Світ затамував подих, спостерігаючи за виборами у Сполучених Штатах – обирають 47-го президента країни з наймогутнішою економікою, глобальною геополітичною силою та традиційною роллю “захисника демократії”. Подія, яка колись сприймалася як суто внутрішня американська справа, сьогодні перетворилася на ключовий момент для міжнародної політики, глобальної безпеки і економічної стабільності. Для України, яка перебуває на передовій протистояння з Росією, результат цих виборів може стати питанням життя і смерті: від їх результатів залежить підтримка одного з наймогутніших наших союзників. В умовах, коли допомога від США означає наявність сучасного озброєння, фінансових ресурсів та політичного захисту, кожен голос американця сьогодні може визначити, наскільки затягнеться війна і яким буде її кінець.
Лідери виборчих перегонів – зіткнення двох різних світів
Америка стоїть на роздоріжжі: демократка Камала Гарріс, яка обіцяє продовжити нинішній курс підтримки України, та республіканець Дональд Трамп, який виступає за обмеження американської військової допомоги і більше зосередження на внутрішніх справах. Тобто, битва за Білий дім між Трампом і Гарріс перетворилася на зіткнення двох світів, де кожен кандидат не просто пропонує новий підхід, а уособлює абсолютно різні версії самої Америки. Погляди Трампа та Гарріс настільки різняться, що здається, ніби обирають не нового лідера, а нову країну. Це вибір між відкритим світовим лідерством і націоналістичною ізоляцією, між захистом союзників та закриттям за власними кордонами.
Камала Гарріс — перша жінка та перша віцепрезидентка афро-азійського походження, відома своєю прогресивною політикою та готовністю зберігати стабільність у глобальних альянсах. Її позиція стосовно України чітка: підтримка у боротьбі з Росією є не просто жестом солідарності, а стратегічною необхідністю. Гарріс бачить у цьому ключ до стабільності у Європі, а отже — і до світового порядку. За її програмою, адміністрація планує не лише зберегти, а й збільшити військову допомогу Україні, інвестувати в розвідку, аби надавати Україні точнішу інформацію, а також поглибити санкційний тиск на Москву.
Для багатьох українців Гарріс стала символом надійного партнерства. Її риторика впевнена і цілеспрямована: США повинні залишатися частиною глобального альянсу, де кожен союзник відіграє важливу роль. Вона наголошує на важливості НАТО, згуртованості з Європою та збереженні міжнародних договорів, які, на її думку, є головною перепоною для авторитарних держав. Однак Гарріс сприймається багатьма як технократ, надто обережний і дипломатичний. Її риторика логічна й структурована, але не має тієї харизматичної іскри, якої від політиків часто очікують виборці. Це голос розумного аналітика, професійного консультанта, але не лідера, який заряджає натхненням. Гарріс, немов представник “спокійної Америки” — чиновницька, обережна, розсудлива. Хоч її політика безпечна і логічна, вона викликає нудьгу. І хоча її ставка на образ антипода Трампа виглядає логічно, вона все ж не створила для себе унікального іміджу. Виборцям, які вже обережні щодо Трампа, Гарріс могла запропонувати щось нове і власне, але її злиття з образом адміністрації Байдена знівелювало це намагання.
Гарріс підтримує нову хвилю санкцій, прагне перекрити всі шляхи для фінансування російського режиму і активно вимагає від інших країн посилити власні санкційні режими. Для України перемога Гарріс — це можливість надійної допомоги, що зміцнить оборону, фінансування, а також дозволить країні планувати подальші кроки у своїй боротьбі.
