11 серпня в Україні відзначається День працівників будівельної галузі, День працівників ветеринарної медицини, в світі – День хіп-хопу.
11 серпня 1680 року помер Іван Сірко, у 1984 році в Харкові було введено в експлуатацію Салтівську лінію метро, у 1922 році був затверджений державний гімн Німецької Демократичної Республіки.
День працівників будівельної галузі
День працівників будівельної галузі, відомий як День будівельника, має особливе значення для кожного, хто присвятив своє життя створенню будівель, інфраструктурних об’єктів та розвитку міст і сіл.
День будівельника був заснований ще в 1956 році Микитою Хрущовим і швидко став важливим святом для всіх, хто працював у будівельній індустрії. На території сучасної України цей день продовжує святкуватися, наголошуючи на важливості ролі будівельників у розвитку держави та забезпеченні комфортних умов для життя.
Цікаві факти про будівельну галузь:
Будівництво на Київському Подолі має давню історію. Цей район став осередком міської цивілізації ще в часи Київської Русі. Сучасний Поділ зберігає багато старовинних будівель, що свідчать про високий рівень будівельного мистецтва тих часів.
Після Другої світової війни головну вулицю Києва, Хрещатик, було майже повністю зруйновано. Відбудова тривала понад 10 років, і зараз це одна з найвідоміших і найкрасивіших вулиць столиці.
Багато українських будівельників працюють не лише на території України, але й за кордоном, беручи участь у великих міжнародних проєктах. Це свідчить про високий рівень їхньої кваліфікації та професіоналізму.
Сучасна будівельна галузь в Україні активно використовує новітні технології, зокрема енергоефективні рішення, що дозволяють зменшити витрати на опалення та освітлення будівель.
Українські будівельники не лише створюють нові об’єкти, але й активно працюють над збереженням архітектурної спадщини. Реставрація старовинних будівель у Львові, Одесі, Києві та інших містах є прикладом такого підходу.
День працівників ветеринарної медицини
Це професійне свято, яке вшановує всіх, хто працює на захисті здоров’я тварин. Цей день є важливою подією не лише для ветеринарів, а й для всіх, хто піклується про благополуччя наших менших братів.
День працівників ветеринарної медицини в Україні був офіційно затверджений у 2001 році Указом Президента. Це свято покликане підкреслити важливу роль ветеринарів у суспільстві, адже їхня праця безпосередньо впливає на здоров’я не лише тварин, а й людей, оскільки багато захворювань можуть передаватися від тварин до людини.
Цікаві факти про ветеринарну медицину:
Ветеринарія як наука має давню історію. Перші згадки про лікування тварин можна знайти ще в стародавніх цивілізаціях, таких як Єгипет і Месопотамія. У Київській Русі ветеринарні знання також існували, і сільські лікарі займалися лікуванням домашньої худоби.
У 19 столітті в Україні почали з’являтися перші спеціалізовані школи з підготовки ветеринарних лікарів. Однією з найвідоміших є Харківська державна зооветеринарна академія, заснована в 1851 році, яка й досі є провідним навчальним закладом у цій галузі.
Українські ветеринари відіграють ключову роль у запобіганні розповсюдженню епідемій серед тварин, таких як африканська чума свиней або пташиний грип. Їхня робота допомагає зберегти здоров’я тварин і захистити економіку країни від великих збитків.
В Україні активно розвивається ветеринарна наука. Сучасні дослідження включають новітні методи діагностики та лікування тварин, розробку вакцин та антипаразитарних засобів, що забезпечує високу якість ветеринарної допомоги.
Під час війни багато українських ветеринарів займаються волонтерською діяльністю, надаючи допомогу тваринам, які постраждали внаслідок бойових дій. Вони рятують життя домашнім тваринам, диким тваринам та навіть тваринам зоопарків.
День хіп-хопу
День хіп-хопу — свято, присвячене культурі, яка зародилася на вулицях Нью-Йорка і згодом стала глобальним феноменом. Хіп-хоп — це не просто музика, це комплексний культурний рух, що включає кілька основних елементів: реп, діджеїнг, брейкданс і графіті.
День хіп-хопу відзначається саме 11 серпня, оскільки цього дня у 1973 році діджей Кул Герк (DJ Kool Herc) організував вечірку в Бронксі, яка вважається моментом народження хіп-хопу. На цій вечірці Кул Герк використав новий підхід до гри на платівках, створюючи безперервний ритм, на який репери могли читати свої тексти. Це стало початком нового музичного жанру і цілого культурного руху.
Цікаві факти про хіп-хоп:
Хіп-хоп складається з чотирьох основних елементів: MC’ing (читання репу), DJ’ing (діджеїнг), Breaking (брейкданс) та Graffiti (графіті). Кожен з цих елементів грає важливу роль у формуванні хіп-хоп культури.
З моменту свого виникнення реп став засобом вираження для молоді, яка часто використовувала його для обговорення соціальних проблем, таких як бідність, расизм, нерівність та насильство. Багато хіп-хоп артистів стали голосами поколінь, піднімаючи важливі суспільні питання через свою музику.
