“Безпечне” навчання в небезпечних умовах: ліквідація дистанційної форми навчання та її наслідки

Вже декілька днів поспіль не вщухає бурхливе обговорення в освітянській  спільноті  наміру Міністерства освіти та науки України повернути українських школярів до очної форми навчання. В ефірі телемарафону міністр освіти та науки Оксен Лісовий, посилаючись на “колосальні освітні втрати”, прокоментував плани відомства щодо поновлення очного навчання для 300 тис школярів.

Міносвіти звернуло увагу на результати дослідження PISA – 2022, згідно з якими наші діти у навчанні відстають від своїх однолітків з інших країн на 1,5-2,5 роки, і дійшло висновку, що винна в цьому дистанційна освіта. Чиновники одразу прореагували і заходилися створювати спеціальні умови навчання.

“Ми нашу політику і той наказ (проект наказу № 850, – ред.) розробили для того, щоб профілізувати освіту для кожної  категорій і зробити її максимально якісною. Подолати освітні втрати та інші втрати. Бо є втрати в психоемоційному розвитку дітей, у формуванні вольових якостей, втрати у здоров’ї через тривале перебування без фізичної активності в онлайн-освіті. Багато поганих речей, які відобразяться на успішності наших громадян в майбутньому”, – пояснив наміри міністерства Оксен Лісовий.

Начебто все цілком виправдано і зрозуміло. Але чому ж так стурбоване суспільство? Спробуємо розібратися  у доцільності багатообіцяючих планів Міносвіти.

Проєкт “Школа офлайн”

Міністерство освіти та науки разом з Офісом профільного віцепрем’єра Михайла Федорова започаткували реалізацію проєкту “Школа офлайн”, метою якого є не тільки повернення школярів до очного навчання, а й забезпечення умов організованого навчання різних категорій учнівства: і переміщених внаслідок бойових дій, і тих, хто перебуває на тимчасово окупованих територіях та за кордоном. Дана ініціатива складається з 4 компонентів, що враховують специфіку кожної категорії учнів та вчителів:

• Компонент 1 – Інфраструктура: укриття – автобуси –девайси;
• Компонент 2 – Навчання за місцем перебування;
• Компонент 3 – Перегляд дистанційних шкіл;
• Компонент 4 – Навчання дітей на ТОТ та за кордоном.

Отже, першим кроком до реалізації офлайн навчання є будівництво укриттів у прифронтових областях. На це держава виділила 2, 35 млрд субвенцій, і 57 проєктів уже отримали фінансування.

Стан справ з укриттями в школах

Не дивлячись на виділену державою певну кількість грошей, потреби виявилися значно більшими, так як ще 165 закладів мають бути забезпечені коштами для побудови укриттів. За даними ZN.UA в школах України налічується 10 111 укриттів, однак наразі МОН зовсім не моніторить ситуацію щодо шкіл, де немає укриттів взагалі, а, отже, не може дати чітку оцінку наскільки заклади освіти забезпечені укриттями. Чи є такий підхід освітніх чиновників правильним? Питання риторичне.

Викликає сумнів і стан вже існуючих захисних споруд. Ще свіжі в пам’яті випадки аварійного стану укриттів: в одній із київських шкіл під час повітряної тривоги обвалилася стеля, в укритті іншої школи обвалилася стіна, а у одній із шкіл Черкащини укриття, взагалі, перетворилося на басейн через те, що стеля почала протікати.

За вимогою Міністерства захисне укриття має бути у будівлі закладу або на відстані не більше ніж 500 м. Постає питання, а чи встигнуть діти своєчасно та організовано пройти до цього укриття у разі небезпеки? Наприклад, на Сумщині  під час повітряної тривоги учні залишилися стояти просто неба через те, що укриття однієї із шкіл було зачинено в цей момент на ремонт. То чи варто так покладатися на наявність укриттів у навчальних закладах? Та і перебування в них, ну, скажімо, аж ніяк не сприяє навчальному процесу. Приміщення переповнене, матеріальна база не сприяє здійсненню навчальних цілей. Як правило, укриття розраховані лише на те, щоб всі учні туди помістилися, а далі діти, перебуваючи у таких сховищах, просто займаються своїми справами. Ні про яке навчання в цей момент і мови не йде.

Марина Гребінець, мама школяра із Запоріжжя висловила загальну думку багатьох батьків:

“Якщо скажуть виходити офлайн, то переведемо дитину на сімейну форму навчання. Бо підвали шкіл то не укриття, то братські могили. Історія з Охмадитом нічому не навчила”.

Що ще планує МОН

Крім фінансування укриттів, уряд виділяє 1 млрд $ державної субвенції на придбання шкільних автобусів, які будуть здійснювати підвіз дітей до шкіл з укриттями. Ймовірно, що школи поблизу фронту не дарма працювали весь цей час у дистанційному режимі. Адже прифронтові території знаходяться під постійною загрозою  через обстріли. Більшість доріг на таких територіях зруйнована. То як можна вважати в таких умовах маршрут до безпечних місць навчання безпечним? Здоровий глузд говорить, що ніяк.