З іншого боку політичного спектру — Дональд Трамп. Колишній президент є уособленням Америки, яку світ звик бачити на плакатах і карикатурах. Гучний, прямолінійний, яскравий, він знову виходить на арену під своїм знаменним гаслом “Америка понад усе”. У ньому поєднується образ і відчайдушного Дядька Сема, і того самого архетипічного “американця з глибинки”, яким він був змальований ще в 30-х роках у книгах Ільфа і Петрова. Цей образ — сила Америки, яку вже не раз критикували за її агресивний індивідуалізм, застарілі погляди і надмірну прямолінійність. Але для багатьох цей образ є привабливим, адже Трамп не боїться кидати виклик політкоректності й стандартизованим очікуванням.
Його кампанія нагадує яскравий плакат із надписом “Повертаймося додому”, а обіцянки зосередитися на внутрішніх проблемах знаходять відгук у серцях багатьох американців, втомлених від постійних міжнародних конфліктів. Для Трампа допомога Україні є “зайвим тягарем” для бюджету, і його заклик передати більше відповідальності Європі — це відображення його політики зведення стін навколо Америки. При цьому він залишається настільки відвертим у своїх позиціях, що лякає і заспокоює одночасно: так, він за межі США не заглядає, але це означає і відхід від активної участі у світовій політиці.
Трамп має суперечливу репутацію у Східній Європі, але його впив на міжнародну арену важко переоцінити. Він готовий відмовитися від швидкої підтримки НАТО, його позиція щодо союзників непередбачувана. Його особиста симпатія до Путіна і жорстка позиція щодо союзників по НАТО змушують європейські країни хвилюватися: перемога Трампа могла б дозволити Росії відновити свій вплив і відчути зменшення тиску, тоді як Україна ризикує залишитися наодинці в боротьбі з ворогом.
Як відбуваються вибори в США – боротьба за кожен голос і загроза заворушень
Вибори президента США у 2024 році є не просто змаганням між двома кандидатами. Цього року американці вирішують, у якому напрямку рухатиметься країна, і результат виборів може вплинути на весь світовий порядок. Незважаючи на те, що громадяни голосують напряму, обрання президента залежить від складної системи, яка залучає Колегію виборщиків. Вона є невід’ємною частиною американської політичної системи, яка зберігає традицію балансування інтересів штатів. Вибори у США мають свою унікальну систему, яка відображається через поділ на так звані “сині” та “червоні” штати. У “червоних” перевага традиційно за республіканцями, а у “синіх” – за демократами. Однак є й “хиткі” штати, де підтримка коливається між партіями, роблячи їх вирішальними у визначенні переможця.
Кожен із 50 штатів проводить своє голосування окремо, визначаючи підтримку для кандидата через просту більшість голосів. Потім у гру вступає Колегія виборщиків – орган, який фактично обирає президента. При цьому кількість виборщиків від кожного штату залежить від чисельності його населення, що дозволяє створити загальну систему з 538 голосів, із яких кандидату потрібно набрати 270, щоб стати президентом. Слід зазначити, що американська система виборів має одну особливість: вона непряма, а це означає, що обраним президентом стає не завжди той, хто отримав найбільшу кількість голосів від громадян. Наприклад, у 2016 році Гілларі Клінтон отримала більше голосів, ніж Дональд Трамп, але не змогла перемогти через механізм Колегії виборщиків.
Таким чином, американці насправді голосують не безпосередньо за кандидата – Камалу Гарріс чи Дональда Трампа, а за виборщиків від свого штату, які згодом віддають свій голос за одного з кандидатів. У великих штатах, таких як Каліфорнія, більш за все виборщиків (54), тоді як у менш заселених, таких як Вермонт чи Вайомінг, їх лише по три.
Під час виборів особлива увага приділяється “хитким штатам” або “штатам-гойдалкам”, де традиційно високий рівень конкуренції між республіканцями та демократами. Цьогоріч такі штати, як Пенсильванія, Джорджія, Мічиган, Аризона, Вісконсин і Невада, стають полем жорсткої боротьби, де кожен голос може визначити переможця. І хоча інші штати вже давно “закріплені” за демократами (“сині штати”) або республіканцями (“червоні штати”), у “хитких штатах” результат неможливо передбачити заздалегідь. Саме ці штати стануть вирішальним фактором для перемоги, адже навіть невелика перевага у кілька голосів може змінити результат для всього штату, а отже, і вплинути на підсумки виборів.
