2 грудня світ відзначає Міжнародний день боротьби за скасування рабства, і це не лише формальна дата з календаря, а заклик відкрити очі на проблему, яку більшість з нас воліє не помічати. Рабство здається нам далеким і належним минулому, ми асоціюємо його з галерами Римської імперії, бавовняними плантаціями Америки чи колоніальними ярмами Африки. Але це не архаїзм, а жахлива реальність для мільйонів людей сьогодні. І в цьому полягає його страшна актуальність: рабство нікуди не зникло, воно змінило обличчя і продовжує існувати поруч із нами у найрізноманітніших формах. Торгівля людьми, примусова праця, сексуальна експлуатація, дитяча праця, примусові шлюби — все це відбувається просто зараз, у світі цифрових технологій та прогресу. Найбільше шокує те, що ці злочини часто залишаються поза увагою, адже жертви або не мають голосу, або бояться говорити.
Історичний контекст
Історія боротьби з рабством почалася не вчора, вона триває довгі сторіччя. Рабство з часом змінювало свої обличчя, адаптувалося до нових умов, але залишалося незмінним за суттю: експлуатація одних людей іншими. Рабство має коріння, яке простягається в найглибшу давнину, коли людство лише почало формувати суспільства. Перші випадки рабства зафіксовані ще у IV тисячолітті до нашої ери в Месопотамії. У стародавніх шумерів, перших творців міст-держав, рабство стало одним із основних способів забезпечення праці. Тоді рабів здебільшого набирали серед військовополонених або через неспроможність людей сплатити борги. Наприклад, боргові раби могли працювати на полі, будівництві чи в господарстві своїх господарів, виконуючи роль “живої валюти”.
У Стародавньому Єгипті рабство теж було поширеним явищем. Єгипетські фараони використовували тисячі рабів для будівництва своїх величних пірамід і храмів. Хоча сучасні дослідники вважають, що піраміди будували не лише раби, а й наймані працівники, все ж у великомасштабних проектах античної епохи використання примусової праці було звичним. Рабів часто захоплювали під час військових походів або обкладали непосильними податками, що призводило до потрапляння людей у рабство.
У Стародавній Греції рабство було настільки інтегрованим у суспільне життя, що в Афінах — колисці демократії — на одного вільного громадянина припадало три-чотири раби. Вони виконували всю важку роботу, дозволяючи громадянам займатися політикою, філософією та мистецтвом. При цьому раби не мали жодних прав і могли бути продані або навіть страчені своїми господарями.
Римська імперія довела рабство до небачених масштабів. Під час її розквіту мільйони людей — захоплені під час численних завоювань, народжені в рабстві або продані в неволю через бідність — працювали в копальнях, на плантаціях і в домах багатих патриціїв. Наприклад, після Третьої Пунічної війни (146 рік до н.е.) понад 50 тисяч карфагенян були захоплені й продані в рабство. Одним з найбільш драматичних епізодів у римській історії, пов’язаним з рабством, є повстання Спартака у 73-71 роках до н.е. Цей колишній гладіатор очолив величезне повстання рабів, яке стало символом боротьби за свободу. Хоча повстання було жорстоко придушене, воно продемонструвало, наскільки велика була залежність римського суспільства від рабської праці.
У Стародавньому Китаї та Індії раби також виконували важливу економічну роль. Наприклад, у Китаї династія Чжоу (XI-III ст. до н.е.) активно використовувала рабів у сільському господарстві та на будівництві.
Рабство існувало і на інших континентах. В Африці воно стало частиною місцевих культур задовго до трансатлантичної работоргівлі. На піку трансатлантичної работоргівлі щорічно перевозили близько 80 тисяч африканців через океан. Цей кривавий бізнес, що тривав понад три століття, позбавив Африку близько 12 мільйонів людей. Одним із перших ударів по цій системі стала британська заборона работоргівлі в 1807 році. Але навіть після цього кораблі продовжували нелегально переправляти людей — великі гроші, вкладені у рабську працю, не так просто втратити. Наприклад, у США економіка Півдня до середини XIX століття буквально трималася на рабах. У 1860 році тут було понад чотири мільйони рабів, що становило майже третину населення регіону.
