В сучасному світі, де кордони розмиваються, а мільйони українців опинилися через війну за межами своєї Батьківщини, питання єдності нації давно вже стало критично важливим. Україна входить до переліку країн з найбільшою кількістю біженців у світі. Порівняно з іншими країнами, українська криза є однією з наймасштабніших у контексті кількості людей, що були змушені залишити свої домівки через війну. В умовах безпрецедентних викликів, з якими стикається Україна, президент Володимир Зеленський анонсував створення Міністерства української єдності. Ця інституція покликана об’єднати розкидані по світу українські громади і зміцнити їхні зв’язки з батьківщиною, тобто, створити механізм, який зможе захистити українську національну ідентичність від зовнішніх загроз. Але чи зможе вона виконати цю складну місію?
Нова ініціатива Президента України
Володимир Зеленський анонсував створення нового Міністерства української єдності, яке буде орієнтоване на підтримку українців, що проживають за кордоном. Цю ініціативу він оголосив під час наради з керівниками закордонних дипломатичних установ України, тема якої була “Військова дипломатія: стійкість, зброя, перемога”.
Президент зазначив, що поряд зі звичайною роботою, яку виконує Міністерство закордонних справ України, була досягнута домовленість з Прем’єр-міністром про підготовку до запуску нової інституції, яка повинна забезпечити достатню міцність глобального українського єднання. Враховуючи, що мільйони українців проживають в інших країнах, нове міністерство буде відповідати за їх зв’язки та взаємодію з Україною, а також за захист наших спільних інтересів як нації.
За словами президента, фактично ця нова інституція повинна стати “міністерством української єдності та протидії російським впливам на українців”. Він зауважив, що Росія активно використовує величезні пропагандистські ресурси за межами своїх кордонів, спрямовані, зокрема, на українців. Президент також зазначив, що багато аспектів духовної незалежності українського народу досі залишаються неврегульованими, і Росія використовує свої церковні структури для агентурної діяльності та розпалювання внутрішніх розколів серед українців.
Зеленський також наголосив на необхідності більшої активності держави в питаннях, що стосуються освітніх, культурних та інформаційних потреб українців в інших країнах. Він підкреслив, що раніше Україна ніколи не мала такої великої частини свого народу за кордоном, і вважає, що тільки Міністерство закордонних справ України не здатне впоратися з цією ситуацією. Оскільки мова йде про мільйони українців, Зеленський вважає неправильним просто очікувати реалізації відповідних завдань від різних міністерств і відомств. Потрібна організація, яка буде спрямовувати інші державні установи до досягнення визначених цілей. Президент також додав, що найближчим часом будуть представлені всі деталі щодо нової інституції.
Чому об’єднання важливе: уроки історії
Протягом століть український народ неодноразово стикався з викликами, які загрожували його єдності та національній ідентичності. Історія України сповнена прикладів, коли зовнішні сили намагалися послабити країну, зруйнувавши її культурні та соціальні основи. Водночас, це також історія боротьби за об’єднання та збереження української самобутності.
Зовнішні сили часто використовували принцип “розділяй і володарюй”, намагаючись посіяти ворожнечу серед українців. Так, у часи польського панування на західних землях, а пізніше й у складі Австро-Угорської імперії, українців штучно розділяли на різні соціальні та релігійні групи. Це дозволяло тримати їх під контролем і перешкоджало формуванню єдиного національного руху. Першими масштабне використання політики “розділяй і володарюй” проти українців застосували польські правителі під час панування Речі Посполитої на українських землях у XVI-XVIII століттях. Польська шляхта і королівська адміністрація активно поділяли українців на основі соціальних і релігійних ознак.
З одного боку, українську еліту — князів і старшину — намагалися асимілювати через надання привілеїв та включення до складу польської шляхти, але з обов’язковою умовою переходу на католицизм. З іншого боку, українське селянство залишалося в кріпацькій залежності, що знижувало можливість соціального піднесення. Такий розрив між елітою і масами створював значні внутрішні конфлікти, які заважали формуванню національної єдності.
Релігійне питання також стало потужним інструментом розділення. Унія 1596 року, що призвела до створення Греко-католицької церкви, викликала релігійний розкол серед українців. Поляки використовували цей конфлікт для розпалювання ворожнечі між православними та уніатами, що знову ж таки працювало на їхню користь у контролі над регіоном.
