6 червня в Україні відзначається День журналіста, в світі – Всесвітній день трансплантології та Всесвітній день зелених дахів. 6 червня в історії світу й України відзначився низкою подій, які охоплюють політичні злами, наукові відкриття та культурні віхи. Цей день в українській історії є днем техногенних, людських і воєнних помилок, які повторюються.
День журналіста
Це професійне свято, встановлене указом Президента Леоніда Кравчука в 1994 році. Дата приурочена до моменту, коли Українська асоціація журналістів була прийнята до лав Міжнародної федерації журналістів у 1992 році — як ознака визнання незалежної української журналістики на міжнародному рівні.
Це день, коли вшановують тих, хто працює з інформацією: репортерів, аналітиків, фоторепортерів, редакторів, операторів, монтажерів, кореспондентів та всіх, хто причетний до створення новинного продукту. Це також день для рефлексії над місцем журналістики в суспільстві: її роллю як інструменту контролю, джерела знань, простору для критики та дискусій, а іноді — й полем для боротьби за право говорити вголос.
В Україні День журналіста нерозривно пов’язаний з темою свободи слова. В умовах війни, цензури, дезінформації та фізичної небезпеки для репортерів, це свято набуває ще більшої ваги. Воно відображає не лише професійну гідність, а й ціну, яку часом доводиться платити за право інформувати суспільство.
Цікаві факти
У Києві ще в XVIII столітті почали виходити перші друковані бюлетені — передвісники газет, зокрема «Київські відомості». У Харкові Григорій Квітка-Основ’яненко запустив перше україномовне періодичне видання — «Украинский вестник», яке поєднувало літературу й публіцистику. Журнал «Основа» став першим майданчиком для суспільно-політичної розмови українською — в ньому публікувався навіть Шевченко.
Після Маніфесту 1905 року, коли цензуру частково скасували, за кілька місяців у Києві, Львові, Харкові та Одесі з’явилися десятки україномовних газет — але вже через рік більшість з них закрили.
Сотні українських журналістів стали жертвами репресій — лише у 1933 році понад сто редакторів і публіцистів було заарештовано.
У 1960–1980-х журналістика жила в самвидаві: підпільні машинописні бюлетені, як-от «Український вісник» В’ячеслава Чорновола, поширювались нелегально, авторів за це ув’язнювали. Незалежна журналістика почала формуватися лише наприкінці 1980-х, коли створили першу вільну Спілку журналістів.
Після вбивства Георгія Ґонґадзе журналістська спільнота об’єдналася навколо захисту свободи слова. Під час Майдану і після початку війни 2014 року українські журналісти почали працювати в зоні бойових дій, створюючи нову етику — воєнну, польову.
6 червня 1992 року Національну спілку журналістів України було прийнято до Міжнародної федерації журналістів — саме ця подія стала підставою для встановлення дати свята.
Після 2022 року Україна стала однією з найнебезпечніших країн для роботи в медіа — десятки загиблих журналістів, робота в окупації, на фронті, в евакуації. Попри все, журналістика вистояла і продовжує документувати війну щодня.
За даними Інституту масової інформації, лише з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну (лютий 2022 року) загинули щонайменше 70 працівників медіа — частина з них виконували професійні обов’язки в зоні бойових дій.
Всесвітній день трансплантології
Цей день покликаний звернути увагу суспільства на питання донорства органів, важливість трансплантаційної медицини та роль лікарів, які працюють у цій високоспеціалізованій сфері. Ініціатива відзначення належить медичним і пацієнтським спільнотам, які прагнуть привернути увагу до життя людей, що перебувають у черзі на пересадку органів, і до тих, хто вже отримав шанс на одужання завдяки трансплантації.
Щодня суспільство стикається з викликами: низький рівень обізнаності, етичні дискусії, юридичні колізії та брак донорів. Водночас саме трансплантація є єдиним шансом на порятунок для людей з термінальною нирковою, печінковою або серцевою недостатністю. В Україні ця тема особливо актуальна: десятки тисяч людей щороку очікують на пересадку, але кількість операцій поки що значно менша за потребу.
В останні роки в країні спостерігається поступовий розвиток трансплантаційної системи. Після тривалих років занепаду були ухвалені нові нормативи, створені реєстри та запроваджена система ЄДІСТ (Єдина державна інформаційна система трансплантації). У 2024 році Україна вийшла на рекордні показники за кількістю трансплантацій нирок, серця та печінки, зокрема від посмертних донорів. Проте викликів залишається багато — як у законодавстві, так і в культурі ставлення до донорства.
Цікаві факти
Юрій Вороной у 1933 році в Україні (Херсон) вперше у світі спробував пересадити нирку людині. Донором була померла жінка. Операція була експериментальною і невдалою — пацієнтка прожила лише кілька діб, але саме це був перший у світі випадок клінічної трансплантації нирки від посмертного донора.