Не менш драматичною була історія Гаїті, де революція рабів у 1791 році перетворилася на справжню війну за незалежність. До цього часу в країні, яка тоді називалася Сан-Домінго, рабство було жахливим за масштабами: половина ввезених африканців помирала за перші три роки через жорстокі умови праці. Але в результаті революції в 1804 році Гаїті стала першою державою, яка скасувала рабство повністю. Однак “свобода” обернулася на ізоляцію: країна зазнала економічної блокади, а її мешканцям довелося платити величезну “компенсацію” колишнім рабовласникам — борг, який Гаїті виплачувала до 1947 року.
У XIX столітті боротьба з рабством охопила весь світ. Російська імперія скасувала кріпацтво у 1861 році, формально звільнивши 23 мільйони селян. Але свобода виявилася ілюзорною: багато хто зі “звільнених” залишилися залежними від землевласників через кабальні умови викупу.
Але чи залишилася ця проблема у минулому? У жодному разі ні, хоча в світі йде боротьба з цим ганебним явищем. Одним із перших кроків стало скасування трансатлантичної работоргівлі, започатковане Великим Британським парламентом у 1807 році. США пішли далі, прийнявши 13-ту поправку до Конституції у 1865 році, що офіційно заборонила рабство. Але це був лише початок довгого і болісного процесу. Наприклад, Гаїті, яка здобула незалежність у 1804 році після успішної революції рабів, стала першим у світі прикладом держави, де рабство було повністю скасовано. У 2015 році Великобританія прийняла Закон про сучасне рабство, що став прикладом комплексного підходу до боротьби з цією проблемою. Однак незважаючи на всі ці історичні перемоги, сучасні форми рабства доводять, що суспільство недостатньо зробило, аби викорінити проблему.
Торгівля людьми в Україні
Торгівля людьми в Україні є давнім явищем, вона опинилася на 49-му місці у глобальному антирейтингу сучасного рабства серед 167 країн, які потрапили під дослідження міжнародної некомерційної організації Walk Free. За їхніми оцінками, в країні близько 286 тисяч людей живуть у сучасному рабстві. Це означає, що на кожні 100 тисяч українців припадає 641 особа, яка страждає від цього ганебного явища.
Зараз Україна, яка переживає найбільшу кризу з часів Другої світової війни, стала не лише полем бою, але й полем для нової форми війни — торгівлі людьми. У тіні ракетних ударів, розбитих домівок і масового переселення українців розгортається менш видима, але не менш руйнівна трагедія. Злочинці з холодним розрахунком користуються хаосом, вразливістю і розпачем людей, створюючи ідеальні умови для експлуатації. Війна змінила все, але торгівля людьми адаптувалася миттєво. Трафікери полюють на найбільш уразливих: внутрішньо переміщених осіб, які втратили дім і засоби до існування; жінок, які виїжджають за кордон у пошуках безпеки, а натомість потрапляють у сексуальне рабство; дітей, які залишилися без батьківського піклування; чоловіків, що шукають роботу і стають жертвами трудової експлуатації. У цій війні злочинці не вибирають сторону — вони полюють на всіх.
Статистика, оприлюднена Національною поліцією України, є моторошною: з початку повномасштабного вторгнення зафіксовано 323 факти торгівлі людьми, серед яких 37 дітей, зокрема 23 малолітніх. Ці цифри — не просто дані. Це зруйновані життя, розбиті долі, травми, які залишаються з людьми назавжди. І це лише офіційно задокументовані випадки. За кожним з них стоять десятки інших, які залишаються у тіні.
Особливо гостро проблема проявляється у зоні бойових дій та серед біженців. Жінки та діти, які тікають від війни за кордон, часто стають жертвами сексуальної експлуатації або незаконного усиновлення. Безробітні чоловіки, які прагнуть заробітку, потрапляють у рабські умови праці — без зарплати, документів і права на протест. Трафікери обіцяють “золоті гори”, а натомість забирають усе — навіть свободу. Як в умовах ХХІ століття це все ще можливо? Відповідь проста: хаос війни створює для злочинців ідеальні умови. З початку 2024 року поліція виявила 67 фактів торгівлі людьми. Серед постраждалих — 29 чоловіків, 29 жінок і 10 дітей. При цьому поширеним явищем є факти продажу дітей.
