Згортання лобізму: як Україна відмовляється від геополітичного діалогу в момент прийняття критичних рішень

У 2024 році Україна суттєво знизила активність на полі лобіювання в Сполучених Штатах Америки. В час, коли підтримка з боку Вашингтона потребує постійного підтвердження, а зовнішньополітичний порядок денний США дедалі більше зосереджується на внутрішніх викликах і геополітичному балансуванні між різними пріоритетами, така тенденція викликає запитання. Йдеться не лише про скорочення витрат, а про зміни в стратегії присутності України в американському політичному просторі.

Поступове згортання контактів з впливовими лобістськими фірмами, зниження видимості в експертному середовищі та медіа, обмеження взаємодії з ключовими гравцями на Капітолійському пагорбі — все це створює ризики не лише для іміджу держави, а й для її здатності ефективно захищати власні інтереси у критично важливих для неї інституціях. На тлі внутрішньоамериканських політичних зрушень і зовнішньої конкуренції за увагу Білого дому та Конгресу, зменшення зусиль у сфері лобіювання може мати далекосяжні наслідки. Чому саме зараз, коли політичні ризики посилюються, а внутрішні кризи США відсувають зовнішні пріоритети на другий план — Україна згортає інструменти впливу? І які можуть бути наслідки такої економії, коли йдеться не про формальні витрати, а про національну безпеку та політичне майбутнє у системі стратегічних союзів?

Хроніка українського лобізму в США

Перший рік повномасштабної війни ознаменувався безпрецедентною активізацією зусиль України у сфері лобіювання у Сполучених Штатах. Майже 5 мільйонів доларів було витрачено на просування українських інтересів — сума, яка не лише істотно перевищувала середні річні показники за попереднє десятиліття, а й демонструвала, що Київ розуміє: підтримка Вашингтона не з’являється сама собою, її необхідно постійно виборювати. При цьому найбільшими замовниками лобістських послуг у США тоді виступили уряд України (понад 3 мільйони доларів) та Міністерство фінансів (майже 2 мільйони). Усе це виглядало як спроба системно закріпити підтримку в Конгресі, Держдепі, аналітичних центрах і великих американських медіа.

Однак вже наступного року динаміка кардинально змінилася. У 2023 витрати скоротилися на майже 93% — до 367 тисяч доларів. І хоча певні форми присутності зберігалися, це скорочення виглядало не як точкове коригування чи перехід до неофіційних каналів, а як стратегічна відмова від системної присутності у США. Фінансування, яке в умовах війни не лише обґрунтоване, а й критично необхідне, було зведене до рівня, що фактично знімає Україну з політичної мапи американських впливів.

Слід зазначити, що історичний контекст лише підкреслює цей обвал. З 2015 року середні витрати України на лобіювання у США становили близько 270 тисяч доларів на рік, за винятком 2020-го, коли не було жодних витрат через ковідну кризу. Тобто, навіть після рекордного ривка у 2022 році Київ повернувся до рівня умовного «мінімального виживання» — фактично, до повномасштабної риторики, яка вже не відповідає ані масштабам війни, ані інтенсивності дипломатичних викликів.

Контраст з іншими гравцями регіону лише загострює картину. Наприклад, Польща, попри скорочення, витрачає в середньому понад мільйон доларів на рік. Піком її лобізму є 2,5 мільйона доларів у 2018 році, він чітко показує, як стратегічно Варшава працює з американськими елітами. Водночас Росія, попри санкції, скандали й публічне політичне токсичне маркування, витрачає в рази більше. Напередодні повномасштабного вторгнення її річний бюджет на лобізм становив у середньому 38 мільйонів доларів. Навіть з десятикратним скороченням після 2022 року РФ зберігає позицію гравця, який не залишає поле бою.

Значущою деталлю в цьому питанні є й спроба України нарешті врегулювати власне уявлення про лобізм. У березні 2024 Верховна Рада ухвалила законопроєкт №10337 — рамковий документ, який має визначити правові межі лобістської діяльності в самій Україні. Він окреслює поняття «вплив на владу», декларує необхідність прозорості, реєстрації, контролю, але на практиці документ поки що лишається формальним. Немає механізмів реалізації, відповідальних органів, наглядових інструментів. Виглядає так, що лобізм в Україні намагаються впорядкувати формально — у той час, як міжнародна робота фактично згасає.