Також після відкриття шкіл з укриттями держава обіцяє забезпечити необхідними девайсами дітей та вчителів, які не зможуть відвідувати школу офлайн. Така практика вже здійснювалася ще у 2022 році. За даними МОН вже понад 128 000 учнів та 98 000 вчителів забезпечені ноутбуками. Українським школярам, які продовжать навчатися дистанційно, видаватимуть вживані гаджети, зібрані з освітніх округів та приватних компаній США, Великої Британії та ЄС. У МОН запевняють, що кожен пристрій буде  ретельно перевірено, очищено від попереднього використання та здійснено оновлення програмного забезпечення. Чомусь після такої новини, що наші діти будуть вимушені працювати на вживаній техніці в душу закрадається якесь неприємне відчуття другосортності. Невже держава не може оголосити тендер серед фірм, що займаються виготовленням цифрових засобів, на забезпечення школярів новою сучасною технікою?

“Доки українські можновладці розкрадають державу, українських школярів забезпечать вживаними гаджетами з США і Європи. Вони безмежно раді, що працюватимуть на МЕТАЛОЛОМІ.”, – залишив обурений коментар користувач  сайту osvita.ua під ніком 399.

Невже нашим дітям судилося виховуватися в умовах користування засобами, що не мають бути предметами розкоші,  “з барського плеча”, як нормою?

За умовами другого компоненту проєкту, якщо дитина переїхала на ту територію України, де безпекова ситуація дозволяє навчатися очно, то батьки мають перевести дитину до такого закладу освіти. Держава залишає можливість продовжити навчання дистанційно лише за умови, якщо у фактичному місці перебування не знайшлося місць для дітей-ВПО, або “очні класи” взагалі вістуні.  Вочевидь, що дітей та батьків ВПО позбавляють права обирати школу та форму навчання. Такі фактори як необхідність дитини, яка і так переживає стрес, адаптуватися до нового колективу, звикати до нових вчителів, відчувати майнову нерівність, чомусь  нікого не зацікавили під час прийняття такого рішення.

Людмила Хмара, мати школяра з Харківщини:

“Я мама п’ятикласника і проти офлайн навчання. Зупиніть війну, тоді робіть офлайн навчання! Батьки мають право вирішувати, за якою формою навчатися дітям. Немає гарантії, що завтра ракета не прилетить у школу”.

Але ж не треба забувати, що переселенці мають тенденцію часто змінювати своє місце перебування через невизначеність свого становища: пошук більш безпечного місця, неможливість знайти житло, або працевлаштуватися. То скільки таких шкіл доведеться змінити дитині-ВПО? А МОН тим часом стверджує про необхідність інтеграції в нову громаду та розвиток м’яких навичок.

Катерина Бондаренко, переселенка з Сумщини:

“Ви розумієте, що діти впо можуть декілька разів змінювати місцезнаходження за час поки йде війна? Бо там десь їх виселили, там будинок продали, там батьки роботу не знайшли, бо немає свого, люди в пошуках, майже бомжі. І кожен раз дитина повинна йти в ту школу, де оселились? А це може бути і серед навчального року навіть. Втрачати друзів, свою улюблену вчительку, стресувати ЩЕ більше, вливатись у новий колектив. Деякі діти після обстрілів дома, хочуть бути біля батьків. Може не на часі такі реформи? Може дасте все ж таки вибір батькам?”.

У Компоненті 3 розкриваються нові вимоги до дистанційних шкіл:

• мінімальна наповнюваність класів – 20 учнів;
• наявність в кожній школі хоча б одного класу для всіх років навчання: з 1 по 9 клас або з 5 по 11 клас (або з 8 по 11 клас для ліцеїв);
• проведення синхронного навчання з використанням цифрових технологій.

Подібні вимоги унеможливлюють подальше існування шкіл, що здійснювали навчання за допомогою дистанційної форми. А, отже, таке становище призведе до закриття більшості шкіл, яких і так залишається з кожним днем все менше через військовий час.

У Компоненті 4 обговорюється можливість впровадження нових форматів навчання для дітей на ТОТ:

• індивідуальний план навчання (педагогічний патронаж);
• навчання в дистанційному класі;
• можливість переходу разом з учителем до іншого закладу.

За таких умов школярам прийдеться перейти на екстернатну або домашню форму навчання. А це означає, що дитина вимушена буде опановувати програму самотужки зі скороченням матеріалу. То про яку якість освіти та подолання освітніх втрат іде мова?

В Асоціації міст України б’ють на сполох: МОН власноруч своїми необдуманими планами знищує зв’язок між підконтрольною територією України та окупованою територією громад.