У XIX столітті, коли значна частина українських земель опинилася під контролем Австро-Угорської імперії, політика “розділяй і володарюй” набула нових форм. Австрійська влада розглядала українців як зручний інструмент для протидії польському впливу в Галичині. Водночас, вони намагалися не допустити об’єднання українського руху на основі спільної національної ідентичності. Одним зі способів розділення стало підтримання розбіжностей між українцями Галичини та Буковини. В обох регіонах існували відмінності в культурі, освіті, релігії, які австрійська влада активно використовувала для того, щоб утримувати ці території під своїм контролем. Наприклад, українцям Буковини надавали певні привілеї, щоб запобігти їхньому об’єднанню з українцями Галичини, де поляки мали значний вплив.
Українці, що проживали під владою Російської імперії, також зазнавали подібної політики. Російська влада розглядала українців як “малоросів” — частину “єдиного російського народу”, і намагалася розколоти українське суспільство на основі мовних і етнічних ознак.
Однак сьогоднішні виклики багато в чому нагадують минулі спроби зруйнувати українську ідентичність. Пропаганда, інформаційні війни, спроби розколоти суспільство на основі мовних, ідеологічних, релігійних розбіжностей – усе це інструменти, які вже використовувалися у минулому. До них зараз додався розподіл українців на тих, хто воює — не воює, хто покинув країну, а хто залишився.
У цьому контексті створення Міністерства української єдності може згуртувати суспільство і стати черговим кроком у тривалій боротьбі за національну єдність. За умови, якщо влада зуміє врахувати уроки історії, то зможе використати цей орган для зміцнення зв’язків між українцями по всьому світу. Історія вчить нас, що об’єднання українців навколо спільних цінностей і культурних традицій є ключовим фактором для збереження нашої нації. Тепер настав час діяти, спираючись на ці уроки, щоб забезпечити майбутнє України
Порівняння з іншими країнами
Створення нового міністерства, ініційоване Володимиром Зеленським, не є унікальною ідеєю на світовій арені. Багато країн, які стикаються з подібними викликами, вже давно впровадили аналогічні інституції для зміцнення зв’язків зі своїми діаспорами та підтримки національної єдності. Одним із найвідоміших прикладів є Міністерство у справах діаспори в Ізраїлі, яке було створене з метою підтримки зв’язків між Ізраїлем та єврейськими громадами по всьому світу. Воно займається питаннями єврейської освіти, культури, боротьби з антисемітизмом, а також сприяє репатріації євреїв до Ізраїлю.
Особливістю роботи цього міністерства є його активна співпраця з громадами за кордоном у різних сферах, включаючи економічну, культурну та соціальну. Міністерство також координує зусилля інших державних органів для забезпечення підтримки єврейських громад у всьому світі. Цей досвід може бути корисним для України, враховуючи, що мільйони українців проживають за межами своєї батьківщини.
Вірменія, як країна з однією з найбільших діаспор у світі, також має власне Міністерство діаспори. Це міністерство було створене для зміцнення зв’язків з вірменами, які проживають за межами країни. Воно займається питаннями збереження вірменської культури, мови, освіти та підтримки національної ідентичності. Міністерство діаспори Вірменії активно співпрацює з вірменськими громадами у різних країнах, організовує культурні заходи, підтримує освітні програми та сприяє економічному розвитку країни через залучення діаспори до інвестиційних проектів. Цей досвід є показовим для України, де велика кількість громадян проживає за кордоном і може бути залучена до відбудови країни.
У Греції питанням підтримки та координації зусиль щодо греків, які проживають за межами країни, займається Генеральний секретаріат з питань греків зарубіжжя. Ця інституція функціонує при Міністерстві закордонних справ Греції та відповідає за підтримку зв’язків з грецькими громадами у всьому світі. Генеральний секретаріат займається питаннями захисту прав греків за кордоном, збереження грецької культури і традицій, а також сприяє участі діаспори у політичному та економічному житті Греції. Особливістю роботи цього органу є те, що він активно залучає представників діаспори до обговорення та вирішення важливих для країни питань, що може бути корисним досвідом для України.
Індія також має велику діаспору, і для координації зусиль щодо неї в структурі Міністерства закордонних справ Індії було створено спеціальний відділ у справах індійської діаспори. Цей відділ займається питаннями захисту прав індійців за кордоном, підтримки їхніх культурних і освітніх потреб, а також сприяє економічній співпраці між Індією та індійською діаспорою. Одним із головних завдань цього відділу є забезпечення індійців за кордоном можливістю зберігати зв’язок зі своєю батьківщиною, брати участь у її житті, а також сприяти розвитку Індії через інвестиції та інші форми співпраці. Цей підхід також може бути корисним для України, враховуючи великі масштаби української діаспори.
