Американські гарантії та територіальні втрати: ризики 28‑пунктного мирного плану (огляд західної преси)
Як повідомляють західні медіа, президент США Дональд Трамп схвалив попередній варіант «мирного плану» щодо закінчення війни Росії проти України – документа, який складається з 28 пунктів і який представники Білого дому таємно обговорювали з російською стороною, не залучаючи Україну до повноцінного процесу. Як зазначає NBC News, саме цей план протягом останніх тижнів у закритому режимі розробляли спецпредставник Трампа Стів Віткофф, віцепрезидент Джей Ді Венс, держсекретар Марко Рубіо та радник президента Джаред Кушнер, консультувавшись із російським спецпредставником Кирилом Дмитрієвим та окремими українськими посадовцями, хоча Київ, за даними джерел, не брав участі у формуванні змісту документа та був лише “загально проінформований” про його рамки.
За інформацією Guardian, Financial Times, Axios та Washington Post, ідеться про план, що значною мірою відображає максималістські вимоги Кремля. Водночас американські посадовці стверджують, що документ нібито має надати “гарантії безпеки обом сторонам” та запропонувати “реалістичні ідеї для досягнення тривалого миру”. Водночас у США немає єдиного консенсусу щодо цієї ініціативи: деякі високопосадовці та сенатори-республіканці, зокрема союзник Трампа Ліндсі Грем, заявили NBC News, що нічого не знали про існування цього плану. Попередні спроби Віткоффа вести переговори без участі України вже провалювалися, і нинішня ініціатива знову викликає глибоку стурбованість у Києві та серед експертів.
Що пропонує план: ключові пункти й суперечливі вимоги
Територіальні поступки
За даними Financial Times, проєкт мирного плану передбачає, що Україна має передати Росії весь Донбас, включно з тими районами, які нині перебувають під контролем Києва. Така умова фактично означає прямі територіальні втрати, що більшість аналітиків трактує як вимогу де-факто капітуляції. The Guardian називає цей підхід “драконівським” щодо України й підкреслює, що пропозиції, які передбачають поступки територіями, є формою капітуляції під тиском.
Скорочення армії і обмеження озброєнь
Один з найбільш контроверсійних пунктів – обмеження чисельності українських Збройних сил майже вдвічі.
План нібито передбачає також відмову України від деяких категорій озброєнь, особливо далекобійної зброї (ракети дальньої дії), а також згортання американської військової допомоги.
Заборона іноземних військ
Серед пунктів і заборона розміщення іноземних військових сил на українській території. Це положення веде до стратегічної нейтралізації України з точки зору розміщення потенційних партнерських сил – дуже близько до російської формули “жодного НАТО”.
Мовно-релігійні поступки
За повідомленнями FT, план також передбачає визнання російської мови як офіційної та надання статусу російській православній церкві (РПЦ) в Україні. Ці пункти в українських медіа розцінюються як такі, що мають не лише символічне, а й глибоке екзистенційне значення: вони можуть вплинути на культурну ідентичність та внутрішній суверенітет України.
Гарантії безпеки
За інформацією Axios, план поділений на чотири блоки, і один із них присвячений безпековим гарантіям – “миру в Україні”, “безпеки в Європі” та майбутнім відносинам між США, Росією та Україною.
Однак, якою саме буде механіка цих гарантій, – неясно. Не зрозуміло, чи матимуть вони справжню силу, чи є просто декларативними.
Залучення Туреччини та Катару
Axios повідомляє, що до розробки плану долучені Туреччина та Катар, які вже мали роль посередників в інших конфліктах (наприклад, у Газі).
Це можна розцінювати як спробу дати плану міжнародну “легітимізацію”, але також і як інструмент для багатостороннього тиску на Київ.
Два медіапули, дві оповіді: розрив у подачі
Аналіз медіаполя навколо цього плану показує, що існують принаймні два конкурентні наративи, які, ймовірно, відображають конфлікт всередині самої американської адміністрації.
Медіапул “Критиків” (FT, Guardian, Washington Post)
За їхніми словами, це – неофіційний бекканал: Віткофф і Дмитрієв діють не як уповноважені переговорники всієї адміністрації, а як посередники без формального мандата, чиї контакти не відображають офіційної переговорної позиції Вашингтона.
План подається як надмірно вигідний Кремлю, адже містить одразу територіальні, військові та навіть культурні поступки. За таких умов Україна ризикує втратити не лише частину суверенітету, а й власну обороноздатність, державну ідентичність та свободу зовнішньої політики.
Критики вбачають у цій ініціативі також елементи інформаційного тиску Кремля: поширення проєкту через “незалежні медіа” може бути частиною ширшої стратегії впливу на українське керівництво та формування потрібного Москві політичного фону.
Медіапул “Прихильників плану” (Axios)
Axios прямо називає це “планом Трампа”: підкреслює, що Віткофф має мандат, а план нібито схвалений певними фігурами в адміністрації. У цій версії питання територій і гарантій безпеки стоять як компроміс, який має запобігти подальшій ескалації: “краще погодитися зараз, ніж втрачати більше пізніше“.
Гарантії безпеки – центральний елемент плану: він нібито не лише обмежує українську армію, але й дає обіцянку майбутньої безпеки через міжнародні механізми.
