння в отриманні права оренди на державні земельні ділянки Національної академії аграрних наук. Отримані кошти були початковим внеском від загальної суми у 221 тисячу доларів, яку народний обранець розрахував для бізнесмена за тарифом 130 доларів за кожен гектар наданих угідь. У лютому 2026 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду підтвердила обґрунтованість звинувачень, залишивши в силі остаточний обвинувальний вирок із призначенням покарання у вигляді 4 років реального ув’язнення.
Екснардепка Ірина Кормишкіна (більш відома під дівочим прізвищем Аллахвердієва) довела, що в українській політиці «красиве життя» може коштувати свободи та мільйонів гривень. Будучи народною депутаткою, вона вирішила не обмежувати себе скромною зарплатою та придбала розкішний маєток під Одесою. Коли правоохоронці з урахуванням всіх її офіційних доходів виявили величезну «дірку» у понад 20 мільйонів гривень, Кормишкіна спробувала розіграти класичну карту: заявила, що мільйони їй просто подарував тато, а решту коштів — позичив чоловік. Проте НАБУ та САП не повірили в таку родинну щедрість. Зрозумівши, що докази незаконного збагачення залізобетонні, вона склала свій депутатський мандат, уклала угоду зі слідством і повністю визнала провину. Суд виніс вирок — 5 років в’язниці, які замінили на умовний термін, бо Кормишкіній довелося викласти зі своєї кишені 22 мільйони гривень на потреби ЗСУ.
Отже, суспільство постійно змушене спостерігати, як люди, обрані представляти інтереси держави, перетворюються на фігурантів кримінальних хронік, міжнародного розшуку та процедур екстрадиції.
У країнах з розвиненою політичною культурою (країни Західної Європи, США, Канада) політична відповідальність працює за абсолютно іншими принципами, де навіть натяк на репутаційний скандал означає негайний кінець кар’єри. Там до порушників політичної гігієни ставляться максимально жорстко та безкомпромісно за принципом: репутація дорожча за посаду.
За кордоном ніхто не чекає роками на вироки судів і не влаштовує шоу з продуктовими наборами на камери. Достатньо одного журналістського розслідування або випадкового фото, щоб запустився безжальний механізм очищення влади. Яскравим прикладом є британський прем’єр Борис Джонсон, якого суспільство та власна партія змусили піти у відставку за вечірки під час ковідного локдауну. Міністр охорони здоров’я Нової Зеландії також позбувся крісла лише за те, що в розпал карантину таємно вивіз родину на пляж. У розвинених демократіях якщо політик став токсичним, партія миттєво виключає його зі своїх лав, щоб не втратити голоси виборців, а великий бізнес, медіа та університети назавжди зачиняють перед ними двері. Політик-порушник там стає «нерукопотисним ізгоєм», тоді як в Україні такі фігуранти до останнього чіпляються за мандати, перетворюючи кримінальні справи на спектаклі.
Ситуація, коли народні обранці під час жорстокої виснажливої війни дозволяють собі корупційні дії, мародерство, виїзд за кордон, купують розкішне майно незрозумілого походження та відверто знущаються з процесуальних дій, створює небезпечний прецедент. Це демонструє деградацію етичних стандартів серед певної частини владної верхівки, яка вважає, що статус народного депутата звільняє від будь-якої відповідальності.
Подібна поведінка можновладців підриває внутрішню стабільність держави та несе колосальні репутаційні загрози на міжнародній арені, де Україна критично залежить від фінансової та військової підтримки закордонних партнерів. Західні союзники, які виділяють кошти своїх платників податків на підтримку української економіки та армії, уважно стежать за процесами всередині країни. Поведінка наших політиків дає іноземним скептикам чудові аргументи для згортання допомоги та звинувачень України у хронічній корумпованості. Це безпосередньо послаблює позиції країни під час війни і на дипломатичному фронті та ускладнює процеси євроінтеграції, адже жодне політичне об’єднання не захоче бачити у своїх лавах державу, де представники влади відверто ігнорують власні закони.
Крім того, найважчим наслідком такої вседозволеності та безкарності політиків є те, що прірва між реальним народним подвигом і кулуарними виставами та злочинами нардепів породжує ще більш глибоку зневіру та розчарування серед українців. Люди, які щодня гинуть, втрачають здоров’я, віддають останні ресурси, зазнають втрат і виборюють виживання держави на межі своїх можливостей, змушені спостерігати за відверто ситим цинізмом тих, кому вони довірили владу. Якщо політична система не спроможна очиститися від подібних персонажів та забезпечити реальну, невідворотну відповідальність перед власними громадянами, це ставить під загрозу майбутнє держави в найкритичніший період її історії.