Хоча хіп-хоп зародився в США, він швидко поширився по всьому світу. Сьогодні хіп-хоп культура є частиною молодіжного руху в багатьох країнах, включаючи Україну, де вона набула особливого значення в контексті самовираження і протесту.
З самого початку жінки відігравали важливу роль у розвитку хіп-хопу. Артистки, такі як MC Lyte, Queen Latifah та Missy Elliott, проклали шлях для наступних поколінь, демонструючи, що хіп-хоп — це платформа для всіх, незалежно від статі.
У 2020 році брейкданс, один з елементів хіп-хоп культури, був включений до Олімпійських ігор 2024 року в Парижі. Це визнання підкреслює зростаючу популярність і значення хіп-хопу як культурного явища на міжнародній арені.
Історичні події в цей день:
1707 рік – Пруссія і Шведська імперія підписали “Вічний альянс”, який гарантує взаємну військову допомогу в разі нападу на одну з них третьої сторони.
1866 рік – у США відкрита одна з перших в світі майданчиків для катання на роликових ковзанах.
1877 рік – американський астроном Асаф Холл відкрив супутник планети Марс під назвою Деймос.
1906 рік – у Великобританії Юджин Ласт запатентував звукове кіно.
1926 рік – компанія “Кодак” оголосила про початок роботи зі створення кольорової кіноплівки.
2016 рік – дослідники з’ясували, що акула ґренландська (Somniosus microcephalus), що мешкає в водах Північної Атлантики, є самим довготживучим хребетним на Землі. Вони здатні прожити майже 400 років.
11 серпня 1680 року помер Іван Дмитрович Сірко, уродженець Мерефи (нині Харківська область), полковник Харківського слобідського козацького полку та легендарний кошовий отаман Запорозької Січі. Легенди говорять, що майбутній отаман народився вже із зубами, чим дуже налякав усіх присутніх — вважалося, що або дитя від народження відмічено дияволом, або ж “зубами гризтиме ворогів”.
І друзі, і вороги однаково відгукувалися про Сірка як про людину надзвичайних військових талантів. Турки називали його Урус-шайтаном, що означає “російський чорт”, а турецькі матері лякали його іменем своїх дітей. Козаки, що служили з ним, стверджували, що він міг відбити удар шаблі голою рукою; ночами перетворювався на вовка-хорта і в такому вигляді ходив на розвідку до ворожого табору; міг літати та викликати негоду; наводити на ворогів сон, а ті вмирали від страху, тільки-но побачивши його. Кажуть, одного разу Сірко навіть застрелив із пістолета самого чорта, який намагався спокусити його славою, золотом і владою! Тому річка, з якої чорт виринув і в якій потонув, отримала назву Чортомлик, а запорожці відтоді говорили: “Сірко сам чорта не боїться!”.
Сірко завжди стояв на захисті православної віри, відзначався великодушністю та рідкісною безкорисливістю, ніколи не переслідував слабкого ворога, а після війни ніколи не брав собі воєнної здобичі. Цікаво, що турки і кримські татари часто зверталися до отамана для вирішення внутрішніх суперечок як до третейського судді, знаючи про його непідкупність і чесність.
Один із записаних переказів розповідає: “Одна татарка з того аулу, з якого запорожці відігнали худобу, прийшла до Сірка з малими дітьми і жалілася, що в неї відібрали єдину корову, яку вона заслужила, і “чим же мені годувати дітей?”. Сірко негайно повернув увесь табун худоби того аулу і наказав, щоб коли у її корови не стане молока, весь аул годував її дітей своїм молоком”. Крім того, отаман особисто подарував цій татарці кілька рулонів тканини на одяг для її дітей, узявши з неї обіцянку, що, коли діти виростуть, вони ніколи не воюватимуть із православними.
Політична орієнтація кошового отамана була чіткою — боротьба проти бусурман і з Річчю Посполитою. Однак і московського царя він не любив через “образу за те, що відібрав у Запорожжя старовинні маєтності та промисли й не присилав запасів”.
Увійшов в історію як отаман, що не програв жодної битви, а також як герой відомої переписки з турецьким султаном Мухаммедом IV, зображеної на знаменитій картині Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Цікаво, що в образі отамана Сірка на картині зображений київський генерал-губернатор М. І. Драгомиров. Проте підпис на посланні султану належить точно Сірку. До речі, саме Сірко очолював тоді запорозьких козаків і був одним із головних натхненників їхнього сміливого, образливого, але водночас дотепного відповіді грізному монарху, що правив однією з найсильніших держав того часу.
Незадовго до смерті Сірко велів собі зробити труну й лежав у ній, кажучи, що колишнього здоров’я собі вже не чекає, і 11 серпня помер на своїй пасіці раптово. Козаки поховали свого улюбленого отамана з усіма почестями, гарматною і мушкетною стрільбою та великою скорботою на козацькому кладовищі недалеко від села Капулівка (нині — Нікопольський район).