Особливу увагу заслуговує той факт, що у 2023 році на тлі різкого загального падіння витрат на лобізм, у реєстрі з’являється Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. Воно витратило трохи більше 50 тисяч доларів. І хоч ця сума не вплинула на загальну динаміку, сам факт її появи в реєстрі свідчить про намагання зберегти голос хоча б у часткових, символічних вимірах — там, де є найбільші ризики політичної забутості, як-от тема Криму.

Як Україна лобіювала свої інтереси у 2024 році

У 2024 році Україна витратила на лобіювання своїх інтересів у США лише 62,5 тисячі доларів. Це майже вшестеро менше, ніж у 2023-му, і цей розрив виглядає не як технічне коригування чи економія, а як свідоме згортання комунікаційного фронту за океаном. Згідно з офіційними даними американського реєстру FARA (Foreign Agents Registration Act), на фоні повномасштабної війни, пошуку міжнародної підтримки та нового політичного сезону у США з виборами, українська держава різко скоротила свою присутність у стратегічно важливому полі — в Конгресі, урядових структурах, серед впливових експертних центрів і медіа.

Падіння лобістських витрат у час, коли Вашингтон сам стоїть перед вибором зовнішньополітичного курсу на роки вперед, ставить під питання не лише ефективність української дипломатії, а й здатність Києва конкурувати за увагу та підтримку в інформаційно-політичному просторі США.

Загалом, починаючи з 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, Україна витратила на лобістські кампанії у США 5,4 мільйона доларів. Це не так уже й мало, але контекст змінюється, якщо подивитися на РФ, яка за той самий період витратила 11,8 мільйона доларів — більш ніж удвічі більше. Причому навіть після різкого скорочення фінансування в 2024 році (в 18 разів), РФ залишається помітно активнішою у Вашингтоні: 461,2 тисячі доларів — це в 7,4 раза більше за українські витрати.

Слід враховувати, що Сполучені Штати є не лише ключовим союзником України, а лише гравцем, чия підтримка визначає обсяг військової, фінансової, гуманітарної допомоги. У той момент, коли політичний ландшафт США дедалі більше поляризується, а зовнішня політика стає заручником внутрішніх рейтингів, присутність на Капітолійському пагорбі є важливою необхідністю, однак Україна в цей момент мовчить.

Важливо зазначити, що попри загальносвітову тенденцію до економії у сфері лобізму, конкуренція на політичному ринку США не зникає. Вона лише змінює форми: менше відкритих контрактів, більше точкового впливу, зміщення акцентів у сторону інформаційної роботи, закритих консультацій, співпраці з think tank-середовищем. І саме тут скорочення української присутності створює критичний вакуум.

Як виглядає загальна картина на тлі інших країн регіону? Польща також скоротила витрати — з 1,29 мільйона доларів у 2023 році до 245,2 тисяч у 2024. Але навіть після такого скорочення її присутність у США залишається вчетверо активнішою за українську. Ідеться про країну, яка має амбітні регіональні плани, активно конкурує за військову промислову співпрацю, прагне зміцнення двосторонніх безпекових домовленостей із Вашингтоном. Отже, Польща лобіювання зменшує, але воно не зникає, а Україна скорочує його до мінімуму.

Символічним є те, що найбільш активні для України роки — 2022 і 2023 — були пов’язані з контрактами зі структурами, які мали вплив серед республіканських та демократичних політиків. Yorktown Solutions, приклад ефективної лобістської компанії, яка успішно працювала на український інтерес у США, зникла з реєстру FARA у 2024 році. Це означає, що не лише обсяги фінансування впали — зникли також інституційні містки, які давали Україні голос у важливих для неї середовищах.

Загалом у США зареєстровано 6 882 лобістські компанії, з них лише 517 є активними. Саме вони формують порядок денний, ведуть переговори, створюють умови для прийняття рішень у Конгресі, урядових структурах, медіа та експертному середовищі. Бути поміж них — означає впливати, а випасти з обойми — це здавати свої позиції.

Мовчання дорого коштує

Для України лобізм у США — не опція, а необхідність. Не інструмент іміджевої присутності, а спосіб утримувати союзника в політичному полі реального впливу. Саме через лобістські структури просуваються пріоритети у фінансуванні, формуються змісти законопроєктів у Конгресі, ведуться дискусії про довгострокову допомогу, ухвалюються зміни до оборонних бюджетів і міжнародних коаліцій. У час повномасштабної війни, коли підтримка західних партнерів є вирішальною умовою виживання країни, лобістська робота — це не периферійне завдання. Це елемент політичної оборони, без якої розпадаються коаліції, гальмуються програми допомоги й охолоджується інтерес до самої теми України.