Ще одним прикладом є Міністерство національної єдності у Канаді, яке займається питаннями мультикультуралізму та забезпеченням рівноправного ставлення до всіх етнічних груп. Хоча Канада не має такого великого числа біженців, як Україна, досвід цієї країни показує, що національна єдність може бути досягнута через активну участь всіх громад у політичному та соціальному житті.
Франція, в свою чергу, має Міністерство у справах національної ідентичності, яке виникло в контексті зростаючої імміграції та необхідності інтеграції нових громадян. Незважаючи на деякі суперечки щодо діяльності цього міністерства, Франція успішно використовує його для зміцнення національної єдності та підтримки культурної різноманітності.
Ірландія, країна з потужною діаспорою, яка чисельно перевищує населення самої Ірландії, створила спеціальний Відділ у справах діаспори при Департаменті закордонних справ. Цей відділ займається питаннями підтримки зв’язків з ірландцями за кордоном, сприяє їхньому поверненню до Ірландії, якщо вони цього бажають, і працює над збереженням ірландської культури і мови серед ірландських громад у всьому світі.
Перспективи та ризики
Більше 6,5 мільйонів українців проживають за кордоном, тому їхнє залучення до процесів національного будівництва є важливим аспектом цієї ініціативи. Нарешті українські біженці зможуть побачити, що вони потрібні державі. На даний час вони стикаються лише з суворими обмеженнями і санкціями, пов’язаними з мобілізацією.
Отже, анонсоване міністерство має на меті стати інструментом для створення більш інтегрованого суспільства. Потенційно, ця ініціатива може мати кілька позитивних ефектів:
- Зміцнення національної ідентичності. Міністерство може стати платформою для розвитку загальнонаціональних цінностей та ідентичності, які не базуються на вузьких ідеологічних чи мовних ознаках, а підкреслюють спільність досвіду та цілей усіх українців.
- Залучення діаспори. Українці за кордоном, часто почуваючись відрізаними від державних процесів, можуть отримати нові можливості для участі у національному житті. Це сприятиме не лише зміцненню зв’язків із батьківщиною, але й залученню їх до економічного та соціального розвитку країни.
- Соціальна інтеграція. Мовні, релігійні та ідеологічні відмінності можуть стати платформою для розвитку соціальних ініціатив, які об’єднують людей різного походження в єдиний соціум.
- Підтримка вразливих груп населення. Міністерство може зосередитися на підтримці тих, хто найбільше постраждав від конфліктів, включаючи переселенців, жінок і дітей, що додасть значної ваги соціальній згуртованості.
- Координація зусиль проти пропаганди. Ще одним важливим аспектом роботи нового міністерства буде координація зусиль різних державних органів та організацій у боротьбі з російською пропагандою. Міністерство зможе об’єднати зусилля Міністерства закордонних справ, Міністерства інформаційної політики, національних та міжнародних медіаорганізацій, громадських організацій, а також української діаспори для створення єдиної стратегії протидії дезінформації. Завдяки цьому новостворений орган зможе ефективніше захищати українців від маніпуляцій та дезінформації, а також зміцнювати їхню підтримку України у боротьбі за незалежність та суверенітет.
Ініціатива зі створення міністерства української єдності, безумовно, є амбітним і важливим кроком для зміцнення зв’язків між українцями, які проживають за кордоном, та їхньою батьківщиною. Однак, як і будь-яка масштабна державна ініціатива, вона не позбавлена викликів і ризиків, які можуть перешкодити її успішній реалізації:
1. Політичні маніпуляції
Одним із найсерйозніших ризиків, пов’язаних зі створенням нового міністерства, є можливість політичних маніпуляцій. У ситуації, коли українське суспільство є настільки поляризованим, існує небезпека, що міністерство може стати інструментом у руках певних політичних сил для зведення рахунків із опонентами або для досягнення своїх власних політичних цілей. Якщо громадяни або діаспора почнуть сприймати ініціативу як засіб для контролю над різними групами або нав’язування певних політичних поглядів, це може призвести до серйозної недовіри до держави.
Політичні маніпуляції можуть виразитися в навмисному використанні міністерства для просування вузькопартійних інтересів або для пригнічення опозиції. Це, в свою чергу, може викликати внутрішні конфлікти і навіть посилити існуючі розбіжності серед українців як в Україні, так і за її межами. В результаті, замість зміцнення єдності, міністерство ризикує стати джерелом поділу, що суперечить його початковій меті.