Суттєвим є той факт, що ці вибори у США проходять в атмосфері непередбачуваності, якої країна не відчувала вже багато років. Камала Гарріс і Дональд Трамп дійшли до дня виборів “нога в ногу”, і соціологічні опитування показують мінімальний розрив між кандидатами. Це не лише загострює політичну напругу, а й змушує аналітиків по всьому світу утриматися від будь-яких прогнозів.
По-перше, результат цих виборів значною мірою залежить від штатів-гойдалок, де підтримка розділена практично порівну між двома кандидатами. Штати, як Пенсильванія, Джорджія, Аризона та Вісконсин, мають вирішальне значення для кінцевого результату. У кожному з них боротьба настільки запекла, що навіть невелика перевага в декілька тисяч голосів може визначити, кому дістануться голоси виборників.
По-друге, обидва кандидати мають високу і майже рівну підтримку серед виборців. Така поляризація спричиняє серйозні сумніви в тому, що хтось із них здобуде переконливу перемогу. З огляду на досвід минулих виборів, коли підрахунок голосів затягувався на декілька днів, немає гарантій, що цього разу переможця визначать одразу.
Після того, як у 2020 році на підрахунок голосів пішло кілька днів, у США зростає занепокоєння щодо можливих заворушень. Під час попередніх виборів, коли Джозеф Байден здобув перемогу над Дональдом Трампом, останній відмовився визнавати результати і його прихильники штурмували Капітолій. Тепер, у 2024 році, зважаючи на заяви Трампа, що він не готовий визнати перемогу Гарріс, напруга зросла до критичного рівня. Гарріс, на відміну від нього, вже наголосила, що визнає результати виборів, аби зберегти громадянський спокій.
Зараз більше 20 штатів США, зокрема Вашингтон, готуються до потенційних протестів. Запроваджені заходи безпеки включають встановлення металевих огорож навколо будівель для підрахунку голосів, особливо у таких містах, як Лас-Вегас та Фенікс. Наприклад, у Мічигані, столиці Детройта, вже посилено заходи безпеки металодетекторами та огорожами, також готуються до можливих протестів. Занепокоєння настільки велике, що деякі школи й церкви, які раніше використовувалися як виборчі дільниці, цього року вирішили не надавати приміщення, оскільки побоюються насильства.
Крім того, губернатори, зокрема Джо Ломбардо у Неваді, вже залучають Національну гвардію для швидкого реагування на можливі порушення порядку. У центрі Фенікса встановили барикади, а департамент шерифа округу Марікопа готується застосовувати новітнє обладнання, включаючи дрони й снайперів, для моніторингу активності. Такий рівень мобілізації говорить про серйозність ситуації.
Враховуючи настрої та спогади про події 6 січня 2021 року, коли прихильники Трампа атакували Капітолій, цього року федеральний уряд і окремі штати розробили плани на випадок масових заворушень. Вашингтон готує додаткову підтримку Нацгвардії для захисту урядових будівель, хоча офіційний запит від округу Колумбія ще не був наданий. Бюро Національної гвардії вважає, що ця підтримка може знадобитися у найближчі тижні, особливо під час затвердження результатів виборів Конгресом або перед інавгурацією нового президента.
У випадку затяжного підрахунку голосів або судових розглядів, США можуть опинитися у стані політичної кризи, коли обидві сторони звинувачуватимуть одна одну у фальсифікаціях. Ця непередбачуваність, по суті, залишає країну без чіткого лідера, що особливо небезпечно в період глобальної нестабільності.
Отже, незалежно від того, хто стане 47-м президентом, ці вибори вже стали одними з найбільш поляризованих в історії США.