У Харкові на Бурсацькому узвізі 23 серпня 2017 року відкрили пам’ятник легендарному отаману. Монумент відлитий із бронзи, висота фігури становить близько 5 метрів, а вага бронзового козака — приблизно 4 тонни. Його встановили на місці, де, за свідченнями істориків, височіла вежа першої Харківської фортеці.
11 серпня 1984 року в Харкові відбулася подія, що залишила незабутній слід в історії міста та його інфраструктури. У цей день був введений в експлуатацію перший пусковий ділянку другої лінії харківського метрополітену довжиною 6,8 кілометра – Салтівська лінія метро. Ця подія стала важливим кроком у розвитку міського транспорту, що забезпечив зв’язок між Салтівським житловим масивом та центром міста Харкова.
Салтівська лінія метро є однією з найважливіших у Харкові, оскільки вона обслуговує один з найбільш густонаселених районів міста. Жителі Салтівки щодня користуються цією лінією для того, щоб дістатися до центру міста, на роботу, навчання чи у справах. Введення цієї лінії значно покращило транспортну доступність району та зменшило навантаження на наземний транспорт.
Особливої уваги заслуговують деякі станції цієї лінії. Наприклад, станція “Пушкінська” (яку зараз перейменовано) є найглибшою станцією харківського метрополітену – вона розташована на глибині близько 30 метрів. Ця станція має особливу архітектуру та символізує велич і глибину харківського підземного транспорту. Її просторий і витончений дизайн підкреслює важливість і масштабність міської інфраструктури.
З іншого боку, станція “Академіка Барабашова” є найменш глибокою станцією на всій лінії, розташованою всього на 4 метри під землею. Це контрастує з “Пушкінською” і демонструє різноманітність інженерних рішень, використаних при будівництві метрополітену в Харкові. Невелика глибина закладання станції дозволяє пасажирам швидко і зручно потрапляти до неї з поверхні, що особливо важливо в умовах щільної міської забудови.
Салтівська лінія метро стала важливим кроком у розвитку міського транспорту Харкова і залишається ключовою частиною його інфраструктури. Введення цієї лінії сприяло значному поліпшенню транспортного сполучення, зробивши місто більш зручним і доступним для його мешканців. Сьогодні ця лінія обслуговує тисячі пасажирів щодня, продовжуючи виконувати свою важливу роль у житті Харкова.
З розвитком міста та його інфраструктури, харківський метрополітен залишається символом прогресу і технічного вдосконалення, забезпечуючи швидке і комфортне пересування для жителів і гостей Харкова. Історія будівництва та експлуатації Салтівської лінії метро є яскравим прикладом того, як інженерні досягнення можуть змінити обличчя міста і поліпшити життя його мешканців.
11 серпня 1922 року був затверджений державний гімн Німецької Демократичної Республіки під назвою “Пісня німців”. Музику до нього написав відомий композитор Йозеф Гайдн, а вірші створив професор Август Генріх Гофман фон Фаллерслебен ще у 1848 році. Гімн починається словами “Deutschland, Deutschland über alles, über alles in der Welt” — “Німеччина, Німеччина понад усе, понад усе в світі”.
“Пісня німців” відображала тогочасні настрої, закликаючи забути регіональні суперечності та поставити інтереси нації вище за все. Проте, часто цю пісню адаптували під політичні потреби країни, які, зрозуміло, визначалися керівництвом держави. Після Першої світової війни гімн швидко здобув популярність і став офіційним гімном Веймарської республіки. Пізніше, коли до влади прийшли націонал-соціалісти в 1933 році, початкова строфа “Німеччина, Німеччина понад усе!..” набула зовсім іншого змісту та звучання, ставши улюбленим гаслом Гітлера.
В період “третього рейху” виконували тільки першу строфу гімну, тоді як другий куплет (“Німецькі жінки, німецька вірність…”) лунав рідше. Третій куплет, де йшлося про “право і свободу”, не подобався нацистам, тому його заміняли словами з інших нацистських пісень.
Після 1945 року виконання “Пісні німців” було заборонено, і в німецькому суспільстві розпочалася активна дискусія щодо нового державного гімну. Гімн відродили лише в 1952 році, однак тепер виконують лише третій куплет, уникнувши перших двох, які отримали погану історичну славу (до чого автор, звісно, не причетний). Третій куплет нині є офіційним гімном об’єднаної Німеччини:
“Єдність, право і свобода Для німецької Вітчизни, — До цього давайте всі прагнути!.. Братським серцем і рукою!”.
З цим пов’язана одна цікава подія. У 1954 році збірна ФРН здобула перемогу на чемпіонаті світу з футболу, який проходив у ФРН. Німецькі вболівальники, сповнені радості, почали співати свій гімн. Незважаючи на заборону виконання перших двох строф, вони розпочали саме з першої, оскільки всі її добре знали, як і сьогодні. Це змусило швейцарське телебачення негайно припинити трансляцію зі стадіону, адже в Швейцарії офіційною мовою є німецька, яку використовують 63,7% населення.