У 2025 році лобізм як інструмент зовнішньої політики для України набуває особливо критичного значення. Зараз у світі дедалі частіше звучать формулювання, які напряму стосуються не так підтримки, як завершення війни. Мирні ініціативи, моделі припинення вогню, формат переговорів — все це дедалі активніше обговорюється в європейських столицях і, головне, у США. І саме в цей момент Київ поступово згортає власні канали впливу в американському політичному просторі.

Це відбувається на тлі активного політичного сезону у Сполучених Штатах: Дональд Трамп, який повернувся у велику гру, задає тон новому зовнішньополітичному скепсису, і значна частина республіканського істеблішменту транслює тези, в яких українське питання вже не є пріоритетом. На даний час проходить підготовка до нового етапу американського курсу — як щодо НАТО, так і щодо війни в Україні. Саме зараз у кулуарах Конгресу, Держдепартаменту, адміністрації Білого дому, серед радників і think tank-експертів формуються рамки того, що США вважатимуть «прийнятним миром», та йдуть активні торги.

Відсутність України у цьому процесі на рівні лобізму означає втрату можливості впливати на зміст цих рамок. Саме через лобістські компанії зазвичай подається альтернативне бачення, налагоджуються непублічні контакти, впливають формулювання в аналітичних звітах, поправки до законопроєктів, рекомендації експертних комісій. Коли ж такого впливу немає, формується чужа рамка, до якої Київ буде змушений або пристосовуватись, або опиниться ізольованим. Тобто, вийде ситуація: «Без мене мене женили».

Особливо гостро це питання стоїть у контексті переговорних пропозицій з боку Китаю, Угорщини, Саудівської Аравії, Ватикану. США, незалежно від складу адміністрації, залишаються ключовим арбітром, чиї сигнали визначають тональність усієї західної коаліції. І якщо Україна не присутня на політичному рівні в цих процесах, її інтереси просто не формулюються зсередини, а підмінюються загальними закликами до припинення війни при відсутності дієвих заходів.

Важливо також, що скорочення лобіювання відбулося не лише в абсолютних цифрах витрат, а й у якісному представленні — зникли ключові гравці, які мали історично вибудувані зв’язки в американських політичних колах. Виникає враження, що Україна не лише припинила фінансувати активні кампанії, але й не замістила їх жодною іншою формою комунікації. За таких умов навіть прихильники України в Конгресі й урядових колах опиняються в ситуації інформаційного вакууму, який Росія, попри формальне скорочення своїх витрат, заповнює точково і системно.

Можна припустити кілька причин такої згортальної логіки. По-перше, адміністративна фрагментація в Україні: відсутність професіоналів-лобістів, втрата авторитету, чіткого розподілу відповідальності за зовнішній комунікаційний напрям, що особливо ускладнюється паралельним запуском закону про внутрішній лобізм. По-друге, ймовірне нерозуміння в урядових колах, що робота у Вашингтоні — це не «одна кампанія на рік», а щоденна присутність у розмовах, аналітичних довідках, слуханнях і документах, які формують політичні рішення. І, по-третє, можлива переоцінка ролі дипломатичних каналів — ставка на традиційне посольство та міжурядові контакти, тоді як сучасна лобістська екосистема працює зовсім в інших площинах.

Політичне мовчання має для Україну дуже високу ціну. Коли країна воює за власне місце у світі, вона не може дозволити собі бути скромною чи відстороненою у Вашингтоні. Відсутність голосу є втратою суб’єктності, а втрата суб’єктності — це втрата підтримки. І вже дуже скоро це можна буде виміряти не у тисячах доларів на лобістські послуги, а в скорочених оборонних бюджетах, зірваних рішеннях і політичній байдужості союзників.

Коли лобізм зникає, втрачається доступ до механізмів тиску. В момент, коли геополітичні домовленості набувають нового формату і баланс інтересів змінюється, Україна має бути не об’єктом домовленостей, а учасником. Відсутність професійного, активного лобізму в США у 2025 році є добровільною відмовою від важелів, без яких дипломатія стає монологом у закритій кімнаті.