Чи зможуть вибори в США наблизити кінець війни та омріяний мир в Україні
У США голосування йде повним ходом, але для України це не просто політична подія за океаном. Це питання, яке має значення для кожного українця, хто щодня чекає новин із фронту і сподівається на кінець цієї війни. Хто б не став наступним президентом Сполучених Штатів, його позиція щодо російсько-української війни буде одним із вирішальних чинників у питанні миру для України. Камала Гарріс і Дональд Трамп пропонують дві різні дороги до майбутнього, і лише одна з них потенційно може принести Україні мир на вигідних умовах.
Гарріс від самого початку своєї політичної кампанії підкреслювала, що стратегічна підтримка України не просто необхідна, але й є шляхом до миру. Її концепція полягає у тому, що стабільна військова та фінансова підтримка України змусить Росію сісти за стіл переговорів, але на умовах Києва. Гарріс і її команда переконані, що лише через послідовний тиск можна змусити Кремль до поступок, зокрема до виведення військ з окупованих територій.
Підтримка ППО, постачання високоточних ракетних систем, фінансування для зміцнення кордонів — усе це за президентства Гарріс має залишитися пріоритетом. Для українців це означає не лише можливість оборонятися, а й шанс на контрнаступ, що наблизить перемогу і можливість переговорів на вигідних умовах. Сьогодні аналітики наголошують: Кремль готовий йти на мир лише в умовах, коли тиск з боку України буде нестерпним. І це якраз те, що обіцяє адміністрація Гарріс.
Водночас стратегія Трампа стосовно війни в Україні є абсолютно іншою філософією. Він неодноразово заявляв, що припинить війну негайно, що хоче відновити “нормальні” стосунки з Росією і припинити “допомогу, яка виснажує Америку”. Для нього головний інтерес полягає у скороченні американських витрат на зовнішні конфлікти. На одному зі своїх передвиборчих виступів він навіть заявив, що “американці не повинні платити за чужі війни”. Цей підхід для України несе серйозні ризики: Трамп схильний бачити в мирних переговорах не інструмент тиску на Росію, а спосіб швидкого припинення конфлікту, навіть якщо це означає поступки з боку України.
У такому сценарії мир може наступити, але на умовах, які абсолютно не влаштують владу України. Ймовірно, Трамп буде готовий схвалити договір, що залишить частину української території під контролем Росії, аби зберегти “гарні відносини з Путіним”. Для багатьох українців це звучить як загроза: мир, якого прагне Трамп, може означати не повернення Криму або Донбасу, а навпаки — їх втрату на користь Росії.
З іншого боку, війна, яка триває вже стільки років, виснажила українців, тому вони хочуть негайного припинення війни на будь-яких умовах. Багато хто втомився від постійної тривоги, смертей, руйнувань та страху за майбутнє. В час, коли більшість населення живе в стані невпевненості, прагнення миру — хоч якого, хоч за будь-яку ціну — стає зрозумілим бажанням. Кожен новий день бойових дій означає не лише втрати на фронті, але й тягар для тих, хто залишається вдома, підтримує армію, живе у стані тривоги та суму.
Для багатьох українців мир вже не асоціюється зі справедливістю чи перемогою, а став синонімом спокою і можливості повернутися до життя, в якому не треба боятися за власну домівку чи родину. Коли кожна нова смерть здається безкінечним повторенням трагедії, виникає бажання закінчити це, хай навіть за умов втрат. Більше втрат на фронті, більше руйнувань — усе це змушує людей шукати будь-який вихід, навіть якщо він означатиме складний компроміс.
Уроки історії: як минулі президентські вибори в США впливали на Україну
За десятки років Сполучені Штати неодноразово вирішували, чи підтримувати Україну. І кожен новий американський президент зі своєю адміністрацією змінював умови цієї підтримки. Кожен вибір лідера у США ставав поворотним моментом для українського майбутнього: від рішень про надання фінансової допомоги до критичних моментів військової підтримки та санкцій проти Росії.
