Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан активно шукає шляхи для припинення війни між Росією та Україною, використовуючи свої тісні зв’язки з Кремлем та новообраним президентом США Дональдом Трампом. Його дипломатичні ініціативи, зокрема пропозиції щодо мирних переговорів, вже викликали гострі реакції в Україні та Європі, піднімаючи питання про реальність та ефективність цих зусиль у контексті міжнародних відносин.
Зеленський дорікає Орбану
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан провів майже годинну телефонну розмову із президентом Росії Володимиром Путіним. Діалог відбувся після того, як Орбан у супроводженні свого міністра закордонних справ Петера Сійярта та інших угорських чиновників і бізнесменів відвідав Мар-а-Лаго для зустрічі з обраним президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом та мільярдером Ілоном Маском.
Після цієї зустрічі Петр Сіярто підкреслив, що невдовзі відбудуться події, пов’язані із так званою миротворчою місією Орбана, спрямованою на закінчення російсько-української війни. Власне, цей крок є продовженням тих ініціатив, до яких Орбан вдався від початку угорського головування у Європейському Союзі.
Зеленський на телефонну розмову Орбана із Путіним відреагував негативно, саркастично зазначивши, що позитивним у цій історії є хоча б те, що Орбан не спілкувався у Москві із диктатором Сирії Башаром Асадом, який втік до Росії після падіння його режиму.
Як наслідок, заява Зеленського викликала гостру реакцію самого угорського лідера, який дорікнув українському президенту тим, що пропонував різдвяне перемир’я і обмін полоненими, однак Зеленський таку пропозицію не сприйняв. Щоправда, Орбан не уточнив, чи робив він таку ж саму пропозицію російському президенту Путіну. В офісі Зеленського Орбану відповіли, підкресливши, що Україна сама веде перемовини про обмін полоненими і не потребує посередництва угорського прем’єр-міністра.
На цьому можна було б поставити крапку в дискусії. Однак це було б недалекоглядним з огляду на ту роль, яку Орбан нині відіграє у миротворчості. Він, безумовно, вже діє не самостійно, а через узгодження своїх кроків з людиною, яка буде найближчим часом впливати на розв’язання російсько-українського конфлікту. Цією людиною є новообраний президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, який вважає Орбана одним з найближчих своїх союзників у Європі.
Чому Трамп обирає Орбана посередником?
Зв’язки між Орбаном і Трампом мають тривалу історію взаємної підтримки. Угорський лідер став одним з небагатьох європейських політиків, які відкрито підтримували Трампа як під час його президентства, так і під час його виборчих кампаній. Особливо варто зазначити, що Орбан першим серед світових лідерів привітав Трампа з перемогою на виборах ще до офіційного оголошення результатів. У відповідь Трамп неодноразово висловлював свою підтримку Орбану, що підкреслює їхній особливий альянс. Цей тісний зв’язок робить угорського прем’єра видатною фігурою в міжнародному оточенні Трампа, контрастуючи з більш обережними та віддаленими відносинами новообраного президента з традиційними союзниками США, такими як президент Франції Еммануель Макрон і президент України Володимир Зеленський. Після перемоги на президентських виборах 5 листопада новообраний президент США Дональд Трамп провів кілька телефонних розмов із прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. За даними джерел Угорської служби Радіо Свобода, Трамп обговорював з Орбаном можливі шляхи припинення війни в Україні.
Візит прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана до Мар-а-Лаго, в супроводі міністра закордонних справ Петера Сійярто, який нещодавно завершив переговори з російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим, сприяв поширенню припущень про амбіції Угорщини взяти на себе роль посередника в російсько-українському конфлікті. Згідно з деякими джерелами, Дональд Трамп високо цінує підхід Орбана до війни, можливо, вбачаючи в ньому прагматичного партнера, на відміну від інших європейських лідерів.
Нагадаємо, що Орбан вже намагався виступати посередником у цьому конфлікті. На початку головування Угорщини в ЄС він відвідав Київ для переговорів із Володимиром Зеленським, а згодом вирушив до Москви для зустрічі з Володимиром Путіним. Однак ці ініціативи, здійснені без узгодження з Європейським Союзом, викликали різку критику з боку європейських партнерів, які вбачають у них підрив спільних зусиль у протистоянні російській агресії.
“Човникова” дипломатія?