Україна вже давно стала ключовою точкою на карті європейської торгівлі людьми, а війна лише погіршила ситуацію. Нелегальні перевезення, відсутність контролю на кордонах, розрив соціальних зв’язків і тотальна вразливість населення — усе це підживлює злочинний бізнес, який щорічно приносить мільярди доларів його організаторам. Торгівля людьми стала зручним інструментом для тих, хто не боїться використовувати людське горе як спосіб заробітку. Найстрашніше в цій ситуації те, що трафікери завжди йдуть на крок попереду. Вони адаптуються до нових умов, використовують сучасні технології, соціальні мережі, фейкові вакансії. Їхні методи включають усе: від підроблених документів до психологічного насильства. У той час як люди намагаються вижити у війні, злочинці холоднокровно використовують їхній страх і розпач.
Державні структури намагаються реагувати. У 2023 році з державного бюджету було профінансовано 841 тисячу гривень для допомоги жертвам торгівлі людьми. У 2024 році допомогу отримали 47 осіб. Однак це лише крапля в морі, враховуючи масштаби проблеми. Багато жертв просто бояться звертатися по допомогу або не знають, як це зробити. Вони залишаються невидимими для системи, але не для своїх катів.
Глобальний масштаб сучасного рабства
У XXI столітті торгівля людьми стала однією з найшвидше зростаючих злочинних індустрій у світі. Вона поступається за масштабами лише торгівлі наркотиками, приносячи злочинцям від 150 мільярдів доларів щороку. При цьому в світі 1 із 4 жертв сучасного рабства — це дитина. Цей глобальний бізнес процвітає на нещасті мільйонів людей, яких перетворюють на товар і експлуатують у найжорстокіших формах. Згідно з даними ООН, щороку жертвами торгівлі людьми стають близько 2,5 мільйона осіб із 127 країн, яких продають до 137 держав. За даними Міжнародної організації праці, сьогодні у світі налічується 50 мільйонів людей, які живуть у сучасному рабстві, і їх число лише зростає.
Є й інші дані. За даними некомерційної організації Walk Free у світі налічується 40,3 мільйонів рабів. При чому найгірша ситуація склалася в Північній Кореї, де з 25 мільйонів населення 2,64 мільйона перебувають у стані примусової праці під тиском держави. У першу десятку держав з найбільшим поширенням рабства увійшли також Еритрея (на тисячу осіб населення припадає 93,які живуть в рабстві), Бурунді (39,95 на тисячу осіб), ЦАР (22,25 рабів на тисячу осіб), Афганістан (22,25), Мавританія (21,43), Південний Судан (21,43), Пакистан (16,82), Камбоджа (16,81) та Іран (16,24).
Як вже зазначалося, Україна в антирейтингу сучасного рабства займає 49 місце серед 167 досліджених країн. При цьому Росія в антирейтингу посідає 64-е місце, розташовуючись між Єгиптом (63-тє) і Молдовою (65-те). За оцінками Walk Free, в сучасному рабстві в РФ живуть 794 тисяч осіб, тобто на кожні 1000 жителів припадає 5,5 сучасних раба. Великобританія займає в антирейтингу 132-е місце з 2,08 рабів на тисячу мешканців, це в 10 разів перевищує оцінки Міністерства внутрішніх справ країни. Сполучені Штати розташовуються на 158-е місці з Близько 403 тисячами рабів.
За оцінкою організації, 71% сучасних рабів складають жінки і дівчатка. 24,9 мільйонів змушені займатися підневільною працею, 15,4 млн примусово вступили у шлюб. За останні п’ять років 89 млн осіб піддавалися тій чи іншій формі рабства протягом декількох днів, місяців або років. У дослідженні використані дані офіційної статистики 167 країн, інформація некомерційних організацій і результати опитувань понад 71 тисяч осіб.
Як зазначає Walk Free, сучасне рабство охоплює примусову працю, сексуальну експлуатацію, дитячу працю та примусові шлюби. За їхньою оцінкою, 71% сучасних рабів становлять жінки та дівчатка. Зокрема, 24,9 мільйона людей змушені працювати під примусом, а 15,4 мільйона – насильно уклали шлюб. Упродовж останніх п’яти років 89 мільйонів людей постраждали від сучасного рабства хоча б на короткий період.