У 1994 році Україна зробила доленосний крок: вона відмовилася від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу. Білл Клінтон на той час очолював США, і саме під його адміністрацією відбувся підписання Будапештського меморандуму, де США, Велика Британія та Росія гарантували Україні безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї. Україна сподівалася, що США стануть щитом від потенційної агресії. Проте, коли у 2014 році Росія анексувала Крим, стало зрозуміло: меморандум на папері не означав захисту в реальності. Цей історичний досвід змусив багатьох українців засумніватися у твердості західної підтримки, зокрема з боку США.
На початку 2000-х Джордж Буш-молодший активно підтримував демократичні трансформації в країнах Східної Європи. Під час свого президентства він відкрито говорив про можливість приєднання України до НАТО, і у 2008 році під час саміту НАТО в Бухаресті його адміністрація офіційно підтримала перспективу членства України та Грузії в Альянсі. Але все обмежилося деклараціями — членство так і не стало реальністю, і саме це залишило Україну в небезпечній “сірій зоні” між Сходом і Заходом. Росія, розуміючи, що Україна не має реального членства в НАТО, почала підготовку до війни. Ті обіцянки Буша для багатьох українців залишилися болісним спогадом про нереалізовану можливість захисту.
Президентство Барака Обами стало справжнім випробуванням для України. У 2014 році, коли Росія почала військові дії на Донбасі та анексувала Крим, реакція адміністрації Обами була стриманою. Попри запроваджені санкції та заяви про підтримку, США не надавали Україні летальної зброї, яка була критично необхідною для захисту. Обама сподівався стримати Росію дипломатією і вважав, що залучення американської зброї може призвести до більшого конфлікту. Це рішення стало болючою точкою для української армії, яка вела бої зі старою технікою проти добре озброєних російських сепаратистів і військових. Лише пізніше, коли Обама передав владу, американські “Джавеліни” нарешті з’явилися на фронті, але для багатьох це стало гірким нагадуванням про втрачену підтримку у вирішальний момент.
Під час минулого президентства Дональда Трампа Україна опинилася в центрі великого політичного скандалу. У 2019 році розгорівся так званий “Українагейт”: Трампа звинуватили у тиску на Володимира Зеленського з метою розпочати розслідування щодо сина його політичного конкурента Джо Байдена. Цей скандал призвів до імпічменту Трампа у Палаті представників, а сама Україна несподівано стала фігурантом внутрішньополітичних конфліктів США. Попри це, Трамп таки надав Україні летальну зброю і санкції проти Росії продовжували діяти, але його політика залишила українців у стані непевності: вони завжди чекали нових різких рішень, які могли змінити напрям підтримки.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, адміністрація Джо Байдена стала союзником для України. Байден не лише підтримав введення санкцій проти Росії, але й очолив рух за єдність західних країн у питанні підтримки України. Під його керівництвом США виділили мільярди доларів на військову допомогу, включаючи передові системи ППО та далекобійні ракети. Його політика стала продовженням курсу на зміцнення України як форпосту демократії у Європі.
Отже, для світу перемога Трампа або Гарріс є більше, ніж простим вибором між двома політиками. Це визначення шляху, яким піде глобальний світовий порядок найближчими роками. При цьому президентські вибори в США сьогодні мають для України значення, якого годі було б уявити кілька десятиліть тому. Це вже не просто зміна політичної фігури у Вашингтоні, а потенційна зміна балансу сил на полі бою. Залежно від того, хто стане наступним президентом США, буде зрозуміло, яким чином і коли настане мир. Як свідчить історія, американські президенти та їхня політика неодноразово змінювали хід подій в Україні. Тепер черговий вибір Америки знову ставить Україну на роздоріжжі між миром і тривалим військовим протистоянням.
Оксана Іщенко