І зараз наявні всі ознаки того, що Віктор Орбан може ініціювати новий етап дипломатичних зусиль, використовуючи свої зв’язки з Москвою та Пекіном для впливу на мирні переговори.
У своєму акаунті соцмережі Х він назвав поточну фазу війни в Україні «найнебезпечнішими тижнями» та наголосив на прихильності Будапешта відстоювати дипломатичні рішення. За словами спостерігачів, у найближчому майбутньому він може зустрітися з Володимиром Зеленським, Володимиром Путіним та Сі Цзіньпіном, намагаючись представити Угорщину як нейтрального посередника в конфлікті. Ініціативи Віктора Орбана можна певною мірою вважати формою човникової дипломатії, яка передбачає посередництво шляхом активного переміщення між сторонами конфлікту з метою пошуку спільних точок дотику та досягнення домовленостей. Однак для того, щоб повноцінно назвати такі зусилля човниковою дипломатією, необхідно дотримання кількох ключових умов. По-перше, посередник має бути об’єктивним і викликати довіру з обох боків. У випадку Орбана нейтральність ставиться під сумнів через його тісні зв’язки з Росією. По-друге, успішна човникова дипломатія зазвичай координується з міжнародними партнерами. Дії Орбана нерідко сприймаються як такі, що йдуть всупереч зі спільною позицією ЄС. По-третє, посередник повинен пропонувати реалістичні умови для обох сторін. Умови, висунуті Росією, наразі є неприйнятними для України та її західних союзників, що ставить під сумнів ефективність таких зусиль. Отже, хоча Орбан може прагнути застосувати модель човникової дипломатії, її успіх залежить від його здатності подолати упередження до своєї ролі, врахувати інтереси всіх сторін конфлікту та отримати підтримку міжнародної спільноти. Без цього його дії залишатимуться радше спробою одностороннього посередництва, ніж повноцінною дипломатичною ініціативою.
“Є факт, що Орбан і Трамп є ідеологічними союзниками. І також є факт, що Орбан сприймається як своєрідний “шепотун” Трампа”, — так потрактовує сенс тандему Трамп-Орбан Даніель Гедеш, регіональний директор Центрально-Східноєвропейського напрямку German Marshall Fund. Натомість Булчу Хуньяді, аналітик будапештського дослідницького центру Political Capital вважає, що літня “човникова дипломатія” Орбана між ЄС, Києвом, Москвою та Вашингтоном була спрямована не на миротворчість. Це була провокація щодо країн Євросоюзу і одночасний сигнал Трампу, якому дуже близький євроскептицизм.
Пастка для українського президента
З огляду на нинішній статус Орбана, важливо усвідомити, що він ретранслює позицію Трампа щодо майбутніх перемовин, а не викладає власне бачення розв’язання конфлікту. Тож з боку Зеленського є необачним критикувати наміри і пропозиції угорського прем’єра. На думку журналіста-міжнародника Віталія Портникова, це може бути пасткою для України. Зеленський, мовляв, не усвідомлює політичної логіки, згідно з якою руками Орбана Трам, який до інавгурації просто не може брати активної участі у політичних зусиллях згідно із американським законодавством, уже почав впроваджувати миротворчі ініціативи. Необачна критика Зеленського може бути використана проти нього, потрактована як невдячність США і відповідно відмова від допомоги, зокрема й грошової, що мала б скласти мільярди доларів.
Отже, Трамп може сформувати образ Зеленського як президента, який не цінує міжнародні зусилля щодо миру, і, можливо, таким чином приготуватися до політичного тиску на Україну в майбутньому.
Історія з ініціативою різдвяного перемир’я, запропонованою Віктором Орбаном, може бути лише початком серії ретельно продуманих пасток, спрямованих на українське керівництво. Ефективність таких кроків значною мірою пов’язана з тим, що радники Дональда Трампа, які зараз допомагають йому в перших миротворчих зусиллях, добре враховують психологічні особливості українського президента. Вони вибудовують стратегію, щоб викликати у нього певні емоції та реакції, які потім можна використати для виправдання подальших рішень Трампа.
Ці рішення, заплановані після січня 2025 року, ймовірно, будуть суперечливими та викличуть значне невдоволення серед українців. Саме таким чином формуються основи для дій, які виглядають як миротворчі ініціативи, але насправді можуть мати глибший політичний підтекст, спрямований на зміну балансу в конфлікті.