Туреччина і Катар, за даними Axios, “допомагають легітимізувати” план і можуть виступати посередниками.
Політична логіка за лаштунками: чому план з’явився саме зараз
Поява цього “28 – пунктного” плану не випадкова і має кілька взаємопов’язаних політичних мотивів.
По-перше, внутрішньополітичний тиск на Україну значно зростає через корупційний скандал, що послаблює позиції президента Зеленського. Як зазначає Guardian, нестабільність усередині країни може зробити Київ більш схильним до компромісу, ніж раніше.
По-друге, стратегічні амбіції Трампа та його спецпосланця Віткоффа відіграють не менш важливу роль. Віткофф, за оцінками аналітиків, прагне закріпити свій статус як миротворця або навіть “архітектора миру” на власних умовах. Для Трампа це одночасно спосіб підкреслити власний глобальний вплив, створивши імідж “великого миротворця”, здатного укласти угоду між Москвою та Києвом.
По-третє, маніпуляційний інтерес Кремля очевидний. Через неофіційний канал Віткоффа та Дмитрієва Росія може просувати свої максималістські вимоги під виглядом компромісу, одночасно роздмухуючи розбіжності всередині Заходу та послаблюючи єдність союзників України.
Як наголошує The Washington Post, візит високопосадовців США до Києва прямо пов’язаний з просуванням “мирного плану” Трампа: делегація під керівництвом міністра армії Дена Дрісколла, разом зі спеціальним посланцем Стівом Віткоффом, мала на меті провести непрямі консультації з українською владою щодо положень плану, які Київ вважає проблемними, та оцінити реакцію на можливі компроміси, закладаючи основу для подальшого дипломатичного тиску і легітимізації ініціативи.
Нарешті, міжнародне посередництво з боку Туреччини та Катару додає новий рівень складності. Їхня участь надає плану видимість нейтральності та серйозності, проте одночасно відкриває можливість для багатосторонніх перетворень документа, коли його параметри можуть змінюватися не лише у двосторонньому руслі між США та РФ, а й через вплив інших учасників.
У підсумку поява плану є результатом поєднання внутрішнього тиску на Київ, амбіцій американських політиків, стратегічних маніпуляцій Москви та міжнародного посередництва, що робить його одночасно привабливим і надзвичайно ризикованим.
Економічні та політичні деталі “плану Трампа”: орендна плата за Донбас
За повідомленнями The Telegraph, одним із центральних елементів 28 – пунктного плану є схема “гроші за землю”, що передбачає передачу контролю над Донбасом під управління Росії за орендну плату, яку Москва мала б виплачувати Україні. Як пише LigaNet, у цій конструкції Київ формально зберігає юридичну власність на території, але фактичне управління переходить до Росії, що створює парадоксальну ситуацію: Донбас залишається українським на папері, але контроль там здійснює Москва.
Крім того, план передбачає надання російській мові офіційного статусу на цих територіях, а також офіційне визнання Української єпархії Російської православної церкви, що фактично легітимізує вплив Москви у культурній і релігійній сфері. Про це повідомляє британське видання The Independent.
Військовий компонент плану включає значне скорочення української армії та обмеження на використання іноземних дипломатичних літаків, що знижує обороноздатність країни та її здатність реагувати на потенційні агресивні дії з боку Росії.
У політичному плані реалізація цього документа вже мала наслідки всередині США: після витоку інформації про деталі “плану Трампа” спецпосланець США з питань України Кіт Келлог заявив про намір піти у відставку, що підкреслює гостроту внутрішніх суперечок у Вашингтоні навколо цієї ініціативи.
Таким чином, економічно, культурно та військово-політичні елементи плану створюють структуру значної залежності України від Москви, одночасно пропонуючи американській адміністрації можливість демонстрації “миротворчого успіху”, хоча на практиці цей проєкт виглядає надзвичайно ризикованим для Києва.
Американські гарантії безпеки: сумніви та ризики – The Telegraph
Пропозиція Трампа надати Україні американські гарантії безпеки як свого роду “втішний приз” викликає низку серйозних запитань. По-перше, така ініціатива суперечить багаторічним заявам колишнього президента про скорочення міжнародних зобов’язань США та принцип “Америка насамперед”.
По-друге, неясно, чим ці гарантії відрізнятимуться від членства України в НАТО, яке Вашингтон уникав майже два десятиліття через побоювання реакції Москви та необхідність консенсусу всередині Альянсу. Деякі члени НАТО, ймовірно, будуть обережними щодо гарантій, побоюючись, що майбутні адміністрації США можуть вимагати їхньої участі у військовому захисті України у разі нової ескалації. Для Москви ж подібні гарантії виглядають майже як неофіційне НАТО, лише під іншою назвою.
Нарешті, постає ключове питання: чи матимуть ці гарантії реальну цінність і чи готові США їх дійсно виконувати. І адміністрація попереднього президента Джо Байдена, і нинішня команда Трампа сходяться на думці, що США навряд чи вступлять у прямий конфлікт із найбільшою ядерною державою світу заради оборони України.
Як підсумовує The Telegraph, дипломатичний процес щодо України ще триває, але перспективи його успіху залишаються вкрай складними.