“Знищення освіти призведе до непоправних наслідків, а саме: зневіри учнів, їхніх батьків та педагогів у тому, що вони потрібні своїй державі, фактичної перемоги російської пропаганди на ТОТ, зростання соціальної напруги в освітянському середовищі”,  – стурбовано коментує ситуацію громадськість.

400 000 тис учнів, пребуваючи за кордоном, поєднують навчання у місцевих школах з дистанційним навчанням в українських школах. МОН під приводом розвантаження дітей пропонує для вивчення лише програму українознавчого компоненту. Це скорочена освітня програма, що передбачає вивчення лише тих предметів, яких немає у програмі місцевих шкіл за кордоном. Невже можна отак галопом пробігтися по правилам рідної мови, вивчити твори українських класиків, чи осягнути всі етапи історичного розвитку рідної країни? Такий крок підштовхує до висновку, що рідна освіта не така вже і важлива.

Що залишається в такій ситуації робити освітянам?

Міністр освіти Оксен Лісовий запевняє, що рішення знайдено і, хоча вчителі втрачають своє навантаження, проте будуть включені до кадрового резерву із збереженням мінімальної заробітної плати. Вчителям обіцяють:

• створення єдиного порталу вакансій;
• допомогу з боку служб зайнятості;
• супровід кар’єрними консультантами;
• підготовку до роботи на деокупованих територіях.

Щоб реалізувати всі ці заходи, потрібно спочатку знайти кошти. Варто знати, що система оплати праці освітян передбачає маленьку базову ставку та купу надбавок. Середня заробітна плата вчителя залежить від категорії, навантаження та педагогічного стажу. Якщо відкинути всі можливі надбавки, то заробітна плата молодого вчителя без стажу становить 6 349 грн. Такі крихти навряд чи зможуть забезпечити існування вчителів, які опиняться під загрозою втрати роботи. І сиди в тому резерві, як то говорять, чекай з моря погоди.     Складається враження, що попри всі старання педагогів здійснювати навчальний процес у надмірно складних умовах, забезпечувати дітей знаннями, самі вони виявилися непотрібними державі, наче викинуті на балкон старі іграшки, якими більше ніхто не грається.

Світлана, вчителька з Харківщини:

“Зрозуміло, школи закриють. А куди йти працювати вчителям, які залишаються без роботи? Тільки не смішіть “кадровим резервом”. Вчителів менше, менше з кожним днем учнів і шкіл. Який резерв? І які вакансії? Закриють школи по селах. Де там вакансії? Вітер по вулицях ганяти?”.

Галина, вчителька з Вовчанська Харківської області:

“Напишіть простими словами: 90 відсотків шкіл, які працювали онлайн, будуть закриті. А вчителів викинуть на вулицю, як шолудивих собак. Бо і дурневі зрозуміло, що працевлаштуватися в наш час, особливо у прифронтових регіонах, вони не зможуть.”

Людмила, вчителька з Херсону:

“Якщо закриють заклад освіти, куди йти працювати вчителям? Ви кажете що буде кадровий реєстр, з якого будуть направляти в інші школи. Але ж в школах і так немає вільних місць, то куди йти? В інше місто? А хто ж знайде житло в іншому місті? Про яку збережену середню зарплату ви говорите? Якщо її будуть отримувати лише ті кому це погодять (треба ще заявку подавати на огляд). Як будуть працювати школи офлайн, якщо тотальні проблеми зі світлом (ви уявляєте, що буде взимку)? Робите все, щоб люди з-за кордону не повернулись, а ті хто з ТОТ не виїхали”.

Нигяр Ибрагимова, переселенка з АР Крим:

“Це якась дурниця. МОН, яке повинне стояти на захисті Закону України “Про повну загальну освіту”, прав дітей, приймає ПРОТИПРАВНІ НАКАЗИ. ГАНЬБА!!!!!”.

Звісно, що очна форма навчання набагато ефективніша за дистанційну. Ніщо не замінить “живого” спілкування з учителем, можливість активно працювати в групах та спілкуватися з однолітками. Та чи можливо здійснювати очне навчання в нинішніх реаліях, в яких зараз перебуває Україна? Зрозуміло, що держава намагається знайти всі можливі способи заощадження коштів. Та чи не треба вирішувати ці питання разом з громадськістю? Адже ми всі живемо у демократичному суспільстві. Будь-які зміни в організації навчального процесу потребують ретельного та всебічного огляду, з врахуванням реальних потреб та можливостей усіх учасників навчального процесу.

Ймовірно, що перехід на очну форму навчання повинен здійснюватися лише після всебічної оцінки готовності всіх навчальних закладів та забезпечення необхідних ресурсів для безпеки та комфорту як учнів, так і вчителів.  Тільки такий підхід дозволить створити безпечну освітню систему, яка сприятиме всебічному розвитку дітей та підтримці високого рівня професійної діяльності педагогів. Можливо, представникам МОН треба зробити висновки і припинити приймати необдумані та поспішні рішення десь тишком-нишком, а нарешті навчитися чути голос суспільства.