50% грошового забезпечення при звільненні зі служби: чому суд відмовив мобілізованому

Військовослужбовці після звільнення часто стикаються з тим, що розрахунок грошової допомоги залежить від складних правових нюансів, а різниця між видами служби може повністю змінити розмір виплати. Через це частина спорів переходить у суди, де військові намагаються довести право на додаткові кошти, а суди перевіряють підстави призову, тривалість служби, отримані виплати та норму закону, яка застосовується до конкретної людини. В одній з таких справ мобілізований військовий вимагав 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби, однак суд став на бік військової частини через особливий порядок виплат для мобілізованих.

Суд відмовив у виплаті 50% грошового забезпечення

Військовослужбовець звернувся до суду з вимогою зобов’язати військову частину нарахувати йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби. На його думку, відмова частини порушувала його право на належний розрахунок після завершення служби. Про це йдеться в матеріалах справи №560/5666/25.

Військова частина заперечила проти позову, пояснивши, що чоловік проходив службу за призовом під час мобілізації. Через це, за позицією відповідача, він підпадав під інші правила виплати допомоги при звільненні, які відрізняються від порядку нарахування 50% за кожен рік служби.

Під час розгляду справи суд перевірив підставу зарахування позивача на службу, порядок його звільнення та виплати, які він вже отримав на момент виключення зі списків особового складу. Встановлені обставини підтвердили, що чоловік був мобілізованим військовослужбовцем і раніше не проходив інший вид служби, який давав би право на заявлену ним допомогу.

Для військових, призваних під час мобілізації, діє спеціальна норма частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вона передбачає одноразову грошову допомогу при звільненні за кожен місяць служби, розмір якої становить 4% місячного грошового забезпечення, але загальна сума має бути не меншою за 25% місячного грошового забезпечення.

У справі суд також врахував, що в день звільнення позивачу вже виплатили допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №460. Законодавство не дозволяє одночасно отримувати кілька одноразових виплат за різними підставами, якщо вони стосуються одного й того самого звільнення зі служби.

З огляду на ці обставини суд дійшов висновку, що позивач не мав права на 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби. Його статус мобілізованого військовослужбовця визначав інший механізм розрахунку, тому вимоги до військової частини залишили без задоволення.

Якщо військовий вважає, що частина неправильно визначила суму одноразової допомоги, він може спочатку звернутися зі скаргою до вищого командування. Такий шлях дає змогу з’ясувати причину затримки або перевірити розрахунок без негайного звернення до суду.

Грошова допомога має бути виплачена протягом місяця після звільнення, хоча на практиці розрахунок іноді затягується через нестачу фінансування або внутрішні організаційні причини. У такій ситуації військовому варто отримати письмове пояснення від частини, оскільки воно може знадобитися для подальшого оскарження.

Інші судові позиції щодо виплат військовим

Суди також розглядали спори про додаткові виплати військовим, які отримали поранення під час бойових дій. Верховний Суд підтверджував право на підвищене грошове забезпечення під час стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого поранення, якщо травма пов’язана з виконанням бойових завдань.

Розмір таких виплат залежить від характеру поранення, його тяжкості та висновку військово-лікарської комісії. Документи ВЛК мають вирішальне значення, оскільки вони підтверджують медичні обставини, без яких військова частина не може правильно визначити суму нарахувань.

Окремо суди звертають увагу на те, що виплата 30 000 гривень не є автоматичною доплатою лише через статус військовослужбовця. Її нарахування пов’язане з фактичним виконанням відповідних службових або бойових завдань, тому відрядження до державних органів саме по собі не створює права на таку винагороду.