У 1954 році в США Річард Меррілл і Джозеф Мюррей провели першу успішну трансплантацію нирки — між однояйцевими близнюками. Через повну імунологічну сумісність операція вдалася, і пацієнт прожив ще кілька років. Цей випадок вважається початком ери успішної трансплантації, бо вперше було подолано проблему відторгнення.
У 2023 році в Україні здійснено понад 380 операцій з пересадки органів, з них близько половини — від посмертних донорів. Це в рази більше, ніж у попередні роки, проте ще дуже далеко до показників країн ЄС.
За даними МОЗ, понад 4 тисячі пацієнтів в Україні офіційно стоять у черзі на трансплантацію нирки, серця, печінки або легень. Справжня потреба — значно більша.
З 2021 року в Україні діє Єдина державна інформаційна система трансплантації, яка автоматично підбирає пари «донор-реципієнт» за медичними показниками.
В Україні кожна людина з 18 років може дати згоду на посмертне донорство через реєстрацію в особистому кабінеті на «Дії» або у свого сімейного лікаря. Водночас родичі все ще мають право заблокувати донорство, навіть якщо згода була надана за життя.
У 2024 році в Україні вперше виконали трансплантацію легень (у співпраці з іноземною клінікою), що відкриває нові горизонти для вітчизняної медицини.
Всесвітній день зелених дахів
Це неформальна ініціатива, яка з’явилася у відповідь на зростаючу потребу в адаптації міського середовища до змін клімату, перегріву міст, втрати біорізноманіття та перевантаження інфраструктури. Зелені дахи — це конструктивне рішення, яке поєднує архітектуру, екологію й енергоефективність.
У найпростішому розумінні зелений дах — це дах будівлі, на якому замість звичайного покриття створено шар із ґрунтом, рослинами й дренажною системою. Він може бути інтенсивним (із деревами, кущами, доступом людей) або екстенсивним (із мохами, травами, мінімальним обслуговуванням). Залежно від країни, клімату й містобудівної політики зелені дахи виконують різні функції: зменшують ефект міського теплового острова, знижують витрати на кондиціонування, фільтрують дощову воду, покращують акустику та створюють мікроекосистеми.
В Україні інтерес до теми посилився після 2020 року, коли екологічні питання стали частіше звучати в урбаністичному дискурсі. У новому житловому та комерційному будівництві зелені покрівлі поступово з’являються, хоча досі залишаються переважно приватною ініціативою забудовника або прикрасою для бізнес-центрів.
Цікаві факти
Концепція зелених дахів не нова — ще у VI столітті до н.е. у Вавилоні були створені легендарні висячі сади Семіраміди, які багато дослідників вважають першою формою зелених покрівель.
У Берліні діє державна програма субсидій на встановлення зелених дахів, а Торонто став першим містом у Північній Америці, де такі дахи є обов’язковими для нових великих будівель згідно з муніципальним кодексом.
Дослідження показують, що зелені дахи можуть знижувати температуру поверхні покрівлі влітку на 30–60 °C порівняно з чорним бітумним покриттям.
Зелені покрівлі зменшують потребу в кондиціюванні приміщень улітку до 25%, а також знижують тепловтрати взимку завдяки додатковому теплоізоляційному шару.
Один квадратний метр екстенсивного зеленого даху здатен затримувати до 5–10 літрів дощової води, що допомагає розвантажити міські зливові системи.
У Києві, Львові, Харкові та Дніпрі можна знайти приклади зелених дахів, зокрема на нових житлових комплексах, офісних центрах, і навіть на реконструйованих радянських будівлях.
Дослідження у європейських столицях доводять, що екстенсивні дахи з невисокою рослинністю можуть стати середовищем існування для запилювачів і зникаючих видів птахів.
Історичні події в цей день
1523 — Швеція остаточно вийшла з Кальмарської унії, розірвавши союз з Данією. Цього дня Густава Вазу обрали королем, заклавши основу незалежного шведського королівства.
1683 — В Оксфорді запрацював перший у світі музей, відкритий для широкої публіки — Ашмолеанський музей став символом нового підходу до науки та колекціонування.
1768 — З Холодного Яру під проводом Максима Залізняка рушили загони козаків. Їхній похід проти польської шляхти переріс у масштабне повстання, що увійшло в історію як Коліївщина. За різними оцінками, загинуло до 200 тисяч осіб.
1882 — Американець Генрі Сілі отримав патент на першу електричну праску, започаткувавши нову еру в побутовій техніці.
1925 — Волтер Крайслер заснував автомобільну корпорацію Chrysler, яка згодом стала однією з найвідоміших у світі.
1933 — У Нью-Джерсі (США) відкрили перший автокінотеатр, де глядачі могли дивитися фільми, не виходячи з машини. Він був розрахований на 400 автомобілів.