Слід ще раз наголосити, що четвертою частиною жертв є діти, які потрапляють у жахливі умови праці або злочинні схеми. Наприклад, на озері Вольта в Гані працює близько 20 тисяч дітей, яких продають рибалкам за 250–300 доларів. Їх змушують розплутувати рибальські сіті по 14–16 годин на день. Їхня праця є небезпечною, нерідко закінчуючись травмами або смертями. Цих дітей позбавлено будь-яких прав, і вони не отримують за свою роботу жодної оплати.
У червні Державний департамент США оприлюднив щорічний звіт про торгівлю людьми у світі за 2024 рік. У цьому документі особливу увагу приділено країнам, де зафіксовано державну політику або практику, пов’язану з торгівлею людьми. Серед них – Росія та Білорусь, які опинилися в центрі міжнародного осуду через систематичні порушення у цій сфері. Звіт, представлений державним секретарем США Ентоні Блінкеном, висвітлює ситуацію в 13 країнах, де задокументовані факти використання примусової праці, сексуального рабства та навіть вербування дітей для участі у збройних конфліктах. До цього переліку увійшли Афганістан, Білорусь, Бірма, Китай, Куба, Еритрея, Іран, Північна Корея, Росія, Південний Судан, Судан, Сирія та Туркменістан.
Ці держави були віднесені до третього рівня – найнижчого за шкалою дотримання заходів протидії торгівлі людьми. Це класифікація, яка свідчить про найсерйозніші порушення та мінімальні зусилля для їхнього усунення. У зв’язку з цим із 1 жовтня 2024 року для цих країн будуть введені обмеження на отримання негуманітарної іноземної допомоги. Зокрема, припиниться фінансування участі державних службовців у програмах обміну, а також доступ до позик і ресурсів американських фінансових установ для більшості цілей, окрім гуманітарних чи торговельних.
Звіт Держдепа США 2024 року вкотре наголошує на тому, що торгівля людьми залишається однією з найбільш тривожних глобальних проблем, яка вимагає не лише міжнародного осуду, а й конкретних дій для захисту постраждалих і покарання винних. В Індії, наприклад, близько восьми мільйонів людей працюють у борговій кабалі, де “позика” передається від батька до сина. У Катарі під час будівництва інфраструктури для Чемпіонату світу з футболу загинули тисячі робітників-мігрантів, які працювали в нелюдських умовах. А в Лівії, країні, розтерзаній громадянською війною, відкрито функціонують ринки рабів, де людей продають за 400 доларів. Це ціна життя у XXI столітті.
Отже, історія, яка почалася тисячі років тому, досі триває, але тепер її сторінки переписуються у нових, не менш жахливих формах. Сучасне рабство є не лише тіньовою стороною глобалізації, це безжальна система, яка руйнує життя і випробовує межі нашої людяності. У світі, який гордо декларує права людини й свободу, мовчазне толерування цих злочинів має вигляд вибухового вироку моральності. І доки бодай одна людина буде в кайданах, ми всі, як людство, залишатимемося заручниками свого лицемірства.
Отже, історія, яка почалася тисячі років тому, досі триває, і сучасне рабство залишається одним із найжорстокіших злочинів проти людства. Це реальність, яка ховається у виробництві речей, які ми споживаємо щодня, у невидимих робітниках, яких експлуатують заради дешевизни, і людях, яких позбавили права бути вільними. Рабство не просто продовжує існувати, воно знаходить нові способи пристосування і все ще тримає у кайданах бідність, залежність та безправ’я. І це, мабуть, найбільша поразка цивілізації, яка вважає себе прогресивною. Сучасне рабство — це система, яка живе за рахунок байдужості й мовчання. Його не можна ігнорувати, бо за кожним випадком стоять зламані життя. Якщо світ не готовий рішуче зупинити це, то питання не в тому, чи буде рабство існувати завтра, а в тому, хто стане його наступною жертвою. І доки хоча б одна людина залишатиметься рабом, людство не може вважати себе вільним.
Оксана Іщенко
