Війна сильно змінила економічну географію України: маршрути, партнерів, умови торгівлі. Тому новина про 22 нові експортні ринки за минулий рік свідчить про те, що вітчизняна економіка змушена заново вибудовувати свою торговельну карту.
За даними Мініагрополітики, нові можливості для торгівлі з’явилися у Китаї, Індії, Канаді, Малайзії, В’єтнамі, Кувейті, Чилі та Аргентині. Йдеться не тільки про традиційне зерно. Україна отримала доступ до ринків для яблук, яєць, молочної продукції, кормів для тварин та інших перероблених харчових товарів.
Йдеться не просто про окремі торговельні дозволи, а про спробу країни, що живе у війні, розширити простір для експорту й зменшити залежність від обмеженого кола напрямків.
Великі кризи часто прискорюють економічні зміни, і війна лише посилила цей ефект.
Чи справді 22 ринки – велика подія
Якщо дивитися лише на цифру, 22 нові ринки можуть здатися просто гарною статистикою. Але в динаміці вона виглядає значно вагоміше. Для порівняння: за даними Держпродспоживслужби, проти торішніх 22 нових ринків, у 2024 році з’явилося 16, а у 2020 році – 12.
Голова служби Сергій Ткачук повідомляв, що від початку повномасштабної війни Україна відкрила 75 нових ринків, причому майже третина з них припала саме на 2025 рік.
Для економіки, що працює під постійною загрозою ударів по інфраструктурі та логістичних збоїв, це доволі показовий темп.
До повномасштабної війни темп відкриття нових ринків був приблизно зіставним. Уряд повідомляв, що за 15 місяців до початку вторгнення для вітчизняних виробників було відкрито 32 ринки, тобто приблизно 25 ринків щорічно.
Інакше кажучи, нинішній темп майже не поступається довоєнному – попри те, що логістика стала дорожчою, а міжнародні інспекції складнішими.
У глобальному масштабі це, звісно, не рекорд. Так, Бразилія, лише минулоріч відкрила 219 нових експортних можливостей у 56 країнах.
Але таке порівняння радше підкреслює різницю масштабів. Бразилія – один із найбільших аграрних експортерів світу. Україна ж лише будує свою інфраструктуру торгової дипломатії.
Нерівна економіка нових ринків
Водночас відкриття ринку і реальний експорт – різні речі. Торік товарний експорт України становив близько 40,37 млрд доларів, а агропродовольчий сектор забезпечив 22,5 млрд доларів, або 56,1% усієї експортної виручки. Але економічна вага нових ринків дуже різна. Найперспективніші з них пов’язані з великими імпортними нішами.
Схожа логіка працює і з Індією. За даними Міністерства сільського господарства США, у сезоні 2024/25 країна імпортувала 510,9 тис. тонн яблук. Водночас у 2024 календарному році вартість імпорту яблук і груш до Індії становила близько 440 млн доларів. Такі ринки цікаві не лише самим фактом доступу, а й масштабом потенційного попиту.
Водночас чимало нових напрямків мають радше нішеве значення. Так, у 2024 році Канада імпортувала 61,5 млн дюжин столових яєць. Це помітний ринок, але він не здатен кардинально змінити структуру нашого експорту. Саме тому нові ринки не можуть швидко замінити європейський напрямок.
У 2024 році Євросоюз купував української агропродукції приблизно на 15 млрд доларів, тобто близько 60% аграрного експорту, а повернення до довоєнних мит і квот у 2025 році, за оцінками української сторони, могло коштувати країні до 3,5 млрд євро на рік. Отже, нові ринки поки що не замінюють Європу, а радше зменшують ризик надмірної залежності від одного напряму.
Тиха зміна торгової географії
Важлива не лише кількість нових ринків, а й те, куди саме зміщується вітчизняний експортний фокус. Україна дедалі активніше працює з країнами Азії, Близького Сходу та Латинської Америки.
Формально Євросоюз залишається головним покупцем української аграрної продукції. За даними Українського клубу аграрного бізнесу, у 2025 році на ЄС припало 47,5% агроекспорту. Але це вже не та концентрація, яка існувала раніше.
Причина лежить не лише у політиці, а й у глобальній демографії попиту.
У прогнозі Організації економічного співробітництва та розвитку та Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН зазначається, що основне зростання споживання продовольства у найближчі десятиліття відбуватиметься саме в країнах із середнім рівнем доходу. Зокрема, на Індію та Китай припаде приблизно 30% приросту світового споживання пшениці до 2034 року.
Південно-Східна Азія демонструє швидке зростання попиту на м’ясо і корми через розширення тваринництва. Це означає, що Україна дедалі активніше заходить саме в ті регіони, де попит на продовольство зростатиме найшвидше.
Від сировини до складнішого експорту
Попри географічні зміни, структура українського експорту залишається досить традиційною. Основою й далі є зернові культури та олійні. За оцінками, у сезоні 2025/26 Україна може експортувати близько 17 млн тонн пшениці. Водночас поступово зростає експорт продукції з більшою доданою вартістю. За даними Інституту аграрної економіки, у 2025 році експорт перероблених аграрних продуктів приніс Україні приблизно 4,4 млрд доларів, що становить майже 20% аграрного експорту.
Особливо швидко зростає експорт продукції птахівництва. Торік Україна експортувала 458,1 тис. тонн м’яса птиці на суму понад 1,149 млрд доларів. Експорт яєць також показав швидке зростання – до 2,05 млрд штук, що на 65,6% більше, ніж роком раніше.
Це показує, що вітчизняна аграрна модель повільно відходить від простої схеми “виростити й продати зерно” та поступово додає складніший експорт.
Диверсифікація як стратегія виживання
Для бізнесу це означає не лише пошук нових покупців, а й зміну самої логіки експорту. Виробникам доводиться враховувати інші санітарні вимоги, сертифікацію, довші маршрути, нові правила доступу до ринку і жорсткішу конкуренцію з місцевими постачальниками. Тобто відкриття ринку – це лише перший крок. Реальний результат залежить від того, чи здатна компанія швидко адаптувати продукцію, логістику і документи до вимог конкретної країни.
Історія з 22 новими ринками важлива не лише для торгівлі – вона показує зміну самої економічної логіки країни. До 2022 року український експорт був значною мірою прив’язаний до кількох ключових ринків і одного головного маршруту – чорноморських портів.
Після початку війни ця модель стала надто ризикованою. Саме тому диверсифікація ринків стала частиною економічної безпеки. Якщо один напрямок закривається через політичні рішення, логістичні проблеми або військові ризики, експорт може переорієнтуватися на інші.
Цей процес ще далекий від завершення, але він уже змінює місце України у глобальній продовольчій системі. Нові ринки в цьому сенсі – не декоративна статистика, а ознака того, що країна вчиться робити експорт менш вразливим до війни, політики й логістичних збоїв.
Тетяна Вікторова