1944 — Почалася висадка союзницьких військ у Нормандії під командуванням генерала Ейзенхауера — один із ключових моментів Другої світової війни, який ознаменував відкриття другого фронту в Європі.
1962 — Джордж Мартін, прослухавши The Beatles, спершу назвав їхню музику жахливою. Проте невдовзі передумав і став продюсером, який визначив звучання гурту на роки вперед.
1981 — Американські лікарі вперше зафіксували випадки нової невідомої хвороби, яку згодом назвуть СНІДом.
1984 — Програміст Олексій Пажитнов створив одну з найвідоміших відеоігор усіх часів — «Тетріс».
1990 — Всеукраїнський православний собор проголосив створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Її першим патріархом обрали митрополита Мстислава.
1991 — Михайлу Горбачову вручили Нобелівську премію миру за внесок у завершення Холодної війни.
1994 — У Китаї сталася одна з наймасштабніших авіакатастроф: Ту-154 розбився поблизу Сіаня, загинуло 160 осіб.
2012 — Венера пройшла по диску Сонця — рідкісне астрономічне явище, яке наступного разу можна буде побачити лише в 2117 та 2125 роках.
6 червня є днем, коли в різні роки Україна не раз опинялася на межі катастроф.
1918 — вибуховий Київ
У той червневий ранок мешканці Звіринця прокинулись від потужного вибуху. На військових складах, розташованих у цьому історичному районі Києва, почалася пожежа. Що саме стало її причиною — достеменно невідомо, але факт: полум’я дісталося до складів зі снарядами й вибухівкою. Почалася ланцюгова реакція.
Глухі вибухи змінювали один одного, землю трясло. Снаряди розліталися на кілометри, вражаючи будинки, вулиці, людей. Район, що був щільно забудований, буквально стерло з лиця землі. За кілька годин вибуховою хвилею знищено понад 900 будівель. Понад 12 тисяч осіб втратили дах над головою. За даними слідства — загинули близько 200 людей, понад тисячу отримали поранення. Але ці цифри — попередні, імовірно, жертв було значно більше: частину тіл просто не знайшли.
Це була перша техногенна катастрофа такого масштабу в історії міста. Її ехо згодом лунало в романі Булгакова «Біла гвардія». Письменник переніс вибух на Лису гору, додавши оповіді містичного звучання. Та за художніми прийомами стояли дуже конкретні, реальні трагедії. Версії причин — від недбалості до диверсії — розглядалися роками, але нікого так і не визнали винним. І що показово: навіть у роки громадянської війни не було популярної версії про «ворожу агентуру» — просто визнали, що трагедія сталася і що відповідальні десь зникли.
1997 — земля пішла з-під ніг у Дніпрі
Це була тиха катастрофа. Без вибухів і пожеж, але з тією ж силою руйнування. Напередодні в Дніпропетровську, як тоді ще називався Дніпро, вирували дощі. Ливні тривали годинами, каналізація захлиналася водою, і вночі почалося те, що не одразу впізнали як біду.
О 4-й ранку мешканці району «Вітчизняна» прокинулись від глухого гуркоту. Гаражі біля станції «Зустрічна» зникли під землею. Далі земля поповзла вниз — неквапно, але невблаганно. О 6-й ранку зсув дістався дитячого садка. А вже за годину — обрушився житловий будинок №22 по вулиці Тополиній. Дев’ятиповерхівка, де ще мить тому спали діти, дорослі, сім’ї, — перетворилася на грудку бетонних уламків.
Причина — геологія. Більше третини міста стоїть на лесових ґрунтах: на вигляд тверді, але коли вбирають вологу, стають як пластилін. Саме такі ґрунти не витримали водонавантаження. Головне ж — усе це було передбачувано. Міські служби знали про ризики, знали, що каналізація не справляється, але не діяли. Як писала тоді преса: «Поки грім не вдарить — мерія не перехреститься». Грім вдарив, і наслідки були катастрофічні.
2023 — підрив Каховської ГЕС
У ніч з 5 на 6 червня російські війська, що контролювали Каховську гідроелектростанцію, підірвали греблю. Гігантська бетонна конструкція, що стримувала мільярди кубометрів води Каховського водосховища, була зруйнована вибухами зсередини. Почався неконтрольований скид води.
За кілька годин рівень води у Дніпрі почав стрімко зростати. Затоплені будинки, знищені поля, втрачена інфраструктура, зниклі безвісти люди й загиблі. Міста й села Херсонщини буквально опинилися під водою. Разом із ними — заповідники, сільське господарство, джерела питної води для півдня України. Вода змивала все — тут ливневками не обійтися. Це була катастрофа, яку визнали такою не лише в Україні, а й на міжнародному рівні.
Якщо київська трагедія 1918-го була результатом збереження боєприпасів у межах міста, дніпровська — наслідком байдужості до ризиків, то Каховка — цілеспрямованим знищенням критичної інфраструктури держави в центрі війни.
