89% опитаних батьків не мають чіткого уявлення про зміст прав дитини, визначених Конвенцією ООН

Українське суспільство досі має значний розрив між декларативною підтримкою прав дитини та реальним розумінням їхнього змісту. Це підтверджують результати нового дослідження ЮНІСЕФ, присвяченого до Міжнародного місяця батьківства. Попри те, що Україна давно ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, рівень її впізнаваності та розуміння серед населення залишається вкрай низьким. Проблема полягає не лише в нестачі знань, а й у ставленні до прав дитини як до абстрактних понять, які не завжди мають вагу у щоденному житті родини. На цьому тлі зростають ризики порушень, помилкових уявлень та нестачі діалогу в сім’ях. Ці тенденції набувають особливої ваги в умовах війни, коли психологічне напруження, нестабільність і втома впливають не лише на дорослих, а й на дітей.

Обізнаність українців про Конвенцію

Згідно з опитуванням, лише 11,3% українців — як батьків, так і підлітків — можуть упевнено сказати, що добре знайомі з Конвенцією про права дитини. Близько третини (35% серед батьків і 38% серед підлітків) лише щось чули про її існування, а майже кожен п’ятий узагалі ніколи не стикався з нею. У підсумку маємо ситуацію, коли 89% батьків не знають повного змісту прав, які має дитина згідно з міжнародними стандартами.

Таке незнання є не просто формальністю, воно створює серйозні ризики: батьки не завжди розуміють, де закінчується «виховання» і починається психологічний тиск чи насильство. А підлітки — не знають, що мають право на власну думку, тілесну недоторканність чи приватне листування.

Про які права знають українські родини

Найчастіше опитані згадували право на освіту (80% батьків, 76% підлітків), право на охорону здоров’я (76% і 67%) та захист від насильства (66% і 63%). Це ті права, які пов’язані з матеріальними або очевидними умовами життя. Натомість психосоціальні права, як-от право на приватність (відоме лише 35% батьків і 45% підлітків) чи право на ідентичність (44% підлітків), залишаються маловідомими або вважаються «другорядними».

Це підтверджує тезу, що люди краще орієнтуються в тих правах, які мають матеріальний або видимий характер, а психосоціальні аспекти часто залишаються поза увагою.

ЮНІСЕФ наголошує, що така диспропорція у сприйнятті свідчить про брак комплексного розуміння прав дитини як системи, що охоплює не лише побут і безпеку, а й емоційне, соціальне й ментальне благополуччя.

Де українці отримують інформацію про права дитини

Найбільшим джерелом інформації про права дитини для підлітків залишаються школи (34%) та власні батьки (39%). Для дорослих — соцмережі (41%) і традиційні медіа (33%). Telegram виявився універсальним каналом і для підлітків, і для батьків (понад 70% користуються ним для отримання інформації). TikTok переважає серед молоді (66%), тоді як Facebook — у старшого покоління (56%). YouTube використовують обидві групи, а Instagram частіше обирають підлітки.

Але отримання інформації — ще не означає її засвоєння. Як показує опитування, більшість знань залишається поверховою, не переходить у практику і не формує сталої поведінки у щоденному житті родини.

Хоча значна частина батьків визнає важливість підтримки прав дитини, понад третина з них погоджуються з тим, що самі порушували ці права. Ще тривожніше — лише 22% батьків і 17% підлітків обговорюють права дитини у своїх родинах щомісяця або частіше. Тобто переважна більшість сімей не має сталої практики розмов про повагу, кордони, вибір, емоції й самостійність дитини.

Це не означає, що батьки байдуже ставляться до дітей. Навпаки, багато з них щиро прагнуть забезпечити турботу й безпеку. Але в умовах стресу, економічної нестабільності та воєнного часу їм бракує інструментів, знань і підтримки, щоб реалізовувати ці наміри з урахуванням правової основи.

Як підлітки бачать свої права

Опитування зафіксувало низку сигналів про зміну уявлень молоді про власні права. Зокрема, 15% підлітків вважають, що дитина має право відмовитися від лікування, 12% — не ходити до школи. 34% цінують свободу висловлення власної думки, тоді як серед батьків лише 27% вважають її такою ж важливою. Це свідчить не лише про зростаючу автономність мислення підлітків, а й про розрив у сприйнятті меж свободи між поколіннями.

Водночас багато підлітків згадують про порушення своїх прав у вигляді психологічного або фізичного насильства, ігнорування думки, порушення приватності. Це знову ж таки вказує на те, що тема прав дитини залишається вразливою і недостатньо врегульованою у внутрішньосімейному середовищі.

Гендерні відмінності у сприйнятті насильства

Ще один цікавий аспект — відмінності між чоловіками й жінками у трактуванні виховних практик. 81% жінок погоджуються, що крик або образливі слова є формою насильства над дитиною. Серед чоловіків такої думки дотримуються лише 68%. Це підтверджує, що навіть базові поняття про повагу, коректну комунікацію й емоційний вплив сприймаються по-різному залежно від статі.

Як зазначив голова ЮНІСЕФ в Україні Мунір Мамедзаде, більшість батьків прагне захистити своїх дітей, однак їм важко справлятися наодинці, особливо у воєнний час. Урядова уповноважена з прав дитини Дар’я Герасимчук також наголосила, що родини потребують підтримки, адже виховання в умовах стресу — це виклик не лише для родини, а й для держави.

Саме тому ЮНІСЕФ оголосив про запуск нової просвітницької кампанії, що має на меті розширити знання про права дитини, зробити їх видимими та живими — не лише в законодавстві, а й у повсякденному житті українських родин.

Дані опитування показують, що попри формальну підтримку і бажання захищати дітей, українському суспільству ще належить пройти довгий шлях до того, щоб права дитини стали не абстрактним терміном, а частиною щоденної взаємодії в родині, школі, громаді. Обізнаність, діалог, повага, готовність слухати — це не додаткові «опції», а базові умови для розвитку дітей, особливо в часи, коли світ навколо вимагає від них стійкості, зрілості й адаптивності.

Правовий захист дитини починається з простих речей: з уміння вислухати, не принижувати, пояснювати, не зловживати авторитетом дорослого. І хоча міжнародні конвенції є важливими, головний документ про права дитини пишеться щодня — у кожній розмові, рішенні, а також у кожному конфлікті між дорослим і дитиною.