2. Бюрократизація
Ще одним серйозним ризиком може бути бюрократизація роботи міністерства. У державних структурах часто виникає проблема, коли процеси та процедури стають самоціллю, а реальна діяльність відходить на другий план. Якщо міністерство стане занадто бюрократизованим, це може значно знизити його здатність швидко і ефективно реагувати на виклики, що стоять перед українською діаспорою.
Бюрократизація може призвести до того, що ініціативи будуть реалізовуватися повільно і з великими затратами ресурсів, а результати будуть невідповідними очікуванням. Крім того, невизначеність функцій та відповідальності може сприяти виникненню внутрішніх конфліктів у структурі міністерства, що ще більше ускладнить його роботу. Це може призвести до втрати довіри з боку українців, як всередині країни, так і за її межами.
3. Інформаційна боротьба
В умовах гібридної війни з Росією будь-які зусилля, спрямовані на зміцнення національної єдності, можуть стати об’єктом інформаційних атак. Російські пропагандистські ресурси активно використовують дезінформацію для підриву довіри до українських інституцій і дискредитації їхніх ініціатив. У випадку з новим міністерством ці атаки можуть бути спрямовані на те, щоб показати його як інструмент “перевиховання” громадян або як організацію, що нав’язує певні політичні ідеї.
Якщо такі наративи будуть успішно просунуті в інформаційному просторі, це може викликати значну протидію з боку різних груп українців, як в Україні, так і за кордоном. Крім того, поширення дезінформації може сприяти поглибленню розбіжностей між різними регіонами та діаспорою, що ще більше ускладнить завдання зміцнення єдності.
4. Сприйняття діаспорою
Українська діаспора, яка нараховує мільйони людей у різних куточках світу, є надзвичайно різноманітною та багатогранною. Це означає, що підхід до роботи з нею повинен бути делікатним і уважним до потреб кожної громади. Існує ризик того, що створення нового міністерства може бути сприйняте українцями за кордоном як спроба держави контролювати їхню діяльність або нав’язувати певні політичні погляди.
Якщо міністерство не зможе ефективно комунікувати свої цілі та засоби, це може призвести до зростання відчуження діаспори від України. Відсутність чіткого і зрозумілого діалогу з українськими громадами за кордоном може поглибити розрив між ними та українським урядом, що суперечить головній меті міністерства – об’єднанню українців у всьому світі.
5. Фінансові ресурси
Не можна ігнорувати той факт, що створення нового міністерства стане додатковим фінансовим тягарем для держави. Україна вже зараз функціонує в умовах значного дефіциту бюджету, спричиненого війною, економічними труднощами та необхідністю фінансування оборонних і соціальних програм. Додавання нового міністерства до державної структури потребуватиме суттєвих фінансових вливань для його створення, функціонування та підтримки. Ці витрати включатимуть утримання персоналу, оренду або будівництво офісів, технічне забезпечення, а також фінансування програм і проектів, які буде реалізовувати нова інституція. В умовах, коли кожна гривня має бути раціонально використана для забезпечення першочергових потреб держави, такі витрати можуть викликати питання щодо доцільності і пріоритетності створення нового органу.
Крім того, з огляду на обмеженість ресурсів, існує ризик, що недостатнє фінансування може призвести до низької ефективності роботи міністерства. Якщо воно не зможе отримати достатньо ресурсів для реалізації своїх завдань, це може призвести до ситуації, коли міністерство буде існувати номінально, але не зможе виконувати свої функції на належному рівні. У такому разі, створення міністерства може сприйматися як зайвий бюрократичний крок, що ще більше поглибить недовіру до уряду і викличе критику з боку суспільства
Отже, створення Міністерства української єдності може стати важливим і своєчасним кроком для зміцнення внутрішньої єдності та залучення українців за кордоном до національних процесів. Попри можливі ризики, успішна реалізація цієї ініціативи може мати значний позитивний вплив на розвиток країни. Для цього необхідно уникнути політичних маніпуляцій, урахувати всі ризики, забезпечити прозорість та ефективність роботи міністерства, а також враховувати історичний і зарубіжний досвід у подібних питаннях.
В Україні давно вже настав час відмовитися від розколів і об’єднатися в єдине ціле, бо наша міць – в єдності, а не в розбіжностях.
Оксана Іщенко
